Система управління охорони праці на підприємстві чи організації

Система управління охорони праці на підприємстві чи організації 

Вступ. 

1. Нормативна база, правова база. 

2. Організаційна  структура управління. 

3. Аналіз і оцінювання  стану охорони праці. 

4. Планування і  стимулювання заходів з охорони  праці. 

 Висновки. 

 Список використаної  літератури.

 Вступ 

 Людина та її  здоров'я - найбільша цінність  Української держави. Держава  докладає великих зусиль, створюючи умови безпечної життєдіяльності людини як в навколишньому середовищі, так і в середовищі праці. 

 Закон України  «Про охорону праці» визначає: «Охорона праці-це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці». 

 Завдання охорони  праці - забезпечення безпечних,  нешкідливих і сприятливих умов  праці через вирішення багатьох  складних завдань. Вирішальне  значення в розв'язанні цих  завдань має науково-технічний  прогрес. Використання досягнень  науки та техніки сприяє підвищенню рівня безпеки праці, культури та організації виробництва, дозволяє полегшити працю, підсилити її привабливість. 

 Рівень безпеки людини з розвитком цивілізації постійно зростає. Розвиток науки і техніки, в цілому збільшуючи безпеку життєдіяльності людини, призвів до появи цілого ряду нових проблем. 

1. Нормативна база, правова база 

 Законодавство  про охорону праці ґрунтується  на положеннях, які відповідають  Конституції України. Статті 43, 45, 46, 49, 50, 53, 56 і 64 Конституції України  гарантують право громадян України  на працю, відпочинок, охорону  здоров'я, медичну допомогу та  страхування, а також у випадку  повної, часткової або тимчасової  втрати працездатності, втрати годувальника, у старості та в інших випадках. 

 Законодавчі документи  та положення з охорони праці  затверджені і видані в різний час Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Державним Комітетом України з нагляду за охороною праці. 

 Законодавство  про охорону праці складається  із Закону України "Про охорону  праці", Кодексу законів про  працю та інших нормативних  актів. 

 Закон України  ''Про охорону праці" визначає  основні положення щодо реалізації  конституційного права громадян  на охорону їх життя та здоров'я  в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних  державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим органом (далі - власник) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. 

 Державна політика  в галузі охорони праці закріплена  Законом (стаття 4) і базується  на принципах: 

 • пріоритету  життя і здоров'я працівників  відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці; 

 • комплексного  розв'язання завдань охорони праці  на основі національних програм  з цих питань та з урахуванням  інших напрямків економічної  і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища; 

 • соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; 

 • встановлення  єдиних нормативів з охорони  праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності та видів їх діяльності; 

 • використання  економічних методів управління  охороною праці, проведення політики  пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних та нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці; 

 • здійснення  навчання населення, професійної  підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці; 

 • забезпечення  координаційної діяльності державних  органів, установ, організацій  та громадських об'єднань, що вирішують  різні проблеми охорони здоров'я,  гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками, між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях; 

 • міжнародного  співробітництва в галузі охорони  праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов праці та її безпеки[6, c. 32-34]. 

 Всі норми, які відповідають законодавчим та нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні, можна поділити на чотири групи. 

 До першої групи  норм відносяться вимоги щодо  охорони праці при проектуванні  виробничих об'єктів та засобів виробництва. 

 Машини, механізми,  устаткування, транспортні засоби  та технологічні процеси, що  впроваджуються у виробництво  і в стандартах на які є вимоги щодо забезпечення безпеки праці, життя і здоров'я людей, повинні мати сертифікати, що засвідчують безпеку їх використання, видані у встановленому порядку. 

 Забезпечення  безпеки праці під час роботи на підприємстві передбачає друга група норм (ст. 17, 18): порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших актів про охорону праці, що діють в межах підприємства; посадова особа здійснює контроль за дотриманням працівниками вимог щодо охорони праці; а працівник зобов'язаний знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці. 

 До третьої  групи можна віднести норми,  які регламентують видачу працівникам  спецодягу та інших засоби? індивідуального захисту, змиваючих та знешкоджуючих засобів і забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням (ст. 9,10). 

 Не менш важливе  значення мають вимоги щодо  обов'язкового медичного огляду  працівників певних категорій  (ст. 19), навчання працівників при  прийнятті на роботу і в  процесі роботи з питань охорони  праці (ст. 20), а також фінансування  заходів, що забезпечують відповідність  умов праці нормативним вимогам  та підвищенням існуючого рівня охорони праці на виробництві. 

 У четвертій  групі норм значної уваги надається  органам державного нагляду і громадського контролю за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (ст. 44,48), а також відповідальність за порушення законодавчих актів про охорону праці (ст. 49). 

 Раціональний  режим праці та відпочинку - фізіологічно  обґрунтоване чергування часу  роботи та відпочинку впродовж  зміни, тижня, місяця, року, яке  забезпечує високу і стійку працездатність людини. Робочий час - установлений законом (або на його основі) час, упродовж якого трудівник відповідно до внутрішнього трудового розпорядку (розкладу, графіка або особистої вказівки адміністрації) повинен виконувати свої трудові обов'язки або іншу доручену йому роботу. 

 Дуже важливим, з точки зору безпеки праці,  є державні міжгалузеві та  галузеві нормативні акти про  охорону праці. 

 Виходячи із  загальних вимог охорони праці,  які містяться в єдиних нормативних документах, міністерства та інші галузеві структури управління розробляють конкретні нормативні акти щодо створення нешкідливих і безпечних умов праці з урахуванням галузевої специфіки - правила, інструкції та інші документи з техніки безпеки, санітарні норми. Такі документи можуть бути спеціальними для однієї галузі (галузеві) або кількох галузей (міжгалузеві). 

 Галузеві нормативні  документи з охорони праці  підприємств та установ визначеного міністерства (або іншої управлінської структури) розробляються і затверджуються за встановленим порядком установами цієї галузі разом або за погодженням із профспілкою. 

 Міжгалузеві законодавчі  акти регламентують умови праці  робіт, виробництв або типів  обладнання, які є в різних галузях, наприклад, «Правила монтажу і безпечної експлуатації ліфтів», «Правила безпеки при виконанні розвантажувальних робіт» та ін. Щоб забезпечити безпеку і нешкідливість умов праці конкретних робочих місць або виробничих процесів, застосовуються спеціальні інструкції, які поділяються на типові (для галузі) та для працюючих на даному підприємстві. Вони можуть розроблятися як для робітників окремих професій (слюсар, електрик тощо), так і для окремих робіт (монтажні, ремонтні, налагоджувальні, експлуатаційні тощо)[7, c. 27-29]. 

 Стандарти, технічні  умови та інші нормативно-технічні  документи та засоби праці  і технологічні процеси повинні  включати вимоги щодо охорони  праці і погоджуватися з органами  державного нагляду за охороною праці. 

 Затверджені у  встановленому порядку інструкції  для працівників реєструються  службою охорони праці підприємства у відповідному журналі та видаються керівникам підрозділів під розписку. Кожний керівник підрозділу підприємства повинен мати комплект діючих інструкцій для працівників усіх професій і видів робіт на даній дільниці. 

 Якщо треба  підвищити рівень безпеки та покращити умови праці, міністерство (або інший центральний керівний орган) видає спеціальні накази або циркулярні листи, в яких передбачаються відповідні заходи. Якщо в правилах та інструкціях з техніки безпеки та виробничої санітарії відсутні вимоги, яких необхідно дотримуватись для забезпечення безпеки та нешкідливості, власник (адміністрація) підприємства за погодженням з профспілковим комітетом приймає необхідні заходи для запобігання травматизму. 

 У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці. За згодою працівників, яких це стосується, він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного строку для виконання програм щодо приведення умов праці на конкретному виробничому місці до нормативних вимог. 

 Орган державного  нагляду розглядає мотивування  власника, визначає повноту запланованої  програми робіт і за наявності  підстав може прийняти рішення про встановлення виключного порядку застосування відповідного нормативу з охорони праці з визначенням строків та умов тимчасового припинення чинності нормативного акта. Власник повідомляє відповідних працівників про рішення органу державного нагляду за охороною праці. 

 Державні міжгалузеві  та галузеві нормативні акти  про охорону праці є обов'язковими  для виконання у виробничих  майстернях, лабораторіях, цехах, на  дільницях та в інших місцях  трудового і професійного навчання молоді. 

 Опрацювання та  прийняття нових, перегляд і  скасування чинних державних  міжгалузевих нормативних актів  про охорону праці проводиться  органами державного нагляду  за охороною праці за участю  державного управління охороною  праці і професійних спілок  у порядку, визначеному Комітетом  Міністрів України. 

 У разі набрання  чинності державних міжгалузевих  та галузевих нормативних актів  про охорону праці і неможливості  усунення небезпечних та шкідливих  для здоров'я умов праці, власник  зобов'язаний повідомити про це  орган державного нагляду за охороною праці. 

 Орган державного  нагляду розглядає мотивування  власника, визначає повноту запланованої  програми робіт і за наявності  підстав може прийняти рішення про встановлення виключного порядку застосування відповідного нормативу з охорони праці з визначенням строків та умов тимчасового прийняття чинності нормативного акту. 

 Документи, що  належать до державних міжгалузевих  та галузевих нормативних актів  про охорону праці базуються  на останніх досягненнях науки,  техніки і практичного досвіду,  що сприяють поліпшенню безпеки,  гігієни праці і виробничого середовища. 

 Згідно з ст. 43 Закону, фундаментальні та прикладні  наукові дослідження з проблем охорони праці, ідентифікації професійної небезпечності організуються в межах національної програми з цих питань і проводяться Національним науково-дослідним інститутом охорони праці, а також на госпрозрахункових засадах інститутами Академії наук України та іншими установами[9, c. 29-30]. 

2. Організаційна  структура управління 

 В Україні функціонує  багаторівнева система управління  охороною праці СУОП, функціональними  ланками якої є відповідні  структури державної законодавчої  та виконавчої влади різних рівнів, управлінські структури підприємств, трудові колективи, професійні спілки, добровільні громадські об'єднання працівників і спеціалістів з охорони праці. Ефективне функціонування цієї системи можливе за наявності прямих і зворотних зв'язків між її окремими ланками та чіткого виконання повноважень щодо питань охорони праці в межах кожної окремої ланки системи.