Зміст
Вступ
1. Загальні положення
2. Автори — творці об'єктів
права інтелектуальної власності.
3. Заявники
4. Правонаступники як
суб'єкти права інтелектуальної
власності.
Висновок
Список літератури
Вступ
Людина з найдавніших
часів була творцем: забезпечуючи свою
життєдіяльність, виробляла продукти
харчування, будувала житло, створювала
знаряддя праці, одяг, прикраси, твори
мистецтва. У процесі праці, у
постійній взаємодії з навколишнім
природним середовищем відбувалося
становлення, само створення людини і
як біологічного виду, і як розумної істоти,
яка пізнає світ і саму себе. Разом з фізичним
розвитком людини здійснювався її розумовий
розвиток. З часом людина збагнула, що
важку виснажливу фізичну працю можна
полегшити за рахунок посилення своїх
фізичних зусиль певними придуманими
знаряддями праці та способами використання
земельних і сировинних ресурсів.
Творчою працею людини
створюються всі багатства суспільства.
Так було, є і буде. Людство
у своєму розвитку ніколи не
досягне такого стану, коли
б його задовольняли наявні
засоби забезпечення життєдіяльності.
Людина постійно перебуває у
творчому пошукові. Це невід'ємна
властивість людини, якою природа
наділяє кожного із нас.
Творчість притаманна
людині у будь-якій сфері її
діяльності — у промисловому
чи сільськогосподарському виробництві,
військовій справі, охороні здоров'я
людей, лікуванні тварин, організації
свого відпочинку і дозвілля
тощо.
Ці неспростовні істини
наведено для того, щоб показати,
що забезпечення своєї життєдіяльності
люди все більше і більше
пов'язують із досягненнями розумової
діяльності. Відомо, яку велику роль
в історичному розвитку людства
відіграють, наприклад, транспортні
засоби. А для їх створення
одних фізичних зусиль замало
— тут потрібні вже зусилля
розумові. Саме завдяки розумовій
діяльності людство переходить
від одного етапу забезпечення
необхідними засобами та знаряддями
для свого існування до іншого
— більш досконалого.
У теорії права прийнято
вважати суб'єктом права того,
хто може мати права; того, хто може
бути носієм права. Найбільш загальним
визначенням суб'єкта права є
таке: «Суб'єкт права — це людина
або організація чи інше соціальне
утворення, які законом наділені
здатністю мати суб'єктивні права
та нести юридичні обов'язки і, отже,
бути учасниками правовідносин».
Отже, суб'єктом права
може бути будь-яка людина (фізична
особа) незалежно від громадянства,
постійного місця проживання, роду
занять та інших її особистих
чинників. Це може бути громадянин
України, громадянин іншої держави
і особа без громадянства. Не
має значення і вік фізичної
особи — носієм права може
бути і щойно народжене немовля,
не має значення і психічний
стан фізичної особи. Зараз
на земній кулі немає людини,
яка б не була суб'єктом права.
Безправних суб'єктів не буває.
Суб'єктом права інтелектуальної
власності може стати держава та її відповідні
органи. Держава може стати суб'єктом цього
права у випадках, коли сплив строк правової
охорони того чи іншого об'єкта інтелектуальної
власності, або в порядку спадкування.
Держава може стати спадкоємцем як за
законом, так і за заповітом. Держава може
стати суб'єктом права інтелектуальної
власності І на підставі відповідних цивільних
правочинів — дарування, безоплатної
передачі державі своїх прав їх володільцем
тощо. На таких же підставах суб'єктами
права інтелектуальної власності можуть
стати й інші державні органи та органи
самоврядування. Проте ні ЦК, ні інше чинне
законодавство України про Інтелектуальну
власність не містять норм, які регулювали
б порядок переходу права інтелектуальної
власності до держави чи її органів у зазначених
випадках.
Юридичні особи не можуть
створювати об'єкти права інтелектуальної
власності, це можуть зробити тільки
працюючі в них фізичні особи.
Проте юридичній особі може належати
комплекс майнових прав інтелектуальної
власності, в цьому разі юридична особа
може бути, як і творець (автор), суб'єктом
права інтелектуальної власності за договором
або законом.
Проте нас цікавлять
суб'єкти цивільних правовідносин,
якими можуть бути ті ж самі
особи. Право інтелектуальної
власності є підгалуззю цивільного
права, отже, ті ж самі особи
можуть бути і суб'єктами права
інтелектуальної власності. Останніх
прийнято поділяти на дві основні
групи. Перша група — це
передусім творці інтелектуальної
власності. Творцями можуть бути
тільки фізичні особи — люди,
творчою працею яких створюється
інтелектуальна власність. Другу
групу суб'єктів права інтелектуальної
власності складають як фізичні,
так і юридичні особи, які
самі не створювали об'єктів
права інтелектуальної власності,
але вони стали суб'єктами цього
права згідно з законом або
договором. Суб'єктом права інтелектуальної
власності може бути також
і держава в особі її органів.
Виходячи з чинного
законодавства України про інтелектуальну
власність, суб'єктами права інтелектуальної
власності можуть бути перш
за все автори творів у галузі
науки, літератури та мистецтва,
а також будь-яких науково-технічних
досягнень, заявники, роботодавці
та правонаступники.
2. Автори —
творці об'єктів права інтелектуальної
власності.
Чинне законодавство
України про інтелектуальну власність
авторами визнає лише творців
творів у галузі науки, літератури
і мистецтва, а також творців
промислових зразків. У цьому
контексті термін «автори» буде
вживатися в широкому значенні
цього слова, тобто творці будь-яких
об'єктів інтелектуальної власності.
Автором може бути
лише людина, що свідомо створює
той чи інший об'єкт інтелектуальної
власності. Перерахувати авторів
у сфері інтелектуальної діяльності
просто неможливо, адже кожна
людина щось творить. Проте
в такому перерахуванні і потреби
немає. Авторська дієздатність
не збігається із загальною
цивільною правоздатністю. Цивільною
дієздатністю визнається здатність
фізичної особи до вчинення певних юридичних
дій. Така здатність у фізичної особи виникає
тоді, коли вона здатна правильно розуміти
значення своїх дій та може керувати ними.
За цивільним законодавством України
така здатність настає з досягненням фізичною
особою вісімнадцятирічного віку. Проте
слід мати на увазі, що на дієздатність
фізичних осіб може впливати наявність
душевної хвороби.
Змістом дієздатності
фізичних осіб є їх здатність
набувати цивільних прав і
створювати цивільні обов'язки (правонабувальна
дієздатність); здатність самостійно здійснювати
цивільні права та виконувати обов'язки
(правоздійснювальна дієздатність або
правови-конавча дієздатність); здатність
особи своїми діями розпоряджатися належними
особі правами (праворозпорядча дієздатність);
здатність нести відповідальність за
протиправну поведінку (делікто-здатність).
Цей перелік видів
дієздатності наведений для того,
щоб підкреслити невідповідність
загальної цивільної дієздатності
до здатності людини до творчої
діяльності, яку слід називати
авторською або творчою дієздатністю.
Авторською її можна називати
тому, що це здатність бути
автором якогось творіння. Ось
саме ця здатність бути автором
будь-якого результату інтелектуальної
творчої діяльності не залежить
від віку і, отже, від чіткого
усвідомлення значення своїх
творчих дій. Автором, творцем
може бути неповнолітня фізична
особа. Історії розвитку науки,
літератури, мистецтва, техніки відомо
немало випадків, коли авторами
тих ям інших досить серйозних
результатів інтелектуальної діяльності
були і є діти — малолітні
за віком.
Малолітні і неповнолітні
фізичні особи, які створили
об'єкти інтелектуальної власності,
визнаються не тільки авторами
своїх творінь, у них виникає
і право на ці результати
інтелектуальної діяльності. Більше
того, у таких осіб виникає
комплекс авторських або патентних
прав на будь-які результати
інтелектуальної, творчої діяльності,
починаючи від оформлення прав
на ці результати. Вони також
мають право укладати авторські
і ліцензійні договори. Проте слід
мати на увазі, що зазначені майнові права
виникають лише в осіб віком від 14 до 18
років. Діти віком до 14 років мають лише
право авторства. Майновими правами цих
осіб розпоряджаються їх законні представники.
За ЦК України особи віком від 14 до 18 років
мають право самостійно здійснювати права
автора на твори науки, літератури та мистецтва,
об'єкти промислової власності та інші
результати творчої діяльності, що охороняються
законом (ст. 31 ЦК України).
Автором будь-якого
творіння вважається лише той,
хто власною творчою працею
створив той чи інший результат
інтелектуальної творчості. Саме
творчий характер праці творця,
що втілився у творі, — це
єдиний і універсальний критерій
для виникнення права авторства
на твір.
Той чи інший результат
творчої діяльності може бути
створений не одним автором,
а двома або кількома. Такий
вид співучасті у створенні
цього результату прийнято називати
співавторством. Воно може мати
місце у будь-якому виді творчої
діяльності. Цивільно-правова теорія
визнає два види співавторства:
1) коли неможливо виділити
працю кожного співавтора —
нероздільне співавторство. Воно
властиве авторському праву, але
здебільшого властиве науково-технічній
творчості;
2) коли складові частки
чітко визначені і відомо, хто
із співавторів створив ту
чи іншу частину — роздільне
співавторство.
Для визнання співавторства
і, отже, права авторства за
особами, які брали участь у
створенні творчого результату,
необхідні такі умови:
1. Творчий результат,
створений спільною творчою працею
співавторів, має бути єдиним
цілим, таким, що не може
існувати без складових частин
як ціле. Наприклад, якщо з підручника,
написаного співавторами, вилучити
одну або кілька глав, підручник
як цілісний твір
втрачає своє значення. У балеті,
опері, опереті музика поєднується
з текстом. Музика без тексту
— не опера, танець без музики
— не балет. Проте можливе
й таке поєднання двох форм
творчості, коли жодна з них
не втрачає свого самостійного
значення, але в такому разі
не буде співавторства.
2. Спільна праця співавторів
має бути творчою. Якщо один
розповідає сюжет, а інший записує
— це не співавторство. Тому
не визнаються співавторами особи,
які надавали автору будь-яку
технічну допомогу — креслярі,
друкарки, консультанти, особи, які
здійснювали необхідні розрахунки,
надавали фінансову чи іншу
матеріальну допомогу автору
тощо.
3. Має бути угода про
спільну працю. Ця угода не
обов'язково має бути укладена
в письмовій формі, вона може
бути й усною.
4. При роздільному співавторстві
кожен із співавторів зберігає
авторське право на свою частину,
водночас він є співавтором
результату в цілому.
5. Співавторство має бути
добровільним.
6. При нероздільному співавторстві
об'єкт спільної праці може
використовуватися лише за спільною
угодою всіх співавторів. Проте
право опублікування та іншого
використання твору, право на
подання заявки на об'єкт промислової
власності належить усім співавторам,
якщо інше не передбачено угодою
між ними. Склад співавторів у
науково-технічній творчості може
бути переглянутий за спільним
клопотанням осіб, зазначених у
заявці, як співавторів. Таке клопотання
можуть порушити й ті співавтори,
які хоча й не включені в
заявку, але брали участь у
розробці цього об'єкта.
7. Винагорода за використання
об'єкта інтелектуальної власності
належить усім співавторам у
рівних частках, якщо інше не
передбачено угодою між ними.
Від співавторства
слід відрізняти співробітництво,
за яким кілька авторів беруть
участь у створенні колективного
результату творчої діяльності
за завданням певної організації
(замовника). Такий колективний об'єкт
належить юридичній особі, за
завданням якої він створений.
Співавторство — досить
складний інститут, що містить
чимало дискусійних положень, що
в спеціальній літературі викликають
різні думки і погляди, адже
не завжди така спільна творчість
відповідає умовам співавторства.
Дія Закону України
«Про авторське право і суміжні
права» поширюється також на
авторів, твори яких вперше
опубліковані в іншій країні
та протягом ЗО днів після
цього опубліковані в Україні,
незалежно від громадянства і
постійного місця проживання. Іноземні
громадяни, твори яких вперше
опубліковані, випущені у світ
іншим чином або перебувають
у будь-якій об'єктивній формі
на території іноземної держави,
визнаються авторами з усіма
наслідками, що з цього випливають,
відповідно до міжнародних договорів
або угод, у яких бере участь
Україна.