Судові витрати

   З позовів, що подаються до суду в іноземній валюті, державне мито сплачується в іноземній валюті. Митні марки наклеюються на позовну заяву, заяву, скаргу і погашаються підписом судці з зазначенням дати. Квитанція банку і завірене ним платіжне доручення додаються до позовних заяв, заяв і скарг та залишаються у цивільній справі в суді.

   Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках і у порядку, передбачених ст. 69 ЦПК, ст. 8 Декрету «Про державне мито», пп. 15 – 21 Інструкції про обчислення і справляння державного мита: 1) внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством; 2) відмови в прийнятті заяви, скарги; 3) повернення позивачу позовної заяви, заявнику заяви чи скарги, а особі, яка оскаржила рішення суду,  касаційної скарги в разі невиконання ними вимог судці про виправлення недоліків, виявлених у зазначених процесуальних документах; 4) закриття провадження в справі з підстав, що остання не підлягає розглядові в судах, чи заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору і можливість застосування цього порядку втрачена; 5) залишення заяви без розгляду з підстав, що заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення справи і можливість застосування цього порядку не втрачена, чи подання заяви недієздатною особою. Державне мито підлягає поверненню і в інших випадках, передбачених законодавством України.

  Отже, сплачене державне мито повертається за ухвалою суді чи суду фінансовим органом того району чи міста, до бюджету якого юно надійшло, на заяву платника мита, подану ним протягом року з дня зарахування мита до бюджету. Заява платника про повернення державного мита, сплаченого в іноземній валюті, і висновок з цього питання органу, в якому було сплачено мито, подаються в Експортно – імпортний банк України, який вирішує питання повернення мита платнику в іноземній валюті. На забезпечення більш повного доступу громадян і юридичних осіб до правосуддя і судового захисту їх майнових і особистих немайнових прав та реалізації положень принципу публічності в цивільному судочинстві чинним законодавством, поряд з іншими гарантіями, встановлені пільги щодо сплати державного мита окремими категоріями осіб.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  РОЗДІЛ 3. ВИТРАТИ, ПОВ’ЯЗАНІ З РОЗГЛЯДОМ СПРАВИ В СУДІ

  3.1 РОЗПОДІЛ ТА ВІДШКОДУВАННЯ ПОНЕСЕНИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

  До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) суми, що підлягають виплаті свідкам і експертам; 2) витрати, пов'язані з проведенням огляду на місці; 3) витрати на розшук відповідача. За викликаними до суду свідками, експертами та перекладачами зберігається їх середній заробіток за місцем роботи. Якщо зазначені особи не є працівниками підприємств, установ, організацій, їм виплачується винагорода за явку до суду або виконану роботу. Винагорода виплачується за відрив від звичайних занять з урахуванням їх характеру від 20 до 30 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за один день. При виконанні ними процесуальних обов'язків свідка, експерта, перекладача за межами постійного місця проживання, їм відшкодовуються витрати, понесені у зв'язку з переїздом до місця виклику і назад, наймом житла і добові. Свідкам виплачується винагорода в розмірі 12 відсотків мінімального розміру заробітної плати на день [8, с. 171].

   Перекладачам, експертам і спеціалістам, які виконують свої функції не в порядку службового доручення, за виконану роботу виплачується винагорода, що визначається залежно від кваліфікації і складності завдання в межах від 5 до 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за одну годину роботи. При проведенні експертизи особливої складності розмір винагороди збільшується на 25 відсотків.

   Перекладачам залежно від їх кваліфікації встановлені такі розміри винагород:

– за письмові переклади  – від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знаків);

– за усні переклади –  від 5 до 10 відсотків неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян за одну годину роботи.

   Переклади з рідкісних мов, з писемністю вяззю, власною графікою, ієрогліфами, клинописом, а також з стародавніх мов, як і переклади на іноземні мови, віднесені до рідкісних мов, що мають писемність вяззю, власну графіку, написання ієрогліфами, клинописом, оплачується із збільшенням ставок на 25 відсотків (пп. 8 – 10 Інструкції).

    За правилом  ЦПК кошти, необхідні на оплату свідків, експертів, а також на проведення огляду на місці, вносить наперед сторона, яка порушила відповідне клопотання. Якщо виклик цих осіб або огляд на місці провадиться за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, потрібні для цього кошти вносяться обома сторонами порівну. Перелічені суми не вносяться стороною, звільненою від оплати судових витрат. В таких випадках оплата провадиться з коштів, що відпускаються за кошторисом.

   Виплата винагороди свідкам, експертам, перекладачам, а також відшкодування їм витрат у зв'язку з явкою провадиться за ухвалою судді негайно після виконання ними своїх процесуальних обов'язків незалежно від стягнення з сторін сум, необхідних для цього.

   Відшкодування витрат військовослужбовців, які викликаються до суду як свідки, законні представники потерпілих, експерти, перекладачі (проїзд, витрати по найму жилого приміщення, добові), провадиться за вимогою військових частин за встановленими нормами. Самим військовослужбовцям ніякі витрати не відшкодовуються. Окремий порядок передбачено для стягнення витрат, пов'язаних з розшуком відповідача, місце фактичного перебування якого невідоме, і що можливо як за ініціативою суду, так і за заявою позивача. Для цього суд (суддя) виносить ухвалу, покладаючи розшук відповідача на органи внутрішніх справ, витрати котрих стягуються з відповідача на користь держави в розмірі до п'яти мінімальних заробітних плат 5 [2, с. 227].

   До витрат, пов'язаних з розглядом справи, відносяться інші витрати, які не включені до судових витрат, але, по суті, є такими. Це, зокрема: 1) витрати заявника у справі окремого провадження про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника, пов'язані з публікацією в місцевій пресі оголошення про виклик до суду держателя цінного паперу; 2) витрати сторони, пов'язані з оплатою допомоги адвоката, який брав участь у справі, та з оплатою інших осіб, які за чинним законодавством можуть здійснювати в судочинстві у справі цивільне процесуальне представництво; 3) витрати сторони за фактичну втрату робочого часу. Витрати, понесені сторонами у справі, розподіляються між ними за правилами. Стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони всі понесені витрати у справі незалежно від того, що ця сторона була звільнена від їх оплати на користь держави. Якщо позов задоволене частково, витрати присуджуються позивачеві пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, в якій позивачеві відмовлено.

   Витрати, пов'язані з оплатою юридичної допомоги адвоката, який здійснював цивільне процесуальне представництво сторони, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони в розмірі до п'яти відсотків від задоволеної частини позовних вимог, але не більше встановленої таксою суми . У справах немайнового і непозовного характеру витрати, пов'язані з оплатою юридичної допомоги адвоката, визначаються судом залежно від складності справи і затраченого часу на її провадження. В аналогічному порядку відшкодовуються стороні витрати, понесені на оплату юридичної допомоги, наданої особами, які мають право здійснювати в судочинстві у справі цивільне процесуальне представництво [7, с. 176].

   Але відповідно до ч. 2 ст. З Закону України від 26 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства» держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної юридичної допомоги, необхідної для забезпечення захисту їх прав. Витрати, понесені позивачем при відмові його від позову, відповідачем не відшкодовуються. Але якщо позивач не підтримує своїх вимог внаслідок добровільного їх задоволення відповідачем після пред'явлення позову, то суд за заявою позивача присуджує з відповідача всі понесені у справі витрати.

   Порядок розподілу витрат у справі, в тому числі і на оплату адвоката, сторони можуть передбачити в укладеній між ними мировій угоді. Якщо цього не було зроблено, то стягнення витрат провадиться у порядку, передбаченому ЦПК. Витрати у справі, понесені стороною, відшкодовуються не тільки другою стороною. Так, при відмові повністю або частково в позові органам прокуратури, а також іншим органам державної влади, органам місцевого самоврядування, іншим організаціям, установам, підприємствам і окремим громадянам, які звернулися з вимогою до суду на захист прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, понесені відповідачем у справі витрати відшкодовуються з коштів бюджету повністю або пропорційно тій частині позовних вимог, в якій позивачеві відмовлено [7, с. 121].

В разі відмови в позові позивачеві, звільненому від сплати судових  витрат, вони приймаються на рахунок  держави. Якщо обидві сторони звільнені  від сплати витрат, то понесені судом  витрати у зв'язку з розглядом  справи відносяться за рахунок держави. При відмові в позові до відповідача, який був притягнутий як другий відповідач у справі, понесені ним витрати позивачем не відшкодовуються, а відносяться за рахунок держави і відшкодовуються з коштів бюджету. Особі (позивачу), яка пред'явила позов до сторін у справі про визнання права на описане майно і про виключення цього майна з опису, в разі задоволення судом позову, понесені нею витрати у справі відшкодовуються з коштів бюджету.

   Понесені судом витрати у випадках, передбачених статтями 75 і 80 ЦПК, відшкодовуються державі. Витрати, понесені судом, стягуються з кожної сторони пропорційно до тієї частини позову, щодо якої рішення постановлено проти неї, і зараховуються в доход держави. Коли сторона, на користь якої постановлено рішення, звільнена від сплати судових витрат, то останні стягуються з другої сторони у доход держави.

    Так, витрати, понесені судом у зв'язку з розглядом справи, і державне мито, від сплати яких позивач був звільнений, стягуються з відповідача у доход держави пропорційно задоволеній частині позовних вимог. Якщо відповідача звільнено від судових витрат, то при відмові в позові, витрати, понесені судом у зв'язку з розглядом справи, стягуються з позивача в доход держави. У випадках задоволення позову частково, коли відповідач звільнений від сплати витрат, понесені судом витрати у зв'язку з розглядом справи стягуються у доход держави з позивача, не звільненого від сплати судових витрат, пропорційно тій частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

   Понесені судом витрати в разі відмови в позові позивачеві, звільненому від сплати витрат у справі, не відшкодовуються, а приймаються на рахунок держави. Якщо обидві сторони звільнені від сплати витрат, то понесені судом витрати у зв'язку з розглядом справи відносяться також за рахунок держави. В дохід держави стягуються витрати з відповідача (боржника), понесені органами внутрішніх справ на його розшук, оголошений судом.

   Отже, суд або суддя на заяву громадянина (сторони, третьої особи з самостійними вимогами, заявника), який повинен відшкодувати державі витрати, пов'язані з розглядом справи, виходячи з майнового стану, може звільнити чи зменшити розмір судових витрат, що стягуються у дохід держави. Ухвала суду в питаннях визначення ціни позову та судових витрат може бути оскаржена.

 

 

                                         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                          ВИСНОВОК

    Закон покладає на сторін та третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, обов'язок нести судові витрати по справі, які складаються з державного мита і витрат, пов'язаних з розглядом справи. Державне мито призначене для відшкодування державі витрат, понесених нею при розгляді справи, заохочення самостійного врегулювання правових спорів між сторонами, а також для запобігання поданню необґрунтованих позовів. Відшкодування судових витрат спрямоване на оплату певних витрат державі, а також на сплату свідкам, експертам понесених ними витрат, пов'язаних із сприянням здійсненню правосуддя.

   Державне мито – це передбачені законом грошові суми, що повинні сплатити сторони та треті особи із самостійними вимогами на предмет спору за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами, серед яких суд, арбітражний суд, нотаріат та ін. Державне мито справляється у пропорційній формі: або до ціни позову, або до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

   Ціну позову вказує позивач. Якщо зазначена ціна явно не відповідає дійсній вартості стягуваного, ціну позову встановлює суддя, про що він постановляє ухвалу. У тому разі, якщо в момент подання позову встановити точно його ціну неможливо, розмір мита попередньо визначає суддя з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого мита відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи [8, с. 266].

   При організації діяльності судів по розгляду й вирішенню спорів по здійсненню даної діяльності держава несе значні витрати, які складаються із витрат на утримання судової системи, матеріально – технічне забезпечення судів. Крім того, до судочинства залучаються особи, які сприяють здійсненню правосуддя: посадові особи, працівники організацій, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі, діяльність яких потребує матеріальної компенсації, здійснюються процесуальні дії, які потребують додаткових витрат. 
   Повністю покласти на державу, а саме на платників податків витрати, пов’язані з функціонуванням судової системи, було б невірним. Тому законодавством на осіб, в інтересах яких розглядаються й вирішуються спори в судах, покладено обов’язок частково відшкодовувати витрати на судочинство. Слід підкреслити, що до таких осіб віднесені суб’єкти матеріально – правових відносин, щодо яких виник спір, що розглядається судом, а саме сторони, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.  До того ж сплата витрат покладається на, умовно кажучи, несумлінну сторону, тобто позивача, який звертається до суду з необґрунтованими вимогами, або відповідача, який добровільно не виконує своїх обов’язків перед другою стороною, що й призвело до появи справи у суді. Тому існування судових витрат покликане виконувати певною мірою превентивну функцію, пов’язану з попередженням необґрунтованого звернення до суду, сприянням добровільному виконанню сторонами своїх обов’язків, усуненням порушень прав та інтересів, які охороняються законом. 
   Отже, судові витрати – це відповідні грошові кошти, які витрачаються у зв’язку з розглядом та вирішенням справ у порядку господарського судочинства і покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами з метою їх відшкодування державі та спонукання заінтересованих осіб до врегулювання спорів згідно із законом без втручання суду.