Окреме провадження

     Усиновлення.

     Усиновленням  є прийняття усиновлювачем у  свою сім'ю особи на правах дочки  чи сина, що здійснене на підставі рішення  суду [4, ст. 207].

     З 1996 року усиновлення проводиться тільки на підставі рішення суду.

     До  цього це здійснювали органи опіки  та піклування. Усиновленою може бути дитина, в окремих випадках усиновленою  може бути і повнолітня особа.

     Якщо  дитина була покинута в пологовому будинку, усиновити її можна після досягнення нею 2-х місячного віку. Якщо дитину було підкинуто, то її усиновлення також дозоляться після досягнення нею 2-х місячного віку [4, ст. 209].

     Якщо  на обліку для можливого усиновлення  перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні [4, ст. 210].

     Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа  віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач  є родичем дитини. Усиновлювачем  може бути особа, що старша за дитину, яку  вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років. Різниця у віці між усиновлювачем та дитиною не може бути більшою ніж сорок п'ять років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років [4, ст. 211].

     Переважне право на усиновлення дитини мають: громадяни України; сім’ї в яких виховується дитина; особи, які усиновлюють кількох дітей; особи, які є родичами [4, ст. 213].

     Для збирання інформації про дітей, які  будуть усиновленні ведеться облік. Керівники закладів, де знаходяться діти повинні протягом 7 днів, надати відповідну інформацію в району адміністрацію. Районні адміністрації, якщо не виявилося осіб, які бажали б усиновити дитину повинні надати інформацію про цю дитину потягом 1 місяця в відповідній міській державній адміністрації [4, ст. 215].

     Ведеться  також облік осіб, які бажають  усиновити дитину. Цей облік також  ведуть відповідні державні адміністрації.

     Заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання [3, ст. 251].

     Суд розглядає справу про усиновлення  дитини за обов'язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також  дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Суд розглядає справу про усиновлення повнолітньої особи з обов'язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Для забезпечення таємниці усиновлення, суд розглядає справу в закритому судовому засіданні. Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи [3, ст. 254].

     За  клопотанням заявника дитині може бути змінено ІПБ, дата і місце народження. Дату народження можна змісити на 6 місяців.

     За  результатами розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника. Усиновлення вважається здійсненим з дня набрання законної сили рішенням суду [3, ст. 255].

     Встановлення  фактів, що мають юридичне значення.

     Виникнення, зміна або припинення правовідносин  залежать від юридичних фактів, що досить часто підтверджуються відповідними документами. У разі відсутності  останніх, факти можна встановити в суді у порядку окремого провадження. У позовному провадженні суд також досліджує і встановлює юридичні факти, але там їх аналіз необхідний для формування висновків про права і обов'язки сторін, що сперечаються. В окремому ж провадженні встановлення факту є кінцевою метою для суду і осіб, що беруть участь у справі. Суд має право встановлювати юридичні факти тільки за додержання таких умов: а) це мають бути юридичні факти, тобто такі, які тягнуть за собою виникнення, зміну чи припинення правовідносин; б) заявниками у цих справах можуть бути тільки громадяни; в) коли чинне законодавство допускає судовий порядок встановлення даного факту; г) коли в іншому порядку його встановити не можна; ґ) при встановленні факту не повинен вирішуватися спір про право цивільне.

     Не  можуть розглядатися судами заяви про  встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, або до ветеранів чи інвалідів війни, фактів проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності і часу її настання, а також фактів закінчення навчального закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород [5, ст. 256].

     Суд розглядає справи про встановлення факту:

     1) родинних відносин між фізичними  особами. У заяві слід вказати  мету встановлення факту, який  орган державної реєстрації актів  цивільного стану і коли відмовив  у видачі відповідного документа.  Просити можна про підтвердження  такого ступеня спорідненості, який може спричинити правові наслідки для заявника (одержання спадщини, пенсії і т.д.). Факт родинних відносин не може встановлюватися у порядку окремого провадження, якщо заявник порушує справу з метою підтвердити надалі своє право на житло, приміщення або на його обмін;

     2) перебування фізичної особи на  утриманні. Цей факт звичайно  підтверджується довідкою житлово-експлуатаційних  органів. Якщо її одержати не  можна, то можна звернутися  з заявою до суду про встановлення  факту. При цьому суд має з'ясувати, що було саме утримання (допомога для заявника була постійним і основним джерелом існування) і що воно тривало стільки, щоб спричинити правові наслідки для заявника. Такими наслідками можуть бути призначення пенсії в зв'язку з втратою годувальника (у разі смерті годувальника таке право виникає в непрацездатних членів сім'ї) або одержання спадщини (це право мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше п'яти років).

     3) каліцтва, якщо це потрібно для  призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

     4) реєстрації шлюбу, розірвання  шлюбу, усиновлення. Встановлюючи  ці факти, суд констатує саме  наявність факту реєстрації, а  не саму подію, встановлює достовірні факти, а не можливі, як при оголошенні померлим, наприклад. Питання про встановлення цих фактів виникає при втраті актових книг органів державної реєстрації актів цивільного стану і відповідних свідоцтв. Але суд не має права відмовити у прийнятті заяви і тоді, коли цей орган відмовив у відновленні запису в зв'язку з відсутністю цього запису в збережених книгах реєстрації відповідних записів;

     5) проживання однією сім'єю чоловіка  та жінки без шлюбу. Дана  категорія цивільних справ виникла  у зв'язку з прийняттям нового СК України. Його стаття 36 встановлює, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя, а частина 2 ст. 21 СК України підкреслює, що проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Однак частина 1 ст. 74 СК України встановлює, що, коли жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено договором між ними. У зв'язку із зазначеним у питаннях здійснення права сумісної власності, права на укладання договорів, розпорядження майном, визначення порядку користування майном, розпорядження часткою у майні тощо, може виникнути потреба у встановленні факту проживання однією сім'єю;

     6) належності правовстановлюючих  документів особі, прізвище, ім'я,  по батькові, місце і час народження  якої, що зазначені в документі,  не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

     7) народження особи в певний  час у разі неможливості реєстрації  органом державної реєстрації  актів цивільного стану факту  народження. Даний факт встановлюється  судом у разі неможливості реєстрації факту народження органом державної реєстрації актів цивільного стану;

     8) смерті особи в певний час  у разі неможливості реєстрації  органом державної реєстрації  актів цивільного стану факту  смерті. Цей факт встановлюється, якщо органи державної реєстрації актів цивільного стану не робили запис про смерть особи. Суд повинен установити час і місце смерті,обставини смерті. На відміну від оголошення померлим, це достовірний факт. Ці справи необхідно відрізняти і від факту реєстрації смерті. Рішення про встановлення факту смерті є підставою для видачі документів органами державної реєстрації актів цивільного стану, нотаріусом та ін.

     У судовому порядку можуть бути встановлені  також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (визнання та реєстрацію батьківства, прийняття спадщини, володіння будинком на праві власності). Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають [3, ст. 256].

     Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання [3, ст. 257].

     У заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів [3, ст. 258].

     У рішенні суду повинно бути зазначено  відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а с тільки підставою для одержання зазначених документів [3, ст. 259].

     Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі.

     Чинне законодавство передбачає право  громадян передавати на зберігання банкам та іншим фінансовим установам цінні папери та робити вклади без зазначення відомостей про вкладника. Характерною ознакою цих паперів є те, що в них не вказано ім’я власника, ним може бути той хто пред’явить його до виконання [14, с. 213].

     Особа, яка втратила цінний папір на пред’явника або вексель подає заяву до суду на території якого знаходиться установа, яка видала цей цінний папір [3, ст. 260].

     Одержавши заяву суддя постановляє ухвали: зробити публікацію про виклик держателя  втраченого цінного папера на пред'явника або векселя до суду; заборонити здійснювати будь-які операції за втраченим цінним папером на пред'явника або за векселем [3, ст. 262].

     Публікація  робиться за рахунок заявника. Після  публікації чекають на протязі трьох  місяців, держателя втраченого цінного  паперу, який повинен подати заяву до суду про те, що він являється держателем цього паперу. Якщо така заява буде подана, то виникає спір між двома сторонами (заявником і держателем) про право на цей цінний папір.

     Після отримання заяви від держателя  суд надає заявнику і держателю два місяці для того, щоб вони у порядку позовного провадження довели кому належить втрачений цінний папір. Якщо відповідного позову не буде подано, то суд повертається до розгляду цієї справи у порядку окремого провадження.

     Розгляд справи судом про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність.

     Річ, яка не має власника або власник  якої невідомий, вважається безхазяйною. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність [2, ст. 335].

     Заява подається до суду за місцем знаходження  речі. У заяві про передачу безхазяйної  нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади повинно бути зазначено, яку нерухому річ заявник просить передати у власність територіальної громади, основні характеристики нерухомої речі, посилання на документи про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, друковані засоби масової інформації, в яких було зроблено оголошення про взяття відповідної нерухомої речі на облік [3, ст. 270].