Окреме провадження

Міністерство  внутрішніх справ

Київський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права та психології

Юридичний факультет

Кафедра цивільно-правових дисциплін 
 
 

Курсова робота

з дисципліни цивільний процес

на тему:

«Окреме провадження» 
 
 
 

Виконала:

студентка 4 курсу

405 групи

Полив’яна І.О.

Перевірив: 
 
 
 
 
 
 
 

2010

 

Зміст 

Вступ

1. Загальна  характеристика окремого провадження  у цивільному судочинстві

2. Правила  розгляду та вирішення справ  окремого провадження

3. Справи, які розглядаються судом у порядку окремого провадження

Висновки

Список  використаної літератури 

 

      Вступ 

     Актуальність  теми дослідження полягає в тому, що розгляд справ окремого провадження  спрямовується на встановлення певних обставин, юридичних фактів, наявність  чи відсутність яких може бути спірною. Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду.

     Кожна з справ окремого провадження  має свої, лише їй властиві особливості.

     Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного  провадження.

     Мета  курсової роботи: визначити зміст  поняття «окреме провадження», дослідити  категорії справ, які розглядаються  судом в порядку окремого провадження; провести характеристика осіб, за заявою яких, суд вправі порушувати справи окремого провадження.

     Об’єктом даної роботи є окреме провадження, що згідно із ст. 234 ЦПК України є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. 

 

      1. Загальна характеристика  окремого провадження  у цивільному судочинстві 

     Положення римського права, згідно з яким спірне позовне судочинство відокремлювалось від безспірного, добровільного, було відтворене цивільним процесуальним законодавством сучасних держав. 
У російському праві відповідно до Статуту цивільного судочинства 1874 р. безспірне, добровільне судочинство дістало назву охоронного, котре, як вважалося, точніше визначало характер провадження, під час здійснення якого суд тільки посвідчував або охороняв права окремих осіб. Висловлювалася думка, що охоронне провадження має на меті запобігання правопорушенням, а позовне – усунення правопорушень і поновлення порушених прав [17, с. 519].

     Зміна в літературі назви «охоронне» на «окреме» провадження пояснювалася тим, що першим не охоплювалися всі  види непозовного провадження, віднесені  до компетенції суду. Назва «окреме провадження» підкреслювала окремий (особливий), відмінний від позовних характер цих справ як за суттю, так і за формою провадження [17, с. 520].

     Окреме  провадження - це вид непозовного  цивільного судочинства, в порядку  якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

     Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

     1) обмеження цивільної дієздатності  фізичної особи, визнання фізичної  особи недієздатною та поновлення  цивільної дієздатності фізичної  особи;

     2) надання неповнолітній особі  повної цивільної дієздатності;

     3) визнання фізичної особи безвісно  відсутньою чи оголошення її  померлою;

     4) усиновлення;

     5) встановлення фактів, що мають  юридичне значення;

     6) відновлення прав на втрачені  цінні папери на пред'явника  та векселі;

     7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

     8) визнання спадщини відумерлою;

     9) надання особі психіатричної  допомоги в примусовому порядку;

     10) обов'язкову госпіталізацію до  протитуберкульозного закладу;

     11) розкриття банком інформації, яка  містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

     У порядку окремого провадження розглядаються  також справи про надання права  на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, про  поновлення шлюбу після його розірвання, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом. [3, ст. 234].

     Зокрема, справи про обмеження цивільної  дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності

     фізичної  особи; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення

     її  померлою; усиновлення; надання особі  психіатричної допомоги в примусовому  порядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу порядком окремого провадження розглядаються  у складі одного судді та двох народних засідателів [14, с. 198].

     Кожна з перерахованих категорій справ  має свої особливості, що обумовлюють  специфічний порядок їх розгляду і вирішення. Але всі вони наділені спільними рисами, які дають підстави об’єднати їх в окремий вид провадження:

     1. У справах окремого провадження  відсутній спір про право цивільне. Якщо під час розгляду справи  у порядку окремого провадження  виникає спір про право, який  вирішується в порядку позовного  провадження, суд залишає заяву  без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

     2. У порядку окремого провадження  розглядаються справи про підтвердження  наявності або відсутності юридичних  фактів.

     3. Підставою порушення таких справ  є заява.

     4. Всі справи окремого провадження розглядаються судом з одержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

     5. Особами, які беруть участь  у справах окремого провадження,  є заявник, заінтересовані особи та їх представники.

     6. Враховуючи особливості предмета  та суб’єктного складу справ  окремого провадження, закон обумовлює  неможливість їх передання на  розгляд третейського суду та  закриття у зв’язку з укладенням  мирової угоди [15, с. 278].

     Також, можна зазначити, що особливістю справ даного провадження є і те, що при розгляді таких справ не застосовуються деякі інститути і категорії, властиві позовному провадженню: позивач, відповідач, співучасть, треті особи, відмова від позову, визнання позову [16, с. 311].

     Отже, розгляд справ окремого провадження  судом пов'язаний зі здійсненням, так  би мовити, «судового управління»  у випадках, коли законодавець покладає на суд здійснення функції установлення тих чи інших обставин без розв’язання  спора про право. 

     2. Правила розгляду  та вирішення справ  окремого провадження 

     Справи  окремого провадження розглядаються  за загальним правилом у тому ж  порядку, що і позовні справи.

     Так, під час розгляду цих справ  суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів до всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. Для цього він може за власною ініціативою витребувати необхідні докази [5, ст. 235].

     Справи  окремого провадження суд розглядає  за участю заявника та заінтересованих  осіб. Тому вирізняльною ознакою справ  окремого провадження є те, що заяву  може бути подано певним визначеним законом  колом осіб (заявників), тим часом як у позовному провадженні це може зробити будь-яка особа, чиї права і охоронювані законом інтереси ймовірно порушені.

     Заявником іменується фізична чи юридична особа, в інтересах якої відкрито провадження  у справі. У такій якості можуть виступати різноманітні групи фізичних та юридичних осіб залежно від конкретної категорії справ окремого провадження. Коло заявників за певними категоріями справ окремого провадження визначається шляхом:

• вказівки у заяві мети звернення до суду ( у справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення, справи про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою);
• встановлення вичерпного переліку осіб, за заявою яких може бути відкрито провадження у справі (справи про усиновлення, про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання недієздатною);
• з’ясування визначення наявності певної іншої юридичної заінтересованості у справах (справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі).

     У будь-якому разі заявник перед  зверненням до суду має обґрунтувати свою заінтересованість у конкретній справі.

     Всіх  інших осіб, які беруть участь у  справі, закон визначає як заінтересованих  осіб. Це поняття має узагальнюючий  характер і охоплює усіх осіб, права  та законні інтереси яких у тій  чи іншій мірі зачіпатимуться ухваленим у справі рішенням.

     Заінтересовані  особи можуть бути заучені до участі у справі за ініціативою суду, а  також вступити у процес за власною  ініціативою. Оскільки в таких справах  відсутні сторони, то не може й бути третіх осіб [14, с. 198].

     Відкриття провадження у справі порядком окремого провадження здійснюється шляхом подання  заяви, то відсутні процесуальні інститути  нерозривно пов’язані із позовом.

     Зокрема, в окремому провадженні неможливим є відмова від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, зміна предмета та підстави позову, збільшення або зменшення підстави позовних вимог, вихід за межі заявлених вимог.

     Справи  окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду та закриття у зв’язку з укладенням мирової годи.

     Але можливою є відмова від заяви, а в окремих випадках заміна її предмета та підстави (наприклад справи про обмеження фізичної особи  у дієздатності та визнання особи  недієздатною).

     За  загальним правилом, судові витрати, понесені сторонами при розгляді справи порядком окремого провадження, не відшкодовуються. При зверненні до суду необхідно подати документи про сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи [14, с. 198].

     Не  підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про:

     1) обмеження цивільної дієздатності  фізичної особи, визнання фізичної  особи недієздатною та поновлення  цивільної дієздатності фізичної  особи; 

     2) надання неповнолітній особі  повної цивільної дієздатності;

     3) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

     4) обов'язкову госпіталізацію до  протитуберкульозного закладу;

     5) оголошення фізичної особи померлою  внаслідок надзвичайних ситуацій  техногенного та природного характеру  [3, ст. 81].