Романо-германська правова сімья

ЗМІСТ

ВСТУП ….……………………………….2

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ (РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ) ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

1. Історія становлення романо-германської правової системи 5
2. Тенденції змін в романо-германській правовій системи.. 14

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

1. Загальні поняття та структура правової системи………………………………17
2. Особливості та джерела романо-германської системи права .21
3. Загальна характеристика права окремих країн, що входять до романо-германської правової системи …… .....26
4. Особливості впливу романо-германської системи права на правові системи 
   неєвропейських країн ..., .32

РОЗДІЛ 3. РОМАНО- ГЕРМАНСЬКИЙ ТИП ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ ТА ІНШІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ, ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

1. Романо-германська та англосаксонська системи права. 37
2. Романо-германська та соціалістична системи права.  38
3. Романо-германська та релігійні системи права………… 40
4. Романо-германська правова сім'я та правова система України. .41

ВИСНОВКИ 44

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ........ . .46

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Традиційно в усіх науках базові (тобто загальнотеоретичні) дисципліни вважались ключовими об'єктами досліджень, оскільки саме вони визначали загальний контекст розвитку та перспективи цих наук. В системі юридичних наук до таких дисциплін належить теорія держави і права. Ця дисципліна приділяє значну увагу вивченню правових систем світу. Це не є випадковим, оскільки саме правові системи є основою правової культури. Без їх вивчення залишаться незрозумілими минуле, сучасний стан та подальші перспективи розвитку як окремих національних законодавств, так і права у світовому масштабі.

Таким чином, актуальність теми даного дослідження (континентальна або романо-германська правова система) не потребує спеціальних підкріплень. До того ж, на сучасному етапі, в зв'язку з процесами глобалізації, що охопили різні сфери життя суспільства, в тому числі і правову, знову постає завдання провести порівняльну оцінку різних правових систем, вибрати з них найкраще, відкинути застарілі та недемократичні положення і норми, щоб на основі синтезу кращих елементів різних правових систем створити універсальну правову систему, яка буде найбільш оптимальною для всіх країн.

Не зважаючи на це, дана тема є вкрай складною, оскільки потребує дослідження базових засад різних галузей права більшості сучасних європейських країн. Причому, для найбільш повного висвітлення даної теми потрібно не проте зробити констатацію наявного стану романо-германської правової системи (як це досить часто робиться), а подивитись на цю тему ширше - в її історичній ретроспективі та у зв'язку з порівняльним правознавством. Лише такий підхід дозволить об'єктивно висвітлити дану тему. До того ж, на сучасному етапі розвитку наукової сфери найбільш перспективними і актуальними в ній визнано саме дослідження, що ведуться на етиці кількох наук. Це і буде базою моєї курсової роботи.

Об'єктом дослідження  є романо-германська правова система. Причому вона досліджується в зв'язку з іншими правовими системами світу, на основі порівняльної оцінки низки своїх структурних елементів.

Предметом дослідження  є наявна і науково вивчена  інформація про розвиток та сучасний стан романо-германської правової системи; дані, що констатують вплив даної правової системи на стан моралі, правосвідомості та правопорядку європейського суспільства; наукові прогностичні оцінки подальших перспектив континентальної правової системи.

Стан наукової розробки теми. На сучасному етапі  дана тема виглядає, на перший погляд, добре дослідженою, її вивчали Р.Давид, К.Цвайгерт, Г. Кьотц, А.Саїдов та інші. Але більшість дослідників цієї теми належали до закордонної історіографії. А в Україні цю тему об'єктивно вивчали лише у дореволюційний період (М.Владимирський-Буданов, Б.Кістяківський та інші). Але в радянський період вітчизняній історіографії, при розгляді даної теми, бракувало неупередженості (давався взнаки ідеологічний чинник - романо-гсрманська правова система переважала у політично ворожих капіталістичних країнах). Окрім цього, більшість фахівців з теоретичних юридичних наук працювали в Росії. Таким чином, на сучасному етапі постало завдання відновлення об'єктивності цих досліджень, залучення закордонного досвіду та вироблення власної наукової школи в Україні з вивчення теорії держави і права.

Мета та завдання дослідження визначені з урахуванням стану наукової розробки та актуальності теми континентальної (романо-германської) правової системи. Моєю метою є дослідити витоки, розвиток, сучасний стан та подальші перспективи розвитку романо-германської правової системи з урахуванням загальних тенденцій у розвитку права в світі на сучасному етапі. У відповідності до поставленої мети було визначено наступні завдання:

• дослідити витоки та історію формування романо-германської правової системи;
• виявити причини, що обумовили сучасний стан континентальної правової системи шляхом короткого огляду історичного розвитку даної правової системи;

- встановити зв'язки романо-германської правової системи з іншими правовими системами світу;

• дослідити структурні особливості романо-германської системи права;
• зробити прогностичну оцінку подальших перспектив розвитку континентальної правової системи;
• визначити риси романо-германського права у сучасній правовій системі України.

Хронологічні  рамки дослідження охоплюють  період від моменту зародження романо-германської правової системи (середина І тис. н.е.) і до початку XXI ст.

Географічні рамки дослідження - сукупність європейських країн (як епохи середньовіччя, так  і Нового та Новітнього часу), в яких панувала романо-германська правова система. Також, певною мірою, залучаються дані щодо розвитку правової культури в країнах поза межами Європи, що здійснили рецепцію романо-германської правової системи або запозичили її внаслідок перебування в минулому у складі колоніальних імперій, створених європейськими державами з континентальною правовою системою.

Методологічною  базою роботи є хронологічний, об'єктивний, структурно-системний, дедуктивний, індуктивний та порівняльний методи.

Джерельну базу курсової роботи становлять, по-перше, видання корпусу римського права. По-друге, пам'ятки права епохи середньовіччя, створені під впливом римського і варварського права. По-третє, сучасне міжнародне та національне законодавство. Саме на підставі вивчення подібного комплексу джерел можна аргументовано вести мову про наявність впливу романо-германської правової системи на правову культуру людської цивілізації на сучасному етапі її розвитку; рівно як і робити науковий прогноз щодо подальших перспектив розвитку цієї правової системи.

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ (РОМАНО-ГЕРМАН-СЬКОЇ) ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ.

1.1. Історія становлення романо-германської  правової системи.

Для правильного  розуміння сучасного становища  права, важливим є вивчення історії становлення правової культури країн континентальної Європи, в яких панує романо-германська правова система.

Романо-германський тип правової системи сформувався в XII - на початку XIII ст. "Її основою стало римське право, під рецепцією якого слід розуміти застосування норм римського права, що почалося в ряді країн в умовах середньовіччя. Підставами рецепції стали умови економічного та заснованого на ньому соціального життя Західної Європи (розвиток торгівлі, ремесел, зростання міст), а, також, властивості самого римського приватного права, що виникли в результаті певних економічних умов"[1, С.6].

Крім економічних  причин, існували і соціально-культурні  передумови запозичення Європою римського права. Розвиток освіти, мистецтва, культури сприяв сприйняттю римських юридичних концепцій, поглядів, понять, конструкцій.

Формування  спочатку ідеї, а згодом і самої романо-германської системи права (вже на законодавчому рівні) можна поділити на певні історичні етапи: 1) період простого права; 2) період формування загального права університетів; 3) період законодавчого права.

На першому  етапі елементи, що започаткували створення романо-германської системи права, мали характер звичаєвого права. Спочатку варвари і римляни жили кожен за своїми законами. Але з прийняттям варварами християнства спосіб життя населення почав поступово змінюватись. На зміну примітивному приватному праву прийшли звичаї, притаманні певним територіям. Існують де-які документи, за допомогою яких ми маємо змогу прослідкувати стан як римського права, так і права варварів. До них належать компіляції Юстиніана (Кодекс, Дигести, Інституції, опубліковані з 529 по 534 р. та доповнені серією новел) у Візантії, Молитовник Аларіха (506р.) у Франції та на Іберійському півострові представляють римське право.

Разом з тим, більшість германських племен починаючи  з VI ст. також вже мали свої закони („закони варварів"), процес створення яких продовжувався до XII ст. Але ці „закони" регулювали дуже незначну частину суспільних відносин, що перешкоджає мені повно дослідити за ними стан права цього періоду. Римські ж компіляції, навіть в спрощеному виданні Аларіха скоро виявились занадто складними, і, згодом були модифіковані для більш простого застосування їх на практиці населенням. Нове право мало усну форму та було лише місцевого значення. Спроби вождів систематизувати та зробити єдиний звіт норм для підданих латинського та германського походження виявились невдалими і більше не повторювались. Та й сенсу уточнювати та фіксувати ці норми не було, тому що у вирішенні судових справ пріоритет мали позаправові засоби – «судження Боже», „присяги сторін", „процедура очищення", „судове випробування", „сваволя місцевої влади".

У період раннього середньовіччя суспільство повернулось  до примітивного стану правової культури. Право ще існувало, про що свідчить наявність інститутів, що були покликані його створювати, та панування права вже не було. Сам ідеал суспільства, заснованого на праві було відкинуто, натомість основою християнського суспільства стало братерство і милосердя. Святий Павло в своєму першому „Посланні до коринфян" радив віруючим підкоритися посередництву пасторів чи своїх святих братів, а не звертатися в суди. Святий Августин захищав той же тезис. За німецькою приказкою XVI ст.: „Юристи - погані християни". Хоча її застосовували переважно до романістів, приказка все одно відноситься до всіх юристів: саме право вважалось поганою річчю"[2, С. 32].

Створення романо-германської  системи права пов'язано з відродженням, що почалося в XII - XIII ст. на Заході Європи, переважно в юридичній сфері. Нове суспільство зрозуміло необхідність права для порядку та безпеки, яких потребує Божественний замисел. Ідеал суспільства, заснованого на братерстві та милосердцтві було відкинуто. Церква стала більш чітко розмежовувати світське суспільство і суспільство віруючих; суд сумління і правосуддя, створила в цей період приватне канонічне право. В XIII ст. релігію і мораль вже перестали змішувати з громадянським порядком і правом. За правом знову було визнано його важливу роль і автономію, які віднині стали характерними рисами західної думки і цивілізації.

Зародження  романо-германської системи права  не є результатом утвердження  королівської влади чи її централізації. В цьому полягає її відмінність від англійського права, де розвиток загального права був пов'язаний з посиленням королівської влади та з існуванням сильно централізованих королівських судів. На Європейському континенті не було нічого подібного. Формування романо-германського права відбувалося в умовах роз'єднаності країн Західної Європи і панування переконання, що таке об'єднання неможливе. Підґрунтям розвитку системи цього права служили переважно спільна культура і традиції, що було обумовлено географічною близькістю цих країн та спільними тенденціями їх історичного розвитку. Романо-германська правова система виникла і продовжувала існувати незалежно від будь-яких політичних цілей, тобто - формувалася стихійно.

Наступним етапом розвитку романо-германської системи  права став період формування загального права університетів, що були головним джерелом розповсюдження нових ідей. Першим і найбільш відомим був Болонський університет в Італії.

В університетах  право розглядали як модель соціальної організації. Його вивчення залишало поза увагою процесуальні процедури, докази, способи виконання (ці питання залишались для адміністративної регламентації), концентруючи увагу на судовому розгляді чи виконанні прийнятих рішень. Університетська наука розглядала право в зв’язку з філософією, теологією, релігією. Вона вказувала суддям як вирішувати справи на основі справедливості, встановлювала правила, якими добропорядні люди повинні були керуватися у своєму соціальному житті. Право, як і мораль, - це належне (яким повинно бути), а не існуюче (яке є). Чи можливе викладання моралі, що описує лише те, що людина заробить, без вказівки на те, як потрібно чинити та жити? Ми вважаємо, це справедливо по відношенню до права.

В більшості  країн континентальної Європи право  в цей час було в хаотичному, невизначеному стані, було роздробленим, іноді варварським. Під загрозою залишитись місцевими школами процесуального права, що не мали авторитету, престижу, університети повинні були викладати дещо нове, відмінне від місцевого права. Більш того, щоб вийти за рамки відсталого позитивного права було відновлено дослідження римського права, з яким було легко ознайомитися: норми кодифікацій Юстиніана були викладені мовою, яку Церква зберегла і спростила; мовою, якою користувались всі канцелярії і всі вчені - тобто на латині.