Види комунікативных систем та їх призначення

Досвід показав, що змішаний вид комунікативних систем не ефективний для неспеціалізованих цілей  спілкування, але може служити якісною основою для створення спеціалізованих комунікативних систем.

Початок епохи науково-технічної революції послужив могутнім стимулом для конструювання численних комунікативних систем, орієнтованих на вирішення спеціальних завдань. Всі ці системи використовують принцип змішаних штучно-природних мов, тобто поряд з символами, формулами включають і слова природної мови. Ці системи різняться не тільки за набором елементів і їх структуруванням, але також за своїми специфічним завданням і способам функціонування: по наявності / відсутності зворотного зв'язку, ступеня пов'язаності з природною мовою та іншим характеристикам. Зазвичай їх розглядають у двох групах – як мови програмування та інформаційні мови.

Мови програмування  складні за своєю структурою, але за своїми функціями близькі до природних мов. Крім репрезентативної функції, вони виконують комунікативну функцію (повідомляють інформацію) і навіть пізнавальну, виступаючи як засіб символічного представлення алгоритмів у вигляді послідовних складних дій. В даний час відомо більше 600 мов програмування. Їх відмітною властивістю є здатність до саморозвитку за рахунок розширення своїх функцій. Комунікативна функція різних варіантів мов програмування спочатку зводилася до того, що вони служили лише засобом представлення будь-якої спеціальної інформації - програми, яку у вигляді послідовності окремих команд, які повинен виконувати користувач. У наступних варіантах мова в комунікативній функції служить засобом символічного представлення алгоритмів у вигляді послідовності складних дій. Розробка програм зі зворотним зв'язком дозволяє здійснити комунікацію на рівні людина машина людина, реалізуючи функції ситуативної оцінки, самонавчання і корекції.

Обмеженість спеціалізованих  комунікативних систем, створених на базі мов програмування, призвела до необхідності створення таких мов, які були орієнтовані на масового користувача. У 60-ті роки були створені Алгол-60 (Algorithmic Language), Кобол (Common Business Oriented Language) і Фортран (Formula Translator). Перший призначався для програмування математичних завдань з логічними умовами, другий - для задач обробки планово-економічної інформації, третій був орієнтований на завдання обчислювального характеру. Найбільш універсальним, багатоцільовим мовою, що поєднує в собі цінні властивості згаданих вище мов, є PL-1 (Programming Language 1), створений в 1975 р. Розроблена на його основі діалогова комунікативна система дозволяє працювати в режимі людина - ЕОМ. [8, c.- 205]

Інформаційні мови є  ще одним засобом комунікації  між людиною та машиною. Вони призначені для представлення інформації, що вводиться, зберігається і обробляється в електро-обчислювальними машинами.. Комунікативні системи, побудовані на базі інформаційних мов, носять характер автоматизованих систем, які виконують певні інформаційні завдання - накопичення, зберігання і пошук документів, збір і обробка масової техніко-економічної інформації в сфері управління, формулювання запитів і результатів обробки даних у формі документів. Ці "машинні" документи широко використовуються в управлінській діяльності поряд з традиційними документами, складеними вручну. [7, c.- 45]

Залежно від набору елементів (символів, слів, термінів), їх комбінації і способу запису, а також конкретних завдань розрізняють: синтетичні (семантичні), дескрипторні та класифікаційні мови.

Найбільш широке поширення мають дескрипторні мови завдяки своїй відносній простоті в техніці процесу індексування. Зазвичай їх називають інформаційно-пошуковими мовами, тому що вони актуалізуються в автоматизованих комунікативних системах, основною функцією яких є пошук і зберігання науково-технічної інформації.

Розширення технологічних  можливостей машинної обробки інформації та комунікативних сфер застосування інформаційних мов підвищує їх соціальну  значимість як засобу спілкування.

У зв'язку зі зростаючою інформатизацією суспільства виникла  нагальна необхідність у розробці таких  програмних систем, які, використовуючи резерви комп'ютерних технологій, могли б передавати інформацію в  більш чітких і легко доступних  для огляду формах. В даний час помітно посилився інтерес до візуалізації інформації. На основі сучасних досягнень інформатики, когнітології та психології розроблені комунікативні системи, представлені у вигляді різних графів, схем, картограм, кругових діаграм, що дозволяють швидко сприйняти інформацію і вичленувати необхідні деталі. Графічне подання інформації особливо ефективно в діловій і науковій сферах комунікації. [10].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до 2 розділу:

Отже, комунікація як цілеспрямоване спілкування людей розширила свої можливості і функції, включивши в процес спілкування технічні інформаційні, пошукові та передавальні засоби, нові комунікативні елементи. Це зумовило множинність комунікативних систем, які за своїм призначенням стали розрізнятися як спеціалізовані та неспеціалізовані, а за своєю природою - як штучні та природні. У них можна відзначити ряд спільних і відмінних рис.

До загальних рис  належать: 1) наявність трьох системоутворюючих  чинників - елементів, структури і  відносній цілісності, 2) соціально обумовлене функціонування, хоча і в різних за масштабами комунікативних сферах, 3) функції комунікації, репрезентації і кумуляції, 4) динамічний характер.

До відмінностей належать: 1) варіативність природних систем як обов'язкова умова їх розвитку та функціонування, неваріатівность (жорсткість) штучних систем як умова їх стійкості та ефективного функціонування, 2) багатство і різноманітність елементів, що становлять природні системи, на відміну від обмеженого об'єму і однорідності елементів у штучних системах, 3) однозначна співвіднесеність елементів у штучних системах в плані форми і змісту, на відміну від елементів природних систем, які характеризуються багатозначністю і смисловий варіативністю, 4) домінування специфічних функцій у штучних системах і домінування комунікативної функції в природних системах.

Мабуть, подальший розвиток комунікативних систем обох видів буде визначатися власне соціальними  факторами - характером соціальних вимог суспільства у спеціальних комунікативних сферах і соціальними умовами функціонування природної мови.

 

 

 

Висновки

 

Комунікація як явище  існує ще з часів первіснообщинного  строю, але її функції, засоби та сама сутність завжди змінювались відповідно до вимог епохи. Сучасний світ вимагає  від комунікацій глобального  характеру, тому вона стає масовою, тобто розрахованою на участь мас у виробництві та споживанні інформації як основного продукту комунікації.

Масова комунікація - це історично сформований і розвинений у часі технічно опосередкований процес створення, зберігання, розподілу, поширення, сприйняття інформації та обміну нею між соціальним суб'єктом (комунікатором) і об'єктом (комунікантом). Еволюція масовой комунікації поступово призводить до виникнення нових систем мови та комунікативних систем.

Розрізняють природні, штучні та змішані види комунікативних систем. Природні носять національний характер, застосовуються певними етно-національними спільнотами.

Розвиток науки та інформаційних технологій стає передумовою створення нових видів комунікативних систем. Виникнення таких спеціалізованих систем, особливо в точних науках, пояснюється прагненням подолати одну з онтологічних властивостей природної мови - багатозначність її одиниць, яка не усувалася навіть у комунікації, знайти порівняно простий і ефективний засіб для міжнародного спілкування при вирішенні неспеціалізованих завдань комунікації тощо.

Нові види комунікативних систем покликані значно полегшити глобальний обмін інформацією та знаннями, вивести на новий рівень міжнародну співпрацю, поглибити взаємозв’язки між акторами міжнародних відносин та значно покращити становище великого комплексу наук..

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. – К.: Освіта, 1999.

2. Зимняя И.А. Психологическая характеристика понимания речевого сообщения // Оптимизация речевого воздействия. М.: Наука, 1990.

3. Конецкая В.П. Социология коммуникации: Учеб. - М.: Междунар. ун-т Бизнеса и Управления, 1997.

4. Леонтьев А.А. Психолингвистическая проблематика массовой коммуникации. Общение и речевое общение. Психолингвистическая модель речевого воздсйствия//Психолингвистичсские проблемы массовой коммуникации. М. 1974.

5. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971.

6. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації.- К.: Видавничий центр "Київський університет", 1999.

7. Різун В. В., Мелещенко О. К. Інформаційні мережі в засобах масової інформації. Канал ИНФО-ТАСС / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка.- К., 1992.

8. Свириденко С. С. Современные информационные технологии.- М.: Радио и связь, 1989.

9. Смелзер Н. Социология. Пер. с англ. М.: Феникс, 1994.

10. Узилевский Г.Я. Взаимодействие естественных и искусственных языков в современных лингвистических процессорах. М.: АДД, 1996.

11. Чекмишев О. В. Українська журналістика на перехідному етапі // Редакційно-видавнича справа: досвід, проблеми, майбутнє / За ред. проф. В. В. Різуна.- К.: РВЦ "Київський університет", 1997.

12.       Журнал "Мой компьютер", № 41, 2000.