Види об’єктів цивільних прав

Як цінний папір, акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу — “акція”, її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства. До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, що повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Акції поділяються на види, юридична суть яких полягає в тому, Що акції одного виду (класу) дають  їх власникам однакове за обсягом  право майнової участі в акціонерному товаристві. За ознакою класу акції  поділяються на привілейовані і  прості. Залежно від передбачених статутами товариств обмежень прав відчуження розрізняють також іменні акції і акції на пред'явника.

Простими іменними визнаються акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових реквізитів акції. Власниками простих іменних акцій є, як правило, громадяни, йкі.в принципі,вільно розпоряджаються ними (продають, передають, дарують, обмінюють, відчужують іншим способом), але з дотриманням спеціальних правил. Так обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До цієї книги вносяться відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів.

Статутами акціонерних товариств  і бланками акцій визначаються іменні акції, які підлягають і які не підлягають вільному відчуженню іншим особам. Якщо в акції спеціально не вказано, що вона не підлягає передачі, така акція передається шляхом повного індосаменту.

Акції на пред'явника обертаються вільно, тобто без індоса-ментних процедур. Акціонерне товариство у книзі реєстрації акцій фіксує лише загальну кількість акцій на пред'явника.

Привілейовані акції —  це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонерами. Привілеями є, перш за все, переважне право на одержання дивідендів, а саме: річний розмір дивіденда фіксується в процентах до номінальної вартості акції і виплачується у розмірі, зазначеному в акції, незалежно вщ розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. Якщо прибутку відповідного року недостатньо, дивіденди по привілейованих акціях виплачуються за рахунок резервного фонду. Разом з тим, у тому разі, коли розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам по простих акціях, перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може проводитися доплата до розміру дивідендів, виплачених простим акціонерам.

Привілейовані акції дають  їх власникові також переважне право  на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації.

Оскільки власники привілейованих акцій ризикують менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом (тобто, якщо інше не передбачено статутом акціонерного товариства), власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 процентів статутного фонду акціонерного товариства.

Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Громадяни можуть придбати облігації лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства — за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

В Україні випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

б) облігації підприємств[7].

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим обігом.

Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик випускаються на пред'явника. Рішення про їх випуск приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими Радами народних депутатів. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. Кошти, одержані від реалізації зазначених облігацій, направляються відповідно до державного і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих Рад народних депутатів.

Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх форм власності і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом, який повинен містити відомості, зазначені в ст. 11 Закону “Про цінні папери і фондову біржу”.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу — “облігація”, фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів.

Доходи по облігаціях підприємств виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.

Казначейські зобов'язання України — вид цінних паперів  на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають  право на одержання фінансового  доходу.

Рішення про випуск довгострокових (вад 5 до 10 років) та се-редньострокових (вад 1 до 5 років) казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України, а рішення про випуск короткострокових (до одного року) зобов'язань — Міністерством фінансів, які визначають умови їх випуску, включаючи розмір і порядок виплати доходу.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання. Законодавством передбачається видача як іменних сертифікатів (обігу не підлягають, а їх продаж іншим особам є недійсним), так і сертифікатів на пред'явника. Реквізити ощадних сертифікатів визначені в ст.18 Закону “Про цінні папери і фондову біржу”.

Доход по ощадних сертифікатах виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Для запровадження комерційного кредиту, поліпшення розрахункових  відносин між суб'єктами господарської  діяльності введено вексельний обіг з використанням простого і переказного  векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року[8].

Законодавством України  передбачено, зокрема, використання векселів:

— для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності відповідно до Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. “Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України”;

— для сплати ввізного мита, податків та зборів українським виконавцем при ввезенні на митну територію України давальницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів українським замовником при вивезенні давальницької сировини за межі митної території України відповідно до Закону України від 15 вересня 1995 р. “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”;

— в рахунок фінансування витрат державного бюджету відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 1996 р. № 689 “Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства”;

— під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. “Про затвердження Порядку видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплату ввізного мита у разі відчуження цього майна”;

— для оформлення простими векселями бюджетної заборгованості з фінансування видатків, пов'язаних з оплатою природного газу, що споживається бюджетними організаціями та установами відповідно до наказу Міністерства фінансів та Державної акціонерної холдингової компанії “Укргаз” від 21 серпня 1996 р.

Порядок використання векселів у господарському обороті України регулюється Положенням “Про переказний і простий вексель”, затвердженим Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. з урахуванням таких особливостей:

— використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного законодавства України;

— векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України;

— у господарському обігу  можуть використовуватись простий  і переказний векселі;

— вексельний бланк може заповнюватися друкованим та не-друкованим способами;

— сума платежу за векселем обов'язково заповнюється цифрами та літерами;

— вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та посвщчується печаткою.

Розрізняють два види векселів: простий і переказний (ст.21 Закону “Про цінні папери і фондову біржу”).

Простий вексель — це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) приймає на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов'язання в зазначений строк або на вимогу здійснити платіж кредитору (векселе-держателю) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець.

Переказний вексель (тратта) — складений за суворо визначеною формою документ, в якому міститься  проста, нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанте) іншій  особі, платнику (трасату) в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що в даному разі векселедавець сам платежу не здійснює, а переказує цей свій обов'язок на свого боржника (платника по векселю). Лереказний вексель також може переказуватись одним держателем іншому. Відповідно до Положення “Про переказний і простий вексель” передавальний напис (індосамент) виконується на звороті векселя або на додатковому аркуші (так званий аллонж до векселя). У разі використання додаткового аркуша він повинен бути приєднаний до векселя клеєвим способом. При цьому індосамент, що розміщується першим на додатковому аркуші, повинен починатися на векселі і закінчуватися на додатковому аркуші, а печатка має розміщуватися на з'єднанні векселя і додаткового аркуша.

Для здійснення платежу вексель  пред'являється платнику. Його згода на оплату векселя (акцепт) оформляється написом на векселі.

При неодержанні платежу  за векселем банк платника зобов'язаний подати вексель для опротестування від імені довірителя — банку векселедержателя.

Векселі для вчинення протесту про несплату приймаються нотаріусами  на наступний день після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня[9].

Опротестований вексель  з надписом про протест і актом  протесту повертається від нотаріуса векселедержателю.

Приватизаційні папери —  це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право  власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Приватизаційні папери можуть бути лише іменними.

Порядок випуску та обігу  приватизаційних паперів визначається Законом України від 6 березня 1992 р. “Про приватизаційні папери”, а також іншими законодавчими актами України.