Автор: Пользователь скрыл имя, 13 Марта 2013 в 07:44, реферат
Вместе с тем, по своему содержанию государственные монополии во многих странах различаются. Наиболее существенные их отличия можно проследить, исходя именно из правового статуса операторов лотерей в финансово-кредитной системе каждого государства. Заимствования зарубежного опыта для совершенствования отечественной модели построения лотерейного рынка следовательно, по нашему мнению, является весьма подходящим.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОВАДЖЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ВИПУСКУ ТА ПРОВЕДЕННЯ ЛОТЕРЕЙ У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
Рецензія
У рефераті на основі аналізу європейського законодавства виділяються основні типи правового регулювання лотерейної діяльності в європейських країнах, визначаються можливості запровадження оптимальної для України моделі лотерейного ринку з огляду на відсутність профільного закону у цій сфері.
Разом із тим, за своїм змістом державні монополії у багатьох країнах розрізняються. Найсуттєвіші їх відмінності можна прослідкувати, виходячи саме із правового статусу операторів лотерей у фінансово-кредитній системі кожної держави. Запозичення зарубіжного досвіду для вдосконалення вітчизняної моделі побудови лотерейного ринку відтак, на нашу думку, є досить слушним.
Ключові слова: правове регулювання, господарська діяльність з випуску та проведення лотерей, лотерейне законодавство.
Вступ
Азартні ігри широко розповсюджені в країнах Європи. Законодавство Європейського Союзу дозволяє проведення азартних ігор.
Гральний бізнес у всьому світі є одним із найприбутковіших видів господарської діяльності. Не останнє місце серед його різновидів займає лотерея, яка завдяки своїй масовості здатна акумулювати значні фінансові ресурси населення, перерозподіляючи їх залежно від цілей, поставлених перед організаторами гри. Саме цим, насамперед, зумовлена підвищена увага розвинутих держав Європи, яка прикута до належного нормативно-правового регулювання та контролю за гральним бізнесом, у тому числі за лотереєю. Розвинуті європейські країни ще в середині ХХ ст. дійшли висновку про необхідність монополізації лотерейного ринку та заборони діяльності на ньому будь-яких суб’єктів, крім держави (Австрія, Великобританія, Німеччина, Франція та ін.). Такий самий шлях організації та проведення лотерей обрали країни, які тільки ввійшли до складу Європейського Союзу, а ще недавно входили до складу СРСР або так званого соціалістичного табору - Латвія, Польща, Угорщина, Румунія.
Як свідчить практика, державні компанії або державні компанії-філії є найбільш підходящими для вирішення тих завдань, які виникають у результаті проведення лотерей і азартних ігор. Адже лише такими суб’єктами господарювання можуть бути досягнуті та дотримані вимоги до азартних ігор:
Основне виправдання монополій полягає не тільки в тому, що за допомогою лотерей збирають гроші на доброчинні цілі або для потреб держави. Державні лотереї організовуються з метою спрямування в певне русло пристрасті до азартних ігор, а також зменшують ризик обману та соціальних безладів.
Лотерейна діяльність у країнах із розвиненою ринковою економікою та демократією має дуже важливе соціально-економічне значення. З одного боку, лотерея є важливим джерелом поповнення державного бюджету та благодійних фондів, діяльність яких спрямована на розвиток фізичної культури та спорту, підтримку інвалідів, дитячих закладів, культури та національного надбання, з іншого - цій грі притаманний азарт, елемент людської психології, що може використовуватись у протиправних цілях. Саме тому органи державної влади більшості країн намагаються створювати організовані державні лотереї, що відволікають населення від участі в підпільних азартних іграх.
Мінімальною сумою для жителів країн ЄС, яку вони витрачають на купівлю лотереї, є сума 90 євро на рік. Причому, рекордсменом за цим показником у Європі є Греція – середньостатистичний грек витрачає на лотерею до 470 євро на рік.
При цьому украй важливо пам'ятати, що, купуючи лотерею, середній європеєць не стільки дає волю своєму азарту і жаданню легкої наживи, скільки віддає гроші на благодійні цілі. Зрештою, у всіх європейських країнах основною метою проведення лотерей є збір коштів на різні соціальні проекти і на підтримку спортивних заходів. Звичайно, самі оператори мають і чисто меркантильні інтереси, але вони все ж таки вторинні.
Найбільшої популярності лотереї досягли в країнах з відносно низькими доходами населення – у Латинській Америці, Південно-Східній Азії. Там, де люди живуть бідно, для лотерейників роздолля, вони користуються наївною вірою темпераментних і азартних південців у казку із щасливим кінцем.
За своїм змістом державні монополії у багатьох країнах розрізняються. Найсуттєвіші їх відмінності можна прослідкувати, виходячи саме із правового статусу операторів лотерей у фінансово-кредитній системі кожної держави.
Правове регулювання господарської діяльності з випуску та проведення лотерей у країнах Європейського Союзу
Державні монополії у багатьох країнах розрізняються. Найсуттєвіші їх відмінності можна прослідкувати, виходячи саме із правового статусу операторів лотерей у фінансово-кредитній системі кожної держави.
Джерелами грального законодавства в європейських країнах є: конституції, законодавчі акти, акти вищих органів виконавчої влади, рішення місцевих органів влади. У федеративних країнах такий вид господарювання може регулюватися нормативно-правовими актами суб’єктів федерації. У державах англосаксонської правової сім’ї важливу роль відіграють рішення судів, судові прецеденти.
Правове регулювання відносин, пов’язаних із випуском та проведенням лотерей, безпосередньо в конституціях зарубіжних країн є дуже рідкісним явищем, адже вони виступають основою всього законодавства, у тому числі у сфері лотерей. Але такі випадки існують. Так, ст. 106 Конституції Швейцарії, прийнятої у 1999 р., цілковито присвячена регулюванню сфери грального бізнесу. Зокрема, у ч. 3 ст. 106 цього документа зазначено, що законодавство про азартні ігри та лотереї підлягає віданню Союзу. Конституційний кодекс Німеччини непрямо надає землям компетенцію видавати закони, що стосуються лотерей, та дозволяти їх проведення на своїх територіях. Землі, за попередньою згодою, мають також право на проведення спільних лотерей на відповідних адміністративно-територіальних одиницях. У переважній більшості країн конституції містять лише основи, а безпосереднє регулювання здійснюється законами. Залежно від предмета регулювання закони носять загальний або спеціальний характер. Закони загального характеру регламентують увесь комплекс відносин, пов’язаних із діяльністю з організації та проведення азартних ігор та (або) парі на території держави, вони встановлюють загальні правила регулювання. Як правило, такі закони встановлюють загальні правила ведення грального бізнесу, визначають мету та принципи регулювання.
Як правило, господарська діяльність із випуску та проведення лотерей урегульована спеціальними законами, які деталізують основні положення конституцій і законів загального характеру у сфері азартних ігор.
В Англії порядок проведення лотерейної діяльності врегульований як законами, так і підзаконними актами. Проведення лотерей до 1994 року у Великобританії було взагалі заборонено. Акт від 1994 року дозволив проводити лотереї єдиному оператору, котрий визнається урядом кожні 5 років. 7 квітня 2005 р. парламент Великобританії прийняв новий закон «Про азартні ігри» [2]. Робота над ним тривала декілька років, до неї залучалися представники грального бізнесу, суспільства та держави. Цей закон детально регулює практично всі існуючі вияви азарту (тоталізатори, лотереї, казино, гральні автомати тощо), встановлює систему державних органів у сфері грального бізнесу, заходи з боротьби з ігроманією, захисту дітей тощо. Разом із тим у законі, в якому розглядається лотерея як вид діяльності, що підлягає ліцензуванню, зазначається, що участь у лотереї, яка є частиною Національної лотереї, вважається не азартною грою відповідно до цього закону (ст. 15). Таким чином, національна лотерея не підпадає під дію загального закону «Про азартні ігри» та регулюється окремим законодавством, зокрема, законом «Про національну лотерею» 1993 р., із змінами та доповненнями, внесеними законами у 1998 р. та 2005 р. Норми цього закону деталізуються в Положенні про Національну лотерею, затвердженому урядом країни у 1994 р., яке встановлює різноманітні заборони та обмеження стосовно продажу білетів лотерей, що є частиною Національної лотереї.
25 травня 1994 р. переможцем конкурсу на отримання ліцензії на право організації та проведення Національної лотереї стала приватна компанія «Camelot». Вона перемогла в боротьбі за ліцензію, оскільки подана нею заявка передбачала найнижчі строки покриття операційних витрат та отримання прибутку, містила найпривабливіші перспективи отримання великих сум грошей, які будуть спрямовуватися на благодійність. Ліцензія на право проведення Національної лотереї видається на 7 років, за що справляється плата. Так, у 1994 р. вона становила 25 000 фунтів стерлінгів, у 2001 році - 70 000 фунтів стерлінгів.
«Camelot» є єдиною компанією, що має право проводити національні лотереї, акціонерами якої виступають лише приватні (недержавні) товариства з обмеженою відповідальністю. Зокрема, «Cadbury Schweppes plc» належить 26,67 % акцій, «De La Rue plc» - 26,67, «International Computers Limited plc (ICL)» - 20,00, «Racal Electronics plc» - 26,67 %. Національний інтерес і статус лотереї забезпечується розподілом доходу від продажу лотерей: 50 % розподіляється серед переможців лотереї (приблизно 4 000 000 фунтів стерлінгів щотижня); 28 спрямовується на доброчинність (щотижня компанія направляє гроші Фонду розповсюдження національної лотереї на шість благодійних цілей, які визначаються парламентом країни); 12 сплачується уряду як мито, податок та ПДВ; 5 направляється роздрібним розповсюджувачам лотерей як комісія (наприклад, за перші сім років проведення національної лотереї вони заробили 281,7 млн фунтів стерлінгів як комісію від продажу лотерей); 5 отримує «Camelot», при цьому чистий прибуток компанії становить лише 0,5 %.
У Німеччині, як і в більшості країн Європи, лотереї й азартні ігри є предметом державної монополії. Як правило, вона забезпечується державними компаніями або державними компаніями-філіями, які їх провадять.
У Федеральній структурі
Незважаючи на федеративний устрій Німеччини, у країні діють дві національні лотереї. Перша («SKL») була заснована 10 вересня 1947 р. відповідно до державної угоди між землями Баварія, Вюртемберг Баден та Хессе. Друга («NKL Nordwestdeutsche Klassenlotte- rie») є державною лотереєю, яка спонсорується 10 землями (Берлін, Бранденбург, Бремен, Гамбург, Мекленбург-Ворпоммерн та ін.).
В Австрії організація та порядок проведення лотерейної діяльності врегульовані Федеральним законом від 29.11.1989 р. № 620, в якому зазначено, що право регулювання випуску та проведення лотерей належить Федеральному уряду, а діяльність така здійснюється на підставі ліцензії, яку видає Федеральне міністерство фінансів (розділ 1, ст. 1, § 14 закону). Правом запровадження лотерей у цій країні наділений лише один оператор, який отримав ліцензію, - Австрійські лотереї. Існуючі правові норми, що регулюють гральний сектор Австрії, перш за все спрямовані на захист гравців від надмірного поширення лотерейних продуктів і недобросовісних операторів. Слід зазначити, що надаючи ліцензію лише одному ліцензіату, федеральний уряд, який є монополістом, має можливість захистити громадський порядок та інтереси фіскальної політики.
Щоб зменшити небезпеку для гравців, які входять до категорії ризику, Австрійські лотереї встановили обмеження максимально можливої витраченої суми в розмірі 500 євро на тиждень, з метою запобігання будь-якої не- контрольованої пристрасті до азартних ігор, що проводяться через мережу Інтернет. Інтернет- ігри в Австрії доступні лише з 16 років.
Закон від 22 липня 1991 року [1] уповноважує Національну лотерею Бельгії на організацію публічних (масових) лотерей у суспільних інтересах на комерційних засадах. Національна лотерея є публічною установою категорії С, яка діє самостійно під наглядом міністра фінансів. Види лотерей, що проводяться установою, визначаються королівським декретом, що приймається за поданням міністра фінансів. Напрями використання прибутків від проведення лотерей визначаються також королівським декретом, за поданням міністра фінансів та за погодженням із Кабінетом Міністрів.
Національна лотерея керується радою директорів, що складається із 10 членів, які призначаються та звільняються королем за поданням (рекомендацією) міністра фінансів. Президент Національної лотереї повинен бути службовцем міністерства фінансів Бельгії, а інші члени Ради директорів – службовцями в інших державних установах або контрольованих державою громадських організаціях.
У структурі Національної лотереї передбачається також Керуючий комітет, що складається з 6 членів, нагляд за якими здійснюється Радою директорів. Оперативним управлінням оператора опікується генеральний директор, який включається до Керуючого комітету. Генеральний директор бере участь у засіданнях Ради директорів із правом дорадчого голосу. Він представляє Національну лотерею у взаємовідносинах із будь-якими третіми особами без доручення. Нагляд за міністром фінансів у зазначеній сфері здійснює урядовий комісар, який призначається королем за поданням міністра. Комісар бере участь у засіданнях Ради директорів із правом дорадчого голосу.