Принципи права

 

ПЛАН

1. Поняття, види та ознаки принципів права
2. Принципи як джерела цивільного права
3. Принцип «закон не має зворотної сили»
4. Принцип пропорційності
5. Принцип рівності сторін
6. Принцип таємності нарадчої кімнати

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ВСТУП

       Процес  інтеграції України у міжнародну спільноту демократичних країн  вимагає дотримання міжнародних  норм і стандартів у різних галузях  внутрішнього життя. Це висуває зобов’язання приведення національного законодавства  у відповідність до норм і стандартів, які зафіксовані у міжнародних  договорах та угодах.

       Як  відомо, суспільство не може здійснювати  управління над собою самостійно. Але в процесі людської діяльності виникнення різного роду спорів не уникнути. Норми матеріального права  вказують на шлях, яким має відбутися  вирішення спору. В свою чергу  процесуальний закон повинен  мати своїм основним покликання оптимальним  чином врегулювати процедуру  цього вирішення з метою сприяння захисту законних прав громадян.

         З урахуванням нових об'єктивних реалій, пов’язаних з розбудовою в Україні демократичної політичної системи і реформуванням власного законодавства, у тому числі у галузі забезпечення прав людини і громадянина, у тому числі і під час розгляду цивільної справи в суді, відповідно потребується постійне та систематичне вдосконалення цивільного процесуального законодавства з огляду на досвід інших країн.

       Багато  літератури присвячено дослідженню  загальних принципів права, проте  проблема процесуальних принципів  цивільного права, а особливо їх порівняльна  характеристика в контексті їх нормативно-правового  регулювання у різних країнах  світу – питання окремого дослідження. Тому актуальність даної теми курсової роботи важко перебільшити.

       Об’єктом  дослідження в даній курсовій роботі виступає cукупність знань про процесуальні принципи цивільного права.

       Предметом дослідження є особливості нормативного забезпечення окремих принципів  цивільного процесуального права у  трьох різних країнах включаючи  Україну.

       Метою даної курсової роботи є - здійснити  порівняльну характеристику окремих  принципів цивільного процесуального права трьох різних країн.

       Цільова спрямованість зумовила постановку і вирішення наступних завдань:

• Дати визначення принципам права, розкрити їх основні види та ознаки;
• Охарактеризувати принципи як джерела цивільного права;
• Розкрити зміст принципу «закон не має зворотної сили»;
• Розкрити зміст принципу пропорційності;
• Розкрити зміст принципу рівності сторін;
• Розкрити зміст принципу таємності нарадчої кімнати.

       В процесі даного загальнонаукові  та спеціальні методи пізнання: системний  підхід, аналіз та синтез, дедукція, індукція, абстрагування, логічний аналіз теоретичного та практичного матеріалу, узагальнення. 

       Нормативно-правовою основою дослідження є чинні  закони та підзаконні нормативно-правові  акти Російської Федерації, Федеративної Республіки Німеччина та України, які  регламентують реалізацію окремих  процесуальних принципів цивільного права у цих країнах.

       Літературною  базою дослідження є підручники, посібники, наукові статті та монографії, які стосуються предмета дослідження.

       Структурно  робота поділена на шість розділів. У першому розділі висвітлюється основний зміст поняття принципів права, подаються їх основні види та ознаки. У другому розділі принципи цивільного права розглядаються у якості джерел цивільного права. Третій, четвертий і п’ятий розділи роботи присвячено порівняльній характеристиці принципу «закон не має зворотної сили»; принципу пропорційності; принципу рівності сторін та принципу таємності нарадчої кімнати з точки зору їх нормативно-правового регулювання у трьох країнах. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ОЗНАКИ ПРИНЦИПІВ  ПРАВА

       Принципи  права — це такі відправні ідеї існування права, які виражають  найважливіші закономірності і підвалини  даного типу держави і права, є  однопорядковими із сутністю права  і становлять його головні риси, відрізняються універсальністю, вищою  імперативністю і загальнозначимістю, відповідають об'єктивній необхідності побудови і зміцнення певного  суспільного ладу [22, с. 27].

       Принципи  права як втілення пануючих у суспільстві ідей про певні цінності знаходять вираз у системі імперативних вимог, що характеризуються нормативністю й найвищою стабільністю, високим рівнем узагальнення й абстрагування, фундаментальністю й забезпечуються через систему і процедурних гарантій. Притаманність принципам права названих рис дозволяє їм виконувати регулятивну, системоутворюючу, інформаційну, правовиховну, пізнавальну й ціннісну функції [45, c. 220] .

       Основні принципи права являють собою  положення, що вказують на загальну спрямованість  і найбільш істотні риси змісту правового регулювання суспільних відносин [12].

       Принцип – соціальний орієнтир, що виступає як беззаперечна за своєю природою вимога загального характеру, що випливає з сутності відповідного явища, є  формою прояву закономірностей його розвитку і слугує керівництвом для  досягнення поставлених перед суспільством цілей.

       Принципи  цивільного права — основні, вихідні, керівні ідеї, що покладені в основу цивільного права, які відображаються на рівні правосвідомості, правових норм і правовідносин. Вони визнаються джерелами цивільного права лише в тих країнах, де правова доктрина виходить із дуалізму позитивного та над- чи допозитивного права (мусульманська правова сім’я), або правові системи яких відповідають природно-правовій доктрині [49, с. 411].

       До  найбільших суттєвих ознак принципів  треба вінести, перш за все,  їх регулятивність. Загальновідомо, що регулювання суспільних відносин є головною функцією права. Проте регулятивні властивості принципів права не можна ототожнювати з регулятивним характером норм права [22, с. 17].

       Наступною ознакою принципів права є  їх матеріалізація у праві: безпосереднє формулювання їх у нормах права і  виведення принципів із цих норм [22, с. 24].

       Також, як зазначають у літературі принципам  права притаманна ідеологічність, адже принципи підпорядковані певним цілям  і завданням [22, с. 22-23].

       Об'єктивна  обумовленість — ще одна ознака принципів права. Під нею розуміють  відповідність характеру суспільних відносин, економічним, політичним, ідеологічним процесам, що відбуваються у суспільстві [22, с. 21].

       Юридичному  процесу, тобто, насамперед співвідношенню матеріального і процесуального права, притаманний, зокрема, принцип  рівності, який означає, що процесуальні норми і  принципи за юридичною силою мають бути того ж рівня, що і матеріальні

       Як  зазначає О.О. Уварова [45, c. 217], в науковій літературі принципи вивчаються у двох основних аспектах: по-перше, принципи розглядаються як фундаментальні засади систем наукового знання в формі методології, теорій, концепцій, вчень тощо; подруге, принципи, які існують й діють у реальному житті людини, в природі й суспільстві. Найбільш концентровано цю думку висловив Я.Ф. Аскін, який вказав, що принципи можуть характеризувати як буття, об’єктивний світ, виступаючи при цьому як основа щодо інших характеристик речей, процесів, станів, властивостей, зв’язків, так і мати значення основи для здійснення певної пізнавальної й іншої діяльності, для побудови системи знань, викладення того чи іншого вчення [13, с.11].

       Значення  ж принципів для права полягає  в тому, що вони виступають його інтегративним  елементом. Саме в принципах права  найяскравіше виражена його сутність у всій багатоманітності утворюючих її сторін і закономірностей [19, с.115-118.].

       Серед проблем, розв’язання яких дозволить  розкрити значення принципів права  для правозастосування, слід назвати  подолання вузьконормативного уявлення про принципи права. Останній й досі знаходить прояв у тому, що, по-перше, під принципами права зазвичай розуміють лише ті засадничі ідеї, які отримали офіційне закріплення в нормах законодавства. Логічним наслідком стали твердження, що принципи можуть виявлятися тільки у змісті положень нормативно-правових актів і до їх числа не можна віднести керівні ідеї правосвідомості, які отримали суспільне визнання й реалізуються у правовідносинах, але не зафіксовані в нормативно-правових актах [35, с. 210-211.].

       Негативним  наслідком вузько нормативного підходу  до принципів права є відведення їм ролі теоретичної бази, яка визначає зміст конкретних норм і обмеження  їхньої функції у правозастосуванні  лише потребою в тлумаченні норм [36, с. 205-213], що значно звужує їх значимість у сфері правового регулювання.

       Ще  однією проблемою є невизначеність змісту принципів права. Застосування принципів права, і в цьому найбільша проблема, є неможливим без розкриття їх змісту. Норма права – це завжди визначене правило поведінки, імперативне чи диспозитивне. Принцип права – це абстрактні імперативні вимоги. І саме їх абстрактне формулювання “відлякує” правозастосовців, яким на допомогу мають прийти науковці. Головним завданням юридичної науки в дослідженні правозастосовної функції принципів права є розкриття їх змісту через систему вимог. Важливу роль в цьому має відігравати аналіз практики Європейського суду з прав людини.

       Загальноприйнятою є класифікація принципів права  на загально правові, міжгалузеві та галузеві.

       Загальправові принципи права виражають загальне в утримуванні всіх галузей права, являють собою вихідні початки  усередині галузевої правотворчої і правозастосовної діяльності держави.

       До  числа ці принципів, зокрема, відносяться  такі принципи як: верховенства права; законності; рівності всіх перед законом (рівноправності);. взаємної відповідальності особи й держави; відповідальності при наявності вини.

       Міжгалузеві виражають загальне в утримуванні  декількох суміжних (родинних) галузей  права (наприклад, загальними для таких галузей права, як карно-процесуальне й цивільно-процесуальне право, є принцип гласності судочинства й принцип змагальності при відправленні правосуддя).

       Галузеві  лежать в основі втримування тої  або іншої галузі права й виражають  особливості тої або іншої  конкретної галузі права. Наприклад, принципом  цивільного права є принцип повного  відшкодування збитків.

     Загальні  принципи права можуть бути також  класифіковані відповідно до джерела  їх походження: principes axiomatiques, тобто принципи, які є невід’ємними від правової системи, є формою природного права, та є настільки фундаментальними, що суди можуть посилатися на них навіть за умов відсутності їх закріплення у нормативно-правових актах. Вони, як правило, є спільними для різних правових систем; principes structurels, тобто принципи, які пов’язані із специфікою особливої правової системи. Наприклад, для правової системи ЄС такими принципами є принцип верховенства права Співтовариства та його пряма дія; principes communs, тобто принципи, які відносяться до універсальної, супранаціональної правової системи. Як приклад можна навести статтю 38 (1) (с) Статуту Міжнародного Суду ООН, у якій йдеться про „загальні принципи права, що визнані цивілізованими націями” [51, с. 8].  
 
 
 

2. ПРИНЦИПИ  ЯК ДЖЕРЕЛА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

       Серед вітчизняних вчених переважає думка, що принципи права мають отримати текстуальне або змістовне закріплення  у нормативно-правових актах. Але  сьогодні у наукових дослідженнях ролі  принципів права у правозастосуванні  на перший план має вийти характеристика принципів як окремого джерела права.