Наказне провадження

Рішення суду після  набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування. Таке рішення є підставою для зняття встановлених над фізичною особою опіки чи піклування.  

Розгляд судом  справ про надання неповнолітній  особі повної цивільної дієздатності.  

Дана процедура  регулюється главою 3 ЦПК України.  

Відповідно до її положень заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, про надання їй повної цивільної  дієздатності у випадках, встановлених Цивільним кодексом України, за відсутності  згоди батьків (усиновлювачів) або  піклувальника подається до суду за місцем її проживання. У самій заяві повинні міститись дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір’ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану.  

Справи даної  категорії суд розглядає за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також представників органів опіки та піклування. При цьому, участь представників органів опіки та піклування у розгляді справи є обов’язковою.  

Розглянувши заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності по суті, суд ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника.  

У випадку задоволення  заявленої вимоги неповнолітній  особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили.  

Слід зазначити, що рішення суду про надання неповнолітній  особі повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування [1,cт.242-245].  

Розгляд судом  справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.  

Згідно ч.1 ст.43 Цивільного кодексу України фізична  особа може бути визнана судом  безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.  

Також, ч.1 ст. 46 цього  кодексу зазначає, що фізична особа  може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців [2, cт.43,46].  

Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається  до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. У заяві зазначається: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.  

До початку  розгляду справи суд встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які  можуть дати свідчення про фізичну  особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації  за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.  

Через органи опіки  та піклування судом вживаються заходи щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.  

Суд розглядає  справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд  визнає за потрібне допитати, і ухвалює  рішення про визнання фізичної особи  безвісно відсутньою або про оголошення її померлою.  

Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної  реєстрації актів цивільного стану  для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, — відповідного органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. У разі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна.  

У разі одержання  заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою або померлою, або іншою заінтересованою особою. При цьому копію рішення суд надсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису про смерть [1, cт.246-250].  

Розгляд судом  справ про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі.  

Дана категорія  справ розглядається місцевим судом  за місцезнаходженням емітента цінного  папера на пред’явника або за місцем платежу за векселем.  

Відповідно до ст.1 Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Цінні папери на пред’явника обертаються вільно та не потребують будь-яких процедурних дій, які засвідчують перехід прав за цінним папером до іншої особи.  

Стаття 21 згаданого  Закону вказує, що вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю) [8, c.250].  

Особа, яка втратила цінний папір на пред’явника або  вексель, звернутається до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення її прав на втрачений цінний папір.  

У заяві до суду повинно бути зазначено: ім’я і місце  проживання заявника, найменування та місцезнаходження юридичної особи-заявника; обставини, за яких втрачено цінний папір на пред’явника або вексель; повну і точну назву емітента втраченого цінного папера на пред’явника і його реквізити, а для векселя — вид, номер бланку, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов’язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя.  

Одержавши заяву, суд своєю ухвалою постановляє:  

1) зробити публікацію  про виклик держателя втраченого  цінного папера на пред’явника  або векселя до суду; 2) заборонити здійснювати будь-які операції за втраченим цінним папером на пред’явника або за векселем.  

Ухвала надсилається емітенту втраченого цінного папера на пред’явника. У справі про визнання недійсним втраченого векселя та відновлення прав на нього ухвала суду надсилається негайно зобов’язаним за векселем особам, якщо їх адреси відомі суду, а також, якщо строк платежу за векселем не настав, на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу, на території якого знаходиться місце платежу за векселем. При пред’явленні векселя нотаріусу для вчинення протесту, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції за ним, нотаріус зобов’язаний повідомити відповідний суд про пред’явлення такого векселя для вчинення протесту.  

З дати постановлення  ухвали суду зупиняється перебіг  усіх строків щодо обігу втраченого цінного папера на пред’явника або  векселя, встановлених законодавством про обіг векселів.  

Держатель втраченого цінного папера на пред’явника або  векселя повинен у встановлений строк подати до суду, який постановив ухвалу, разом з цінним папером на пред’явника або векселем заяву про те, що він є його держателем.  

Якщо держатель  втраченого цінного папера на пред’явника  або векселя подасть заяву  до суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви про визнання втраченого цінного папера на пред’явника або векселя недійсним та відновлення прав на нього без розгляду та встановлює строк для пред’явлення заявником позову в загальному порядку до держателя цього цінного папера на пред’явника або векселя про їх витребування.  

Строк пред’явлення позову заявником до держателя втраченого цінного папера на пред’явника або  векселя не може бути більшим двох місяців. Якщо все-таки заявник у  встановлений судом строк не пред’явить позову до держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя, суд постановляє ухвалу про зняття заборони здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред’явника або за векселем.  

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення  про визнання втраченого цінного  папера на пред’явника або векселя  недійсним або про відмову  в задоволенні заявленої вимоги. Рішення про визнання втраченого цінного папера на пред’явника або  векселя недійсним є підставою для видачі заявникові цінного папера на пред’явника замість визнаного недійсним або проведення визначених ним операцій; для здійснення платежу за векселем або для видачі заявникові векселя замість визнаного недійсним та для відновлення зобов’язаними за векселем особами передавальних написів.  

У випадку ухвалення  судом рішення про відмову  в задоволенні заявленої вимоги держатель цінного папера на пред’явника  або векселя має право звернутися до суду із заявою про відшкодування  за рахунок заявника збитків, заподіяних йому забороною здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред’явника або за векселем.  

Держатель цінного  папера на пред’явника або векселя, який не заявив вчасно з будь-яких причин про своє право на цінний папір  на пред’явника або вексель, може пред’явити позов до особи, за якою визнано право на цінний папір на пред’явника або на вексель [1, cт.260-268] .  

Розгляд судом  справ про передачу безхазяйної  нерухомої речі у комунальну власність.  

Дана категорія  справ визначена ст.ст. 269-273 ЦПК України. Ч.1 ст.335 Цивільного кодексу України зазначає, що безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.  

Заява про передачу безхазяйної нерухомої речі у  власність територіальної громади  за умов, визначених Цивільним кодексом України, подається до суду за місцезнаходженням цієї речі органом, уповноваженим управляти майном відповідної територіальної громади.  

У заяві про  передачу безхазяйної нерухомої  речі у власність відповідної  територіальної громади повинно  бути зазначено, яку нерухому річ заявник просить передати у власність територіальної громади, основні характеристики нерухомої речі, посилання на документи про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, друковані засоби масової інформації, в яких було зроблено оголошення про взяття відповідної нерухомої речі на облік.  

Суд може відмовити  в прийнятті заяви про передачу безхазяйної нерухомої речі у  власність територіальної громади, якщо вона не взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію права на нерухоме майно, або якщо заяву подано до закінчення одного року з дня прийняття її на облік.  

Справа розглядається  судом за участі заявника з обов’язковим повідомленням усіх заінтересованих  осіб.  

Встановивши, що нерухома річ є безхазяйною та взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а також що сплив один рік  з дня взяття на облік нерухомої  речі, суд ухвалює рішення про  передачу безхазяйної нерухомої  речі у власність відповідної територіальної громади [1, cт.269-273].  

Розгляд судом  справ про визнання спадщини відумерлою.  

Цивільний кодекс України визначає, що у разі відсутності  спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. [2, ст.1277]  

У заяві про  визнання спадщини відумерлою повинно  бути наведено відомості про час  і місце відкриття спадщини, про  майно, що становить спадщину, а також  докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.