Зміст 

     Вступ 3

     1 Форма господарського договору 4

     2 Зміст господарського договору 7

     3 Укладення, зміна і розірвання господарського договору 11

     Висновки 24

     Список літературних джерел 27

     Вступ

 

     Договір являє собою одне із самих унікальних правових засобів, у рамках якого  інтерес кожної сторони, у принципі, може бути задоволений лише за допомогою  задоволення інтересу іншої сторони. Це і породжує загальний інтерес  сторін в укладанні договору і  його належному виконанні. Тому саме договір, заснований на взаємній зацікавленості сторін, здатний забезпечити таку організованість, порядок і стабільність в економічному обороті, яких неможливо  домогтися за допомогою самих  жорстких адміністративно-правових засобів.

     Як  бачимо, договір - це багатогранний  правовий феномен, який одночасно є  актом правовстановлення (у ньому  виявляється автономія волі сторін щодо врегулювання їхніх взаємовідносин на власний розсуд у межах, дозволених законом, - індивідуальне правове  регулювання, що здійснюється за допомогою  мікронорм) та актом правореалізації (у таких її формах, як використання норм позитивного права і мікронорм, та виконання імперативних норм). Отже, обов'язковим елементом договірної конструкції є акт згоди (правовий акт - акт-дія) - узгоджені прояви волі його учасників, що здатні викликати  правові наслідки у вигляді встановлення, зміни або припинення їхніх прав та обов'язків (додатковий договір може змінювати або припиняти окремі права та обов'язки сторін, передбачені  у раніше укладеному договорі) у  межах, окреслених законом, завдяки  чому між ними утворюється правовий зв'язок. Акт згоди своїм змістовим  навантаженням охоплює як угоду (згоду сторін між собою), так і  згоду на виконання висунутих  законодавцем імперативних вимог.

     1 Форма господарського договору

 

     Правове регулювання форми договорів  виражається у встановленні вимог  до них і наслідків щодо їх порушення. Ціль відповідних вимог полягає  в тому, що вони дозволяють зробити  відносини сторін більш визначеними, зняти підстави для суперечок  у майбутньому з приводу самого факту здійснення договору і його змісту. Деякі норми додають акту фіксації договору публічний характер. З цим пов'язаний державний контроль за його змістом в інтересах обороту  і третіх осіб.

     Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони  домовилися укласти договір у  певній формі, він вважається укладеним  з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для  такого виду договорів не вимагалася. [2, с. 338]

     Відносно  господарського договору загальне правило, відповідно до якого він повинен  бути укладений у письмовій формі  і підписаний уповноваженими на те особами. Стаття 181 ГК України дає  можливість сторонам вибирати один із видів письмової форми, а саме:

     1) повну письмову форму, під якою  розуміється як єдиний документ, так і комплект документів, що  об'єднуються одним змістом договору. У випадках, передбачених законодавством(ст. 60 Повітряного кодексу, ст. 134 Кодексу  торговельного мореплавства України,  статті 17, 23 Статуту залізниць тощо) застосовується спеціальна (стандартна) письмова форма

     2) спрощену письмову форму у  випадках, коли договір укладається  шляхом обміну документами, що  здійснюється поштою, телеграфом, телефонним, електронним та іншим зв'язком,  або якщо договір укладається  шляхом прийняття замовлення  до виконання. При укладенні  договору допускається використання  сучасних засобів зв'язку, в тому  числі електронних.

     Нотаріальне посвідчення господарських договорів  є обов'язковим лише у випадках, зазначених у законодавстві, або  за домовленістю між сторонами.

     Як  бачимо сторони при укладанні  договорів вправі довільно визначати  його реквізити і їхнє розташування в письмовому документі. Тому порядок  розташування окремих пунктів договору в письмовому документі ніяк не впливає  на його дійсність.

     При укладанні ряду господарських договорів  застосовують не довільні, а уніфіковані (стандартні)форми договірних документів, щодо яких діють спеціальні правила  їх складання і які мають точно  визначені офіційні назви. Зокрема, це стосується форми договорів перевезення  вантажів.

     Так, згідно зі ст. 6 Статуту залізниць  України накладна є основним перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно до Статуту та Правил перевезення  вантажів і наданим залізниці  відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою  письмовою формою угоди на перевезення  вантажу, яка укладається між  відправником та залізницею на користь  третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу  вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати  та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху  перевезення до станції призначення.

     Спеціальними  законодавчими актами передбачено  обов'язкову державну реєстрацію господарських  договорів певного виду, зокрема:

     1) договорів купівлі-продажу державного  майна в процесі приватизації;

     2) договорів лізингу, якщо об'єктом  лізингу є державне майно, або  договір пайового лізингу передбачає  залучення державних коштів, або  для забезпечення виконання лізингового  договору надаються державні  гарантії;

     3) концесійних договорів тощо.

     У господарському законодавстві не міститься  заборони щодо усної форми господарських  договорів. Тому за відсутності спеціальних  приписів щодо форми певного господарського договору може застосовуватися загальне правило ст. 206 ЦК: усно можуть вчинятися  правочини,які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, який підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

     Форма договору покликана закріплювати і  правильно відображати погоджене  волевиявлення його сторін. При з'ясуванні змісту договору вирішальне значення надається його буквальному тексту та змісту, що випливає з нього. Це орієнтує учасників цивільного обороту на необхідність ретельної і детальної  роботи над текстом договору, який повинен адекватно відображати  дійсну волю сторін, що має місце  при укладанні договору. [7, с. 354]

     2 Зміст господарського  договору

 

     Уся сукупність умов, які визначають права  та обов'язки сторін у зобов'язанні, що виникає з договору, називається  змістом договору.

     При укладенні господарських договорів  сторони можуть визначати зміст  договору на основі:

     1) вільного волевиявлення, коли  сторони мають право погоджувати  на свій розсуд будь-які умови  договору, що не суперечать законодавству;

     2) примірного договору, рекомендованого  органом управління суб'єктам  господарювання для використання  при укладенні ними договорів,  коли сторони мають право за  взаємною згодою змінювати окремі  умови, передбачені примірним  договором, або доповнювати його  зміст;

     3) типового договору, затвердженого  Кабінетом Міністрів України,  чи у випадках, передбачених законом,  іншим органом державної влади,  коли сторони не можуть відступати  від змісту типового договору, але мають право конкретизувати  його умови;

     4) договору приєднання, запропонованого  однією стороною для інших  можливих суб'єктів, коли ці  суб'єкти у разі вступу в  договір не мають права наполягати  на зміні його змісту.

     У змісті договору прийнято розрізняти істотні, звичайні і випадкові умови. Проте слід враховувати, що закон  не може, у буквальному значенні, містити будь-які «умови договору». У законодавчих актах можуть встановлюватися  заборони щодо включення до договорів  певних умов (так, за змістом ч. 1 ст. 29 ГК забороняється нав'язувати умови  договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткові  умови, що не стосуються предмету договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту). Тому вказівка на те, що до умов договору відносяться ті, що приймаються  сторонами як обов'язкові відповідно до законодавства, є неточною.

     Істотними визнаються ті умови, без яких даний  вид договору не може вважатися укладеним. Тому істотні умови визначають обов'язковий  зміст договору (наприклад, ціна в  договорі купівлі-продажу).

     У ст. 180 ГКУ законодавцем виділено три  ознаки, кожної з яких достатньо  для кваліфікації умови договору як істотної:

     1) умова, визнана істотною за  законом. Перелік істотних умов, узгодження яких є необхідним  при укладенні господарських  договорів певного виду, міститься  в окремих статтях ГК, що регулюють  цей вид господарських відносин (зокрема щодо поставки, контрактації, сільськогосподарської продукції,  енергопостачання, оренди майна  та лізингу, перевезення вантажів  тощо), і в окремих законодавчих  актах. За відсутності спеціальних  норм і норм ГК, які визначали  б істотні умови певного договору, застосовуються відповідні положення  Цивільного кодексу;

     2) умова, необхідна для договорів  певного виду (наприклад зазначення  станції призначення вантажу,  спосіб визначення маси вантажу  у договорах перевезення вантажів  залізницею тощо);

     3) умова, щодо якої, на вимогу  однієї із сторін, має бути  досягнута згода. Такі істотні  умови залежать від виду договору  та намірів його сторін і  визначають способи забезпечення  виконання зобов'язання (неустойка,  застава, порука, гарантія, завдаток), оперативно-господарські санкції,  порядок і особливості виконання  зобов'язання (наприклад строки і  умови оплати, порядок і періодичність  відвантаження товару тощо).

     У будь-якому випадку істотною слід вважати умову, передбачену в  проекті договору або у протоколі  розбіжностей, складеному адресатом  оферти в порядку, встановленому  ст. 181 ГК.

     Умови господарського договору щодо предмета, ціни та строку як обов'язкові для погодження сторонами договору є тим мінімумом, який дозволяє договірному зобов'язанню бути здійсненим.

     Предметом договору (предметом договірного  зобов'язання) є дії (або утримання  від дій), які повинна виконати (або утриматися від виконання) зобов'язана сторона. Вимоги ч. 4 ст. 180 ГК стосуються необхідної і достатньої деталізації сторонами умови про предмет договору, а саме його матеріального об'єкта. Умова про предмет має включати:

     1) найменування (номенклатуру, асортимент) товару, яке повинна надати одна  сторона іншій. У разі укладення  договору про виконання робіт  або надання послуг має бути  визначений результат таких робіт  або послуг. Якщо товар (роботи, послуги) потребують детальнішої  характеристики, такі відомості  відображаються у специфікації, яка є невід'ємною частиною  договору;

     2) кількість виконання, яка визначається  обсягом поставки, виконання робіт,  послуг. При цьому вказується  одиниця виконання і загальна  кількість виконання у натуральному  вигляді;

     3) якісні характеристики товарів  (робіт, послуг) визначаються або  посиланням на відповідні державні  стандарти або вказівкою на  вимоги, яким має відповідати  товар. У договорах певного  виду вимоги до якості можуть  визначатися спеціальним документом: проектно-кошторисною документацією  (у договорах підряду на капітальне  будівництво), технічним завданням  (у договорах підряду на створення  і передачу науково-технічної  продукції), технічною документацією,  зразком, еталоном (у договорах  поставки індивідуально визначеного  товару).