Автор: Пользователь скрыл имя, 09 Ноября 2011 в 10:59, курсовая работа
Питання судового захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, функціонування судової системи є традиційно актуальними, тому активно досліджуються вітчизняною і зарубіжною юридичною наукою. Нагальність удосконалення цивільно-процесуальних відносин обумовлюється також законотворчими процесами, які відбуваються в державі, а саме: реформами адміністративно-політичної, соціально-культурної сфер суспільства.
ВСТУП
РОЗДІЛ 1: ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
РОЗДІЛ 2: ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ
2.1 Поняття та загальні ознаки окремого провадження
2.2 Порядок здійснення судочинства в окремих категоріях
справ
РОЗДІЛ 3: НОВІ ВИДИ СУДОЧИСТВА У ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ
3.1 Наказне провадження
3.2 Заочне рішення
ВИСНОВКИ
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
Однак, суд може
відмовити в прийнятті заяви,
якщо орган місцевого самоврядування
подасть заяву до закінчення одного року
з часу відкриття спадщини.
Справа розглядається
судом з обов’язковою участю заявника
та з обов’язковим повідомленням
усіх заінтересованих осіб.
Встановивши, що
спадкоємці за заповітом і за законом
відсутні, або спадкоємці усунені від
права на спадкування, або спадкоємці
не прийняли спадщину чи відмовилися від
її прийняття, суд ухвалює рішення про
визнання спадщини відумерлою та про передачу
її територіальній громаді за місцем відкриття
спадщини.
Розгляд заяви
про надання особі психіатричної допомоги
у примусовому порядку.
Ця категорія
справ регулюється ст.ст.279-
Так, заява лікаря-психіатра
про проведення психіатричного огляду
особи у примусовому порядку,
про надання особі амбулаторної
психіатричної допомоги та її продовження
в примусовому порядку подається до суду
за місцем проживання особи, а заява представника
психіатричного закладу про госпіталізацію
особи до психіатричного закладу у примусовому
порядку та заява про продовження такої
госпіталізації подається до суду за місцезнаходженням
зазначеного закладу.
Заява особи, якій
за рішенням суду надається амбулаторна
психіатрична допомога у примусовому
порядку, або її законного представника
про припинення цієї допомоги подається
до суду за місцем проживанням особи, а
про припинення госпіталізації до психіатричного
закладу у примусовому порядку — до суду
за місцезнаходженням психіатричного
закладу.
До заяви додається
висновок лікаря-психіатра, а про
продовження примусово амбулаторної
психіатричної допомоги, про примусову
госпіталізацію, її продовження — висновок
комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні
матеріали.
У заяві фізичної
особи або її законного представника
про припинення амбулаторної психіатричної
допомоги чи госпіталізації до психіатричного
закладу у примусовому порядку мають бути
наведені обставини і докази, на яких ґрунтуються
ці вимоги.
Заява, з дня
її надходження до суду, розглядається
судом у такі строки: про госпіталізацію
особи до психіатричного закладу —
протягом 24 годин; про психіатричний огляд
— протягом трьох днів; про надання амбулаторної
психіатричної допомоги, її продовження
та продовження госпіталізації — протягом
десяти днів.
Справа за заявою
про надання психіатричної
Залежно від
встановлених обставин суд ухвалює
рішення про задоволення заяви або про
відмову в її задоволенні.
Рішення про
задоволення заяви лікаря-
Рішення про
відмову в задоволенні заяви про
продовження амбулаторної психіатричної
допомоги, продовження госпіталізації,
а також рішення про задоволення заяви
фізичної особи чи її законного представника
є підставою для припинення надання зазначеної
примусової психіатричної допомоги [1,
c.279-282].
Розгляд судом
справ про обов’язкову
До суду заява
про обов’язкову госпіталізацію
до протитуберкульозного закладу хворого
на заразну форму туберкульозу, який
ухиляється від лікування, подається
за місцезнаходженням протитуберкульозного
закладу, який здійснює медичний (диспансерний)
нагляд за цим хворим, або за місцем виявлення
такого хворого.
У заяві повинні
бути зазначені встановлені законом
підстави для такої госпіталізації.
Також додається мотивований висновок
лікарської комісії про необхідність
обов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного
закладу або про продовження лікування,
в якому зазначається строк, протягом
якого буде проведено лікування.
Заява подається
протягом 24-х годин з часу виявлення
в особи загрозливої форми туберкульозу.
Дану категорію
справ суд розглядає не пізніше
трьох днів після відкриття провадження
у справі. Особі має бути надано
право особистої участі в судовому
засіданні, за винятком випадків, коли
за даними протитуберкульозного закладу
така особа становить загрозу розповсюдження
хвороби.
Обов’язковою
є участь у розгляді справи представника
протитуберкульозного закладу, за заявою
якого відкрито провадження у
справі, а також представника особи,
стосовно якої вирішується питання про
госпіталізацію.
Розглянувши заяву
про обов’язкову госпіталізацію
до протитуберкульозного закладу або
про продовження лікування, суд
ухвалює рішення, яким відхиляє або
задовольняє заяву [1, cт.283-286].
РОЗДІЛ 3: НОВІ ВИДИ
СУДОЧИСТВА У ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕ-СУАЛЬНОМУ
ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ.
3.1 Наказне провадження.
Передусім зазначу,
що відтепер у разі наявності безспірних
вимог, підкріплених документально (приміром,
письмовою угодою), необов’язково
для їх задоволення звертатися до
суду з позовом та чекати невизначений
час, доки його задовольнять. Можна просто
подати до суду відповідну заяву, і вже
за лічені дні суд має видати наказ, котрий,
по суті, є виконавчим документом. Так
новим ЦПК України запроваджується спрощений
порядок розгляду цивільних справ — наказне
провадження.
Слід наголосити,
що видача судового наказу за правилами,
передбаченими розділом II ЦПК України,
допускається лише у зв'язку з
відносинами, спори за якими віднесено
до компетенції судів загальної
юрисдикції.
Завдання наказного
провадження — прискорення вирішення
ряду вимог, пов'язаних із: 1) стягненням
з боржника грошових коштів або 2) витребуванням
майна.
Задля цього
закон зазначає, що судовий наказ
є особливою формою судового рішення
і, одночасно, має силу виконавчого документа,
що підлягає виконанню за правилами, встановленими
для виконання судових рішень у порядку,
передбаченому законом [1,cт.95]. Відповідно
до цього особливістю провадження є те,
що сторонами в ньому виступають не позивач
і відповідач, а стягувач (кредитор) та
боржник, хоча в деяких статтях Кодекс
називає стягувача заявником (як, наприклад
в п. 2 ч. 2 ст. 98 ЦПК). Ними можуть бути як
фізичні, так і юридичні особи. Тобто окремо
виконавчий лист не видається. Спрощений
порядок наказного провадження обумовлюється
й такою особливістю, як обмежене коло
вимог, стосовно яких таке провадження
допустиме.
Вдалою є назва
цього розділу ЦПК — «Наказне
провадження», оскільки регулює не
тільки порядок ухвалення судового
наказу, а й процедуру самого провадження,
що передує видачі судового наказу.
Судове рішення
у вигляді судового наказу завершує
процедуру наказного
1) заявлено вимогу,
яка грунтується на правочині,
вчиненому у письмовій формі;
2) заявлено вимогу
про стягнення нарахованої, але
не виплаченої працівникові
3) заявлено вимогу
про компенсацію витрат на проведення
розшуку відповідача, боржника, дитини
або транспортних засобів боржника.
Судовий наказ
може бути видано і в інших випадках,
передбачених законом.
Усі зазначені
обставини свідчать, що судовий наказ
видається лише за відсутності спору.
Наприклад, якщо іншою стороною оспорюється
угода, то наявний спір про право, який
розглядається за правилами позовного
провадження [1, cт.100].
Відповідно до
засади диспозитивності ініціатива
порушення наказного
Не повинно
викликати заперечення право
прокурора на пред'явлення до суду заяв
про видачу судового наказу в інтересах
заявника-стягувача відповідно до правил,
передбачених статтями 45, 46 ЦПК, в яких
йдеться про повноваження прокурора в
процесі. Однак слід враховувати, що відповідно
до п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру
покладено, зокрема, представництво інтересів
громадянина або держави в суді у випадках,
визначених законом. Пред'являючи таку
заяву до суду, прокурор зобов'язаний не
тільки вказати на порушення інтересів
громадянина чи держави, а й послатися
на конкретний матеріальний закон, який
ці інтереси охороняє, та мотивувати
причину, за якої громадянин не може сам
звернутися до суду .
Відповідно до
ст. 99 ЦПК за подання заяви про
видачу судового наказу сплачується
судовий збір у розмірі 50% ставки,
яка визначається з оспорюваної суми у
разі звернення в суд з позовом у порядку
позовного провадження.
У разі відмови
у видачі судового наказу внесена
сума судового збору стягувачу не
повертається. При пред'явленні
стягувачем позову до боржника у
порядку позовного провадження ця сума
зараховується до суми судового збору,
встановленої за позовну заяву.
Заява про видачу
судового наказу і додані до неї
документи подаються в копіях
відповідно до кількості боржників;
така заява подається до суду першої
інстанції за загальними правилами підсудності,
встановленими цим Кодексом. Зокрема,
загальне правило — подача заяви в суд
за місцем проживання боржника. Альтернатива:
заява про стягнення зарплати, аліментів
може бути подана за місцем проживання
стягувача; вимоги, що випливають з правочинів,
у яких зазначено місце їх виконання, можуть
подаватися за місцем виконання такої
угоди; заявник сам вибирає, в який суд
йому звертатися за вимогами про захист
прав споживачів, та ін.
Судовий наказ
у разі прийняття заяви про його видачу
видається у триденний строк без проведення
судового розгляду, тобто не потрібно
заслуховувати пояснення стягувача,
кредитора, досліджувати докази, вести
протокол судового засідання (за ЦПК
України — журнал судового засідання),
що передбачено ст. 102 ЦПК України. Разом
з тим, як і рішення суду, судовий наказ
є кінцевим актом реалізації норм процесуального
і матеріального права.
Судовий наказ
пред'являється для виконання
у порядку, передбаченому для виконання
рішення суду в разі ненадходження
протягом тринадцяти днів (десять днів
плюс три дні) заяви від боржника про його
скасування та наявності даних про отримання
боржником копії судового наказу [1, cт.104,105].
Законодавцем також передбачено, що заява
боржника про скасування судового наказу,
подана після закінчення строку, встановленого
ч. 2 ст. 104 ЦПК України, залишається без
розгляду, якщо суд за заявою особи, яка
її подала, не знайде підстав для поновлення
строку подання цієї заяви.
Форма та зміст
заяви про видачу судового наказу
детально регламентовані ст. 98 ЦПК України.
Заява про його видачу повинна бути оформлена
і подана до суду з дотриманням передбаченої
в процесуальних нормах процедури і має
грунтуватися на матеріально-правовій
нормі. Відповідність заяви положенням
матеріального закону має перевірятись
суддею при видачі судового наказу. До
неналежно оформленої заяви застосовуються
правила ст. 121 ЦПК України, тобто заява
залишається без руху з наданням певного
строку для виправлення недоліків, з можливим
визнанням заяви неподаною у разі невиконання
вимог суду і повернення її заявникові.
У наказному
провадженні дотримуються такі важливі
елементи правозастосовчої процедури,
як прийняття відповідного правозастосовчого
документа (судове рішення —судовий
наказ) та доведення його до відома заінтересованих
осіб. Відповідно до ч. 3 ст. 103 ЦПК України
судовий наказ складається і підписується
суддею у двох примірниках, один з яких
залишається у справі, а другий скріплюється
печаткою і видається стягувачу після
набрання ним законної сили. Боржнику
суд зобов'язаний невідкладно направити
копію судового наказу саме рекомендованим
листом із повідомленням [1, cт.104]. Тобто
судовий наказ видається лише у трьох
екземплярах — два примірника і одна
копія (для боржника).
На мою думку,
видача судового наказу не суперечить
положенням ст. 41 Конституції України
про те, що право приватної власності
є непорушним, а конфіскація
майна може бути застосована виключно
за рішенням суду, оскільки ст. 95 ЦПК
України передбачено, що судовий наказ
є особливою формою судового рішення.