Розробка конструкції корпусу Буксира

Важливими показниками  циклічності є динаміка норми  прибут-ку (рентабельності), а також  інших показників, що характеризу-ють  економічну ефективність відтворювального циклу.

* Матеріальною  основою циклічності відтворювального  про-цесу (середніх циклів) є фізичне  оновлення основних засобів вироб-ництва, насамперед їхньої найактивнішої  частини -- знарядь праці. У  зв'язку з цим галузі, що виробляють  засоби виробництва, вико-нують  у механізмі циклічності системоутворюючу (базисну) функ-цію. В процесі  циклічних коливань вони зазнають  найбільшого на-вантаження.

* Циклічність,  зумовлена оновленням основних  виробничих фондів, не обов'язково  призводить до кризового спаду  вироб-ництва. Самі по собі старіння  та фізична заміна зношених  за-собів виробництва не є безпосередніми  причинами кризи. Нега-тивні наслідки  цих процесів можуть бути усунені  засобами еко-номічного регулювання.  Йдеться про те, що у принциповому  плані економіка утримує в  собі можливості запобігання  цикліч-ним спадам. У зв'язку з  цим слід розмежовувати матеріальну  основу середньострокових циклічних  коливань і безпосередні причини  криз, що виникають. Вони можуть  бути різними за своїм змістом  і тому потребують у кожному  випадку спеціального виз-начення.

* Найбільш складною  і суперечливою фазою економічного  циклу є криза. З одного боку, вона несе в собі величезну  руйнівну силу -- скорочення виробництва,  масові банкрутства, безробіття, знижен-ня життєвого рівня, наступ  на соціальні завоювання трудящих  і де-мократію, неминучу політичну  напруженість. Це, однак, не дає  підстав стверджувати, начебто кожна  криза -- новий ступінь, що наближує  економічну систему до неминучого  краху. В цьому виз-наченні  повністю ігнорується другий  бік -- конструктивна функція кризи,  положення про те, що циклічні  коливання ділової актив-ності  є однією з умов економічного  зростання, а сама криза -- дуже  активною інтегральною частиною  творчого процесу. Прискорю-ючи  відмирання застарілих економічних  систем, вона є водночас найважливішою  ланкою, яка розчищає шлях для  нового витка роз-витку -- прискорення  технічного і технологічного  оновлення ви-робництва, структурної  перебудови економіки, підвищення  діло-вої активності.

Ґрунтуючись на цьому, слід ураховувати наявність  певних меж антициклічного регулювання  економіки, брати до уваги, що таке регулювання  має оптимальні межі. Виходячи з  цього, деякі вчені-економісти вважають, що штучне переривання кризи є  не завжди виправданим.

Умови сучасного  розвитку характеризуються глибокими  змінами структури економічного циклу і змісту його окремих фаз. Ці зміни пов'язані передусім  з впливом на відтворювальні про-цеси досягнень науково-технічного прогресу, активним впровад-женням у виробництво  ресурсозберігаючих технологій, зростан-ням  частки галузей, які виробляють товари широкого вжитку, а також сфери  послуг, що менше піддаються циклічним  коли-ванням.

На зміст циклічності  дуже відчутний вплив має інтернаціоналі-зація  відтворювальної структури, так  само як і масштабне застосу-вання  в системі управління економікою новітніх засобів інформа-тики. Це, природно, розширює можливості здійснення як на макрорівні, так і на рівнях окремих корпорацій ефективної антициклічної  політики.

Як наслідок цього в повоєнному розвитку економіки  відбулися загальне скорочення тривалості фаз економічного циклу, деяке вирівнювання його трендової кривої та більш швидке досягнення стану структурної рівноваги.

На відміну  від циклів середньої тривалості, що відбивають у своєму розвитку спосіб функціонування основного капіталу, ма-теріальною основою коротких циклів є процеси, що відбувають-ся безпосередньо у сфері грошових відносин. Граничними пунк-тами малих циклів є грошові кризи, що повторюються також з досить вираженою синхронною закономірністю. Відрізняючись особливою гостротою та інтенсивністю, в одних випадках вони накладаються на середньострокові кризи, в інших -- відбувають-ся за їхньої відсутності.

Довгі хвилі в економіці. Довгочасні циклічні коливання в економіці вчені-економісти виявили понад сто років тому -- ще в другій половині ми-нулого століття. Однією з перших спроб наукового осмислення їх став опублікований у 1878 р. відомим англійським економістом У.С. Джевонсом статистичний аналіз, у якому поряд із середньо- і короткостроковими циклами аргументувалася наявність довгочас-них коливань ділової активності. Про існування довгочасних циклів писали у своїх працях й інші економісти, які займалися теоретич-ними проблемами економічної динаміки, зокрема наш співвітчиз-ник, учений зі світовим ім'ям М. І. Туган-Барановський.

Водночас створення  наукової теорії довгих хвиль в економіці  справедливо пов'язують з ім'ям російського  вченого М. Д. Кондратьєва, який опублікував  на початку 20-х років XX ст. ряд важ-ливих  аналітичних досліджень з цієї проблеми. Теорія довгих хвиль Кондратьєва, що увійшла до світової економічної літератури як ви-датне відкриття XX ст., мала істотний вплив на подальший розви-ток цього напряму теоретичної думки.

У наступні роки теорія довгих хвиль дістала розвиток у працях таких відомих учених, як Й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, П. Самуельсон. Проте це анітрохи не применшує науковий внесок М. Кондратьєва. Визнанням цього  є назва довгих хвиль в економіці  «циклами Кондратьєва», яка стала  загальноприйнятою.

Теорією встановлено, що матеріальною основою довгих хвиль  в економіці є структурне оновлений  технологічного способу вироб-ництва. Цей процес здійснюється двояко: еволюційно, коли посту-пово поліпшуються і вдосконалюються  існуючі технології, та ре-волюційно, коли відбуваються докорінні якісні зміни в матеріалі-зації наукових знань, часткові (в окремих галузях) або загальні технічні революції.

Ці процеси  взаємопов'язані, доповнюють і зміцнюють  один од-ного: еволюційний шлях дає  можливість повною мірою викорис-товувати потенціал існуючих технологій, підготувати  умови для стрибка в їхньому  розвитку. Технічні революції означають  перехід до нових технологічних  принципів, які потім поширюються  ево-люційно. У кінцевому підсумку загальнотехнічні революції стають серцевиною революції у продуктивних силах, знаменують піднесення їх на якісно новий ступінь розвитку. Одночасно  відбувають-ся якісні зміни в розвитку людини як головної продуктивної сили, зростанні ефективності продуктивності її праці.

Це дає підставу говорити про закономірності циклічного онов-лення технологічних структур продуктивних сил суспільства, що періодично повторюється в міру кількісного  накопичення відповід-них удосконалень через певні проміжки часу. При  цьому важливо враховувати і  те, що циклічний розвиток продуктивних сил у кінце-вому підсумку здійснюється під впливом економічних чинників. Інтенсивність науково-технічних  відкриттів та винаходів, як писав з  цього приводу М. Кондратьєв, є  функцією запитів економічної дійс-ності  та попереднього розвитку науки й  техніки. Сам розвиток техні-ки, за його словами, включається в закономірний процес економіч-ної динаміки. В  зв'язку з цим аналіз довгих циклів не може обмежу-ватися лише розглядом  циклічності технічних коливань. Він неми-нуче має містити і  розгляд змін в організаційно-економічній  струк-турі суспільства, які відповідають цим процесам.

За теорією  довгих хвиль Кондратьєва науково-технічний  прогрес розвивається хвилеподібно з циклами 50-60 років. Упродовж остан-ніх  століть в історії технологічно-інноваційної еволюції було 5 хвиль, в результаті яких утворилося 5 технологічних укладів.

Перший уклад (1780-1830 pp.) спирався на нові технології у тек-стильній промисловості.

Другий (1830-1890 pp.) пов'язаний з розвитком залізничного транспорту та механізацією виробництва практично усіх видів про-дукції на базі парового двигуна.

Третій (1880-1930 pp.) засновувався на використанні у промис-ловості електроенергії, розвитку важкого машинобудування і елек-тротехнічній промисловості на базі використання стального про-кату, досліджень у галузі хімії.

Четвертий (1930-1990 pp.) передбачав подальший розвиток енергетики, яка ґрунтується в основному на використанні нафти та нафтопродуктів, газу, засобів зв'язку, нових синтетичних матеріа-лів. Галузеві лідери четвертого укладу -- масове виробництво авто-мобілів, тракторо- і літакобудування, виробництво зброї.

П'ятий, започаткований у середині 80-х років, спирається на до-сягнення у сфері мікроелектроніки, інформатики, біотехнологій, генної інженерії, нових видів енергії, освоєнні космічного просто-ру, супутникової технології.

У структурі  великих циклів виділяють дві  ланки розвитку -- низ-хідну і висхідну хвилі.

Низхідна  хвиля великого циклу триває приблизно 20-25, а іноді й більше років -- період зміни усталених базисних технологій і тех-нологічних структур виробничої системи суспільства. В межах цьо-го періоду особливо гостро виявляються економічні кризи малих і середніх циклів. Один з них утворює вихідний пункт для найбільш значних вкладень у нагромаджені попереднім розвитком технічні вдосконалення і одночасно бере на себе найбільше навантаження в перебудові економічної структури суспільства, що є адекватною тех-нологічному оновленню виробництва.

Висхідна  хвиля триває приблизно 25-30 років. Фаза тривалого піднесення також не виключає циклічних криз, пов'язаних з онов-ленням виробничих фондів. Однак ці кризи відбуваються, як пра-вило, на рівні високої кон'юнктури.

Період «великого  піднесення» пов'язаний з масовим  поширен-ням нових технологій і  відповідно до цього зародженням  та роз-витком нових провідних галузей  економіки. Це відкриває додат-кові можливості для одержання прибутку, сприяє розширенню ін-вестиційного процесу. Виробництво потребує залучення  додатко-вої робочої сили, зростає  заробітна плата. Водночас у міру просу-вання економіки до верхньої точки великого циклу в господарстві починають нагромаджуватися протидіючі тенденції зростання вит-рат, пов'язаних з інноваційним процесом, посилюється  тенденція норми прибутку до зниження. Зростає напруження на ринку по-зичкового  капіталу, підвищуються відсоткові ставки. Наростають й інші суперечності, які  вже не можна вирішити завдяки  техноло-гічному оновленню виробництва. Вони прориваються назовні у формі  глибокої кризи, яка знаменує початок  нової фази великого циклу.

Важливою ознакою  великих циклів є те, що в процесі  свого роз-витку вони інтернаціоналізуються. Започаткувавшись у найбільш передових  у технологічному відношенні та найбільш сприйнятли-вих до інноваційних перетворень  економічних системах того чи іншого суспільства, вони поступово поширюються  на інші госпо-дарські структури. З  утворенням цілісної системи світового  госпо-дарства часовий лаг процесу  інтернаціоналізації великих циклів звужується.

Визначення цієї риси великих циклів дає ключ до розуміння специфічних особливостей економічного розвитку останнього де-сятиріччя  країн постсоціалістичної системи. Особлива глибина кризових потрясінь  економіки цих країн, що нині відбувається, зумовлена не лише глибокою трансформацією адміністративно-бюрократичної системи  господарювання в ринкову. Глибокі  еко-номічні потрясіння пов'язані  з необхідністю докорінного техно-логічного  переоснащення виробництва, зумовленого  новим ета-пом НТР.

Отже, йдеться  про дію циклічних чинників, тобто  тих самих чин-ників, які в середині 70-х -- на початку 80-х років XX ст. призвели до структурних криз перебудови господарського механізму еконо-мічно розвинених країн Заходу. Відставання країн, що входили до складу колишнього СРСР, в галузі технології позначилося  лише на тому, що часові межі цих процесів було відсунуто приблизно на півтора  десятиріччя. Це, в свою чергу, виявляє  також об'єктивну зумовленість спільності (природно, з урахуванням специфічних  ха-рактеристик) окремих перетворень  механізму господарювання (де-монтаж державно-монополістичних структур, пріоритетний роз-виток малих та середніх виробничих ланок, інформатизація вироб-ництва). Ці процеси спостерігаються сьогодні як у країнах Заходу, так і колишніх соціалістичних державах

Новий загальний  технологічний цикл починається  з революції в межах технологічного способу виробництва. Відтак формується якісно новий тип капіталістичної  власності -- інтегрована капіталістична власність, вини-кає такий елемент  господарського механізму, як надна-ціональне  регулювання макроекономічних пропорцій  у межах цілих регіональних економічних  організацій (зокрема, в ЄС). Водночас відбувається модифікація попе-редніх менш розвинутих форм власності та елементів го-сподарського механізму.

З огляду на це Україні  необхідно насамперед завер-шити попередній загальний технологічний цикл (заміни-ти технологічний спосіб виробництва, що значною мірою ґрунтується  на ручній праці, на спосіб виробництва, за-снований на машинній праці), а в  окремих галузях поступово переходити до технологічного способу вироб-ництва, що ґрунтується на автоматизованій  праці.