Види об’єктів цивільних прав

Переказний вексель, у  якому відсутній будь-який з названих реквізитів, не має сили векселя, за винятком наступних випадків: переказний вексель, строк платежу в якому  не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням; при відсутності особливого зазначення, місце, позначене поруч з найменуванням платника, вважається місцем платежу і, разом з тим, місцем проживання платника; переказний вексель, у якому не вказане місце його складання, вважається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Простий вексель має містити  такі реквізити: “вексельну мітку”, просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому  має бути здійснений платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; зазначення дати і місця складання векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Питання про юридичну силу простого векселя, який не має будь-якого  з названих реквізитів, вирішується  аналогічно до переказного векселя.

Складання векселів в Україні має ряд особливостей, які визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.1992 р. №528. Використовувати векселі, а також бути векселедавцями, акцептантами (особами, які здійснюють передаточний напис на векселі про перехід прав на вексель до іншої особи), а також авалістами (особами, які гарантують виконання вексельних зобов'язань іншої особи) можуть лише юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що визнані такими відповідно до чинного законодавства України. Векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України. Вексельний бланк заповнюється друкованим способом. Сума платежу за вексель обов'язково заповнюється цифрами і літерами. Вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та завіряють печаткою.

Відповідно до ст.92 Закону України “Про нотаріат” протест  векселів про несплату, неакцепт або  недатування акцепту провадиться нотаріусами відповідно до законодавства України про переказний і простий вексель.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ V. Дії, послуги, результати творчої діяльності, особисті немайнові блага як об'єкти цивільних  прав.

Службова та комерційна таємниця.

Об'єктами цивільних прав можуть бути дії іншої особи. Проте, не будь-які дії, а лише такі, внаслідок  яких створюється певна річ, матеріальне благо. Наприклад, за договором підряду підрядник зобов'язується виконати певну роботу: пошити одяг, виготовити стіл, відремонтувати будинок.

Термін “дія” у цивільному праві має також інше значення. Так, за договором купівлі-продажу продавець і покупець вчиняють дії по передачі купленого майна і сплаті за нього грошових сум. Але такі й подібні дії не можна розглядати як об'єкт права, бо вони: а) є підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин; б) можуть бути за дорученням правомочних осіб вчинені іншими особами.

Дії, як об'єкти цивільних  прав, безпосередньо спрямовані на створення певних матеріальних благ і не можуть бути відокремлені від самої зобов'язальної особи.

Серед дій як об'єктів  цивільних прав особливе місце посідають послуги — певна діяльність, яка створює не річ, а благо для задоволення суспільних потреб, наприклад транспортні послуги по договору перевезення, послуги охоронця по договору схову, послуги артиста, адвоката, педагога тощо. За допомогою послуги досягається певний немайновий результат, що сам по собі є благом, має споживну вартість і тому стає об'єктом цивільного права.

Розрізняють три види послуг: фактичні (договір схову, договір перевезення); юридичні (договір доручення, договір комісії); комплексні послуги, в яких поєднуються юридичні і фактичні послуги, наприклад, договір експедиції.

5.1. Результати  творчої діяльності як об'єкти  права.

Результатами творчої  діяльності є твори науки, літератури, мистецтва незалежно від форми, призначення, цінності, а також способу відтворення. Вони стають об'єктами цивільних прав лише при втіленні в певні речі (рукопис, картина, креслення, запис на плівку тощо), тобто коли набувають форми, яка може бути сприйнята без присутності автора.

Результатами творчої  діяльності є також відкриття, винахід, раціоналізаторська пропозиція і промисловий  зразок. Ці продукти стають об'єктами цивільних прав з моменту визнання 'їх такими і відповідного оформлення.

Фізичні і юридичні особи  мають виняткове право на результати творчої діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізацію продукції фізичної або юридичної особи, виконуваних ними робіт і послуг, що подаються (фірмове найменування, знак для товарів і послуг).

Використання результатів  творчої діяльності та засобів індивідуалізації, які є об'єктом виключних прав, може здійснюватися третіми особами тільки за згодою правоутримувача.

Службова та комерційна таємниця як певне нематеріальне благо  є об'єктом цивільного обороту.

Підлягає захисту інформація, яка становить службову та комерційну цінність через її невідомість третім особам, відсутність вільного доступу до неї на законних підставах і яких її володілець вживає заходів щодо збереження її конфіденційності, наприклад, секрети виробництва “ноу-хау”, укладення деяких біржових угод.

Особи, що незаконними методами одержали інформацію, яка становить  службову або комерційну таємницю, повинні відшкодувати заподіяні збитки. Такий же обов'язок покладається на працівників, які розголосили службову або комерційну таємницю всупереч трудовому договору, у тому числі контракту, і на контрагентів, які зробили це всупереч цивільно-правовому договору.

5.2. Особисті немайнові  блага як об'єкти цивільних  прав.

Це такі блага, які не мають  грошової чи будь-якої іншої майнової оцінки. Вони зв'язані з особою людини, не можуть передаватись і бути відчуженими.

Відповідно до Конституції  України особистими немайновими  благами фізичної особи є життя, здоров'я, тілесна недоторканість, сім'я, гідність, честь, таємниця особистого життя, недоторканість помешкання, свобода розвитку творчості, авторства, а також інші блага, які охороняються законом[18].

Організації теж мають  немайнові блага: честь, гідність найменування юридичної особи, товарний знак, права авторства. На відміну від громадян немайнові блага юридичних осіб можуть припинятися (наприклад, зміна назви при реорганізації), а також відчужуватися (наприклад, шляхом видачі ліцензії на товарний знак). 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

З викладеного в даній  роботі теоретичного матеріалу, який базується  на нормативно-правовій базі України  і цілого ряду міжнародних договорів  в яких Україна приймає безпосередню участь, можна зробити слідуючі висновки:

Об'єкти цивільних прав за цільовим призначенням та правовим режимом поділяються на такі види:

- речі, включаючи гроші,  валютні цінності та цінні  папери;

- інше майно, у тому числі майнові права, дії (роботи) та послуги;

- результати творчої діяльності;

- службова та комерційна  таємниця;

- особисті немайнові блага;

- інші матеріальні та нематеріальні блага.

Речі, залежно від особливостей їх правового режиму, поділяються на такі види:

- засоби виробництва і  предмети споживання, вилучені з  цивільного обороту;

- обмежені в обороті  або не вилучені з цивільного обороту;

- індивідуально визначені  і родові;

- замінні і незамінні;

- споживні і неспоживні;

- подільні і неподільні;

- головні і приналежності;

- плоди і доходи;

- гроші;

- валютні цінності та  цінні папери;

- нерухомі та рухомі  речі.

Речі є основним видом  об'єктів цивільних прав. З погляду цивільного права, до них належать засоби виробництва, предмети споживання, предмети природи як у натуральному стані, так і створені людською працею, оскільки вони можуть служити для задоволення потреб людини. Речі, не придатні для такого задоволення, не можуть бути об'єктами права. Не можуть ними бути і речі, якими людина взагалі не володіє (наприклад, планети, невідкриті елементи природи тощо). Отже, під речами у цивільному праві мають на увазі всі предмети матеріального світу, які можуть задовольняти певні потреби людини і бути в її володінні.

Одним з видів матеріальних об'єктів цивільних правовідносин, що нині широко застосовуються як в господарському обороті в межах України, так і в сфері зовнішньоекономічної діяльності, є цінні папери. Маючи певну вартість, вони можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів. Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

В господарському обороті  широке застосування належить векселю. Векселем є документ, який складений  за встановленою законом формою і  містить безумовне зобов'язання або вказівку векселедавця сплатити власнику векселя (векселеутримувачу) у встановлений термін вказану суму грошей.

Об'єктами цивільних прав можуть бути дії іншої особи. Проте, не будь-які дії, а лише такі, внаслідок  яких створюється певна річ, матеріальне благо. Дії, як об'єкти цивільних прав, безпосередньо спрямовані на створення певних матеріальних благ і не можуть бути відокремлені від самої зобов'язальної особи.

Також слід зазначити,що досліджено правову природу речового права, в світлі розвитку загальних тенденцій розвитку цивільно-правових відносин у нашій державі. Ці проблеми досліджено із врахуванням останніх нормативних актів цивільного законодавства України, зокрема  Цивільного кодексу України.  
Речове право, як підгалузь цивільного права також змінюється, оптимізується правове регулювання правовідносин щодо таких об’єктів, як речі.  
Проте все ж таки слід зазначити певну недосконалість цивільного законодавства України, або, якщо точніше, недостатню увагу законодавця до специфіки використання й захисту саме речових прав, як підгалузі цивільного права.  
Аналогія закону, яка заповняє прогалину в правовому регулюванні захисту речових прав шляхом розповсюдження цивільно-правових норм, які регулюють захист власності на зазначені правовідносини, кардинально не може вирішити завдання правового регулювання захисту саме речових прав.  
В Цивільному кодексі України, мова йде не лише про зміну системи та структурну побудову підгалузі речового права, про введення нових інститутів, присвячених окремим видам прав на чужі речі тощо, а в першу чергу, про зміну концепції речових прав у новому законодавстві.  
Порівняно із попереднім цивільним законодавством врегулювання речових прав слід зазначити, що, наприклад, із сьогоднішнього Цивільного кодексу України були виключені загальні положення про речові права  
Як уже зазначалося вище, речово-правові засоби захисту характеризуються тим, що вони направлені безпосередньо на захист права власності як абсолютного суб’єктивного права, забезпечення реалізації правомочностей власника – володіння, користування і розпорядження – по відношенню до належної йому речі.  
Дана робота є певним дослідженням також  із питань правового регулювання речового права в Україні, за результатами якого можна зробити певні висновки:  
1) речові права займають особливе місце серед, це один із класичних цивільно-правових інститутів, що має багатовікову історію;  
2) захист речових прав сьогодні і в найближчому майбутньому буде проводитись способами і в порядку, передбаченими для захисту права власності.  
3) інститут речових прав перебуває у постійному розвитку. Удосконалюються правові норми, що регулюють заставні правовідносини. Прийнятий Цивільний кодекс України більш детально регулює речові відносини, з’являються нові правові елементи цього інституту.  
Саме у здатності ефективно виконувати забезпечувальну щодо суб’єктивних цивільних прав учасників цивільних правовідносин функцію і полягає суспільне призначення речових прав. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Закон України “Про  операції з давальницькою сировиною  у зовнішньоекономічних відносинах”,  від 15 вересня 1995 р.

3. Закон України “Про  цінні папери і фондову біржу”  від 18 червня 1991 р.

4. Закон України “Про  приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р.

5. Закон України “Про  державні гарантії відновлення  заощаджень громадян України”  від 21 листопада 1996р.

6. Указ Президента України  “Про введення в готівковий  обіг приватизаційних майнових  сертифікатів” від 21 квітня 1994 р.

7. Указ Президента України  “Про випуск та обіг векселів  для покриття взаємної заборгованості  суб'єктів підприємницької діяльності України”, від 14 вересня 1994 р.

8. Указ Президента України (із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 2 березня 1996 р.) “Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність” від 25 травня 1994 р.

9. Постанова Верховної Ради України “Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її виконанням” від 29 липня 1994 р.

10.Постанова Верховної  Ради України від ЗІ січня 1996 р. “Про затвердження коефіцієнта конверсії приватизаційних майнових сертифікатів і житлових чеків”

11.Постанова Верховної Ради України “Про застосування векселів в господарському обороті України”, від 17 червня 1992 року

12.Постанова Кабінету  Міністрів України “Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства”, від 27 червня 1996 р. № 689

13.Постанова Кабінету  Міністрів України “Про затвердження Порядку видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплату ввізного мита у разі відчуження цього майна”, від 7 серпня 1996 р.

14.Постанова Кабінету  Міністрів України від 31 серпня 1994 р. “Про заходи щодо виконання Постанови Верховної Ради України від 29 липня 1994 року “Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її виконанням”.

15.Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок обігу сертифікатів, отриманих громадянами України як компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку та колишнього Укрдержстраху” від 7 лютого 1996 р.