Автор: Пользователь скрыл имя, 17 Февраля 2013 в 15:10, курсовая работа
Актуальність теми дослідження. Традиційно в усіх науках базові (тобто загальнотеоретичні) дисципліни вважались ключовими об'єктами досліджень, оскільки саме вони визначали загальний контекст розвитку та перспективи цих наук. В системі юридичних наук до таких дисциплін належить теорія держави і права. Ця дисципліна приділяє значну увагу вивченню правових систем світу. Це не є випадковим, оскільки саме правові системи є основою правової культури. Без їх вивчення залишаться незрозумілими минуле, сучасний стан та подальші перспективи розвитку як окремих національних законодавств, так і права у світовому масштабі.
ВСТУП ….……………………………….2
РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ (РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ) ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ
Історія становлення романо-германської правової системи 5
Тенденції змін в романо-германській правовій системи.. 14
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ
Загальні поняття та структура правової системи………………………………17
Особливості та джерела романо-германської системи права .21
Загальна характеристика права окремих країн, що входять до романо-германської правової системи …… .....26
Особливості впливу романо-германської системи права на правові системи
неєвропейських країн ..., .32
РОЗДІЛ 3. РОМАНО- ГЕРМАНСЬКИЙ ТИП ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ ТА ІНШІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ, ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
Романо-германська та англосаксонська системи права. 37
Романо-германська та соціалістична системи права. 38
Романо-германська та релігійні системи права………… 40
Романо-германська правова сім'я та правова система України. .41
ВИСНОВКИ 44
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ........ . .46
Основи сучасного права Австрії були закладені у XVIII ст. в період централізації державної влади. З того часу розпочалася підготовка першого австрійського Цивільного кодексу. У 1811 р. було прийнято Загальне цивільне уложення, яке вважається одним з перших цивільних європейських кодексів. Протягом часу він зазнавав змін і доповнень, найважливішими з яких є закони „Про оренду", „Про земельну власність" та „Про право власності". Як головне джерело торгового права в країні використовується Германське торгове уложення 1897 р., що набрало чинності у 1938 р. Трудові, екологічні відносини, а також проблеми соціального забезпечення регулюються окремими нормативними актами. В Австрії також діють новий Кримінальний кодекс 1974 р. і Кримінально-процесуальний кодекс 1975 р.
Створення уніфікованої
правової системи Швейцарії розпочалося
у 1874 р., з моменту прийняття
Підсумовуючи шлях еволюції романо-германської правової системи, можемо зробити висновок, що він значною мірою визначався змінами у правовій системі Франції, яка виступала своєрідним законодавцем правової культури серед країн романо-германської правової системи. Це знайшло своє відображення у законодавстві різних країн цієї правової системи, яке створювалися за зразком французьких кодексів. Певною мірою подібну до Франції роль у розвитку романо-германської правової системи відігравала також Німеччина.
2.4.
Особливості впливу романо-
Колонізація
значних заморських територій повела
за собою поширення романо-
Іспанські, португальські, французькі і голландські колонії в Америці сприйняли основні правові поняття романо-германської сім'ї, через те, що становище права в цих країнах на момент їхнього підкорення європейцями перебувало на низькому рівні.
Спочатку повсюди, окрім міст і деяких центрів, застосовувалось примітив звичаєве право, що було пов'язане з колоніальним статусом цих країн і відсутністю національних юридичних кадрів. В міру розвитку країн Америки право, що застосовувалось на практиці, стало зближуватися з доктринальним правом, що викладалося в університетах Америки і метрополії, потім з правом, інкорпорованим в кодексах, створених за європейським зразком. Питання про відмову від цієї традиції ніколи не поставало. Проте умови розвитку американських країн, зокрема і у сфері права мали свою специфіку, порівняно з розвитком права у європейських країнах[16, С. 343 - 347]. Тому безперечно, не відмовляючись від запозичень у метрополій в правовій сфері, вони разом з тим адаптували ці запозичення до своїх реалій, а тому вони набували тут іншої форми, ставали оригінальними.
Наприклад, в Мексиці, Перу, Гватемалі зберігся своєрідний аграрний режим індіанських общин. Лице, яке, по нашим теоретичним уявленням, є власником землі, насправді може бути не таким, а лише представником общини, за рахунок (і в інтересах якої) воно повинно в відповідності до звичаю використовувати землі[ 17, Ч. 1; - С. 425 - 428]. Правовий розвиток на Гаїті в багатьох сферах проходив у відповідності до звичаїв, котрі просто ігнорували формально діюче „вчене" право країни.
З іншого боку, виникло питання відносно деяких територій Америки, котрі знаходились під іспанським чи французьким гнітом, а зараз входять до складу країн, де переважає англосаксонське право, чи країн, які знаходяться під політичним впливом країни цього права. Чи може за подібних умов зберегтися традиційна приналежність до романо-германської правової сім'ї? Заперечна відповідь на це питання повинна бути дана відносно колишньої Французької Луїзіани (за виключенням сучасного штату Луїзіана — колишньої території Нового Орлеану). Колишні іспанські володіння, що на сьогодні є штатами США (Флорида, Каліфорнія, Нью-Мексико, Арізона, Техас та інші), змогли зберегти лише деякі інститути колишнього колоніального права, і в наші дні вони також стали країнами англосаксонського права. Навпаки, штат Луїзіана, провінція Квебек, а також Пуерто-Рико і зараз залишились вірними традиції: тут діє змішане право, що зберегло свою приналежність до романо-германського права.
В Африці романо-германська правова
сім'я також поширилась внаслідок
колонізації [18, С. 343-344,417-420.]. В країнах
Африканського континенту
(за винятком Північної Африки,
де з середніх віків, поширилась мусульманська
правова система) взагалі не існувало
розвинутої системи права, формуванню
якої перешкоджали традиційні структури.
Саме поняття права було принесене
туди колоніальними державами,
Держави, що були в минулому колоніями
Франції, Бельгії, а також іспанські
та португальські володіння увійшли, таким
чином, до складу франко-германської
правової сім'ї. Острів Маврикій і Сейшельські
острови також в силу історичних причин
належать до цієї сім’ї, не дивлячись
на те, що вони входять до Британської
Співдружності. Лише майбутня еволюція дозволить нам встановити,
чи являють собою правові системи Африки
одну чи декілька автономних груп у складі
романо-германської правової сім’ї[19, Т. 1,2].
Країни, що входили до Південно-Африканського Союзу до їх захоплення Англією, знаходячись під владою Голландії, належали до романо-германської правової сім'ї. Але романо-голландське право під час англійського панування занепало. Під англійським впливом відбулися зміни, які дозволяють вважати сьогодні право Південної Африки змішаним правом.
Північна Африка також належить до романо-германської правової сім'ї, так як різноманітні країни Північної Африки сприйняли французькі чи італійські закони в результаті колонізації чи під політичним і культурним впливом Франції. Та важливу роль в цих країнах продовжує відігравати мусульманське право.
В країнах Азії романо-германська правова сім'я знайшла прихильників в самих різноманітних її районах. Туреччина, починаючи з епохи Танзімату, що почалася в 1839,р., для модернізації свого права використовувала в якості зразка європейські кодекси. Проте вона зберігала вірність мусульманській правовій традиції аж до Першої світової війни, але згодом відмовилась від неї. З 1920-х років, внаслідок реформ Кемаля Ататюрка, вона повністю належить до романо-германської правової сім'ї.
Що стосується арабських держав, що виникли на Близькому Сході внаслідок розпаду Оттоманської імперії в 1918 р., то їх еволюція нагадує скоріше еволюцію Єгипту, ніж Туреччини. Вони зберегли і посилили з 1918 р. юридичні зв'язки з Францією, залишені їм у спадок Оттоманською імперією. Але вони не повністю секуляризували своє право, як це зробила Туреччина. Тому в цих країнах по відношенню до їх громадян, що сповідують мусульманську релігію, широко діє мусульманське право.
Особливий випадок являє собою розвиток права в Ізраїлі. В той період, коли Палестина була англійською підмандатною територією, вплив загального права в значній мірі витіснив тут вплив раніше діючого франко-оттоманського права. Аналогічне становище було в Іраку та в Йорданії. Але відміна британського мандата призвела до відновлення романо-германської концепції права.
Аравійський півострів раніше зовсім не знав впливу романо-германської правої традиції. Форми його майбутньої модернізації на даний момент неясні: важко сказати, чи буде тут переважаючим англійський чи американський економічний вплив, який є досить сильним в Саудівський Аравії та в Об'єднаних Арабських Еміратах, ті ж більш тісні зв'язки з арабським світом орієнтують право цих країн на приєднання, хоча б часткове, до романо-германської правової сім’ї. Існувала також можливість приєднання права цих країн до соціалістичних зразків (наприклад, Народне-Демократична Республіка Ємен - НДРЄ). Але вона зазнала краху після розвалу світової соціалістичної системи і виявилась на долі цього регіону в ліквідації НДРЄ внаслідок його приєднання до капіталістичного Ємену.
Іран, що також створив свою кодифікацію за французьким зразком, знаходився в такому ж становищі, що й Єгипет, Сирія та Ірак. Тут до „ісламської революції" 1978 - 1979 років також існувало змішане право, наполовину романо-германське, наполовину засноване на ісламі. Але „ісламська революція" обумовила кардинальні зміни в цьому процесі: європейський правовий досвід було ціловито відкинуто і заперечено; натомість право знову почало базуватись виключно на нормах шаріату. Аналогічною ситуація була нещодавно і в Афганістані (в період перебування при владі в ньому талібів). Таким чином ситуація з розвитком права в регіоні характеризується перманентними змінами - від рецепції романо-германського права до його заперечення, і навпаки.
На іншому кінці Азії романо-германське право мало лише тимчасовий успіх в Китаї в період 1920 - 1930-х років. Таке ж становище було й у В'єтнамі та в Північній Кореї. Тісні зв'язки з романо-германською правовою сім'єю характерні також для права Японії[20, Є. 354 - 360], Тайваню, Південної Кореї.
Щодо Філіппін, то іспанська
колонізація призвела до їх включення
до романо-германської правової сім'ї.
Однак п'ятдесят років
Таким чином, роблячи загальні підсумки впливу романо-германської системи на право неєвропейських країн, можна сказати, що він мав важливий (часом визначальний) характер. Але при цьому рецепція романо-германської правової традиції завжди враховувала специфіку історичного розвитку, ментальності та релігії кожної з цих країн. Відповідно ця рецепція мала відмінні риси: в різній мірі поєднуючись з місцевими правовими традиціями та звичаями. Тому більшість правових систем неєвропейських країн на даному етапі не можна беззаперечно віднести до романо-германської правової системи, а краще розглядати як змішані.
РОЗДІЛ
З. РОМАНО-ГЕРМАНСЬКИЙ ТИП
З.1. Романо-германська та англосаксонська системи права.
Роблячи порівняння романо-германської та англосаксонської правових систем, слід відмітити, що в обох цих правових системах в основу було покладено варварське та римське право. Але вплив останнього в Англії був мінімальним, на відміну від країн континентальної Європи. Саме тому в Англії право базувалось не на теорії, а правовій практиці, отже - стало прецедентним. Іншим важливим джерелом англосаксонської правової системи (поряд з правовим прецедентом) стали укази центральної влади, оскільки тут в середні віки зберігалась сильна центральна влада, в той час як на континенті запанувала феодальна роздробленість. Тобто істеричні відмінності обумовили формування особливостей кожної з цих правових систем.
Прецедентне право Англії, яка стала батьківщиною англосаксонської правової системи, суттєво вплинуло на правовий розвиток багатьох країн світу. Воно стало пануючим у США, Канаді, Австралії, Індії, Новій Зеландії та інших країнах (переважно у колишніх англійських колоніях).
До особливостей англосаксонської правової системи належить наявність двох видів норм: законодавчих та прецедентних. Перші являють собою (як і в романо-германській правовій системі) загальні правила поведінки. Водночас другі (перцедентні) - становлять певну частину судового рішення з конкретної справи. Англійські юристи відносять до прецедентної норми („гаtіо dесіdеndі"), по-перше, юридичні висновки зі справ, а, по-друге, аргументацію, мотиви рішення. Ці два елементи становлять сутність рішення. Решта являє собою „похідне висловлювання" („оЬіtег dісtum")[21].
Проте на сучасному етапі можна вести мову про певний синтез обох систем, що відбиває загальну тенденцію розвитку їх країн-носіїв, що перебувають у контексті євроінтеграції, а беручи ще більш загальні масштаби - у світовому процесі глобалізації, що обумовлює, також, і правову інтеграцію. Цьому сприяє і певна спільність їх історичних витоків.
3.2.
Романо-германська та
Порівнюючи романо-германську та соціалістичну правові системи, одразу ж варто зазначити, що перша стала базою для другої і часто соціалістичну правову систему розглядають Лише як підвид романо-германської. І дійсно, поява соціалістичної правової системи відбулась у першій половині XX ст. в країнах, де традиційно панувала романо-германська правова система (Росія та країни Центральної та Південно-Східної Європи). Відповідно, вона не могла цілковито заперечити попередню правову традицію, яка вже мала багатовікову історію, її специфіка була обумовлена тим, що романо-германська система права була доповнена нормами, що черпались з фундаментальних положень марксистсько-ленінської філософії у їх прикладанні до правової сфери. Як наслідок, соціалістична правова система набула певних ідеалістичних рис (як запозичених не з правової практики, а з теорії — до того ж у її філософському вимірі). При цьому цей ідеалізм не був тотожний ідеальній правовій моделі, а навпаки.
Соціалістична правова система, на відміну від романо-германської, характеризувалась революційним характером законодавства (класовим підходом, схильністю до негайних і жорстких санкцій, декларативним намаганням заперечити попередню традицію і т.п.), значним залученням громадськості у судовій практиці (хоча і при мінімальній її ролі), досить частим зміщенням судових та репресивних органів, наявністю розгалуженої системи надзвичайних судів та декларативним характерам самого законодавства. Загалом, якщо для романо-германської правової системи (особливо на сучасному етапі) більше властиві гуманістичні, демократичні тенденції та принцип індивідуалізму, то для соціалістичної - тенденції до тоталітаризму, репресивний характер законодавства, превентивний та колективістських характер покарань. Це особливо позначилось у нерозвиненості інституту адвокатури, що кардинально різнить соціалістичну правову систему від романо-германської. Загалом, соціалістична правова система виявилась нежиттєздатною для країн Європи, що і обумовило відмову від неї у цих країнах наприкінці XX ст. Водночас вона виявилась близькою для правових традицій азіатських країн. Саме тому вона досі успішно функціонує і є пануючою у Північній Кореї, Китаї, В’єтнамі.