Види об’єктів цивільних прав

Так, запровадження в обіг приватизаційних майнових сертифікатів (цінних паперів, які засвідчують право власників на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств) у паперовій формі було здійснено згідно з зазначеним вище Законом, а також згідно з Постановою Верховної Ради України від 29 липня 1994 р. “Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її виконанням”, Указом Президента України від 21 квітня 1994 р. “Про введення в готівковий обіг приватизаційних майнових сертифікатів” та Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1994 р. “Про заходи щодо виконання Постанови Верховної Ради України від 29 липня 1994 року “Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її виконанням”. Видача приватизаційних майнових сертифікатів здійснюється в порядку, встановленому Положенням про порядок видачі приватизаційних майнових сертифікатів, затвердженим наказом Національного банку України від 2 грудня 1994 р. із змінами, внесеними наказом від 14 листопада 1995 р.

Приватизаційні папери мають  такі реквізити: запис про приналежність паперу до України; найменування органу, що випустав папір; зазначення виду приватизаційного паперу, серії та порядкового номера; дату випуску і строк використання; номінальне значення приватизаційного паперу у вартісному, обчисленому виходячи з відновної вартості майна, що приватизується, та (або) натуральному вираженні, або в умовних одиницях; прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання власника, відомості про документ, що посвідчує його особу; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку установи, яка видала папір.

У приватизаційних паперах  також міститься інформація про  умови і порядок їх використання та про права власника.

Приватизаційні папери використовуються громадянами України лише шляхом їх обміну на паї, акції, інші документи, що встановлюють та засвідчують право власності на частку державного майна відповідно до номіналу приватизаційного паперу з обов'язковим відображенням змісту обмінної операції як на самому приватизаційному папері, так і в супутніх документах, і супроводжується погашенням приватизаційного паперу. Угоди, укладені з використанням приватизаційних паперів для цілей, не передбачених Законом “Про приватизаційні папери”, є недійсними.

Громадяни мають право  застосовувати приватизаційні папери одного виду в різних сферах приватизації шляхом забезпечення їх взаємного конвертування. Конвертованість приватизаційних паперів у період приватизації забезпечується встановленням коефіцієнтів для перерахунку номінального значення паперу одного виду при його конвертуванні в інший.[10]

Розглянуті тут види цінних паперів названі в ст.3 Закону “Про цінні папери і фондову біржу” вичерпним переліком, який уявляється невиправдано обмеженим. В цивільному обороті беруть участь й інші документи, які за своїм призначенням можна було б віднести до цінних паперів. Це інвестиційний сертифікат, компенсаційний сертифікат, чек, коносамент тощо.

Відповідно до Положення  про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. інвестиційний сертифікат є цінним папером, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Компенсаційні сертифікати  можуть використовуватися для придбання акцій акціонерних товариств, що створюються в процесі приватизації державного майна[11].

Разом з тим слід мати на увазі, що існують зобов'язання держави перед громадянами України щодо компенсації грошових заощаджень, передбачено, що не використані для приватизації державного майна компенсаційні сертифікати може бути повернуто вкладникам до установ Ощадного банку України[12].

Чек застосовується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів[13].

Коносамент є товаророзпорядчим  документом, що посвідчує право його держателя розпоряджатися зазначеним в коносаменті вантажем і отримати вантаж після завершення перевезення. Коносамент головним чином застосовується при здійсненні морських перевезень і є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Реквізити коносамента визначені ст. 138 Кодексу торговельного мореплавства України. Передача коносамента здійснюється з дотриманням таких правил: 1) іменний коносамент може передаватися за іменними передаточними написами або в іншій формі з дотриманням правил, установлених для передачі боргової вимоги; 2) ордерний коносамент може передаватися за іменними або бланковими передаточними написами; 3) коносамент на пред'явника може передаватися шляхом простого вручення (ст. 140 КТМ України).

Таким чином, охарактеризовані документи, як видно, мають ознаки цінних паперів, але в законодавчому  порядку такими не визнані. В зв'язку з цим було б доцільно включити їх до переліку цінних паперів, закріпленого Законом “Про цінні папери та фондову біржу”, а сам перелік зробити відкритим.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІV. Вексель  як об'єкт цивільних прав

4.1. Джерела вексельного  законодавства.

В господарському обороті  широке застосування належить векселю. Введений в обіг для заміни готівки, коли шляхи сполучення були малонадійними, а гроші — тільки металевими, вексель пройшов декілька етапів еволюції. Спочатку він був формою розрахунків. Мова йшла, по суті, про письмовий документ, який клієнт вручав своєму банку. Останній поручав своєму банку-кореспонденту, який знаходився в іншому місті, виплатити суму грошей, вказану у векселі, іншій особі, ім'я якої зазначено у векселі. З XVIII століття вексель почав виконувати функцію кредитування.[14] Векселедавець, складаючи вексель, вказував в ньому віддалений термін платежу, в результаті чого з'являлась можливість продати товар, який був придбаний в обмін на вексель.

В сучасних умовах в світі існує дві основні системи вексельного законодавства. Одна з них заснована на основі Женевської вексельної конвенції від 7.06.30 р. № 358, яка встановила “Однаковий закон про переказний і простий вексель”. Країни, які входять в Женевську систему вексельного законодавства, уніфікували своє законодавство на основі названої конвенції або прийняли закони, змістом відповідні цій конвенції.

Друга світова система вексельного законодавства заснована на англійському Законі про переказні векселі 1882 року. До неї належать країни, які входять до “Загального права”.

Самостійну групу складають  країни, вексельне законодавство  яких не входить ні в одну із названих систем і врегульоване національними  нормами права.

Україна входить до першої із названих систем вексельного законодавства. В Україні запроваджено вексельний обіг з використання простого і переказного векселів відповідно до “Однакового закону про переказний і простий вексель”, прийнятого Женевською конвенцією в 1930 році (далі пойменований Женевський вексельний закон)[15].

Керуючись Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” та враховуючи, що Положення про переказний і простий вексель, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341 розроблялось відповідно до Женевського вексельного закону, вексельний обіг на території України здійснюється з дотриманням вимог цього Положення.

Слід зазначити, що Положення  про переказний і простий вексель 1937 року відтворює зміст Женевського вексельного закону.

Крім того, Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 жовтня 1992 року № 528 підтвердила дію в Україні вказаного Положення. В Україні прийнято також ряд інших законодавчих і підзаконних нормативних актів, які регулюють окремі питання вексельного обігу. Серед них Закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про заставу”, “Про підприємства”, Укази Президента України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”, “Про сплату державного мита за вексельні бланки”. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 18.06.1994 р.

Законодавством встановлюється спеціальний правовий режим щодо складання і форми векселя, терміну  платежу для пред'явлення векселя до оплати, пролонгації векселя, протесту на випадок несплати, терміну позовної давності.

4.2. Поняття і  види векселя.

Векселем є документ, який складений за встановленою законом  формою і містить безумовне зобов'язання або вказівку векселедавця сплатити власнику векселя (век-селеутримувачу) у встановлений термін вказану суму грошей.

Як цінний папір вексель визначає взаємовідносини особи, яка його склала, особи, яка повинна здійснити платню, і особи, на користь якої повинна бути здійснена платня.

Зобов'язання або вказівка векселедавця не пов'язані з виконанням яких-небудь договірних зобов'язань векселеутримувачем. Права добросовісного векселеутримувача не можуть заперечуватися умовами угоди, на підставі якої складений вексель.

В законодавстві України  вексель визначений як “цінний папір, який свідчить про безумовний обов'язок векселедавця сплатити після настання терміну вказану суму грошей власнику векселя (векселеутримувачу)”[16].

З наведеного визначення випливає, що вексель засвідчує безумовний обов'язок, векселедавця виконати вказані в ньому дії. Але аналіз вексельного законодавства дає достатні підстави для висновку про те, що вказане поняття відображає ознаки, властиві тільки одному із видів векселів — простому. Особливих ознак переказного векселя наведене поняття не відображає.

Крім того, викликає сумнів вказівка на термін платежу, яка наведена в названому визначенні, а саме: “Сплатити після настання строку”.

Для векселя притаманно обмеження  можливих вказівок про термін виконання  зобов'язання. Обмеження встановлюються не тільки вказівкою про можливі  терміни платежу, але і забороною  сторін в договірному порядку  обумовлювати які-небудь інші терміни платежу.

Відповідно до Женевського  вексельного закону (ст.ст. 2, 33, 74) у векселі може бути вказаний термін платежу: за пред'явленням; у такий-то час від пред'явлення; у такии-то час від складання; на визначений день.

Векселі, які містять іншу вказівку на термін платежу або послідовність терміну платежу є недійсними. Термін платежу, вказаний або визначений векселем, є сталим: ніякі зміни ні законом, ні судом не допускаються (ст.ст. 2, 33, 74).

Проект Цивільного кодексу  України врахував всі істотні  ознаки векселя і визначив його як “цінний папір, що посвідчує нічим не зумовлене зобов'язання векселедавця (простий вексель) або іншого зазначеного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням передбаченого векселем строку певну суму власнику векселя (векселеутримувачу)”.

В залежності від того, хто  є платником за векселем — сам  векселедавець чи третя особа, вексель може бути простим або пере-казним. У простому векселі міститься зобов'язання сплатити грошову суму, а в переказному векселі міститься пропозиція сплатити грошову суму.

У переказному векселі  векселедавець пропонує іншій особі  здійснити платіж грошової суми відповідно до вимог змісту вексельного документа на користь третьої особи.

У переказному векселі  векселедавець іменується трасант, а платник, який приймає переказний вексель — трасат. Особа, на користь  якої здійснюється платіж за переказним векселем, називається ремітентом.

В даному випадку векселедавцем (трасантом) є АКБ “Україна”, який склав наведений вексель. Пропозиція сплатити відповідну грошову суму адресована АКБ “Гарант”, який виступає платником (трасатом). Виробниче об'єднання “Континент”, на користь якого повинен бути здійснений платіж, в наведеному векселі є першим векселеутримувачем (ремітентом).

Слід зазначити, що, відповідно до ст.3 Женевського вексельного закону, переказний вексель може бути виданий за наказом самого векселедавця і на самого векселедавця. Тобто в одній особі співпадає трасант і трасат або трасант і ремітент.

Таким чином, за формою документ складається як переказний вексель, а за змістом присутнього в  ньому зобов'язання він є простим  векселем. Вирішення питання, яким є  вексель — простим чи переказним — тягне за собою істотні наслідки. До переказного векселя застосовуються правила про акцепт, тобто згода платника сплатити за векселем. На перший погляд, пред'явлення такого векселя до акцепту є зайвим, так як на ньому уже є підпис векселедавця і платника, які співпадають в одній особі. Але на випадок наявності за таким векселем регресних боржників порушення правила про акцепт не дає можливості притягнути їх до регресної відповідальності.

4.3. Форма векселя.

Особливістю векселя є  його непохитно формальний характер. Формалізм при складанні векселя поширюється не тільки на його форму, а і на зміст, який передається у реквізитах, що визначені законом. Г.Ф.Шершеневич з цього приводу зазначав: “Встановлена форма є суттю вексельного (а не взагалі) зобов'язання як з боку стилю, так і з боку змісту”[17].

Реквізити переказного і  простого векселя визначені Женевським вексельним законом (ст.ст. 1, 2, 75, 76).

Переказний вексель повинен  містити: найменування “вексель”, яке  включене до тексту самого документа  і подане тією мовою, якою цей документ складений (в юридичній літературі цей реквізит прийнято називати “вексельною міткою”); простий і нічим не обумовлений наказ сплатити певну суму; найменування того, хто повинен сплатити (платника); зазначення строку платежу; зазначення місця, де має здійснитись платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; зазначення дати і місця складання векселя; підпис того, хто видає вексель (векселедавця).