Встановления походжения дітей. Оспарювання батьківства

Розглядаючи питання про походження дитини від  подружжя, слід мати на увазі й положення  п. З ст. 122 СК України, відповідно до якого дружина і чоловік мають  право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану  спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини. У такому разі походження дитини буде визначатися  відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, тобто запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проводиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за вказівкою матері.

У ст. 123 СК України на відміну від раніше чинного законодавства викладені  правила визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка. Вони є такими:

1)  У  разі штучного запліднення дружини,  проведеного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яка народжена його дружиною.

2) У разі імплантації в організм іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя.

3) Якщо  зародок, зачатий чоловіком, який  перебуває у шлюбі, та іншою  жінкою, імплантовано в організм  його дружини, дитина вважається  такою, що походить від подружжя.

2.4 Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою. Відповідно до ст. 125 СК України у випадку, коли мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Більш детально про це йшлося раніше.¹⁶

Зміст наведеної  статті дозволяє зробити висновок про  те, що у разі, коли батько та мати дитини не перебувають у шлюбі між  собою, походження дитини від батька визначається як у добровільному  порядку, так і за рішенням суду.

Добровільний  порядок визначення походження дитини від батька регламентується ст. ст. 126—127 СК України. Визначення батьківства за рішенням суду передбачено в ст. 128 СК України.

По-перше, визначення походження дитини від батька можливе за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Суть такої заяви полягає в тому, що чоловік добровільно виявляє свою волю щодо визначення себе батьком зазначеної в заяві дитини. Мати дитини дає на це свою згоду. При цьому кровна спорідненість між батьком і дитиною не встановлюється, і закон цього не вимагає. Однак відповідно до п. 5 ст. 136 СК України не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є батьком.

Заява жінки  та чоловіка, які не перебувають  у шлюбі між собою, подається  у письмовій формі. До того ж вона може бути подана до державного органу реєстрації актів цивільного стану  як до, так і після народження дитини. Звернення до державного органу реєстрації актів цивільного стану  жінки і чоловіка, які не перебувають  у шлюбі між собою, із заявою до народження дитини допустиме тоді, коли є підстави вважати, що подання  спільної заяви ними після народження дитини буде неможливим чи утруднюватиметься (наприклад, від'їзд чоловіка за кордон на тривалий час). За наявності такої  заяви державна реєстрація встановлення батьківства здійснюється одночасно  з державною реєстрацією народження дитини і повної заяви не вимагається.

Якщо  заява про визнання батьківства  не може бути подана особисто, закон  дозволяє подати її через представника або надіслати поштою. В цьому разі вона обов'язково потребує нотаріального засвідчення.

Можливі випадки, коли батьком визнає себе неповнолітня особа. Тому, коли заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, державний орган реєстрації актів  цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього  про запис його батьком дитини.

По-друге, у разі, якщо мати дитини померла  або оголошена померлою, визнана  недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав або якщо не проживає з дитиною не менш як шість місяців  і не виявляє щодо неї материнської турботи та піклування, чоловік, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, має право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання себе батьком дитини. Умовою прийняття такої заяви чоловіка є запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, тобто коли ім'я та по батькові батька дитини записане за вказівкою матері.

Спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, у першому випадку, як і особиста заява чоловіка, який перебуває у  шлюбі з матір'ю дитини, у другому  випадку, є підставою для внесення відповідних змін до Книги реєстрації народжень та видачі нового Свідоцтва  про народження органом державної  реєстрації актів цивільного стану.

 

РОЗДІЛ 3 Умови встановлення батьківства в судовому порядку

 

3.1 Визнання батьківства за рішенням суду. За відсутності спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, чи особистої заяви чоловіка, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, але вважає себе батьком дитини, батьківство щодо дитини, яка народилася, може бути визнане за рішенням суду. Відповідно до п. З ст. 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред'явлений:

—  матір'ю  дитини;

—  опікуном дитини;

—  піклувальником дитини;

—  особою, яка утримує та виховує дитину;

—  самою  дитиною, якщо вона досягла повноліття;

—  особою, яка вважає себе батьком дитини.

На відміну  від попередньо існуючого законодавства, яке встановлювало формальні  підстави для підтвердження походження дитини від конкретного чоловіка, ст. 128 СК України закріплює положення, відповідно до якого підставою для  визнання батьківства є будь-які  відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦК України.¹⁷

Таким чином, походження дитини встановлюється судом  з урахуванням усіх обставин. При  цьому можуть застосовуватися будь-які засоби доказування, передбачені цивільним процесуальним законодавством: пояснення сторін та третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновок експерта. В основу рішення суду не можуть бути покладені лише докази, отримані з порушенням закону, які не мають юридичної сили.

Як докази для встановлення батьківства в  суді можуть бути досліджені листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв'язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо.

Очевидно, що при підготовці справ про встановлення батьківства до судового розгляду і  під час їх розгляду суд вправі з урахуванням думки сторін і обставин справи призначити експертизу. Висновок експертизи у справі про народження дитини, в тому числі експертизи, проведеної методом генної дактилоскопії, повинен бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Позов про  визнання батьківства приймається  судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень  вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Підбиваючи підсумок викладеного, можна  визначити умови, за яких буде мати місце визначення батьківства за рішенням суду. До них належать:

—  відсутність  зареєстрованого шлюбу між батьками дитини на момент її народження;

—  відсутність  спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі  між собою;

—  відсутність  особистої заяви чоловіка про  визнання себе батьком дитини.¹⁸

Від визнання батьківства за рішенням суду слід відрізняти встановлення факту батьківства  за рішенням суду (ст. 130 СК України). Останнє  можливе у разі смерті чоловіка, який перебував у шлюбі з матір'ю  дитини. За необхідності факт його батьківства  може бути встановлений рішенням суду. Заява про встановлення факту  батьківства може бути подана матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

На відміну від добровільного визнання батьківства, судове встановлення батьківства можливе лише щодо дітей, які народились після 1 жовтня 1968 року, тобто після вступу в силу законодавства Союзу РСР та союзних республік про шлюб і сім'ю, які зворотної сили не мають. Тому суди не мають права приймати заяви про встановлення батьківства дітей, що народились до 1 жовтня 1968 року.

У тих  випадках, коли дитина народилася після 1 жовтня 1968 року та згаданий батько помер, у зв'язку з чим неможливо встановити батьківство у даний час, судом  може бути встановлений факт батьківства, а як доказ може бути використана будь-яка з підстав.

 Так, 22 жовтня 1994 року помер громадянин  Ч. Жінка померлого стверджувала  у судовому засіданні, що Ч.  визнавав себе батьком неповнолітньої  О., 1980 року народження, яка народилася  від позашлюбного зв'язку померлого  з іншою жінкою, але виховувалася  нею та її чоловіком на протязі декількох років. Місце знаходження матері дівчинки невідоме. Оскільки жінка померлого продовжує виховувати дівчинку, вона і є зацікавленою особою, при встановленні факту батьківства.

Факт  визнання батьківства або факт батьківства  встановлюється з метою отримання  пенсії на дитину з нагоди втрати годувальника, спадщини, а також для внесення запису про справжнього батька в  актові книги та в свідоцтво про  народження дитини.¹⁹

Встановлення  у судовому порядку батьківства  може мати місце, якщо не була подана спільна  заява до органів РАЦСу від осіб, які не перебували в шлюбі. В цих випадках з позовом до суду можуть звернутись один з батьків або опікун (піклувальник) дитини, особи, на утриманні яких знаходиться дитина, а також сама дитина по досягненні повноліття.

При встановленні батьківства суд приймає до уваги  слідуючі обставини (умови): спільне  проживання та ведення спільного  господарства матір'ю дитини та відповідачем до народження дитини; спільне виховання  та утримання ними дитини; докази, що з достовірністю підтверджують  визнання відповідачем батьківства.

Наявність спільного проживання та ведення  спільного господарства дає право  суду вважати, що відповідач є батьком  дитини. Однак це не є безперечним  доказом батьківства, так як відповідач може подати суду докази, які виключають його батьківство, наприклад, надати суду документи, з яких виявляється, що він  довгий час страждає імпотенцією  або з інших обставин не може бути батьком дитини.

Тому  суду приходиться інколи застосовувати  експертизу (біологічну, гінекологічну, урологічну), щоб з більшою достовірністю  встановити батьківство, а відповідач, у свою чергу, може посилатися на факти, заперечуючи презумпцію його батьківства. Так, громадянка Н. звернулася до суду з позовом до громадянина Б. про  встановлення батьківства щодо дочки  та стягнення на її користь аліментів. За твердженням позивачки, вона проживала спільно з відповідачем без реєстрації шлюбу з 1978 року, в серпні 1980 року завагітніла та в квітні 1981 року під час відпустки по вагітності поїхала до батьків. Після цього взаємовідносини з відповідачем були припинені. Б. себе батьком дитини не визнав та від надання коштів на її утримання відмовився. Суд позов задовольнив, окружний суд залишив це рішення без змін. Судова колегія по цивільних справах Верховного Суду України скасувала судові постанови по цій справі з тієї причини, що судом не були з'ясовані такі суттєві для цієї справи обставини, як час зачаття дитини та співпадання його з періодом сумісного проживання або спілкування сторін. Оскільки для вирішення питання про час зачаття дитини необхідні спеціальні знання в галузі медицини, суду слід було обміркувати питання про призначення судово-медичної експертизи, з метою перевірки заяви відповідача про те, що він зовсім не міг та не може мати дітей, про що і надає довідку з поліклініки.

Спільне виховання батьками дитини може виявитися  у спільній турботі про дитину, про її стан здоров'я та навчання. При цьому необов'язково, щоб батьки проживали разом та вели спільне господарство. Наприклад, хоча відповідач і проживав окремо від матері дитини, однак систематично відвідує її та доглядає за нею, дає поради по її вихованню, виявляє турботу під час захворювання, бере її на деякий час до себе. При спільному вихованні дитини необов'язково надавати матеріальні кошти на її утримання.

Суть  спільного утримання батьками дитини полягає в тому, що відповідач надає  матері дитини кошти, необхідні для її утримання. Такі дії дають суду право визнавати відповідача батьком дитини.

Розміри, період надання та систематичність  матеріальної допомоги дитині зі сторони  батька — все це має велике значення для використання судом цього  доказу.

Не відіграє ролі, скільки часу пройшло з того моменту, коли в останній раз були надані кошти на утримання дитини, до моменту подання позову. Право  на судове встановлення батьківства  строком позовної давності не гаситься, тому і докази зберігають свою силу, скільки б часу не минуло.

Епізодичні  або тимчасові знаки уваги  до дитини у вигляді подарунків або  іграшок не можуть бути підведені  під поняття утримання. Потрібно, щоб особа, яка надає утримання, усвідомлювала, що це її дитина, і діяла як батько.

В практиці іноді виникає така ситуація, коли гроші на утримання дитини надавалися батьками та родичами гаданого батька. Так, громадянка Ч. звернулася до юридичної  консультації з питанням про те, чи є у неї підстави для подачі позову про встановлення батьківства  до М., який знаходиться на службі у  лавах Української армії. Ч. пояснила, що вона завагітніла у той час, коли М. на декілька днів приїздив у короткострокову відпустку додому.

Батьки  М., його дід та бабуся стали систематично надавати Ч. кошти на утримання дитини, вважаючи її своїм онуком (правнуком). Безпосередньо від М. вона допомоги не отримувала. Після демобілізації М. відмовився від встановлення батьківства у добровільному порядку. Адвокат роз'яснив Ч., що допомога, яка надається дитині з боку родичів гаданого батька, сама по собі може бути прийнята судом до уваги тільки поряд з іншими доказами, які підтверджують батьківство даної особи.

Докази, що з достовірністю підтверджують  визнання відповідачем батьківства  — це такі факти, які до пред'явлення  позову підтверджували визнання відповідачем свого батьківства (хоча відповідач його заперечує).

Ця умова  є суб'єктивною обставиною ставлення  відповідача до питання про своє батьківство та має бути виражена у тій чи іншій формі, яка безпосередньо  підтверджує визнання ним свого  батьківства.