Перспективи впровадження суду присяжних в Україні

Міністерство  освіти і науки  України

Одеська національна юридична академія 
 
 

Курсова робота

 

Перспективи впровадження суду присяжних

в Україні

 
 
 

Виконав

студент ІІІ курсу 4 групи

інституту прокуратури та слідства

Добровольський  Дмитро 
 
 
 
 
 
 
 

Одеса – 2008

План

Вступ.........................................................................................................................3

Розділ  І. Історія становлення суду присяжних.....................................................5

1. Античний період...........................................................................................5
2. Стародавній Рим............................................................................................6
3. Епоха Середньовіччя та Нового часу..........................................................7
4. Історія суду присяжних Росії та України....................................................8

Розділ  ІІ. Суд присяжних: поняття, сутність, моделі.........................................12

2.1. Поняття  і сутність суду присяжних..............................................................12

2.2. Світовий  досвід в організації та діяльності  суду присяжних.....................13

2.2.1. Американська  модель суду присяжних.....................................................13

2.2.2. Європейська модель суду присяжних.......................................................15

2.2.3. Суд  присяжних Російської Федерації........................................................16

Розділ  ІІІ. Перспективи суду присяжних  в Україні...........................................18

3.1. Позитивні  сторони суду присяжних.............................................................19

3.2. Негативні  аспекти...........................................................................................21

3.3. Проект кримінально-процесуального кодексу України: суд присяжних..............................................................................................................25

Висновки................................................................................................................27

Список  використаних джерел..............................................................................30 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів  і присяжних.

Ст. 124 Конституції України

      28 червня 2001 року закінчився строк  чинності п. 12 Перехідних положень  Конституції України. Це означає,  що до цієї дати судова система України повинна була бути приведена у відповідність до вимог Конституції. Одним з елементів нової судової системи, що передбачена Конституцією України, є запровадження суду присяжних. Багато країн світу мають солідний досвід функціонування суду присяжних, вбачаючи в ньому гарантію від безпідставного засудження, судового свавілля, гарантію справедливості. Дискусії про обрання моделі суду присяжних для нашої країни не зникають, а набувають резонанснішого звучання напередодні прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу.

      Актуальність  даної проблеми очевидна. Вона обумовлена як недоліками судової влади і судочинства, так і недостатньою дослідженістю процесуальних аспектів діяльності суду присяжних.

      Наявність проблеми в суспільстві та державі  передбачає, як правило, існування значного інтересу до неї з боку науковців. Але аналіз наукових досліджень свідчить про постійний інтерес до цього інституту здебільшого науковців Росії. Українські ж науковці чомусь небагато уваги приділяли даному питанню. Лише значне пожвавлення спостерігається у зв’язку з розробкою нового Кримінально-процесуального кодексу та необхідністю реалізації судової реформи. Щодо проблеми суду присяжних в нашій державі більшість вчених-юристів України досі не визначилась. У публікаціях думки вчених з питання запровадження суду присяжних діаметрально протилежні – від поміркованого і навіть твердого „за”, яке відстоюють Тертишник В., Коваленко Л., Поповченко Т. та ін., до емоційно-рішучого „проти” – Маляренко В., Дяченко П., Аленін Ю., Потапенко В.. Не дивно, що серед відомих прізвищ в періодичних виданнях можна знайти і публікації студентів ВУЗів (наприклад, Шумська М., студентка 4 курсу, в своїй статті „Юридична практика”, виступає за створення в Україні суду присяжних).

      Мета  цієї роботи – аналіз історичної спадщини та визначення доцільності запровадження, принципів формування та моделі діяльності суду присяжних, виявлення на підставі отриманої інформації проблем і перспектив існування даного інституту на території України.

      Під час написання даної роботи будуть використані такі методи як:

1. історичний метод – для написання першого розділу, спираючись на таку думку, що не з’ясувавши історії, неможливо говорити про сучасне, а тим більш про майбутнє досліджуваного явища, особливо з приводу даного інституту;
2. порівняльний метод – при порівнянні діяльності суду присяжних в різних країнах;
3. аналітичний метод – аналіз законодавства та наукових праць;
4. статистичний метод.

      Значення  даної теми досить велике для нашої  держави не тільки тому, що створення  суду присяжних, як вважають вчені, допоможе демократизації та підвищенню якості й об’єктивності судового процесу, а насамперед тому, що держава, яка проголосила себе правовою, повинна дотримуватися цього принципу. З огляду на тему це означає, якщо в законодавстві і насамперед в Конституції визначено існування суду присяжних, то воно має бути реалізоване на практиці. І навпаки, якщо буде вирішено, що для нашої країни суд присяжних є недоцільною формою здійснення правосуддя, необхідно вносити зміни у законодавство. 
 
 
 

Розділ  І. Історія становлення  суду присяжних. 

      Судове  вирішення спорів – одна з найдавніших і життєво необхідних форм реалізації влади. Питання про те, хто і як повинен їй вирішувати, в усі часи залишалося відкритим, незважаючи на вже сформовану судову систему кожної держави.

      Вважають, що суди присяжних вперше виникли  і набули остаточного формування за часів Середньовіччя. Але аналіз історії свідчить про те, що первинні форми судів існували в перших державах світу і вже в ті часи мали багато схожого із сучасним судом присяжних.

      В цьому розділі буде розглянуто питання  виникнення і розвитку такого явища, як суд присяжних в історичному аспекті. 

1. Античний  період.

 

      У Стародавній Греції першим видом  суду був суд басилея – вождя  племені, що згодом був змінений ареопагом  і судом геліастів. Ареопаг був  судом аристократів. У його склад  входив 51 чоловік, головував сам цар (арконт). Ареопаг розслідував справу, виносив вирок, стежив за його виконанням. В Афінах існував особливий суд „колегія одинадцяти”, що у повному складі розглядала справу і виконувала винесений нею вирок. Для вільних громадян існував суд геліастів. В Афінах судді вибиралися жеребкуванням з добровольців. Щороку призначалися 6 тисяч осіб, з яких формувалися 12 судових відділень по 501 чоловік у кожному. Тільки геліасти могли вирішити питання про винність. Головували спеціальні виборні сановники – фесмофети – посадові особи, найбільш компетентні в кожній конкретній справі. Для найважливіших справ народні збори Афін призначали 10 спеціальних обвинувачів. Із закінченням слідства геліасти порушували питання про винність, шляхом закритої подачі голосів (судді отримували камінці різного кольору, які потім вкидали до глеків з різного матеріалу, а опісля підраховувалися, що й визначало подальшу долу підсудного).

      Характерним для античного правосуддя було сусідство  двох початків – публічно-правового і народного. Перше забезпечувало загальний інтерес усіх громадян у кожній конкретній справі, друге – додавало правосуддю зовні демократичну форму реалізації влади¹. 

2. Стародавній Рим.

 

      До  народу Республіки судова влада тут  належала цареві. Від нього вона перейшла до консулів – двох виборних керівників Республіки, а від них до преторів – вищих судових сановників, що призначалися сенатом (IV ст. до н.е.). У республіканський період багато процесів стали проводитися безпосередньо Народними зборами, що засідали в складі особливої центуріатної комісії. На ній привселюдно розглядалися справи, що порушувалися вищими посадовими особами Республіки (преторами, народними трибунами, квесторами). Процес носив обвинувальний характер. Вирок виносився усно більшістю голосів. Список присяжних щорічно складав міський претор. На початку ІІ ст. до н.е. виникла нова форма суду – постійна комісія (квестія). Членами її були сенатори. Суд розглядав справи про посадові злочини. Присяжні після перевірки доказів радилися з питання винності, що фіксувалося на таблиці шляхом запису рішення. Претор підраховував число голосів і повідомляв результати. Вирок судової комісії вважався остаточним, оскарження проти нього не допускалося. Вирок з кримінальної справи виконувався негайно. В період військової диктатури Гай Юлій Цезар встановив високий майновий ценз для присяжних суддів і фактично усунув з їхніх рядів бідноту і середній клас. Вся система кримінальної юстиції знаходиться під наглядом імператора, що виступає як вища апеляційна інстанція. Таким чином, авторитарні тенденції в правосудді взяли гору, і проголошена імператором Костянтином у IV ст. н.е. рівність громадян перед законом і правосуддям виявилася фікцією. 

3. Епоха Середньовіччя та Нового часу.

 

      Даний період є найбільш суперечливим для характеристики розвитку інституту суду присяжних через те, що в літературі не має остаточної думки про те, в якій з країн суди присяжних сформувалися і діяли раніше, а в яких пізніше. Одні джерела говорять про те, що суд присяжних виник у Франції, де є свідчення появи подібних до них судів під час правління Людовика Благочестивого в 829 р. до н.е.. Ці суди були занесені в Англію нормандцями після вторгнення в 1066 р. та міцно закріпилися там як невід’ємна частина англійської системи права до початку ХІІ ст.. До початку XV ст. суд присяжних остаточно сформувався як незалежний орган. Важливе значення для діяльності суду присяжних мало рішення, прийняте в ході слухання справи Бумеля, відповідно до якого присяжних засідателів не повинні були штрафувати або саджати у тюрму за виправдання звинуваченого. Завдяки цьому рішенню в 1670 р. суд присяжних перетворився в орган, який не залежав від волі короля і королівських суддів². Інші джерела вважають, що суд присяжних походить від системи загального права. Англійський суд присяжних став зразком для багатьох країн світу³. Згодом його було запроваджено в інших державах.

      Суд присяжних спочатку відродився в  Англії в ІХ ст.. Першим документальним підтвердженням факту існування  суду присяжних є ордонанси англійського короля Генріха ІІ, за якими присяжним відводилася роль не тільки суддів, але й інформаторів, свідків і якоюсь мірою обвинувачів⁴. Лише в 1194 році відбувся відхід обвинувальної функції присяжних від розгляду ними кримінальних справ. Організаційно це виразилося в переході до двох видів журі присяжних: великому журі, що схвалювало або не схвалювало пред’явлене обвинувачення конкретній особі, і малому журі, якому доручалося рішення питання про винність або невинність підсудного. У Франції ж судді в період Середньовіччя утворювали безпосередньо юридичну касту. При старому режимі, у тому числі й в Англії, юридична знать формувалася з числа найбільш заможних класів суспільства. При цьому всіляко культивувалася ідея відособленості юридичного стану. У наступні часи після буржуазних революцій підбір суддів провадився аж ніяк не демократичним шляхом (до уваги бралися політичні погляди, походження, майновий ценз і ін.), що і розвіяло ідею про об’єктивний, непідкупний суд.

      У період Нового часу суд присяжних  було запроваджено у США, Франції, Німеччині, Італії, Норвегії, Росії та ін.. З часом він набув різних моделей під впливом правових і регіональних традицій, почав більш-менш самостійний розвиток у кожній окремій країні. У XVIII ст. для суду присяжних стала характерною практика винесення рішення з судової справи виключно на основі пред’явлення в процесі доказів, які відносяться суто до даної справи. 

4. Історія суду присяжних Росії  та України.

 

      Паростки  ідеї суду присяжних з’явились у слов’янських народів ще в XV ст.. Згідно зі ст. 38 Судебника 1497 року, прийнятого Іваном ІІІ спільно з Боярською Думою, в судах, які розглядали найбільш важливі справи, мали бути присутні „староста та кращі і добрі люди”, без яких „суду не чинити”. Цікаво, що „Руська правда” – одна з найдавніших пам’яток вітчизняного права – також передбачала здійснення правосуддя судом у складі 12 осіб⁵. 1533 року жителі Новгорода обрали 48 цілувальників, кожного місяца четверо з яких засідали в суді як представники громади. Без них закон наказував „суду не чинити”. 1510 року цілувальників на подібних засадах обирали в Пскові. За Судебником Івана Грозного 1550 року (ст. 62) фактично вже існуючий інститут цілувальників було перетворено на свого роду присяжних засідателів. Цілувальники разом з кращими людьми і старостами слідкували за правильністю судочинства і засвідчували своїми підписами протокол судового засідання. Відомо, що в Україні протягом XV – XVII ст. судочинство провадилося унікальним інститутом давньоукраїнського права, витоки якого слід шукати з часів існування звичаєвого права, - копним судом⁶. Діяльність його регулював загальний кодекс прав для українських земель, а Статут Великого князівства Литовського 1588 року приписував запровадити ці суди на всій території держави. Такий суд відбувався за участі всіх членів громади, діяв на підставі звичаєвого права й поєднував у собі розшукові, слідчі та судові функції, що були найбільш ефективними у конкретних історичних умовах. Що стосується російського суду присяжних – упродовж всієї історії він не залишався статичним, він організовано розвивався відповідно до змін, що відбувалися в державному та суспільному устрої країни. У Російській імперії суди присяжних ввели одночасно із судовою реформою 1864 року, та проіснували вони до 1974 року.