Правовая защита интернет сайтов в Украине

Захист особистих немайнових і майнових прав суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Під порядком захисту розуміють застосування належної форми, засобів та способів захисту. Найбільшу практичну цінність та ефективність серед названих форм захисту має цивільно-правовий захист, який реалізується у рамках юрисдикційної форми. Під способами захисту авторських прав розуміють закріплені законом матеріально-правові засоби примусового характеру, шляхом яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Необхідно зазначити, що способи захисту авторського права в Інтернеті не відрізняються від традиційних способів захисту, оскільки суть порушень у принципі залишається тією ж, отже, й способи захисту будуть традиційними, лише з урахуванням специфіки мережі Інтернет.

Дисертант вважає, що достатніми та належними умовами у даному випадку будуть наступні договори: договір на створення Інтернет-сайту  з відповідними актами приймання-передачі; договір на розміщення Інтернет-сайту на сервері. За допомогою цих договорів, можна буде підтвердити те, що Інтернет-сайт створений саме цією особою, встановити дату його створення та дату розміщення у мережі. На практиці основою проблемою є доведення того, що саме ці елементи Інтернет-сайту були створені автором. У даному разі, враховуючи недосконалість цієї системи, можна запропонувати певні можливості для захисту прав автора. Так, дисертант визначає, що потрібно доведення права авторства на конкретний Інтернет-сайт. Враховуючи, що Інтернет-сайт має графічний вигляд та будь-яка зміна у програмному коді призведе до зміни зовнішнього вигляду, необхідно якось закріпити на об’єктивному носієві саме цей зовнішній вигляд елементів Інтернет-сайту. Багато авторів пропонують інший спосіб, за допомогою якого можна доводити своє авторство. Цей спосіб був умовно названий Web-дипозитарій та полягає у використанні можливостей сучасної нотаріальної системи. Отже, після створення Інтернет-сайту, автор робить його примірник на постійному інформаційному носієві (наприклад на компакт-диску) та відповідно передає на зберігання у нотаріальну контору. Але, вказані способи є недосконалими, оскільки потребують зайвих дій від автора та є незручними у використанні. На нашу думку, єдиною більш-менш реальною можливістю довести своє авторство, яке не буде пов’язане з недоліками попередньо досліджених способів, є покладення певного обов’язку на власників серверів, на яких розміщені Інтернет-сайти.

Як вже зазначалося, після розробки Інтернет-сайту його потрібно розмістити у мережі Інтернет, для цього слід звернутися до провайдера та отримати унікальну адресу та відповідне місце на його сервері, який має постійне підключення до мережі Інтернет. Таким чином, у правовідносинах між автором та власником сайта виникає третя особа – провайдер, який, на нашу думку, може стати тим об’єктивним учасником, який потрібен для доведення певних фактів авторства. На думку дисертанта, щоб зробити це об’єктивним, таким, що не буде залежати від волі сторін, потрібно розробити певну статистичну програму, яка б робила моніторинг змін до Інтернет-сайту, зокрема заносила до бази даних інформацію про те, коли та яка інформація змінювала Інтернет-сайт. Поставити цю програму на сервері провайдера. Це дозволить встановлювати, коли та що було розроблено автором Інтернет-сайту, оскільки тільки автор може законним шляхом вносити зміни до Інтернет-сайту. Відповідно ця програма повинна мати архів, який протягом декількох років відповідно зберігатиметься. Та буде необхідно внести зміни до Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, до якого ввести ліцензування провайдерских послуг. Відповідною умовою ліцензування стане наявність та обов’язок застосовувати програму, яка відповідно повинна бути захищена від сторонніх змін у її базі даних. Завдяки цьому автор Інтернет-сайту зможе довести, що саме ним у певний період часу було розроблено зазначений Інтернет-сайт.

Аналіз можливих засобів  захисту дозволяє дійти висновку про те, що найбільш ефективними засобами захисту прав автору Інтернет-сайту є стягнення грошової компенсації та моральної шкоди.

У підрозділі 3.3. «Особливості договірних зобов’язань зі створення Інтернет-сайту та хостингу» аналізуються співвідношення договорів підряду та авторських договорів, положення запропонованого новим Цивільним кодексом України договору про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності, визначаються істотні умови найважливіших договорів, які укладаються з приводу Інтернет-сайту.

Аналіз відносин у  сфері Інтернету дозволив дійти  висновку, що під час створення  Інтернет-сайту відбуваються певні  процеси, які мають бути врегульовані в договорі. Зокрема, це – замовлення Інтернет-сайту, розміщення Інтернет-сайту  у мережі Інтернет. Отже йдеться про два договори, які стосуються Інтернет-сайту, а саме: договір, за яким автор зобов’язується на замовлення Замовника створити Інтернет-сайт та передати його та виключні майнові права на нього Замовникові. Другий договір стосується надання послуг з хостингу, згідно з яким провайдер надає особі послуги з розміщення Інтернет-сайту на сервері (тобто надання на сервері дискового простору для розміщення Інтернет-сайту), надання йому унікальної адреси та забезпечення відповідної підтримки його діяльності.

Предметом першого договору буде створення Інтернет-сайту та перехід майнових прав на нього до замовника. Обов’язковим для договору є визначення назви Інтернет-сайту, змісту сайту (розділи, можливо, система  навігації (лінійна, павутина тощо), система пошуку тощо), мови, якою буде написаний сайт та якою він буде переглядатися, браузери, в яких він буде переглядатися. Фактично усі зазначені умови спрямовані на індивідуалізацію предмета договору. Об’єктом даного договору у нашому випадку буде Інтернет-сайт, умови використання якого та майнові права щодо якого будуть передаватися за даним договором. Суб’єктами даного договору буде, з одного боку, фізична або юридична особа (замовник) та з другого – фізична особа (автор) або юридична особа (виконавець). Окремо слід оговорити порядок створення Інтернет-сайту, строки створення, питання конфіденційності використання інформації, використання об’єктів права інших осіб тощо. Даний договір є двостороннім. Щодо змісту прав сторін, то він випливає з предмета даного договору та порядку створення Інтернет-сайту. Враховуючи те, що спеціальних вимог щодо платності таких договорів чинне законодавство не містить, то питання платності або безоплатності залишається на розгляд сторін. Також у договорі має бути чітко оговорено, які саме майнові права переходять до замовника Інтернет-сайту. Відповідно до ст. 33 Закону України “Про авторське право і суміжні права” договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється право, що передається, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди). Існує також проблема, пов’язана з вимогою визначення території, на яку будуть поширюватися авторські права, оскільки Інтернет не має території. Тому визначити територію у договорі можна лише умовно, пов’язавши її з територією місцезнаходження серверу, на якому планується розмістити Інтернет-сайт або потенційними користувачами Інтернет-сайту.

Договір на розміщення Інтернет-сайту  у мережі Інтернет має ще назву договору хостингу. Ця назва пов’язана з назвою комп’ютера – тобто хостом, який постійно зв’язаний з мережею Інтернет. Якщо проаналізувати предмет даного договору на відповідність вимогам Цивільного кодексу України, то з необхідністю випливає висновок про те, що даний договір належить до категорії договорів надання послуг. Отже, за договором надання послуг з розміщення Інтернет-сайту у мережі Інтернет провайдер зобов’язується за завданням замовника надати послугу з розміщення Інтернет-сайту на власному сервері та його підтримку протягом дії договору, а замовник зобов’язується оплатити зазначену послугу. Аналіз правовідносин сторін у процесі надання такої послуги дає можливість виділити окремі обов’язкові елементи предмета даного договору. Отже, під розміщенням Інтернет-сайту слід розуміти: по-перше, надання дискового простору на сервері провайдера; по-друге, розміщення файлів Інтернет-сайту на сервері; по-третє, реєстрацію Інтернет-сайту – надання йому власної ІР адреси; в-четвертих, підтримку безперервного забезпечення доступу до Інтернет-сайту користувачам мережі Інтернет. Фактично послідовне надання зазначених окремих послуг і складатиме предмет договору на розміщення Інтернет-сайту у мережі Інтернет. Відсутність будь-якого з цих елементів призведе до того, що користувач мережі Інтернет не зможе отримати доступу до сайту, що є метою замовника за цим договором, тому сторонам потрібно досягнути окремо згоди щодо адреси, яку Інтернет-сайт отримує у результаті дій провайдера. Враховуючи, що власник Інтернет-сайту має право змінити провайдера у майбутньому, то необхідно у договорі передбачити, щоб ця унікальна електронна адреса була зареєстрованою на ім’я замовника. У такому випадку замовник не матиме проблем з майбутньою зміною провайдера. Сторонами даного договору, з одного боку, буде провайдер, тобто організація, яка має у своєму володінні сервер, на якому буде розміщений Інтернет-сайт, та власник Інтернет-сайту, який може бути або автором, або особою, яка отримала на нього права на підставі закону або договору.

У Висновках автором викладені основні положення і результати проведеного дисертаційного дослідження, що мають теоретичне та практичне значення. Визначені проблеми практичного застосування норм чинного законодавства з питань авторського права щодо Інтернет-сайту. Дається поняття Інтернет-сайту та його відповідність ознакам, що ставляться до об’єкту авторського права. Визнається необхідність внести зміни до чинного Цивільного кодексу України, Закону України «Про авторське право і суміжні права», інших нормативно-правових актів, з метою їх приведення у відповідність до сучасних вимог, з привод нового об’єкта авторського права – Інтернет-сайту.

Аналіз правової природи  договорів, що укладаються стосовно Інтернет-сайту дозволяє дійти висновку, що ці договори є складними з точки  зору як юридичної техніки їх написання, так і з точки зору умов, щодо яких необхідне досягнення згоди для забезпечення належного рівня правового захисту прав сторін. Вважаємо, що затвердження на рівні Наказів Міністерства науки та освіти України з подальшою публікацією в пресі Типових догорів, які зазвичай укладаються у цій сфері, буде саме тим вирішенням проблеми належної правової охорони Інтернет-сайту, яке потрібне в умовах невисокої правової обізнаності авторів України.

Обґрунтовано найбільш ефективні напрямки правової охорони  Інтернет-сайту, зокрема визначено  на законодавчому рівні правовий режим Інтернет-сайту шляхом внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України “Про авторське право і суміжні права”; визначено особливості правового захисту прав автора Інтернет-сайту; розробка та розповсюдження Типових договорів на створення Інтернет-сайту та хостингу.

Для доведення у суді виникнення моменту, з якого у  автора Інтернет-сайту виникло право  на будь-який з його елементів, запропоновано  розробити певну програму статистики, яка б здійснювала моніторинг змін до Інтернет-сайту, а саме заносила до бази даних інформацію про те, коли та яка інформація змінювала Інтернет-сайт. Встановити цю програму на сервері провайдера. Це дозволить довести факт того, коли та що було розроблено автором Інтернет-сайту, оскільки лише автор може законним шляхом вносити зміни до Інтернет-сайту. Обґрунтовано вимоги до цієї програми, зокрема ведення архіву, який протягом декількох років підлягатиме відповідному зберіганню, відповідальність щодо цього потрібно покласти на провайдера. Для правового оформлення такої діяльності доведено доцільність внесення змін до Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 року № 1775-III, яким ввести ліцензування провайдерских послуг, відповідною умовою такого ліцензування стане наявність та обов’язок застосовувати цю програму, яка повинна бути захищена від сторонніх змін, у своїй базі даних. Завдяки цьому автор Інтернет-сайту зможе доводити, що саме ним у певний час було розроблено зазначений Інтернет-сайт.

Розроблено та запропоновано проект Закону України «Про внесення змін та доповнень до деяких законів України (про врегулювання правовідносин щодо Інтернет-сайту)» та Наказу Міністерства освіти та науки України «Про затвердження типових договорів стосовно Інтернет-сайту».

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ  ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ:

1. Гура М. В. Проблеми правової охорони комп’ютерних програм у зв’язку зі змінами у законодавстві з інтелектуальної власності // Держава і право: Збірник наукових праць. – Вип. 22. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. 354–359.
2. Гура М. В. Правовий статус Інтернет-сайту та його елементів // Держава і право: Збірник наукових праць. – Вип. 23. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. 282–286.
3. Гура М. В. Деякі актуальні проблеми правової охорони Інтернет-сайту в Україні // Правова держава. – Вип. 16. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 449–456.
4. Гура М. В. Істотні умови договору про створення за замовленням та використання Інтернет-сайту // Держава і право: Збірник наукових праць. – Вип. 27. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005, – С. 348 – 353.
5. Гура М. В. Особливості поняття «об’єкт авторського права» та його ознак у законодавстві зарубіжних країн // Інтелектуальна власність. – 2003. – № 3. – С. 7–12.
6. Гура М. В. Право інтелектуальної власності в Інтернеті. Правова охорона Інтернет-сайту в Україні // Український юрист. – 2004. – №  10(22). – С. 34–35.
7. Гура М. В. Правова охорона Інтернет-сайту в Україні // Юрист України. – 2004. – № 3(5). – С. 47–48.
8. Гура М. В. Особливості застосування авторського права до Інтернет-сайту // Юридичний вісник України. – 2005. – № 45. – С. 15.
9. Гура М. В. Інтернет-сайт як об’єкт авторського права // Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки: Матеріали міжнародної наукової конференції. – Ужгород: Ужгородський державний інститут інформатики, економіки і права, 2003. – С. 156–158.
10. Гура М. В. Творчість як обов’язкова ознака об’єкту авторського права за новим цивільним законодавством України // Проблеми кодифікації законодавства України: Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. 80–83.
11. Гура М. В. Проблеми співвідношення «традиційних» та «нових» об’єктів авторського права // Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний, інформаційно-технологічний та освітньо-правовий аспекти: Матеріали міжнародної наукової конференції. – Ужгород: Ужгородський державний інститут інформатики, економіки і права, 2003. – С. 145–147.

Гура М.В. Правова охорона Інтернет-сайту в Україні. – Рукопис.