Розробка конструкції корпусу Буксира

17) майже повна  відсутність політики структурної  пе-ребудови народного господарства;

18) значні втрати, заподіяні Чорнобильською катаст-рофою,  які з 1991 по 1999 рік оцінюються  в 5 млрд. дол.

19) відсутність  науково-обґрунтованої стратегії  транс-формації командно-адміністративної  системи в розвину-тішу і досконалішу  економічну систему, невизначеність  моделі такої трансформації (ставилася  мета одночасного переходу до  ринкової, соціально орієнтованої  ринкової та змішаної економіки);

20) відсутність  комплексної військово-технічної  полі-тики держави, узгодженої  із соціально-економічною по-літикою,  руйнівний і майже некерований  характер кон-версійних процесів. Так, у 1991 р. питома вага військо-вої  продукції в загальному обсязі  виробництва становила майже  23%, а в 1996 р. -- приблизно 3,4%;

21) масовий відплив  капіталу за кордон (щорічно становить  до 5 млрд. дол. і в сукупності  досягає від 20 до 40 млрд. дол.);

22) відсутність  належного інвестиційного клімату  в Україні (за цим показником  вона в середині 90-х років посідала 135-те місце в світі);

23) стрімке подорожчання  енергоносіїв. Так, Росія продає  газ на кордоні Польщі по 60 дол. за 1000 куб м, на кордонах  Франції та України -- по 80 дол.  У другій половині 90-х років  Україна щорічно переплачувала  Ро-сії за газ до 2 млрд. дол.;

24) отримання  значних кредитів на невигідних  умо-вах (для закупівлі товарів  та ін.), внаслідок чого зросли  зовнішній борг і виплата відсотків  по ньому, які не дава-ли (або  давали незначною мірою) можливості  вдоскона-лювати систему продуктивних  сил;

25) надмірний  податковий тягар, вилучення в  окремі роки амортизаційних відрахувань  до державного бю-джету, що  разом з іншими факторами унеможливлювали  навіть просте відтворення основних  фондів;

26) незадовільний  стан освоєння енергоносіїв, зрос-тання  енергомісткості виробництва

3. Структурні кризи  в економіці.

Структурна  криза -- кризове явище тривалого нециклічного ха-рактеру, що проявляються в занепаді окремих галузей і комплек-сів (груп) галузей народногосподарського значення, порушують ключові загальноекономічні (відтворювальні) пропорції.

Основою структурних  криз є дія закону нерівномірно-го економічного розвитку (зокрема такі його риси, як не-рівномірний розвиток окремих галузей, нерівномірний  ха-рактер розгортання НТР та ін.), неузгодженість у розвит-ку різних типів структур народного господарства (народ-ногосподарських, технологічних, соціально-економічних та ін.), відсутність  обґрунтованої структурної політики уряду і т. ін. Кінцевою техніко-економічною  причиною структурних криз є зростання  невідповідностей в межах технологічного способу виробництва внаслідок  викорис-тання нових форм розвитку матерії, впровадження нових технологій, революційних і еволюційних змін.

Структурні кризи  в розвинутих країнах світу виник-ли у 70-х роках XX ст. Вони охопили насамперед групу галузей паливно-енергетичного  комплексу (енергетична криза), добувних (сировинна криза) та енергомістких  га-лузей (автомобільна, сталеливарна та ін.). У найглибшо-му кризовому  стані опинилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудівна, автомобільна, гумова, текстильна і деякі інші галузі. Структурні кризи поши-рюються  від базових, видобувних галузей  до галузей об-робної промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973-1975 рр., що супроводжувалась різким зростан-ням  цін на енергоносії, вплинула передусім на енергомістку автомобільну промисловість, змусила її перейти на ресурсозберігаючі технології. Водночас різко скороти-лося виробництво в інших енергомістких галузях, відбу-лося різке знецінення основного капіталу.

Структурні кризи  супроводжуються перенагромадженням основного капіталу, різким тривалим скорочен-ням виробництва і відповідним  технологічним і струк-турним безробіттям, знеціненням попередньої кваліфіка-ції, посиленням міграції робочої сили, порушенням не-рівномірності між  основними елементами продуктивних сил (між засобами і предметами праці, засобами вироб-ництва і працівниками та ін.), між складовими частина-ми технологічного способу виробництва. Ці довгостроко-ві порушення, у свою чергу, зумовлюють структурні зрушення в межах окремих  типів і форм економічної влас-ності  та між ними, співвідношення між  ринковими важе-лями саморегулювання  економіки і державним регулю-ванням, всередині кожного з цих типів  регулювання. Якщо структурні кризи  охоплюють декілька або багато країн  водночас, вони вимагають впровадження або поси-лення наддержавного  регулювання в окремих сферах. Зо-крема, енергетична криза початку 70-х років змусила на-фтодобувні країни ОПЕК підвищити ціни на енергоносії  її 4 рази лише протягом 1993 р.

Це спричинило тривалу енергетичну кризу в  багатьох розвинутих країнах і змусило  їх посилити координацію своїх дій. Водночас кожна з цих країн  розробила ком-плекс заходів щодо подолання структурних криз. Так, в Японії у 1978 р. було прийнято соціальний надзвичайний закон терміном на 5 років  щодо розвитку 14 галузей, яких торкнулася структурна криза. В цих галузях  було демонтовано майже 20% устаткування, держава стиму-лювала процес структурної  перебудови (через надання податкових пільг, пільгових кредитів, прямі  бюджетні асигнування, політику протекціонізму та ін.). У 1983 р. м Японії було прийнято новий варіант закону терміном на 5 років, який передбачав комплекс заходів  щодо струк-турної перебудови багатьох галузей. У ФРН для подолан-ня структурної кризи у вугільній  промисловості держава стимулювала  процес концентрації, надавала премії за за-криття шахт, виплачувала вимушені відпустки працівни-ків, гарантувала  пільгові кредити, здійснювала перепід-готовку  кадрів, розробляла програми створення  нових робочих місць та ін. Енергетична  криза в розвинутих країнах світу  була подолана лише в середині 80-х  років.

Подолання структурних  криз ускладнюється проце-сом поглиблення  економічної кризи, необхідністю зрос-тання  витрат різних суб'єктів господарювання на природоохоронні цілі. Так, у чорній металургії, нафтоперероб-ній та деяких інших галузях промисловості  від 10 до 20% капіталовкладень використовується на охорону навколишнього середовища.

Структурна перебудова економіки в розвинутих краї-нах  світу супроводжувалася переходом  до енергозаощаджуючих, матеріалозаощаджуючих  і працезаощаджуючих технологій. Так, у США матеріаломісткість вироб-ництва в нових галузях у 80-х роках  була на 27% ниж-чою, ніж у традиційних.

Така перебудова супроводжувалася переходом до нового технологічного способу виробництва, яким є автоматизоване виробництво. В основі його -- електронно-обчислювальна  техніка (у США лише протягом 1981-1986 рр. продаж комп'ютерів зріс у 2,3 раза), впровадження верс-татів з ЧПУ (за 1978 по 1983 рік кількість їх у США  зросла у 2 рази), промислових роботів (їхня кількість у США зросла за 1980-1986 рр. з 22 до 170 тис), гнучкі вироб-ничі системи, формування працівника нового типу, модифікація пріоритетних цілей  розвитку суспільства та ін.

Формою вияву  структурних криз є регіональні  кризи, тобто тривале відставання  у розвитку окремих територій, їх низька інтегрованість в національну  економічну систему, недостатній розвиток соціальної сфери та ін. У США, наприклад, такими регіонами є території Західної Віргі-нії, Пенсільванії, де добували вугілля.

Для виходу економіки  України з глибокої структурної  кризи необхідно насамперед обґрунтувати програму структурної перебудови, виділити пріоритетні наукомісткі галузі промисловості й здійснити комплекс заходів що-до їх динамічного розвитку, провести інвентаризацію ста-рих галузей (з точки зору доцільності існуючих обсягів виробництва на застарілій технічній основі), технічно пе-реозброїти їх, закрити нерентабельні підприємства та ін. Структурні кризи в народному  господарстві України тривають. Про  це свідчить значна деградація ключових галузей (машинобудування, легкої, електронної  та де-яких ін.), що виробляли наукомістку  і технологомістку продукцію, товари народного споживання, а також  кін-цеву продукцію (давали приріст  ВВП та національного доходу) і  розвиток найбільш енерго- і матеріаломістких сировинних та напівсировинних галузей (чорної металур-гії, хімічної, паливної промисловості, які до того ж за-вдають значної шкоди довкіллю), спричинили дефіцит електроенергії для побутових  потреб у 1995 р. та інші не-гативні наслідки, а в кінцевому підсумку -- загрожують економічному суверенітету країни.

Теорія  довгих хвиль М. Кондратьєва. На чому ж ґрунтується циклічність розвитку економіки, які чин-ники породжують цей процес?

Для того щоб  відповісти на це запитання, слід передусім  розібра-тися хоча б у найзагальніших рисах класифікації економічних  циклів, яку дає економічна теорія. Циклічність як об'єктивна зако-номірність економічного розвитку є багатоструктурною  за своїм змістом. З урахуванням  тривалості розрізняють короткочасні, або короткі (3-4 роки), середні (7-11 років) і великі економічні цикли (40-60 років). Іноді виділяють також циклічні коливання вікових трендів.

Першу спробу їх осмислення зробив анг-лійський економіст  У. Джевонс. Наявність довготрива-лих  і середніх циклів досліджували у  своїх працях М. Туган-Барановський, А. Афтальон, М. Ленуар. Проте науково  обґрунтовану теорію тривалих циклічних  коливань (довгих хвиль) створив російський учений М. Кондратьєв. Свої висновки він  обґрунтував на основі вивчення динаміки товарних цін, виробництва вугілля, свинцю, чавуну, споживання мінерального палива, зміни величини номінальної  заробітної плати, ренти більш як за 100

Однак класифікація економічних циклів не зводиться  лише до виділення їхніх часових  параметрів. Типи циклів розрізняють  та-кож, виходячи з неоднозначності  матеріальної основи їхнього роз-витку  і характеру впливу на економічні процеси. Крім того, спе-цифічність різних типів економічних циклів не є  абсолютною. Причинно-наслідкові зв'язки, що зумовлюють їхню дію, так само, як і їхні функції, багато в чому переплітаються. При цьому слід ура-ховувати і  те, що в своєму розвитку різнорідні цикли наклада-ються один на одного, що також ускладнює їхню диференціацію.

Середні і короткі цикли. У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цик-ли, що мають найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв'язку з цим середні цикли не без підстави називають базисними.

Історія середніх економічних циклів бере початок  з кризи пере-виробництва, яка  розгорнулася в 1825 р. у Великій Британії. Цей цикл тривав 12 років і завершився кризою 1836 р. Через 11 років циклічна криза 1836 р. вразила економіку Великої  Британії, США, Франції та Німеччини. Кризу 1857 р. вважають першою світовою циклічною  кризою. Вона охопила абсолютну більшість  капіталі-стичних країн. У наступний  період майже всі кризи мали світовий характер. Це кризи 1866, 1873, 1882, 1900, 1907, 1913-1914, 1920-1921,1929-1933, 1937-1938 років.

Після другої світової війни з різним ступенем інтенсивності  роз-вивалися кризи в 1948-1949, 1953-1954, 1957-1958, 1960-1961, 1969-1970, 1974-1975, 1980-1982, 1991-1992 (в окремих  країнах) роках.

Кожна з цих  криз і відповідно економічний цикл індивідуальні та історично неповторні за своїми характеристиками. У зв'язку з цим їх не можна пояснити за допомогою якої-небудь однієї групи  економічних чинників. Однак індивідуальність не виключає мож-ливості виділення  ряду спільних закономірностей, смисл  яких зво-диться ось до чого.

* Економічні  цикли середньої тривалості, як  правило, містять чотири фази, що йдуть у своєму розвитку  одна за одною (рис. 1). Це фази  кризи, депресії, пожвавлення і  піднесення. Визначальними у цих  фазах є криза і піднесення. Тому дехто з учених розглядає  структуру економічного циклу  як таку, що поєднується лише  цими двома фазами, що у принциповому  плані не суперечить попередньому  визна-ченню. Дуже важливо враховувати  і те, що перехід від однієї  фази економічного циклу до  іншої здійснюється автоматично  -- на ос-нові ринкових саморегуляторів.

* За своїм  змістом середні цикли -- це  економічні цикли процесу відтворення.  Вони відбивають циклічність  розвитку не лише виробництва,  а й обміну, розподілу та споживання  в їхній органічній єдності.  Цим зумовлюється багатомірність  циклічних коливань. її розвиток  характеризують такі показники  динаміки: 

валового внутрішнього продукту;

промислового  виробництва;

зайнятості;

завантаженості  виробничих потужностей;

реальних доходів  населення.