Міжособистісних відносин у колективах

1. “Реальний конфлікт” - це конфлікт, який об’єктивно існує й адекватно

сприймається.

2. “Випадковий, або умовний конфлікт” - залежить від обставин, що можуть

змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами.

3. “Зміщений конфлікт” - реальний конфлікт, за яким приховується інший, що є справжнім чинником конфліктної ситуації.

4. “Помилково дописаний конфлікт” - конфлікт, що помилково тлумачиться.

5. “Латентний конфлікт” - конфлікт, який має відбутися, але не виникає тому,

що не усвідомлюється.

6. “Хибний конфлікт” - у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не

існує, об’єктивно його немає, але він виникає  у свідомості конфліктуючих

сторін  через помилкове сприймання та розуміння  ситуації.

      Класифікацію  конфліктів на підставі виділення причинно-мотиваційних зв’язків провела Н. Гришина. Вона виділяє типи конфліктів залежно від стосунків, визначених спільною діяльністю, потребою у спілкуванні та належності до певної виробничої структури. По-перше, це конфлікти, що є реакцією на перепони щодо досягнення соціально корисних цілей; по - друге, конфлікти, що виникають як реакція на перепони в досягненні особистих цілей (реалізація особистого потенціалу, прагнення до професійного зростання); по-третє, це конфлікти протидії окремих людей соціальним нормам, і, нарешті, по-четверте, конфлікти особистісні, зумовлені несумісністю індивідуальних психологічних рис. З функціональної точки зору класифікація конфліктів може будуватися за принципом доцільності - недоцільності . Згідно з цим принципом виділяють позитивні (конструктивні) та негативні (деструктивні) конфлікти. Конфлікт, є одним із яскравих проявів протиріччя, сам  внутрішньо суперечливий. При з’ясуванні ролі конфлікту необхідно виходити з конкретної ситуації. Один і той самий конфлікт може бути деструктивний в одному плані та конструктивний в іншому, відігравати негативну роль на одному етапі та позитивну на іншому. 

     1.3.         Структурні та динамічні характеристики конфлікту 

      Також однією з численних характеристик  конфліктів є його структурні та динамічні характеристики. Структурні характеристики конфлікту є статичними елементами, які могли б бути знайдені на “зрізі” конфлікту, а його динамічні характеристики пов’язані з тим які саме події відбуваються в конфлікті. Структурні характеристики являють собою складові елементи конфлікту. Вони відображають компоненти, без яких його існування не можливе. Вилучення будь-якого компоненту із простору конфлікту або зводить його існування нанівець, або суттєво змінює характер конфлікту. До структурних компонентів конфлікту відноситься:

1.     Сторони (учасники) конфлікту;

2.     Умови конфлікту;

3.     Предмет конфлікту;

4.     Дії учасників конфлікту;

5.     Результат конфлікту.

Розглянемо  структурні компоненти докладніше.

                      Сторони (учасники) конфлікту.                     

      Учасники  конфлікту позначаються в термінах рольових позицій, в рамках яких здійснюється їх взаємодія в даній ситуації. Важливим - із точки зору виникнення і розвитку конфлікту вважаються інтереси учасників конфлікту, цілі, які вони переслідують, їх соціокультурні та індивідуально -

психологічні  особливості. Перехід учасників  ситуації до конфліктної взаємодії починається з дії одного з них, того, хто проявляє ініціативу. Якщо і на інших стадіях конфлікту ініціатива дій частіше залишається за однією

стороною, то вона може розглядатися як активна  сторона, а інша – як пасивна. Успішне вирішення конфлікту  потребує врахування інтересів усіх учасників конфлікту. У цьому випадку важливо мати на увазі не тільки безпосередніх учасників – тих, між ким саме  розвивається конфліктна взаємодія, але й інших осіб чиї інтереси можуть бути зачеплені даною ситуацією і чия позиція може мати вплив на результат конфлікту. В цілому, вони можуть розглядатися як пасивні учасники конфліктної ситуації.

                             Умови конфлікту.                            

      Під умовами конфлікту розуміють  обставини чи фактори, що визначають його характеристики і можливості його виникнення. Умови конфлікту, що входять в число його структурних характеристик, включають у себе  умови його виникнення і розвитку. Загалом, під умовами виникнення розуміють об’єктивні особливості зовнішньої ситуації, які вважаються суттєвими для виникнення конфлікту. Р. Дарендорф, описуючи причини соціальних конфліктів, пише про “технічні”, “політичні” та  “соціальні” умови виникнення конфліктів. У виникненні соціальних явищ, як правило, суттєву роль відіграють суб’єктивні фактори, пов’язані з людьми. І в цьому випадку дуже важко чи навіть не можливо визначити ті фактори, які можуть розглядатися як необхідні чи достатні для виникнення конфлікту.

      Причини виникнення конфлікту пов’язані  якимись конкретними діями учасників ситуації чи обставинами, що виникли. Виявити причину конфлікту – це значить зрозуміти, що саме в діях чи поведінці учасників привело до переходу їх взаємодії в конфліктні форми. До умов перебігу конфліктів відносять фактори, що впливають на його розвиток. Конфлітологи відносять сюди фактори ситуації – соціокультурний контекст конфлікту, безпосередній ситуативний фон розвитку даної конфліктної ситуації тощо.

                            Предмет конфлікту.                           

      Іноді також його називають об’єктом –  це те, що стає об’єктом протиріч, несумісних претензій сторін. Предметом конфлікту може бути конкретний об’єкт, конкретна можливість (наприклад, одна путівка в санаторій на двох) чи деяка ціннісне ствердження, що виключає думку іншого або притримування певних правил. Предмет конфлікту – це саме те, через що дискутують, те, що стає об’єктом переговорів або боротьби учасників взаємодії. Предмет конфлікту, як правило, пов’язаний з цілями конфліктуючих сторін, але не всі їх цілі в конфлікті мають зв’язок із предметом конфлікту.

                         Дії учасників конфлікту.                        

      Структурним компонентом конфлікту, без якого  він просто не може існувати, є також дії його учасників. У сукупності вони утворюють те, що називається конфліктною взаємодією. Взаємонаправленість та взаємообумовленість дій учасників дозволяє говорити не стільки про дії окремих людей, скільки про їх взаємодію. Конфліктна взаємодія, по суті, і є основним змістом процесу конфлікту.

                           Результат конфлікту.                          

      Результат конфлікту як структурний елемент являє собою завершальну стадію розвитку конфлікту. У конфліктній взаємодії учасники переслідують певні цілі і пов’язані предметом конфлікту, взаємодією один на одного, збереженням обличчя тощо. Далеко не завжди вони повністю усвідомлюються учасниками ситуації і тим більше формулюються у термінах досягнення конкретних результатів. Та, нажаль, структурні характеристики конфлікту, які є його необхідними компонентами, не дають можливості прогнозувати розвиток конфлікту. Тому із практичної точки зору більш суттєвим є розгляд дій учасників у контексті динамічних характеристик.

      До  динамічних характеристик конфлікту  відносять стадії розвитку конфлікту  й процесу, що виникають на різних його стадіях:

1.     Виникнення об’єктивної конфліктної ситуації;

2.     Усвідомлення її як конфліктної;

3.     Здійснення конфліктної взаємодії;

4.     Розв’язання конфлікту.

      У більшості випадків конфлікт зумовлений об’єктивною ситуацією. Але певний час вона може не усвідомлюватися. Тому цю стадію названо стадією потенційного конфлікту. Об’єктивація здійснюється лише після усвідомлення об’єктивної ситуації як конфлікту. Саме усвідомлення породжує конфліктну поведінку. Та нерідко реальний конфлікт виникає тоді, коли об’єктивних умов конфлікту не має. Тому психологічного аналізу потребують передусім випадки неадекватного та удаваного конфлікту. Саме тому, що внутрішній аспект ситуації, яка виникає між учасниками конфлікту, зумовлює їхню реальну поведінку,   важливо ретельно проаналізувати фактори, що спричиняють відхилення від реальності та механізми впливу цих відхилень на перебіг конфлікту. Усвідомлення ситуації, як конфліктної, завжди має емоційне забарвлення. Виникнення та вплив емоцій на перебіг конфлікту є дуже важливою проблемою адекватного розв’язання конфліктних ситуацій і вимагає спеціального аналізу. Конфліктні дії різко загостряють емоційний фон перебігу конфлікту, а негативні емоції, що виникають у цей час, у свою чергу, стимулюють конфліктну поведінку. Взаємні конфліктні дії здатні змінювати, ускладнювати первинну конфліктну структуру, що породжує нові чинники конфліктних дій. Стадія конфліктної поведінки може призвести до ескалації конфлікту, зміни його характеру, типу. З іншого боку, під час конфліктних дій учасники стикаються з реальністю, яка коригує первинні образи ситуації, що може привести до адекватного розуміння конфліктної ситуації, сприяти її адекватному розв’язанню.

      Під час розв’язання конфлікту можливі  його переходи з одних форм в інші. Наприклад, внутрішній конфлікт може перейти в зовнішній або навпаки. Це відчувається, коли конфлікт розв’язується не повністю, коли блокується конфліктна поведінка, спрямована зовні, але внутрішнє прагнення до конфліктної поведінки не згасає. Воно лише стримується, що породжує внутрішнє напруження, внутрішній конфлікт. Не можна ототожнювати конфлікт із стадією конфліктної поведінки. Це значно складніше явище. Але перехід до конфліктної поведінки означає нову стадію

конфлікту, найбільш відкриту, гостру. Способи  розв’язання конфлікту

спрямовані  передусім на ліквідування конфліктної  поведінки.

     Розв’язання, вирішення – це заключна стадія розвитку конфлікту. Вона

можлива завдяки перетворенню самої об’єктивної  ситуації, а також унаслідок змін образів ситуації, що виникли в учасників конфлікту. Крім того, в обох цих випадках можливе подвійне розв’язання конфлікту: часткове, коли долається тільки конфліктна поведінка, але залишається внутрішнє прагнення до конфлікту, воно лише стримується; і повне, коли конфлікт ліквідується як на рівні фактичної поведінки, так і на внутрішньому рівні. Повна ліквідація конфлікту шляхом зміни об’єктивної ситуації можлива тоді, коли задоволені особистісні потреби учасників конфлікту. Таким чином, аналіз динамічних характеристик конфлікту передбачає опис того, як із деякої сукупності зовнішніх умов виникає конфлікт, як відбувається саме

конфліктна  взаємодія і як конфлікт вирішується.

      
 
 
 
 
 
 

 РОЗДІЛ  2 

КОНФЛІКТИ, ЯК ЗАСІБ ВРЕГУЛЮВАННЯ МІЖОСОБИСТІСНИХ  СТОСУНКІВ 

2.1.         Позиція К.Левіна: задоволення потреб 

      Міжособистісні  конфлікти – це ситуації протиріч, сутичок між людьми. Міжособистісний конфлікт може бути визначений як ситуація протистояння учасників, що сприймають та переживають значущу психологічну проблему, яка потребує свого вирішення і викликає активність сторін, направлена на переборення протиріч, що виникли, і вирішення конфліктної ситуації в інтересах обох чи однієї зі сторін. Перші теоретичні й експериментальні дослідження були виконані Левіном. До міжособистісних конфліктів в описах Левіна відноситься випадок, який він розкриває як “конфлікт між особистими й примусовими силами”, тобто протиріччя між особистісними потребами людини і зовнішньою об’єктивною примусовою силою. Зокрема, Левін аналізує положення дитини, що опинилася в такій ситуації. Він пише: “Сила, що спонукає дитину С зі сторони людини Р, може бути представлена як результат поля домінування тієї людини над дитиною, яка означає не що інше, як те, що Р може створювати спонукаючі чи обмежуючі сили”.

      Сімейний  конфлікт став наступною темою в  роботах Левіна. Цей конфлікт, на думку автора, дуже важко вирішується, так як його спецефічні властивості роблять забезпечення адекватного приватного простору досить складною задачею. Перед усім, природа потреб, що задовольняються в сім’ї, дуже різноманітна. Подружжя мають по відношенню один до одного цілі комплекс очікувань, пов’язаних із їх ролями. Конфлікти іноді виникають, якщо зачіпають найбільш значущі потреби людини. Створення сім’ї пов’язане з вітальними потребами й незадоволення цих потреб створює напруження. Умови задоволення індивідуальних потреб у сім’ї є достатній простір вільного руху. Левін приводить приклад опису життєвого простору чоловіка (простору професійного й соціального життя,

дому, дітей  тощо), показуючи, що фактично вільним  для нього залишаються зони “життя в офісі” і “гру в гольф”. 

2.2.          М. Дойч: залежність від конфлікту 

      В рамках ситуаційного підходу міжособистісні конфлікти розглядаються в контексті загальної системи взаємодії. Поняття міжособистісних відношень описує широкий діапазон форм людської взаємодії, що відрізняються змістом, направленістю, інтенсивністю, глибиною контактів тощо. Дойч пропонує розрізняти такі фундаментальні виміри міжособистісних відносин:

1.      Кооперація – конкуренція. Такі відношення, як “близькі

друзі”, чи “колеги”, відносяться до кооперативного полюса вимірювання, такі як “політичні опоненти”, “особисті вороги” – до конкурентного.

2.      Розподіл – влади. Також позначається як “домінантність -

підпорядкованість”. “Бізнес - колеги” та “близькі друзі” знаходяться на одному полюсі, “батько - дитина ”, “учитель - учень” на  підпорядкованому.

3.      Орієнтація на задачу – соціально-емоційна орієнтація.

“Близькі друзі” – соціально орієнтовані, “бізнес – конкуренти” – орієнтовані на задачу.

4.      Формальний – неформальний характер відносин.

      Дойч відмічає, що в неформальних відносинах визначення дії, часу і переміщення залишається за їх учасниками, тоді як у формально регулюючих відносинах взаємодія учасників детермінується головним чином соціальними нормами і правилами. Відносини в середині організацій мають тенденцію бути більш формальними, а в клубі відпочинку неформальними, відносини між рівними частіше мають неформальний характер, чим відносини між нерівними.