Принципи права

       Інший російський вчений, Є. Н. Трубецький –  з приводу «шкідливості»  зворотної дії закону у сфері  цивільного права наводить такий  приклад. Новий закон вимагає  неодмінною умовою придбання нерухомого майна «введення у володіння». Поширювати дію цього правила  на  майно. Що було придбане до появи  нового закону, означало би скасувати  на якийсь час усяке право власності  на нерухомість [34].

       Як  бачимо, Конституції та Кодекси аналізованих нами країн демонструють один і той  же підхід: до конкретного факту  чи випадку необхідно застосовувати  закон, який діяв у момент, коли трапився цей випадок або мав місце  даний факт. Це правило відтворює  сталість у відносинах між суб'єктами права, впевненість громадян у стабільності їх правового становища, в міцності правопорядку.

       Тільки  як виняток законові іноді надається  зворотна сила, що окремо застерігається у самому законі або в акті про  введення його в дію.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. ПРИНЦИП ПРОПОРЦІЙНОСТІ

       В умовах правової держави заборона надмірного державного втручання у свободу  особи розглядається як аксіоматична вимога: держава має право обмежувати право людини тільки тоді, коли це дійсно необхідно, і тільки в такому обсязі, в якому її заходи будуть співмірними  з поставленою метою. Іншими словами, у цій сфері проголошується і  діє принцип пропорційності (розмірності, адекватності) [30].

       В нормативно-правовому регулюванні  та доктринальному забезпеченні існування  принципу пропорційності Федеративна  Республіка Німеччина не знає собі рівних. Поняття пропорційності як принципу цивільного права також походить з німецького права (Verhdltnismdbigkeits-grundsatz), проте його можна знайти в різних формулюваннях інших правових систем. Воно вимагає від державних органів влади дотримуватися належним чином пропорційності між цілями, які мають бути досягнені, і засобами, які ці органи мають у своєму розпорядженні для досягнення цих цілей. Цей принцип було формально прийнято як загальну норму права Співтовариства після того, як його було внесено Договором про Європейський Союз до абзацу З ст. З0 Договору про заснування Європейського Співтовариства. Ця норма зазначає, що "будь-які дії Співтовариства не повинні виходити за межі того, що необхідно для досягнення цілей даного Договору". Однак цей принцип і раніше мав спеціальне застосування згідно з такими положеннями договору, як ст. 40(3) (спільна організація сільськогосподарських ринків), ст. 85(3) (винятки до заборони обмежувальних угод) і ст. 92 (допустима державна допомога).

       Оцінити, що саме є "пропорційністю", майже  так само складно, як і вирішити, що є "прийнятним". Очевидно, значною  мірою це залежить від особливих  обставин у кожному конкретному  випадку. Показовим прикладом є  декілька справ, у яких заявники оскаржили  рішення про конфіскацію внесків, які вони сплатили за отримання експортних ліцензій. У справі Internationale Handelsgesellschaft німецький торговець для отримання  ліцензії на експорт зернових сплатив 17 000 німецьких марок. Цей внесок був конфіскований після того, як торговець не зміг експортувати відповідну кількість борошна. СЄС не визнав у цьому покаранні диспропорційності. З іншого боку, у справі 181/84 в іншого торговця було конфісковано внесок, який дорівнював 1 670 000 фунтів стерлінгів, на підставі того, що Комісія одержала його заяву на отримання експортної ліцензії на чотири години пізніше визначеного часу. СЄС визнав конфіскацію такої суми за відносно незначне порушення явно диспропорційною.

       Принцип пропорційності є складовою принципу верховенства права, його необхідною вимогою, про що неодноразово зазначали науковці [29, с. 48]. Але такі твердження є загальними і не розкривають природу принципу пропорційності, їх витоки слід шукати в історії становлення цього  принципу.

       Тому  український законотворець, розробляючи  законодавчі новинки, намагається  враховувати досвід ФРН. Проте, принцип  пропорційності, порівняно із законодавством ФРН такого широкого закріплення  у цивільному законодавстві України  не знайшов.

       Принцип пропорційності бере свій початок у  практиці конституційних судів. Його родоначальником  став Конституційний Суд ФРН. Вже  у 1965 році Конституційний Суд ФРН  в одному зі своїх рішень зазначив: «У Федеральній Республіці Німеччина  принцип пропорційності є неписаним  конституційним принципом. Він походить з принципу верховенства права і, у дійсності, з природи основних прав, оскільки вони відображають загальне право на свободу громадянина  від держави, які можуть бути обмежені державними органами тільки у випадку  переслідування абсолютно необхідного  публічного інтересу» [Принцип верховенства права: деякі теоретичні проблеми. с. 36]. 
Далі, посилання на принцип пропорційності був і в інших рішеннях Конституційного Суду ФРН [43].

       Отже, Конституційний Суд ФРН виводить принцип пропорційності з принципу верховенства права і пов’язує його з основними правами особи, а  точніше з можливістю їх обмеження  державними органами, яке може мати місце лише у випадку переслідування абсолютного публічного інтересу. 
Принцип пропорційності можна також вивести зі змісту норм Основного Закону ФРН.

       Так, у частині третій статті 14 Основного  Закону ФРН прямо передбачена  можливість застосування принципу пропорційності при визначенні обмежень на право  власності: «Відчуження власності  допускається тільки в цілях загального блага. Відшкодування визначається на підставі справедливого врахування інтересів суспільства та зацікавлених осіб» [50, с. 237]. Наприклад, стаття 13 Основного  Закону ФРН вказує, що втручання  і обмеження можуть мати місце  лише для відвернення загальної  небезпеки чи небезпеки для життя  окремих осіб [47, с. 237].

       З наведеного вище, принцип пропорційності означає, що не дозволяється використовувати  будь-який засіб для досягнення тієї чи іншої мети: цей засіб повинен  бути «необхідним» та «пропорційним».  
Свій розвиток як принцип права принцип пропорційності отримав в практиці Європейського суду з прав людини. Аналіз практики Суду свідчить про те, що принцип пропорційності пов'язаний насамперед з проблемою правомірності обмежень прав людини [32]. Водночас, цей принцип отримав свій позитивний нормативний вияв у договорах про створення ЄС [17, с. 95 – 98]. Так, сформована великою кількістю справ у Європейському Суді, концепція принципу пропорційності була інкорпорована в Амстердамський Договір 1997 року. В останньому параграфі статті 3б Маастрихтського договору зазначено: «Будь-які дії Співтовариства не мають поширюватися далі того, що необхідно для досягнення цілей цього Договору». У протоколі по принципам пропорційності та субсидіарності, доданого до Амстердамського Договору, зазначено, «що для запобігання перевищенню влади кожна інституція ЄС повинна застосовувати принцип субсидіарності у поєднанні з принципом пропорційності, який означає те, що будь-які дії Співтовариства не повинні поширюватися далі того, що необхідно для досягнення цілей цієї Угоди» [23]. В законодавстві практично всіх європейських країн є конституційні норми, які так чи інакше прямо вказують на відповідність між обмеженнями прав і публічними цілями.

       Так, принцип пропорційності міститься  в частині третій статті 13, статті 14 Основного Закону ФРН, статті 4 Декларації прав людини і громадянина Франції  від 26 липня 1789 року [24], частині третій статті 55 Конституції Російської Федерації [Конституції Російської Федерації]. Застосовує цей принцип також  у своєму рішенні Конституційний Суд Португалії.

       Принцип пропорційності був покладений в  основу правової позиції Конституційного  Суду РФ більш ніж у 25 справах, розглянутих  Судом з моменту його створення.

       На  жаль, в Конституції України принцип  пропорційності не знайшов свого  відображення, а в практиці Конституційного  Суду України використовується досить рідко. Але, можна знайти посилання  на даний принцип в окремих  рішеннях Конституційного Суду України, хоча і дуже опосередковано.

       З проведеного екскурсу в історію  становлення принципу пропорційності та аналізу практики національних судів  європейських країн вбачається, що принцип пропорційності є необхідною складовою принципу верховенства прав і мета його застосування – недопущення  обмеження основних прав і свобод людини та громадянина та безмежного панування державного інтересу над  інтересом окремої особи. Така мета вказує на необхідність введення даного принципу в правову систему України, для становлення її як правової держави.

5. ПРИНЦИП РІВНОСТІ СТОРІН

       Процесуально-правове  становище сторін у цивільному процесі  Федеративної Республіки Німеччина, Російської Федерації та України побудовано на принципі рівноправності. Підтвердимо дану тезу положеннями із законодавчих актів відповідних країн.

       Ч.1 ст. 19 Конституції Російської Федерації  визначає, що всі є рівні перед  законом і судом.

       Відповідно  до ч. 1 ст. 6 Цивільного процесуального Кодексу Російської Федерації, у  якій проголошується «рівність усіх перед законом і судом», правосуддя у цивільних справах здійснюється на засадах рівності перед законом  і судом усіх громадян незалежно  від статі, раси, національності, мови, походження… а також всіх організацій  незалежно від їх організаційно-правової форми, форми власності та інших  обставин. 

       Більше  того, Цивільний процесуальний Кодекс Російської Федерації містить ще одну статтю, присвячену принципу рівномсті сторін в цивільному процесі. Так, ст. 12 під назвою «Здійснення правосуддя на основі змагальності і рівноправності сторін», передбачає рівноправність сторін під час судового розгляду цивільної справи [19].

       В цивільному процесі ФРН процесуально-правове  становище сторін також побудовано на принципі рівноправності, але в  їх фактичній процесуальній діяльності, як і в цивільному процесі України  та російської фяедерації є різниця  залежно від функцій, які виконує  позивач і відповідач. Сторони мають право: заявляти клопотання, розпоряджатися об'єктом процесу, укладати між собою угоди, обґрунтовувати фактичні обставини на підтвердження позову і заперечення проти позову, подавати докази, робити пояснення, оскаржувати рішення суду в апеляційному і касаційному порядках.

       В цивільному процесі ФРН беруть участь як сторони дві особи, одна з яких потребує правового захисту від  другої [7, c. 84-85]. В позовному провадженні сторонами є позивач і відповідач, у непозовному провадженні — заявник і інша заінтересована особа. Ознакою сторін є наявність між ними правового спору. Для участі в процесі стороною необхідно, щоб особа мала цивільну процесуальну правоздатність і дієздатність.

       Не  можна не відзначити, що характерним  є не тільки для нашої держави  той факт, що принцип рівноправності громадян перед законом і судом  має формальний, декларативний характер. Фактичне становище сторін у процесі  повно і очевидно виражається  в тому, що до послуг сторони економічно більш сильної — найкращі, найбільш високо оплачувані юридичні сили адвокатури, тоді як економічно слабка сторона  не має можливості витрачати відповідні кошти на їх оплату. Не узгоджується з принципом рівноправності правило  обчислення судових витрат, розмір яких зворотно пропорційний ціні позову — чим більша ціна позову, тим  менші відсотки витрат.

       Одним з положень рівноправності сторін є  правило, що суд не може винести рішення, не надавши відповідачеві можливості подати свої пояснення на позовну  вимогу та що кожній стороні повинна  бути надана однакова можливість використати  в процесі рівні процесуальні засоби. Але у цивільному процесі  Франції голова цивільного трибуналу  має право вирішувати окремі питання  по справі без виклику відповідача  або ж з наданням нереально  короткого строку для явки до суду. В цивільному процесі Англії сторона, яка виступає першою, виступає останньою  і має тому в процесуальному відношенні перевагу над іншою стороною.

       В Україні цей принцип встановлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання обов'язків (ст. 103 Цивільного процесуального кодексу України), а не в тотожності прав позивача і відповідача. Зміст цього принципу обумовлюється характером матеріальних правовідносин, підвідомчих судові, і є відображенням загальноправового, закріпленого Конституцією, принципу рівності усіх громадян перед законом і судом (ст. 154 ЦПК України). Визначивши процесуальну рівноправність сторін, цивільне процесуальне законодавство надає їм однакові процесуальні засоби для захисту і рівну можливість для їх застосування (ст. 99 ЦПК України) та сприяння судові. Суд однаково повинен допомогти сторонам у збиранні і залученні до справи доказів (п. 7 ст. 143, ст. 30 ЦПК України). Він зобов'язаний роз'яснити їх права і обов'язки, попередити про наслідки здійснення або не вчинення процесуальних дій і подавати інше сприяння, яке забезпечувало б реалізацію даного принципу (статті 15, 170 ЦПК України). Їм надсилаються повістки і повідомлення про час і місце судового засідання та проведення окремих процесуальних дій (статті 55, 90, 93 ЦПК України). При розгляді клопотань осіб, які беруть участь у справі, суд заслуховує думку сторін.