Суб'єктами авторського
права можуть бути не лише
автори, а й інші особи. Серед
них особливе місце посідають
так звані «інші особи», яким
належить право на будь-який
об'єкт інтелектуальної власності
за законом. Це за загальним
правилом юридичні особи, але
не виключено, що ними можуть
бути й фізичні особи. Йдеться
про роботодавців. Цей термін
новий для нашого законодавства
за формою, але він не є новим
за своєю сутністю, адже йдеться
про так звані службові результати
творчої діяльності. Роботодавця
не можна визнавати правонаступником,
оскільки право інтелектуальної
власності до нього не переходить
від автора, а він за певних
умов визнається суб'єктом цього
права незалежно від волі автора.
За радянським авторським
правом право на твір науки,
літератури і мистецтва, виконаний
у порядку виконання службового
завдання, належало державі в
особі тієї юридичної особи,
службове завдання якої виконував
автор. За винахідницьким правом переважна
більшість об'єктів промислової власності
створювалися в порядку виконання службового
завдання і також належали державі.
За чинним законодавством
України про інтелектуальну власність
також переважна більшість творчих
результатів створюються в порядку
виконання службового завдання.
Але в сучасних умовах право
на зазначені результати належать
не тільки державним організаціям,
а будь-яким підприємствам, організаціям
і установам різних форм власності.
Проте правовий режим роботодавців
щодо об'єктів інтелектуальної
власності різними законами України
про інтелектуальну власність
визначається по-різному і не
досить чітко.
Закон про авторське
право проголошує, що твір належить
роботодавцю лише за умови,
що автор перебуває в трудових
відносинах з ним (ст. 16 «Авторське
право на службові твори» Закону
України «Про авторське право
і суміжні права»). Закон України
«Про охорону прав на винаходи
і корисні моделі» більш грунтовно
визначає правовий режим роботодавця
(ст. 9). Закон визначає умови, за яких за
роботодавцем визнається право на службовий
винахід чи корисну модель. Роботодавцеві
належить об'єкт промислової власності
лише за умови, що він створений автором,
який перебуває в трудових відносинах
з ним і з винахідником укладений письмовий
договір щодо розгляду та умови виплати
йому (його правонаступнику) відповідної
винагороди.
Подібне визначення
правового режиму роботодавця
є в Законі України «Про
охорону прав на сорти рослин».
Цей Закон визначає, що право
на одержання патенту на сорт
має роботодавець за умови,
що сорт створено в порядку
виконання автором службових
обов'язків, конкретного завдання,
що належним чином оформлено
роботодавцем. При цьому відносини
між роботодавцем і автором
сорту мають бути оформлені
спеціальним договором про створення
сорту. Цей договір має передбачати
передачу прав на сорт роботодавцеві.
Якщо ж між автором сорту
і роботодавцем такого договору
не було укладено в письмовій формі
або роботодавець порушив суттєві умови
цього договору, право на одержання патенту
(право на сорт) залишається за автором.
З визначень правового
режиму роботодавця випливає
одне — об'єкт інтелектуальної
творчої діяльності, якщо він
створений у порядку виконання
службових обов'язків, належить
роботодавцеві. Такий висновок
не в інтересах творця. Тому
автори вважають, що найбільш
вдалим є визначення правового
режиму роботодавця, яке містить
ЦК України.
Роботодавцеві належить
право на одержання патенту
на винахід, корисну модель
чи промисловий зразок, інший
об'єкт промислової власності,
якщо винахідник або автор
промислового зразка передав
йому це право за договором,
укладеним між роботодавцем і
автором науково-технічного досягнення
у письмовій формі. Стороною
у цьому договорі може бути
і правонаступник роботодавця.
Право на одержання
патенту роботодавець має за
таких умов.
Творець (об'єкта промислової
власності) у письмовій формі
повідомляє роботодавця про створений
ним винахід, корисну модель
чи промисловий зразок з описанням,
що розкриває суть винаходу, корисної
моделі чи промислового зразка
досить ясно і повно. Якщо
роботодавець протягом чотирьох
місяців від дати одержання
повідомлення не подасть заявки,
то право на одержання патенту
переходить до винахідника чи
автора промислового зразка.
Якщо об'єкт промислової
власності створено у зв'язку
з виконанням трудового договору,
наданням фінансової чи іншої
матеріальної допомоги автору
на основі знань, досвіду та
інформації роботодавця або іншого
сприяння створенню винаходу, корисної
моделі чи промислового зразка,
останньому належить право на
частку інтелектуальної власності
на зазначений об'єкт.
Використання об'єкта
промислової власності в такому
разі здійснюється на умовах
угоди, укладеної між роботодавцем
і автором.
Відповідно до ст. 429
ЦК України особисті немайнові
права інтелектуальної власності
на об'єкт, створений у зв'язку
з виконанням трудового договору,
належать працівникові, який створив
цей об'єкт.
ЦК України відмовився
від терміна «службовий об'єкт
права інтелектуальної власності»,
замінивши його терміном «об'єкт,
створений у порядку виконання
трудового договору». Така заміна
видається доцільною.
Отже, будь-який результат
інтелектуальної, творчої діяльності,
досягнутий у процесі виконання
трудового договору, є тим об'єктом,
що раніше називався «службовим».
Право інтелектуальної
власності на об'єкт, створений
у зв'язку з виконанням трудового
договору, належить працівникові, який
створив цей об'єкт, та юридичній
або фізичній особі, де або
в якої він працює, спільно,
якщо інше не встановлено договором.
Особливості здійснення права
інтелектуальної власності на
зазначений об'єкт можуть бути
встановлені договором.
Отже, новий ЦК України
зробив крок назустріч визнанню
за творцем права інтелектуальної
власності в усіх випадках
його створення, визнавши за
ним спільне право з роботодавцем.
Тобто право інтелектуальної
власності на об'єкт, створений
у зв'язку з виконанням трудового
договору, належить творцеві і
роботодавцю спільно, не означає,
що це право належить їм
порівну. Очевидно при визначенні
часток у спільному праьі слід
враховувати певні чинники - внесок сторін
у створення цього об'єкта, обсяг матеріальних
витрат роботодавця, творчий внесок творця,
передбачуваний дохід від використання
даного об'єкта тощо.
При цьому особисті
немайнові права автора будь-якого
досягнення інтелектуальної діяльності
в усіх випадках належать автору,
адже вони невідчужувані.
Проте визначення правового
режиму роботодавця щодо об'єктів
інтелектуальної власності, створених
у порядку виконання трудового
договору, залишається нечітким. Передусім
слід визнати, що цей режим
має бути однаковим для всіх
роботодавців, для яких створюються
об'єкти інтелектуальної власності.
У відносинах роботодавця і
творців різних видів творчої
діяльності не повинно бути
ніякої різниці. Правила гри
мають бути однаковими.
В усіх випадках, на
нашу думку, право інтелектуальної
власності на результат інтелектуальної
діяльності має належати його
творцю, а не роботодавцеві. Останньому
мало б належати виключне право
на використання зазначеного
об'єкта на певний, визначений
законом строк. У зв'язку з
цим слід висловити одне зауваження
до ЦК України. Справа в тому,
що ст. 9 Закону України «Про
охорону прав на винаходи і
корисні моделі» надає право
роботодавцеві прийняти щодо
створеного службового винаходу
рішення про збереження його
як конфіденційної інформації
протягом чотирьох років. Отже,
роботодавець має право протягом
зазначеного строку не подавати
заявку на цей винахід і
не використовувати його протягом
цього самого строку. Тобто така
норма суперечить суспільним
інтересам, оскільки вона надає
право роботодавцеві протягом
чотирьох років тримати цінний
винахід «під сукном» замість
впровадження його у виробництво
якнайшвидше.
Виключне право на
використання об'єкта інтелектуальної
власності охоплює всі майнові
права творця цього об'єкта. Майнові
права належать роботодавцю за
таких умов:
— творець об'єкта
інтелектуальної власності перебував
у трудових відносинах з роботодавцем
на підставі договору трудового
найму;
— договір найму
визначає коло службових обов'язків
творця, до числа яких входить
обов'язок створювати об'єкти
інтелектуальної власності;
— об'єкт інтелектуальної
власності створено в порядку
виконання трудового договору;
— об'єкт інтелектуальної
власності слід визнавати службовим
і за умов, що роботодавець
надавав творцю фінансову, матеріальну
та іншу допомогу або іншим
чином істотно сприяв творцеві
у процесі створення зазначеного
об'єкта. Ця допомога має бути
такою, без якої об'єкт інтелектуальної
власності не міг би бути
створений;
— договір має бути
укладений лише в письмовій
формі;
— у договорі обов'язково
має бути визначений розмір
винагороди за використання об'єкта
інтелектуальної власності, створеного
за договором найму, строки
і порядок її виплати.
При будь-якому використанні
об'єкта інтелектуальної власності,
створеного за договором найму,
роботодавець має право зазначати
своє найменування або вимагати
такого зазначення.
Крім договору найму
не виключається за чинним
законодавством укладення і спеціального
договору між роботодавцем і
творцем об'єкта інтелектуальної
власності, в якому визначаються
права й обов'язки сторін. Це
досить складні договори, оскільки
в нас ще немає належного
досвіду їх укладання. У таких
договорах важко визначити вартість
створеного об'єкта інтелектуальної
власності без попереднього його
випробовування.
3. Заявники
Суб'єктами права інтелектуальної
власності безперечно є заявники.
У переважній більшості заявники
стають суб'єктами права інтелектуальної
власності на результат інтелектуальної,
творчої діяльності, який ними
заявляється як об'єкт інтелектуальної
власності. Але вони залишаються
суб'єктами правовідносин у сфері інтелектуальної
діяльності і в тих випадках, коли з тих
чи інших причин суб'єктами права інтелектуальної
власності вони не стали.
Суб'єкт права на
заявку свого творіння вступає
у різні правовідносини з іншими
суб'єктами, у тому числі і в
цивільно-правові.
Заявник як суб'єкт
творчих відносин також фігура
нова у чинному законодавстві
України про інтелектуальну власність,
хоча заявники як такі існували
в усі часи. Проте сучасне законодавство
про інтелектуальну власність
більш чітко визначило правовий
статус заявника, що, безперечно, слід
визнати доцільним і справедливим.
Заявником може бути
фізична і юридична особа. Заявниками
за певних умов можуть бути
фізичні особи — громадяни
України, громадяни зарубіжних
країн і особи без громадянства.
Але слід мати на увазі, що
відповідно до чинного законодавства
неповнолітні віком від 14 до 18
років мають право здійснювати
свої авторські і патентні
права. З наведеного вище випливає,
що зазначені особи можуть
бути заявниками на будь-який
результат інтелектуальної, творчої
діяльності. Але варто підкреслити
й те, що визнання права на
будь-який твір у галузі науки,
літератури і мистецтва не
потребує виконання будь-яких
формальних вимог. Право на
твір визнається самим фактом
його створення і надання йому
об'єктивної форми.
Отже, для визнання
права на твір науки, літератури
і мистецтва не треба подавати
будь-якої заявки до будь-якого
органу державної влади чи
управління. Проте автори, які цього
бажають, мають право певним
чином зафіксувати свої права
на створений ними твір.
Закон України «Про
авторське право і суміжні
права» у ст. 11 проголошує, що для
виникнення і здійснення прав
на твір, передбачених чинним
законодавством, не вимагається
виконання будь-яких формальностей.
Але особа, яка має авторське право, для
сповіщення про свої права може використовувати
знак охорони авторського права. Цей знак
у вигляді латинської літери С у колі —
©, імені особи, яка має авторське право,
і року першої публікації твору, — поміщається
на кожному примірнику твору.
Особи, які мають
авторське право або яку-небудь
виключну правомочність на твір,
для засвідчення авторства на
оприлюднений чи не оприлюднений
твір, факту і дати опублікування
твору мають право зареєструвати
ці відомості в офіційних державних
реєстрах. Можуть бути таким чином
зареєстровані авторські договори,
що стосуються права автора
на твір, зазначена реєстрація
може бути здійснена в будь-який
час у межах чинності строку
охорони авторського права.