Правові норми в діяльності засобів масової комунікації

        Це пов'язано насамперед із реальним захистом прав журналістів та засобів масової інформації, дією законів та відповідальністю за їх порушення, зміцненням незалежної судової влади. А головне, на чому слід зробити особливий акцент, — це забезпечення свободи журналістської діяльності, вільного доступу до інформації, формування відкритого суспільства.

        Ясна річ, ми перебуваємо сьогодні на етапі динамічного розвитку, тож і законодавство потребує внесення відповідних змін і доповнень. Фактично наш інформаційний простір виявився не захищеним від зовнішніх інформаційних впливів.

        Нинішнє законодавство відкриває широкі можливості для заснування засобів масової інформації в нашій державі особам без громадянства та громадянам інших країн. Виконавча влада поки що позбавлена права здійснювати регулюючі функції у цій сфері. Зокрема, відсутні реальні важелі для регулювання мовної ситуації. Саме тому російськомовна преса в Україні становить більшу частину загальної кількості друкованих засобів масової інформації.

        Таким чином, не зустрічаючи перепон в українському інформаційному просторі з боку чинного законодавства, національна інформаційна інфраструктура протягом останніх років формувалася дещо стихійно. Основною мотивацією її становлення був фінансовий прибуток, політичні інтереси й амбіції.

        Інформаційний простір країни завдяки доволі ліберальному законодавству виявився перенасиченим неукраїнськими інформаційними потоками, ідеями і символами інших культур. Наслідком цього є намагання витіснити вітчизняні засоби масової інформації з внутрішнього ринку, неспроможність останніх вийти у світовий інформаційний простір.

        Для зняття обмежень права споживачів на вибір технічних засобів мовлення Верховна Рада ще в 2005 р. визначила як невідкладне завдання вдосконалення нормативно-правових актів щодо користування каналами мовлення, зокрема каналами ефірно-кабельного телебачення.

        Стратегічний шлях розвитку телерадіоінформаційного простору України — розширення зон телерадіомовлення до 100% покриття території України та всіх місць компактного проживання української діаспори. Впровадження новітніх технологій у галузі поширення теле- і радіопрограм дасть можливість досягти такої мети. Усвідомлюється необхідність розвивати суспільне (нині державне) мовлення у діапазоні.

        Розвиток прикордонного й транскордонного мовлення потребує залучення цільових бюджетних та позабюджетних коштів на створення місцевих мереж мовлення. Це пов'язано також із необхідністю максимального наближення вітчизняних мас-медіа до європейських вимог. Адже сучасний прогрес характеризується впровадженням в індустріально розвинутих країнах цифрового телебачення і споріднених йому аудіовізуальних (АВ) систем і служб (АВСС), інтеграцією мовних та зв'язкових служб і побудовою на цій основі інтегрованих інформаційних служб, створенням принципово нових систем відтворення — плазмових і рідкокристалічних екранів, упровадженням нових технологій теле- і радіовиробництва, заснованих на використанні цифрових методів обробки зображень, рівнобіжним розвитком наземного, супутникового і кабельного сегментів мереж мовлення й переходом до багатопрограмного телебачення, впровадженням інтерактивного мовлення, появою нових АВ ІР-послуг та Web-мовлення на базі використання Інтернету.

        Концептуальні положення щодо поліпшення технічного стану системи телерадіомовлення України ґрунтуються на аналізі сучасних тенденцій науково-технічного прогресу, існуючих проблем матеріально-технічного забезпечення державних аудіовізуальних ЗМІ, а також умов, що склалися на ринку телерадіоінформаційних послуг у державі та в світі. Це насамперед:

• переведення телевізійних і радіомовних апаратно-студійних комплексів телерадіоорганізацій усіх форм власності на цифрові технології, які порівняно з аналоговими мовними системами мають значно кращі техніко-економічні показники;
• концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку галузі телерадіомовлення;
• створення дієвих механізмів вдосконалення технічної політики телерадіоорганізацій;
• максимальне використання досягнень світової та вітчизняної науки і промисловості, а також міжнародного науково-технічного співробітництва в телерадіоінформаційній сфері;
• створення умов для інвестування коштів у розвиток вітчизняної телерадіоінформаційної індустрії протягом тривалого терміну, що сприятиме забезпеченню конкурентоспроможності науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок вітчизняних виробників і науковців, створенню нових робочих місць, подоланню бідності;
• сприяння інтеграційним процесам у телерадіоінформаційній сфері України, використання глобалізації світової економіки в інтересах вітчизняних аудіовізуальних ЗМІ. [14]

        Пріоритетними в розвитку електронних мас-медіа визнано: наукову підтримку галузі, з урахуванням світових тенденцій розвитку телебачення і радіомовлення, через удосконалення нормативно-правової та нормативно-технічної бази телерадіомовної сфери, а також створення національної сучасної метрологічної служби телебачення та радіомовлення; здійснення цільових заходів щодо інтеграції телерадіоінформаційної сфери України в загальноєвропейський медіа-простір; переозброєння і модернізацію основних ланок суспільного телерадіомовлення з метою піднесення його технічного стану до рівня сучасних світових вимог; реконструкцію апаратно-студійного комплексу Національної радіокомпанії України, його технічну модернізацію; розбудову обласних і регіональних мереж теле- і радіомовлення, що може стати структурою суспільного мовлення.

        Вирішення вказаних завдань забезпечить докорінне поліпшення технічного стану телерадіомовлення, сприятиме інтеграційним процесам у телерадіоінформаційній сфері України, що дасть можливість українським мовникам стати рівноправними партнерами зарубіжних аудіовізуальних засобів масової інформації.

        Разом із тим національний телерадіоінформаційний простір в Україні стикається з низкою викликів об'єктивного характеру. Це насамперед: вичерпання радіочастотного ресурсу; невідповідність кількості телерадіоорганізацій можливостям ринку телерадіоінформаційних послуг України; моральна застарілість і спрацьованість мереж поширення теле- та радіопрограм основного оператора трансляцій телерадіопрограм — Концерну радіозв'язку, телебачення та радіомовлення; збитковість підгалузі проводового мовлення та відсутність її підтримки державою.

        Предметом дискусій і суперечок була й залишається ситуація в телерадіопросторі України. Вона складна, але тут уже чимало зроблено, аби електронні засоби масової інформації й надалі посідали домінантну позицію. Для виправлення ситуації необхідне беззастережне виконання вимог статті 9-ої Закону України «Про телебачення і радіомовлення» в частині мовлення, де чітко зазначено: «Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою».

        Слід звернути увагу й на той факт, що поряд із зареєстрованими телерадіоорганізаціями функціонують також незареєстровані кабельні мережі, які без ліцензії транслюють програми практично всіх телекомпаній Російської Федерації та окремі програми інших держав.

        Стратегія упорядкування українського інформаційного простору й прискорення темпів просування в напрямі інформаційної цивілізації виглядає так, що переважна більшість його учасників робить ставку на входження України в єдиний інформаційний простір із Росією (57 %); значна частина їх не вважає це для себе проблемою (18%); на підтримку Заходу загалом розраховують 25% респондентів, із них 15% мають на увазі наукову, технічну та іншу (не фінансову) допомогу, і лише 10% запропонували брати зовнішні кредити. [7]

    Отже, немає сумніву, що лише завдяки співпраці держави і громадськості, вкладенню державних коштів та інформаційних ресурсів і залученню приватних інформаційних систем, що входять до українського інформаційного простору, можна створити необхідні передумови у сфері суспільних інформаційних комунікацій, що на сьогодні є актуальними й надзвичайно важливими.

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

        Правові норми є важливим чинником  в діяльності засобів масової  комунікації. Для досягнення поставленої  мети було вирішено ряд завдань, а саме:

• Було визначено роль права у системі регуляторів життєдіяльності

суб’єктів суспільства. Таким чином, можна сказати, що право  на сучасному етапі повинно входити  у норми моралі, у життєдіяльність  суспільства, у поведінку та свідомість громадян держави. Воно повинно стати дійсно регулятором суспільних відносин за допомогою формування правової культури суспільства, яка формує правову державу. Було визначено, що якби не існувало право, то в суспільстві була б анархія та безладдя, адже мораль та інші соціальні норми поки не можуть замінити нормативно-правові акти, що видаються державою.

• Було проаналізовано функціонування законодавства системи масових

комунікацій в Україні. Згідно з цим аналізом, було зазначено, що в Україні закладено основи нормативно-правової бази, яка забезпечує підґрунтя формування національної інформаційно-комунікативної системи, національного інформаційного простору, що декларує інформаційні права та свободи. Водночас було визначено про необхідність удосконалення  інформаційного законодавства України, законодавчу неврегульованість деяких аспектів ЗМІ.

• Було визначено основні тенденції розвитку правових норм як регуляторів

комунікаційної сфери. Тобто, лише завдяки співпраці держави  і громадськості, вкладенню державних  коштів та інформаційних ресурсів і залученню приватних інформаційних систем, що входять до українського інформаційного простору, можна створити неохідні передумови у сфері суспільних інформаційних комунікацій, що на сьогодні є актуальними й важливими.

        Отже, було досягнуто поставленої мети, тобто проаналізовано інформаційне законодавство України, визначено сутність його впливу на суспільство та розглянуто основні закономірності його розвитку.

        На основі даної роботи можна  проводити подальші дослідження  правових норм в діяльності засобів масової комунікації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Городяненко В. Г. Соціологія: підручник / В. Г. Городяненко. – К., 202 – 541 с.
2. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові української держави // Право України. – 2005. - №4
3. Гриценко О. М. Суспільство, держава, інформація / О. М. Гриценко. – К. : ВЦП «київський університет», 2001. – 165с.
4. Гранин А. Ф. Правовая культура и правовой прогресс / А. Ф. Гранин // Административно – правовые аспекты правового воспитания. – К., 1984. – с. 12 – 36.
5. Задворний А. Інформаційна безпека і свобода слова в Україні / Україна: Інформація і свобода слова. – К., 1997. – С. 723-749.
6. Інформаційне законодавство : зб. Законодавчих актів : у 6 т. / за аг. Ред.. Ю. С. Шемшученка, І. С. Чижа. – Т. 1: інформаційне законодавство України. – К. : Юрид. Думка, 2005. – 416 с.
7. Інформаційне законодавство : український та зарубіжний досвід / В. Ф. Іванов. – К., 1999. – 208 с.
8. Кузнєц<span class="dash0410_0431_0437_0430_0446_0020_0441_043f_0438_0