Міжособистісних відносин у колективах

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЗМІСТ

            Вступ  

                              3

Розділ 1.  Теоретичні дослідження проблеми конфлікту 6 

1.1.   Наукові визначення конфліктів   6

1.2.   Класифікація конфліктів    9

1.3.   Структурні та динамічні характеристики конфлікту 11 

Розділ 2.   Конфлікти, як засіб врегулювання

            міжособистісних  стосунків    16 

2.1.   Позиція К.Левіна: задоволення потреб  16

2.2.   М. Дойч: залежність від конфлікту   17

2.3.   Основні стилі поведінки при вирішенні конфлікту 18 

            Висновки      21 

            Використана література    24

  

 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

      Зростання напруженості у сучасному суспільстві  обумовлює збільшення різноманітних  конфліктів та необхідність їх всебічного вивчення з метою нівелювання  негативних наслідків та якнайповнішого використання закладених у них позитивних можливостей для розвитку особистості. Знання чинників, які обумовлюють  виникнення міжособистісних конфліктів, дозволяє розробити комплекс методів, спрямованих на їх профілактику та формування навичок успішного вирішення. Така робота дозволяє не лише допомогти  особистості одержати знання про  ефективні способи розв’язання  конфліктів, але і надає їй інформацію про основні психологічні особливості, які зумовлюють виникнення міжособистісних  конфліктів, про можливості саморегуляції  у складних життєвих ситуаціях, здійснює цілеспрямований вплив на особистість  з метою гармонізації її психічного та соціального життя.

      Актуальність  даного дослідження викликана, з  одного боку, активним перетворенням  соціальних структур України, що відбуваються в даний час, а, з іншого, певним дефіцитом психологічних знань, необхідних для формування гармонійних  відносин між соціальними групами і окремими людьми в суспільстві. Взаємовідносини, що виникають в умовах українського кризового соціуму не завжди є злагодженими і безконфліктними, і сьогодні, як ніколи, помітні ознаки соціально-психологічної напруженості як в трудових, навчальних колективах, так і у сімейному колі. Формування дружніх, товариських відносин між людьми актуально стає на порядку денному в багатьох виробничих і навчальних групах. Практика показує, що в більшості випадків попередженню суперечок могли б сприяти знання та навички продуктивної комунікації, вміння миротворче і толерантно поводитися в різного роду конфліктних ситуаціях. 
Проблема конфліктів завжди приваблювала дослідників і розроблялася представниками різних психологічних напрямків як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології. Незважаючи на те, що ще у підлітковому періоді формуються основні комунікативні уміння, у юнацькому віці перед особистістю постають нові завдання, які й обумовлюють необхідність удосконалення вже сформованих умінь.

      Таким чином, враховуючи соціальну значущість проблеми та недостатність наукових розробок, присвячених вивченню конфліктів, як засобу врегулювання міжособистісних  стосунків у юнацькому віці, було визначено тему даної роботи: „  Конфлікти, як засіб врегулювання міжособистісних  стосунків ”.

      Мета  дослідження вивчити процеси  формування міжособистісних відносин у колективах.

     Об’єкт  дослідження – трудовий колектив як соціально-психологічний феномен.

     Предмет дослідження – особливості побудови міжособистісних відносин у трудовому колективі.

     На  реалізацію поставленої мети спрямовані наступні завдання:

     1. Здійснити теоретичний аналіз  дослідження проблеми формування ефективних міжособистісних взаємовідносин.

     2. Вивчити особливості формування  взаємовідносин у конкретній виробничій групі.

     3. Дібрати діагностичний інструментарій  для дослідження взаємостосунків  у трудовому колективі та провести  їх емпіричне дослідження. 
4. Розробити шляхи оптимізації міжособистісних стосунків у даному колективі.

     Методи  дослідження. Завдання дослідження  було реалізовано шляхом застосування системи теоретичних та емпіричних методів. Серед них: теоретичний  аналіз та систематизація наукових даних  з проблеми; спостереження, бесіди. Також було застосовано ряд конкретних методик, спрямованих на вивчення соціально-психологічних  чинників формування міжособистісних відносин: соціометрія, методика К. Томаса, методика агресивності А. Басса – А. Даркі. 

     Робота  структурно складається з вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   
 

  РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ КОНФЛІКТУ 

1.1.         Наукові визначення конфліктів 

      Поняття конфлікту належить як буденній свідомості, так і науці, що наділяє його своїм специфічним змістом. Напевно, кожна людина розуміє, що таке конфлікт, але від цього визначення його змісту не стає простішим.

В буденній мові слово “конфлікт” використовується для широкого кола явищ-від озброєних сутичок і протистояння різних соціальних груп до колективних чи сімейних сварок. Ми називаємо конфліктом військові дії, дискусії у парламенті, сутички внутрішніх мотивів, боротьбу власних бажань та багато іншого.

      Слово “конфлікт” походить від латинського (conflictus - зіткнення). Аналіз визначень конфлікту, що були прийняті в різних сучасних неспеціальних енциклопедіях, виявляє їх подібність. Загалом, зміст поняття конфлікту розкривається через наступні значення:

1. Стан  відкритої довгої боротьби, війни.

2. Стан  дисгармонії у відношеннях між  людьми, ідеями чи інтересами.

3 Психічна  боротьба, що виникла як результат  одночасного функціонування

імпульсів бажань чи тенденцій, що взаємно виключають один одного .

4. Протистояння  характерів чи сил у літературному  чи сценічному творі, в

особливості головна опозиція, на якій будується  сюжет.

      Поняття конфлікту почало мати статус терміна  дуже пізно. Так, у виданому на початку століття відомому трьохтомному “Словнику психології і філософії” під редакцією Дж. Болдуїна приводиться тільки поняття “конфлікт законів”. В подальшому проблемне поле поняття конфлікту інтенсивно збільшується.

      Наприклад, в “Соціологічному словнику” , що вийшов у ФРГ у період розвитку конфліктології, терміном “конфлікт” позначалися парламентські дискусії і громадянська війна, мирні переговори і страйки, психічні захворювання.

      В психології поняття конфлікту також  застосовується недостатньо широко.

      Наприклад, конфлікт використовують для опису  поведінки груп, що протистоять одна одній, суперництва між індивідами і суб’єктивної  невизначеності індивіда. Аналіз матеріалів першої вітчизняної психологічної конференції по конфліктології  показує, що конфліктом називають міжособистісні та внутрішньо-особистісні  проблеми , переживання і кризові явища.

      Поняття конфлікту сьогодні не належить якійсь одній визначеній області науки чи  практики. У міждисциплінарному огляді робіт по дослідженню конфліктів  А.Я. Анцуповим і А. І. Шепіловим виділяються одинадцять областей наукового знання, які так чи інакше вивчають конфлікти: психологія, соціологія, політологія, історія, філософія, педагогіка та інші. Але проблеми, що виникають із визначенням конфлікту, і сьогодні не вирішені. Сьогодні  багато-хто  - і особливо західні - конфліктологи  висловлюють дуже скептичне відношення до можливості і необхідності створення єдиної універсальної теорії

конфлікту, яку можна б було застосовувати  до різних конфліктних явищ.

      Поряд із буденним визначенням конфліктів постають також і наукові, що більш точно передають зміст цього поняття. Один із можливих варіантів визначення конфлікту полягає в його філософському розумінні, у відповідності з яким  він описується як “крайній випадок загострення протиріч” (Філософська енциклопедія, 1964 р.). Тоді, наприклад, соціальний конфлікт може бути визначений як “крайній випадок загострення соціальних протиріч”, що виражається у зіткненні різних соціальних спільнот – класів, націй, держав, соціальних груп, соціальних інститутів. А. Г. Здравомислов, автор найбільш фундаментальної вітчизняної монографії по проблемах соціології конфліктів, пише, що “конфлікт – це найважливіша сторона взаємодії людей в суспільстві, своєрідна клітина соціального буття. Це форма відношень між потенційними й актуальними суб’єктами  соціальної дії, мотивація яких обумовлена протилежними цінностями і нормами, інтересами і потребами”. Р. Дарендорф, найбільш відомий західний дослідник соціального конфлікту, визначає його як “будь-яке відношення між елементами, які можна описати через об’єктивні (“латентні”) чи суб’єктивні (“явні”) протилежності. “Психологічний словник” визначає конфлікт як “протиріччя, що важко вирішити, пов’язане з гострими емоційними переживаннями. При цьому в якості його форм виділяються внутрішньо-особистісні, міжособистісні та групові конфлікти. А.  Я. Анцупов і А. І. Шепілов пропонують наступне визначення: “ Під конфліктом  розуміють найбільш гострий спосіб вирішення значущих протиріч, що виникають у процесі взаємодії і полягають у протидії суб’єктів конфлікту, що супроводжується негативними емоціями та переживаннями ”. Якщо є наявною протидія, але відсутні негативні емоції чи навпаки, негативні емоції

переживаються, але немає протидії, то такі ситуації вважаються перед конфліктними. Тим самим запропоноване розуміння конфлікту передбачає в якості його обов’язкових  компонентів негативні почуття і протидії суб’єктів.

Б. І. Хасан, один із відомих вітчизняних дослідників  конфлікту, пропонує

наступне  визначення: “ Конфлікт – це така характеристика взаємодії, в якій

дії, що не можуть існувати в незмінному виді, взаємно детермінують і взаємозамінюють одна одну, потребуючи для цього спеціальної організації. При цьому важливо враховувати, що дію можна розглядати і в зовнішньому й у внутрішньому плані. Разом із тим будь-який  конфлікт являє собою протиріччя, що актуалізувалося, тобто втілені у взаємодії цінності, установки, мотиви, що протистоять одна одній. Можна стверджувати, що для свого вирішення протиріччя обов’язково має втілитися в діях, в їх зіткненні.

Тільки  через зіткнення дій протиріччя себе і проявляє”. В цьому визначенні в якості складових конфлікту можна виділити такі його компоненти як наявність протиріч і зіткнення, при цьому сам конфлікт розглядається передусім як характеристика взаємодії. Таким чином, аналіз цих та інших визначень показує, що при всій подібності характеристик, що описуються в якості компонентів чи ознак конфлікту, ні одне з визначень не може бути прийняте в якості універсального.

      Функціональний  аспект конфлікту зумовлений потребою змін у людських стосунках. Щодо сутності цих стосунків конфлікт є протиборством, зіткненням протилежних тенденцій, оцінок, принципів, еталонів поведінки щодо предмета конфлікту. З боку цілей конфлікт відбиває прагнення затвердити принцип, вчинок, ідею, чи просто самоствердитися. З точки зору стану міжособистісних стосунків конфлікт є деструкцією цих стосунків на емоційному, пізнавальному та поведінковому рівнях. Якщо у визначенні конфліктів спиратися на його суб’єктів, то він може розглядатися як форма комунікації. Конфлікт як психічний стан є водночас захисною та емоційно забарвленою реакцією, реакцією на ситуації, що психічно травмують людину, на перепони в досягненні певних цілей. Виходячи з оцінки результатів конфлікту, його можна вважати дезинтегруючою силою людських стосунків, а його ліквідацію – інтегруючою. З інструментальної точки зору конфлікт виступає як засіб самоствердження, подолання негативних тенденцій. 

     1.2.         Класифікація конфліктів 

      Розумінню природи конфліктів сприяє їх класифікація, що спирається на соціально-психологічні ознаки. Якщо розглядати конфлікт як протиборство, то треба виділити такі суперечності: суперечності пошуку, суперечності групових інтересів, суперечності особистих інтересів, суперечності нереалізованих очікувань тощо. Загалом, класифікація та типологізація конфліктів має важливу методологічну функцію. Вона не тільки визначає та впорядковує накопичені емпіричні факти, а й відіграє важливу роль у розв’язанні конфліктних ситуацій. Класифікувати конфлікти можна за такими ознаками: видом, тривалістю, змістом, ступенем впливу, типом вирішення, формами прояву, психологічним ефектом, наслідками, мотивами тощо.

      А. Єршов пропонує при проведенні соціально-психологічних  досліджень класифікувати конфлікти за такими ознаками: за джерелом, за змістом, за значущістю, за типами вирішення, за типом структури взаємин та інше. Основною ознакою для класифікації конфліктів за М. Дойчем є співвідношення між об’єктивним станом справ та тим станом, який реально склався у конфліктуючих сторін. М.  Дойч виділяє шість типів конфлікту: