Види комунікативных систем та їх призначення

Отже, у ролі комуніканта, професіонального комуніканта під час масового спілкування можуть виступати різні соціальні ролі - автори (кореспонденти), організатори (менеджери, видавці, засновники) комунікативного процесу: захисники, регулятори (редактори, ведучі) тощо. Таким чином, під впливом цих ролей комунікативний процес більшою мірою структурується, виділяється більша кількість фаз.

У системі масової комунікації  виробники інформаційної продукції  виконують, по суті, єдину роль комуніканта. Перерозподіл цих ролей веде до трансформації  систем масової комунікації, а трансформація масово-комунікаційної системи веде до виникнення нових засобів масової комунікації. Але найбільш визначальним процесом для системи масової комунікації є процес її глобалізації. Трансформація й глобалізація системи мас-медіа породжує зміну, в свою чергу, суспільно-політичної й економічної систем, які теж трансформуються. Трансформація й глобалізація системи масової комунікації, однак, не є першопричиною соціально-економічних змін: модернізація технологій, розвиток науки і техніки, а також суспільно-економічний розвиток сприяли розвитку системи масової комунікації.

Глобалізація системи масової комунікації - поняття, яке активно використовується з кінця ХХ ст. Це поняття відображає процес трансформації комунікаційної системи, такої трансформації, яка пов’язана з утворенням більш широкої мережі комунікаторів, що обслуговуються й покриваються на великому інформаційному просторі єдиною, але розгалуженою системою засобів масової комунікації та контролюються більш організованою спілкою їх виробників. [4, с.211]

Глобалізація систем масової комунікації тільки посилює дивергентність і дисперсність системи масової комунікації, структуризацію, фазовість, дискретність мовлення та монополію на нього.

Як приклад дисперсності й дивергентності системи масової комунікації  може бути система, в якій глядач споживає новини, виготовлені редактором й опрацьовані ведучим, включені в програму на прохання засновника каналу й інтерпретовані певним чином на прохання керівників телеорганізації (дивергенція). Для глядача ведучий є уособленням комуніканта, насправді ж функція повідомлення тут розсіяна між багатьма людьми (дисперсія).

Глобалізація системи масової  комунікації пов’язана безперечно з технічною революцією, але ця революція не є єдиним чинником утворення  глобальних масовокомунікаційних систем. Прикладом може бути Україна, яка відстає від Заходу в утворенні глобально трансформованих систем комунікації. Причиною цьому є як економічне відставання, так і соціально-психологічна неготовність комунікаторів до утворення глобальної системи комунікації й активного входження в світові інформаційні системи. Народ має пережити "геостратегічний землетрус", щоб під впливом соціальних, економічних, технологічних, культурних, етнічних факторів шукати навпомацки, як вважають А. Кінг та Б. Шнайдер у доповіді Римському клубові "Перша глобальна революція", свій шлях до розуміння нового світу, а також, перебуваючи в імлі невідомості, вчитися, як керувати новим світом і не бути керованим ним [1 с. - 44].

У такі перехідні періоди  для суспільства актуалізується поняття інформаційних технологій. Вони стають частинкою поняття глобалізації системи масової комунікації, оскільки без технологічної модернізації процесу спілкування неможливим є утворення більш потужних систем збору, обробки, передачі й поширення інформації у масовокомунікаційному просторі. Суспільство тоді змушене шукати кошти й придбавати інформаційні технології, щоб не залишатися на периферії світового інформаційного простору.

Розвиток інформаційних технологій має переважно характер науково-технічний, за яким дуже часто губляться поняття моралі й честі, соціальної відповідальності, психологічної ідентичності тощо. Прикладом може бути мережа Інтернет. В систему інтернетівського спілкування закладені великі технічні можливості, але зовсім відсутні засоби стримування мовців й контролю за інформацією. Інтернетівська система спілкування, таким чином, має характер соціально й психологічно незахищеної системи, в якій порушено соціально-психологічний баланс правильного / неправильного, порядного / непорядного, морального / аморального, естетичного / неестетичного і т. д. Поки інформаційна система Інтернет залишається фактом віртуальної реальності цей дисбаланс і ця незахищеність фатально не шкодять суспільній інформаційній системі, а також самій системі Інтернет, оскільки вона все-таки існує як технічний витвір. Але як тільки ця віртуальна система стане частиною суспільної інформаційної системи і не будуть вироблені засоби інформаційного захисту, тоді суспільна інформаційна система, а разом із нею й суспільство деградують і загинуть, як будь-яке явище в природі при порушенні інформаційного балансу й систем захисту.

Людство, розуміючи таку загрозу, намагається "загнуздати" інтернетівську систему й надати їй "людського вигляду". Так, у  Китаї обмежено діяльність інтернет-провайдерів. Вони тепер зобов’язані записувати й надавати інформацію правоохоронним органам про зміст сайтів і дані про користувачів [12, с.- 6]. Безперечно, у пошуках "людського вигляду" для інформаційних систем можливі всілякі перегини, які властиві й людському суспільству як живому організму.

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що системи  масової комунікації у своєму розвитку проходять шлях від звичайної системи масової комунікації, коли є людина-комунікант, через дисперсію функції мовлення й дивергенцію комуніканта та виникнення розгалуженої системи виконавців ролі комуніканта аж до глобальної системи масової комунікації.

У науковій практиці сьогодні існують спроби змоделювати глобальні системи масової комунікації. Такою спробою є, наприклад, системна модель, або модель ДеФлоєра , американського соціолога Мелвіна ДеФлоєра у книзі "Теорія масової комунікації". [6, c.-39]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до 1 розділу

 

Комунікація виникла  у людському суспільстві як потреба  одного індивіда передати іншому індивіду необхідну для спільної дії інформацію. Спочатку засобами комунікації були невербальні знаки, на зміну яким пізніше прийшли вербальні. Вся сукупність таких знаків являла собою систему, яка з часоу еволюціонувала у систему мови. З виникненням мови люди привчались впорядковувати слова за спільними ознаками. Так виникла первинна комунікативна системність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Види комунікативних систем та їх призначення

 

2. 1. Природні та штучні комунікативні системи

Специфіка комунікативних систем визначається трьома критеріями:

1) цільовим призначенням  системи (яка інформація повідомляється і кому призначається);

2) вибором комунікативних засобів;

3) каналами передачі  і сприйняття інформації (аудитивні, візуальним, аудитивно-візуальними, тактильними) і способами обміну інформацією (природними і штучними).

В узагальненій формі можна сказати, що комунікативні системи розрізняються за цільовим призначенням, мотивованості комунікативних одиниць і техніці актуалізації. На основі цих критеріїв розрізняють природні і штучні комунікативні системи.

До природних систем відносяться ті, в яких використовуються комунікативні засоби природної мови слова, словосполучення, жести, міміка, рухи тіла. Вони мають національну специфіку. До штучних систем відносяться ті, в яких використовуються сконструйовані (часто на базі вербальної мови) або запозичені з різних галузей знань символи, формули, графи, знаки для позначення зв'язків і відносин елементів. Штучні системи орієнтовані на завдання спілкування на міжнародному рівні, тому національна специфіка для них не характерна.

Найчастіше говорять про природні і штучні мови, а не про комунікативні системи, але комунікативна система передбачає співвіднесеність з конкретним мовою як засобом спілкування. Однак умови виділення природних і штучних комунікативних систем різні. Якщо природні комунікативні системи виділяються з потоку мовного спілкування, в якому актуалізується природна мова, то штучно створені комунікативні системи будуються на основі функціонального аналога природної мови, тобто конструкту, який не володіє всіма властивостями і функціями природної мови. Ось чому, говорячи про "штучні мови", слід пам'ятати, що цей термін використовується умовно.

Природні системи характеризуються багатофункціональністю, соціальною диференціацією, високим ступенем варіативності, динамікою  розвитку та представляють різні рівні комунікації.

Однією із сильних  сторін природних вербальних комунікативних систем є їх широкий комунікативний діапазон - деякі мови містять понад  півмільйона лексичних одиниць  і функціонують у всіх сферах спілкування. Будучи неоднорідними за своїми функціонально-стилістичним властивостям, вони вивчаються (комунікативної) лінгвістикою і стилістикою. Безпосереднім предметом вивчення соціолінгвістики і соціокоммунікаціі є їх соціальна диференціація. Невербальні засоби комунікації та їх функціонування вивчаються спеціальною дисципліною - паралінгвістикою (грец. para "біля" + фр. Linguistique. лат. Lingua "мова"). 
Штучні комунікативні системи поділяються на апріорні, апостеріорні і змішані.

Апріорні (лат. a priori "спочатку") системи створюються як незалежні, без опори на природну мову. Наприклад, такими є системи, засновані на логічній класифікації понять, так звані філософські мови. Комунікативними засобами служать символи; до символічних систем відносяться так звані мови математики - мова диференціального й інтегрального числення, мова математичної логіки та ін. . Використання буквеної нотації і символів математичних операцій в Європі відноситься до XVI ст., дещо пізніше складається символічна мова хімії, елементи символічних мов лінгвістики створюються лише в 30-40 роках XX ст. Крім буквених символів, використовувалися звукові символи і жести. Так, наприклад, в музичній мові соль-ре-сіль (1817-66 роках у Франції) була використана нотна азбука з відповідними звуками, цифрами, варіантами колірного спектру. На основі жестів створювалися так звані мовчазні мови, які обслуговують певні релігійні громади, що дали обітницю мовчання, або вузькі професійні групи, зацікавлені в збереженні "таємного" коду комунікації.

Виникнення таких спеціалізованих  мов, особливо в точних науках, пояснюється прагненням подолати одна з онтологічних властивостей природної мови - багатозначність її одиниць, яка не усувалася навіть у комунікації. Прагнення домогтися однозначної відповідності між планом вираження (формою комунікативних одиниць) і планом змісту (їх змістом) змусило творців апріорних мов віддалитися від природних мов. У них актуалізуються лише дві функції природної мови - репрезентативна (називається або представляється якийсь об'єкт, властивість, явище, істотні для даної сфери діяльності) та металінгвістична (використовуються символи, що позначають наукові поняття). Математична і філософська "мови", крім того, виконують функцію, невластиву природній мові - служать засобом логічного висновку. Ці "мови" обслуговують певні соціальні групи суспільства для вирішення спеціальних завдань і актуалізуються як спеціалізовані комунікативні системи (підсистеми, мікросистеми) в різних областях людської діяльності.

Апостеріорні (лат. a posteriori "з подальшого") системи створюються на базі природних мов, з яких зазвичай запозичуються комунікативні засоби і структура. Лексичні одиниці - слова та їх складові - суфікси, префікси, закінчення орієнтовані на інтернаціональну лексику досить широкого ареалу, наприклад, європейського, структура заснована на базі спрощеної граматики того чи іншого природної мови.

Причиною створення  апостеріорних систем з'явилося  прагнення знайти порівняно простий  і ефективний засіб для міжнародного спілкування при вирішенні неспеціалізованих  завдань комунікації. Спроби втілити цю "вавілонську" мрію людства сходять до античної епохи IV-III ст. до н.е. Протягом певного часу функцію засобу міжнародного спілкування виконували мови, які "застигли" в своєму розвитку. Так, в Європі функцію міжнародної мови в наукових і релігійних сферах спілкування тривалий час виконувала латинь. Починаючи з XVII ст. стали розроблятися проекти різних штучних систем. Найбільш ефективним і популярним у Європі виявився мова, створена в 1887 р. варшавським лікарем ЛЛ. Заменгофом, псевдонім якого Есперанто (esperanto "сподівається", від лат. Sperare "сподіватися"), став назвою цієї штучної мови. Есперанто побудована на основі інтернаціональної лексики, переважно романського походження, але з німецькими і слов'янськими елементами. Граматика проста і стандартизована (усунені "виключення", властиві природним мовам), графіка представлена на латинській основі, наголос на другому складі від кінця. На відміну від інших штучних побудов есперанто "жива", тому що видозмінюється, збільшується її словниковий склад. Цьому сприяє значний обсяг публікацій - художня та суспільно-політична література, поезія, переклади, підручники, словники та активна діяльність міжнародних і національних об'єднань есперантистів. Тому не дивно, що есперанто претендує на статус мови (Ісаєв М.І. 1981). 
Значно менше поширення мала мова Ідо, фактично представляє собою реформований есперанто колом вчених Франції в 1907 р.. Досить обмежені комунікативні функції мають й інші штучні системи апостеріорного виду, такі як окциденталь, яка згодом була переіменована в інтерлінгву. (Кузнецов. 1987). [3, c.- 238]

 

2. 2. Змішані комунікативні системи

До змішаного виду комунікативних систем відносяться  такі, в яких використовуються елементи природної мови і штучно створені елементи і зв'язки між ними. У змішаному вигляді досить чітко розрізняються неспеціалізовані і спеціалізовані комунікативні системи.

До неспеціалізованим  мов, які були реалізовані у практичній комунікації як засіб міжнародного спілкування, відноситься волапюк. Він був створений в 1879 р. І.М. Шлейером в Німеччині. Хоча в складі слів волапюк були використані коріння латині і найбільш поширених європейських мов, вони були так видозмінені, що "вгадати" їх неможливо навіть для поліглота. Досить відновити склад слова, що називає цю мову: віл (vol) є видозмінене анл. world "світ" + струм (puk) спотворене до невпізнання англ, speak "говорити". Граматичні зв'язки слів грунтувалися на іменних і дієслівних категоріях. На цій мові деякий час навіть видавалися газети і журнали, але як засіб міжнародного спілкування він виявився непридатним. Фактично треба було вивчити абсолютно нову мову, що практично було недоцільно.