Ціна (тариф) 1 ст. 189 ГК є формою грошового  визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Зазвичай ціна визначається у специфікаціях (додаток № 2), які є невід'ємною  частиною договору. За змістом ст. 176 ГК ціна не може визнаватися істотною умовою організаційно-господарських  договорів як договорів немайнових. При визначенні ціни в договорі сторони  повинні враховувати вимоги гл. 21 ГК «Ціни і ціноутворення у  сфері господарювання», зокрема  ч. 3 ст. 189, якою визначено такі види цін:

     1) вільні ціни;

     2) державні фіксовані ціни;

     3) регульовані ціни (граничні рівні  цін або граничні відхилення  від державних фіксованих цін).

     Також законом визначається неможливість встановлення цін, заборонених антимонопольним  законодавством (н-д. встановлення різних цін для різних суб'єктів господарювання)

     Строком дії договору є час, протягом якого  існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі договору, і протягом якого договір підлягає виконанню в повному обсязі (за визначенням ч. 1 ст. 631 ЦК строком  договору є час, протягом якого сторони  можуть здійснити свої права і  виконати свої обов'язки відповідно до договору). [11, с. 306-311]

     Також в договори можуть зазначатися звичайні і випадкові умови договору. До звичайних умов відносяться ті, які  самі по собі передбачаються і, як правило, у договір не включаються тому, що передбачені у нормах права. Не-включення  звичайних умов у договір не впливає  на його юридичну чинність, тому що в  цьому випадку застосовуються правила  відповідної правової норми. Наприклад, при відсутності в договорі вказівки на місце здійснення зобов'язання застосовуються правила, зазначені в статтях  Цивільного кодексу.

     Випадковими умовами договору визнаються ті, які  найчастіше не передбачаються в договорах  такого типу, але можуть бути включені в його зміст за згодою сторін. [7, с.353]

     3 Укладення, зміна  і розірвання господарського договору

 

     Загальний порядок укладення господарських  договорів, викладений у статті 181 ГК, має відмінності від порядку  укладення цивільно-правових договорів, визначеного в главі 53 ЦК. Це пояснюється, зокрема, складністю багатьох господарських  зв'язків, що часто зумовлює недостатність  здійснення двох дискретних дій (оферти та її акцепту).

     При укладанні договору сторони:

     1) Вільні в укладанні договору. Вони не можуть бути примушені  до укладання договору, крім випадків, коли обов'язок такого укладання  передбачений Цивільним кодексом, законом чи добровільно прийнятим  зобов'язанням. Отже, громадяни і  юридичні особи вільні укладати  чи не укладати договір, а  також у виборі контрагента  за договором.

     2) Можуть укладати не тільки  договори, передбачені законами  чи іншими нормативними актами, але й інші договори, що не  суперечать їм.

     3) Можуть конструювати свої взаємини  з елементів декількох різних  договорів, створюючи так званий  змішаний договір. У такому  випадку до їхніх відносин  будуть застосовуватися у відповідних  частинах правила про ті договори, елементи яких використані сторонами,  якщо інше не випливає із  суті змішаного договору сторін  про те, які норми підлягають  застосуванню до їх договору.

     4) Вільні у визначенні умов його  змісту, крім випадків, коли ті  чи інші умови договору прямо  пропонуються законом чи іншим  правовим актом.

     Законодавство встановлює загальний порядок укладення  господарського договору складається  із:

     1) стадії проекту договору;

     2) стадії протоколу розбіжностей;

     3) стадії безпосереднього врегулювання  розбіжностей;

     4) стадії судового розгляду переддоговірного  спору.

     На  кожній з цих стадій процес укладення  договору може бути завершений, якщо сторони  дійшли згоди з усіх його істотних умов. У випадку недосягнення такої  згоди між сторонами процес укладення  договору переходить до наступної стадії. [11, с. 311]

     Проект  договору є офертою, яка адресована іншій визначеній стороні або  сторонам у випадку укладення  багатостороннього договору. Проект договору або інший письмовий  документ повинен виражати намір  особи, яка зробила оферту, вважати  себе зобов'язаною у разі прийняття  останньої і містити всі істотні  умови договору, укладення якого  має на меті автор проекту договору.

     Для того, щоб сторони могли досягти  угоди і тим самим укласти  договір, необхідно, принаймні, щоб  одна з них зробила пропозицію про укладання договору, а інша прийняла цю пропозицію. Тому необхідний акцепт (прийняття пропозиції другою стороною укласти договір). Відповідно до цього сторона, яка робить пропозицію укласти договір, іменується оферентом, а сторона, що приймає пропозицію, - акцептантом. Договір вважається укладеним, коли оферент одержить акцепт від  акцептанта.

     Як  правило, обміну офертою і акцептом передують переговори. Вони можуть привести чи не привести до укладання  договору. Перший контакт між сторонами  може мати форму запиту чи запрошення до укладання договору, що звичайно містяться в каталозі, рекламі, запрошенні брати участь у торгах на будівництво  чи у виконанні інших робіт.

     Разом з тим, далеко не всяка пропозиція укласти договір здобуває силу оферти. Пропозиція, визнана офертою повинна:

     1) бути досить визначеною і виражати  явний намір особи укласти  договір;

     2) містити всі істотні умови  договору;

     3) бути звернена до одної чи  декількох конкретних осіб.

     При відсутності будь-якого із зазначених вище ознак, пропозиція може розглядатися тільки як виклик на оферту (запрошення робити оферту). Від виклику на оферту необхідно відрізняти публічну оферту. Під публічною офертою розуміється пропозиція, яка містить всі істотні умови договору, з якої убачається воля особи, що робить пропозицію, укласти договір на зазначених у пропозиції умовах з кожним, хто відгукнеться. У цьому випадку пропозиція укласти договір звернена до будь-кого і кожного, тому перший, хто відгукнеться на публічну оферту, акцептує її і тим самим знімає пропозицію.

     Акцептом  визнається згода особи, якій адресована оферта, прийняти цю пропозицію, причому  не будь-яка згода, а лише така, що є повною і безумовною. Якщо ж  принципова згода на пропозицію укласти  договір супроводжується якими-небудь доповненнями чи змінами умов, що містяться  в оферті, то така згода не має  сили акцепту. Виконання особою, яка  одержала оферту, у термін, встановлений для її акцепту, дій по виконанню  зазначених у ній умов договору (відвантаження  товарів, надання послуг, виконання  робіт, сплата відповідної суми тощо) вважається акцептом, якщо інше не передбачено  законом, іншими правовими актами чи не зазначено в оферті. [3, с. 510-512]

     Узагальнюючи  першу стадію її можна поділити на наступні етапи:

     1) Розроблення проекту і оформлення  його у формі встановленій  законом.

     2) Оферта укласти договір. Проект  договору може бути запропонований  будь-якою із сторін. У разі  якщо проект договору викладено  як єдиний документ, він надається  другій стороні у двох примірниках.

     3) Акцепт на укладення договору. Сторона, яка одержала проект  договору, у разі згоди з його  умовами оформляє договір і  в 20-тиденний строк повертає  один примірник договору другій  стороні або надсилає відповідь  на лист, факсограму тощо у  двадцятиденний строк після одержання  договору.

     Проте виникають випадки, коли сторона, якій запропоновано укласти договір  не згодна з його змістом. Тоді починається  друга стадія протоколу розбіжностей. На стадії протоколу розбіжностей фактичний склад (оферта - акцепт), достатній для визнання договору укладеним, доповнюється, оскільки до нього приєднується закінчення терміну,встановленого законом для спільного врегулювання розбіжностей, і в цьому випадку договір вважається укладеним на умовах, запропонованих автором протоколу розбіжностей.

     Фактично  дана стадія складається з наступних  етапів:

     1) Складання протоколу розбіжностей (додаток № 3). За наявності  заперечень щодо окремих умов  договору сторона, яка одержала  проект договору, складає протокол  розбіжностей, про що робиться  застереження у договорі, та у  двадцятиденний строк надсилає  другій стороні два примірники  протоколу розбіжностей разом  з підписаним договором.

     2) Розгляд стороною, якій надіслано,  протоколу розбіжностей. Сторона,  яка одержала протокол розбіжностей  до договору, зобов'язана протягом  двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів  для врегулювання розбіжностей  з другою стороною та включити  до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились  неврегульованими, передати в цей  же строк до суду, якщо на  це є згода другої сторони.

     3) Досягнення згоди. У разі досягнення  сторонами згоди щодо всіх  або окремих умов, зазначених  у протоколі розбіжностей, така  згода повинна бути підтверджена  у письмовій формі протоколом  узгодження розбіжностей (додаток  № 4) або листами, телеграмами,  телетайпограмами тощо.

     4) Укладення договору. Якщо сторона,  яка одержала протокол розбіжностей  щодо умов договору, заснованого  на державному замовленні або  такого, укладення якого є обов'язковим  для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за  договором, що в установленому  порядку визнаний монополістом  на певному ринку товарів (робіт,  послуг), яка одержала протокол  розбіжностей, не передасть у  зазначений двадцятиденний строк  до суду розбіжності, що залишилися  неврегульованими, то пропозиції  другої сторони вважаються прийнятими.

     В разі не урегулювання розбіжностей в  силу вступає 3 стадія укладення господарського договору - безпосереднього врегулювання розбіжностей. На цій стадії врегулювання спору являє собою діяльність контрагентів з ліквідації розбіжностей та конфліктів, які виникають при  укладанні господарського договору. Оскільки сторони, які спорять, не мають  юрисдикційних повноважень, то спір не вирішується, а усувається з правовідносин  шляхом погодження сторонами усіх умов договірного зобов'язання. Така угода  може бути досягнута шляхом взаємних поступок, відмови однієї сторони  від своїх домагань, прийняття  оферентом пропозицій іншої сторони  тощо.

     Тому  поділимо дану стадію на наступні етапи:

     1) Переговори сторін, які включають  взаємні поступки та погодження  всіх умов договору;

     2) Підписання або не підписання  договору.

     У разі якщо сторони не досягли згоди  з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові  наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

     Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, що визначені законом як істотні  або є необхідними для договорів  даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).

     Місцем  укладення договору є місце проживання фізичної особи або місцезнаходження юридичної особи, яка зробила  пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором. [5, с. 362-366]

     У разі недосягнення згоди на 3 стадії суб'єкти господарювання можуть звернутися до суду, що автоматично означає  початок 4 стадії. Це регулюється п.1 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якої: господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. [10, с. 34]