Наказне провадження

Сукупність проблем, пов'язаних із практичним застосуванням  положень нового цивільно-процесуального законодавства в окремих видах  цивільного судочинства 
 
 
 
 

ПЛАН  

ВСТУП  

РОЗДІЛ 1: ПОЗОВНЕ  ПРОВАДЖЕННЯ  

РОЗДІЛ 2: ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ  

2.1 Поняття та  загальні ознаки окремого провадження  

2.2 Порядок здійснення  судочинства в окремих категоріях  

справ  

РОЗДІЛ 3: НОВІ ВИДИ СУДОЧИСТВА У ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ  

3.1 Наказне провадження  

3.2 Заочне рішення  

ВИСНОВКИ  

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА  

ВСТУП  

Питання судового захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, функціонування судової системи є традиційно актуальними, тому активно досліджуються  вітчизняною і зарубіжною юридичною  наукою. Нагальність удосконалення  цивільно-процесуальних відносин обумовлюється також законотворчими процесами, які відбуваються в державі, а саме: реформами адміністративно-політичної, соціально-культурної сфер суспільства.  

Яскравим прикладом  таких перетворень є прийняття  від часу набуття Україною незалежності ряду принципово нових нормативно-правових актів, перегляд концепції поділу державної влади, визначення правового статусу органів місцевого самоврядування у системі державної влади.  

Відбулися зміни  і в органах судової влади. Нещодавно набрали чинності законодавчі акти, що закріплюють нові правила здійснення судочинства в Україні, зокрема прийнятий 18 березня 2004 року Верховною Радою України Цивільний процесуальний кодекс України. Відповідно до положень останнього у цивільне судочинство були введені нові процедури, спрямовані на розумне спрощення, посилення ефектив­ності і диференціації процесу: наказне прова­дження (розділ II, статті 95-106) та заочний роз­гляд справи (розділ III, глава 8, статті 224–233). Окреме провадження також доповнюється новими категоріями справ: про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, про надання невідкладної психіатричної допомоги та обов’язкову госпіталізацію у протитуберкульозному закладі. Також варто звернути увагу, що адміністративні правовідносини частково вилучаються із цивільно-процесуальних відносин та врегульовуються Кодексом адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року. Істотні зміни та доповнення торкнулися й інших розділів та глав ЦПК України 2004 року.  

Мета та завдання роботи. Метою роботи є аналіз окремих видів цивільного судочинства, а також виявлення їх проблемних моментів. Це обумовило необхідність вирішення таких спеціальних завдань:  

визначити поняття  та види судового провадження;  

розкрити особливості  позовного, окремого наказного провадження та заочного рішення;  

з’ясувати основні  положення наказного та заочного проваджень в цивільному судочинстві.  

Об'єктом роботи є сукупність проблем, пов'язаних із практичним застосуванням положень нового цивільно-процесуального законодавства в окремих видах цивільного судочинства .  

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження  в роботі використана сукупність дослідницьких методів сучасної теорії пізнання, що ґрунтуються на філософії розвитку загальнолюдських цінностей. У процесі дослідження використовувався як загальний діалектичний метод, так і окремі наукові методи: історичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, соціологічний, статистичний, логіко-юридичний та інші.  

Теоретичною основою  роботи стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, юристів та адвокатів у галузі цивільного та цивільно-процесуального права, які стосуються питань розвитку і вдосконалення цивільного судочинства.  
 

РОЗДІЛ 1: позовне  провадження.  

В цивільному процесі  під позовним провадженням розуміють вид провадження, в якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин. Наявність спору про право цивільне визначає і іншу характерну рису цього провадження: участь у ньому двох сторін — позивача та відповідача. Позовне провадження є основним видом провадження, що притаманне цивільному процесу з давніх часів. Так само за давнім римським правом процесу був притаманний інститут позову та позовно­го провадження.  

Також значення позовного провадження зумовлюється і тим, що усі цивільні процесуальні норми, які визначають загальну частину  цивільного процесуального права та розгляд справи за стадіями поширюється  саме на справи позовного провадження. Справи інших проваджень (наказного, окремого та заочного провадження) розглядаються вже за загальними правилами позовного провадження з урахуванням винятків та доповнень, визначених спеціальними нормами про ці провадження.  

Захист прав особи у позовному провадженні  здійснюється за допомогою позову. Позов — це матеріально-правова вимога позивача до від­повідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрис­дикції про захист порушеного, оспорюваного чи невизнаного права або законного інтересу, який здійснюється у певній, визна­ченій законом, процесуальній формі.  

Зважаючи на те, що поняття „позов” та похідні  від нього поняття застосовуються цивільним процесуальним та матеріаль­ними галузями права, у теорії сформувалося кілька точок зору з приводу поняття  та суті позову. На думку одних, позов — це інститут цивільного процесуального права, інших — інсти­тут матеріального права. Однак, переважна більшість учених вказує на універсальність цього поняття, тобто поєднання ма­теріально-правового та процесуального аспектів.  

Позов як складне  явище має кілька елементів, до яких на­лежать: предмет, підстава, зміст.  

Предмет позову — це частина позову, яка складає  мате­ріально-правову вимогу позивача до відповідача. Позивач має право  протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, у процесі розгляду справи він може змінити цю ви­могу іншою [1, ст.31]. Однак зміна предмета позову можлива лише про­тягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідно­син. Інакше позивач має право пред'явити самостійний позов за загальними правилами.  

Як підставу позову розуміють частину позову, яка відображає об­ставини, якими  позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов.  

Підстави позову, які стверджують, що спірне право  нале­жить позивачу, а на відповідача  покладені певні обов'язки, складають  активну підставу. До їх складу входять  також фак­ти, які обґрунтовують  належність доказів до справи, що пози­вач і відповідач є суб'єктами прав та обов'язків спірних пра­вовідносин.  

Пасивну підставу позову становлять факти, з яких вба­чається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача або  утвердження за собою права, яке йому не належить. Це факти з приводу подання позову, які покликані обґрунтувати необхідність захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене, оспорене чи не­визнане, є загроза у його порушенні чи необхідність у зміні існуючих між сторонами правовідносин.  

Зміст — це частина  позову, яка відображає звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов'язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права.  

Позов пред’являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості. Слід наголосити, що позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов’язані між собою.  

ЦПК України  встановлює письмову форму позовної заяви, яка повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, якщо такий відомий; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування, а також перелік документів, що додаються до заяви. Остання підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання [8, с.210].  

На підставі цієї заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому ЦПК України суддя відкриває провадження у цивільній справі.  

В процесі розгляду позовної заяви суддя може відмовити  у відкритті провадження у  справі, якщо:  

1) заява не  підлягає розгляду в судах  у порядку цивільного судочинства;  

2) є таке, що  набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред’явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову;  

3) у провадженні  цього чи іншого суду є справа  із спору між тими самими  сторонами, про той самий предмет  і з тих самих підстав;  

4) є рішення  третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;  

5) після смерті  фізичної особи, а також у  зв’язку з припиненням юридичної  особи, які є однією із сторін  у справі, спірні правовідносини  не допускають правонаступництва.  

Про відкриття  провадження у справі чи відмову  у відкритті провадження у  справі суддя постановляє ухвалу.  

Важливого зазначити, що відповідач має право до або  під час попереднього судового засідання  пред’явити зустрічний позов. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об’єднуються в одне провадження з первісним позовом.  

Після відкриття  провадження у справі суд невідкладно  надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття  провадження у справі. Після її одержання разом з позовною заявою відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову. Він може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі.  

Відкривши провадження  у справі суд призначає попереднє  судове засідання метою якого  є з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення  справи. Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Воно є обов’язковим для кожної справи, за винятком випадків, встановлених ЦПК України.  

Сторони зобов’язані  подати свої докази чи повідомити про  них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів.  

ЦПК України  визначає, що особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання  потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.  

Для з’ясування обставин, що мають значення для  справи і потребують спеціальних  знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.  

Закінчивши підготовку справи до судового розгляду суддя  постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені, і встановлює дату розгляду справи.