Правовий статус держ службовця

       Особливе  місце в забезпеченні ефективної діяльності державного апарату займають заохочення та відповідальність державних  службовців.

       Заохочення  являє собою позитивно стимулюючий  вплив суб'єктів (посадової особи, органу та ін.) на потреби, інтереси, свідомість, волю, поведінку службовця, а отже, на результати його управлінської праці, державно-службової діяльності. Заохочення сприяє поліпшенню дисципліни, якості праці, виховує ініціативу та відповідальність працівників.

       Застосування  заохочення базується на правових засадах, має бути своєчасним, значущим, вагомим. У цьому розумінні воно є видом  більш широкого поняття - стимулювання. Розглядаючи інститут державної  служби, неможливо обійти питання  заохочення, оскільки саме цей термін визначений законодавчо.

       Серед найважливіших адміністративно-правових засобів, що використовуються в інституті  державної служби й мають публічно-правовий характер, виокремлюються правове стимулювання та правове обмеження. Варто погодитися з думкою, згідно з якою ці правові  засоби мають ширший обсяг, аніж традиційні методи правового регулювання, оскільки сам метод може бути або стимулюючим, або обмежуючим фактором.

       Правове стимулювання, на загальновизнаний погляд, передбачає як позитивні (суб'єктивні  права, пільги, заохочення), так і  негативні (заборони, обов'язки, заходи примусу, стягнення, покарання) діяння.

       У нормах інституту державної служби визначаються традиційні заходи правового  стимулювання й правового обмеження, що властиві моделі державної служби України. Вони забезпечують засоби правового  стимулювання та правового обмеження, за допомогою яких буде можливо:

       - спонукати державних службовців до законослухняної активної поведінки, яка створює атмосферу суспільної злагоди, законності та правового порядку в різних сферах;

       - створювати сприятливі умови для забезпечення прав і свобод особистості, всіх громадян;

       - детально встановлювати систему заохочення, пільг, інших заходів стимулювання, заборон і правообмежень державних службовців, тобто на потрібному рівні визначати правовий статус чиновників;

       - формувати лише позитивні правові мотивації;

       -  підвищувати позитивну активність державних службовців;

       - зміцнювати позитивні процеси в реформуванні соціально-політичного та економічного життя держави й суспільства, а також самої системи державної служби.

       Заохочення  застосовується за успішне та сумлінне виконання посадових обов'язків, виконання особливо важливих завдань, багаторічну працю тощо. Це важливий засіб виховання державних службовців і зміцнення трудової дисципліни. Заохочення сприяють формуванню свідомого  ставлення до справи, розвитку ініціативи, рішучості та впевненості у своїх  діях, мобілізують на переборювання  труднощів.

       Заохочення  найкращих працівників підвищує їх авторитет, створює їм пошану і, що найважливіше, позитивно впливає  на колектив співробітників. Завдання полягає в тому, щоб за допомогою  засобів матеріального та морального заохочення, поряд з іншими формами  та методами виховного впливу, забезпечити  правильне розуміння державними службовцями своїх службових  обов'язків, сумлінного ставлення до їх виконання.

       3.1 Особливості правового  статусу державних  службовців.

       Поряд із заохоченнями законодавство передбачає в міру необхідності застосування юридичної  відповідальності державних службовців, а саме: дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної.

       Відповідальність  державних службовців настає за порушення  законності та службової дисципліни, невиконання або неналежне виконання  ними посадових обов'язків. Вона полягає  в застосуванні до державних службовців тих чи інших покарань, стягнень, передбачених законодавством, за винне  здійснення ними правопорушень, тобто  за провини та дії, що юридично визнані  протиправними. Як відомо, правопорушення поділяються на злочини та провини.

       Протиправне невиконання чи неналежне виконання  державним службовцем покладених на нього обов'язків (порушення трудової дисципліни), яке не тягне за собою  кримінальної відповідальності, прийнято називати посадовою (дисциплінарною) провиною Та чи інша дія (чи бездіяльність) працівника є порушенням трудової дисципліни лише за наявності одночасно трьох умов:

       - якщо дія (бездіяльність) є протиправною, тобто порушується певна вимога чи положення нормативно-правового акта;

       - якщо протиправна дія (бездіяльність) є винною, тобто вчинена навмисно або через необережність (недостатня кваліфікація або працездатність, відсутність належних умов праці, неотримання службовцем інформації й матеріалів, потрібних для виконання посадових обов'язків, тощо -- такі дії не можуть розглядатися як невиконання службових обов'язків, бо в цьому разі працівник невинний у їх невиконанні);

       - якщо не виконано саме посадові обов'язки, тобто обов'язки, що випливають з даних державно-службових відносин (прикладами таких порушень посадових обов'язків є недотримання державної та іншої таємниці, що охороняється законом, розголошення відомостей, які стали відомі державному службовцеві у зв'язку з виконанням посадових обов'язків і торкаються приватного життя, честі та гідності громадян)..

       Дисциплінарна відповідальність - це застосування заходів дисциплінарного впливу в порядку службового підпорядкування за винні порушення правил державної служби, що не підпадають під дію карної відповідальності. Вона визначена на загальних засадах для всіх громадян.

       Дисциплінарні стягнення можуть накладатися на державного службовця за невиконання  або неналежне виконання покладених на нього обов'язків (посадова провина). При цьому необхідно врахувати, що дисциплінарна відповідальність може бути накладена і на тих державних  службовців, хто надав інформацію, що спонукала до незаконних дій.

       Найбільш  серйозними посадовими провинами є  ті з них, що приводять до порушення  або невиконання законів, указів Президента України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України  та рішень судів. Найчастіше посадовими провинами постають порушення порядку  реалізації та термінів виконання доручень, установлення непередбачених законами чи іншими нормативно-правовими актами процедур реалізації прав особи та громадянина, виконання норм та доручень не в повному обсязі або перекручення їх змісту.

       Видами  дисциплінарних стягнень є: зауваження, догана, сувора догана, попередження про  неповну службову відповідність, звільнення.

       Варто зазначити, що звільнення як засіб дисциплінарного  покарання державного службовця  допускається лише за наявності підстав, зазначених у законах України  «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією».

       Дисциплінарне стягнення накладається органом  державної влади або його керівником, які мають право на призначення  державного службовця на посаду. Право  попереджати про неповну службову відповідність і вирішувати питання  про звільнення з посади надається  тим органам і керівникам, які  мають право призначення на посаду.

       Порядок проведення службових розслідувань, застосування та оскарження дисциплінарного  стягнення визначається законодавством і відповідними нормативно-правовими  актами.

       Службова  діяльність у системі державної  служби базується на суворій ієрархії: державні службовці, які реалізують своє право на певні дії, та особи, які безпосередньо виконують  їхні рішення, перебувають на різних управлінських щаблях. Законодавство  та практика державно-службової діяльності виходять з визнання презумпції законності всіх наказів і розпоряджень начальників  і обов'язковості їх виконання  для підлеглих.

       Державний службовець, маючи сумніви щодо правомірності  одержаного ним для виконання  розпорядження, зобов'язаний у письмовій  формі одразу повідомити про це:

       - свого безпосереднього керівника;

       - керівника, який видав розпорядження;

       - вищого керівника.

       Дисциплінарну відповідальність треба відрізняти від адміністративної відповідальності.

       Як  правило, державні службовці (посадові особи) є спеціальними суб'єктами адміністративної відповідальності. Підставою для  адміністративної відповідальності посадових  осіб є порушення загальнообов'язкових  правил, передбачених законами України  прямої дії, іншими нормативними актами, якщо дотримання цих правил визначено  за посадовий обов'язок державного службовця. Підставою для адміністративної відповідальності службовців є діяння, яке водночас може бути як адміністративною, так і посадовою провиною. До державних службовців застосовуються лише два види адміністративних покарань -- попередження і штрафи, які накладаються суб'єктами функціональної влади (представниками влади, посадовими особами контрольно-наглядових органів).

       Адміністративна відповідальність застосовується органами або посадовими особами, з якими  порушник не пов'язаний відносинами  підлеглості по роботі чи по службі (наприклад: суддями, державними інспекторами з охорони праці, інспекторами державної  протипожежної служби, головними  санітарними лікарями та ін.).

       Чинним  законодавством передбачено кримінальну  відповідальність посадових осіб за зловживання посадовими повноваженнями, перевищення посадових повноважень, відмову в наданні інформації, присвоєння повноважень посадової  особи, незаконну участь у підприємницькій  діяльності, одержання хабара, дачу хабара, службову фальсифікацію і  недбалість. Залежно від характеру  цих суспільно небезпечних дій  суд призначає різні міри кримінального  покарання, у тому числі позбавлення  права займати певні посади або  займатися певною діяльністю.

       Для державних службовців має бути передбачено  також матеріальну відповідальність. Вона виконує правовідновну функцію  та настає за посадовий проступок, який завдав матеріальних збитків державній  організації (державному органу). Матеріальна  відповідальність передбачає відшкодування  винним службовцем завданих ним збитків. До матеріальної відповідальності винні  притягуються судом за позовом органу державної влади до державного службовця.

       Наказ (розпорядження) чи постанова про  застосування дисциплінарного покарання  із зазначенням мотивів його застосування оголошується державному службовцеві, який був покараний, під розписку.

       Якщо  протягом року з дня застосування дисциплінарного покарання на службовця  не буде накладено нового дисциплінарного  покарання, його вважають таким, який не зазнав цього покарання. Орган державної  влади (посадова особа), який застосував покарання, може зняти його до закінчення року за власною ініціативою, за клопотанням  безпосереднього керівника чи трудового  колективу, якщо покараний не вчинив нового проступку й проявив себе як сумлінний працівник.

       В умовах зміни парадигми суспільства, трансформаційного періоду розвитку держави, найактуальнішим питанням є реальне запровадження обов'язку державних службовців визнавати, дотримуватися  та захищати права й свободи людини і громадянина.

       У цьому аспекті рішення органів  державної влади, установ, підприємств  та їх об'єднань, громадських об'єднань чи посадових осіб, державних службовців можуть бути оскаржені через суд, якщо внаслідок цих дій:

       - порушено права й свободи громадян;

       - створено перепони для реалізації громадянином його прав і свобод;

       - незаконно на громадянина накладено будь-який обов'язок або він незаконно притягнений до будь-якої відповідальності.

       Зазначені дії можуть мати як колегіальний, так  і особистий характер.

       Громадянин  має право оскаржити також  бездіяльність державних службовців, якщо це призвело до зазначених наслідків. Кожний громадянин має право дістати, а державні службовці зобов'язані  надати йому можливість ознайомитися з документами та матеріалами, що безпосередньо торкаються його прав і свобод, якщо немає передбачених законом обмежень на інформацію, що міститься в цих документах і  матеріалах.