Поняття та класифікація об'єктів цивільних прав

У приватизаційних паперах також міститься інформація про умови і порядок їх використання та про права власника.

Приватизаційні папери використовуються громадянами Украї­ни лише шляхом їх обміну на паї, акції, інші документи, що вста­новлюють та засвідчують право власності на частку державного майна відповідно до номіналу приватизаційного паперу з обо­в'язковим відображенням змісту обмінної операції як на самому приватизаційному папері, так і в супутніх документах, і супровод­жується погашенням приватизаційного паперу. Угоди, укладені з використанням приватизаційних паперів для цілей, не передба­чених Законом “Про приватизаційні папери”, є недійсними.

Громадяни мають право застосовувати приватизаційні папери одного виду в різних сферах приватизації шляхом забезпечення їх взаємного конвертування. Конвертованість приватизаційних паперів у період приватизації забезпечується встановленням ко­ефіцієнтів для перерахунку номінального значення паперу од­ного виду при його конвертуванні в інший.[10] Розглянуті тут види цінних паперів названі в ст.3 Закону “Про цінні папери і фондову біржу” вичерпним переліком, який уяв­ляється невиправдано обмеженим. В цивільному обороті беруть участь й інші документи, які за своїм призначенням можна було б віднести до цінних паперів. Це інвестиційний сертифікат, ком­пенсаційний сертифікат, чек, коносамент тощо.

Відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвес­тиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. інвестиційний сертифікат є цінним папером, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Компенсаційні сертифікати можуть використовуватися для прид­бання акцій акціонерних товариств, що створюються в процесі приватизації державного майна[11].

Разом з тим слід мати на увазі, що існують зобов'я­зання держави перед громадянами України щодо компенсації гро­шових заощаджень, передбачено, що не використані для прива­тизації державного майна компенсаційні сертифікати може бути повернуто вкладникам до установ Ощадного банку України[12].

Чек застосовується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юри­дичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахун­ковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів[13].

Коносамент є товаророзпорядчим документом, що посвідчує право його держателя розпоряджатися зазначеним в коносаменті вантажем і отримати вантаж після завершення перевезення. Ко­носамент головним чином застосовується при здійсненні мор­ських перевезень і є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Реквізити коносамента визначені ст. 138 Кодексу торговельного мореплавства України. Передача коносамента здійснюється з дотриманням таких правил: 1) імен­ний коносамент може передаватися за іменними передаточними написами або в іншій формі з дотриманням правил, установле­них для передачі боргової вимоги; 2) ордерний коносамент може передаватися за іменними або бланковими передаточними на­писами; 3) коносамент на пред'явника може передаватися шля­хом простого вручення (ст. 140 КТМ України).

Таким чином, охарактеризовані документи, як видно, мають ознаки цінних паперів, але в законодавчому порядку такими не визнані. В зв'язку з цим було б доцільно включити їх до переліку цінних паперів, закріпленого Законом “Про цінні папери та фондову біржу”, а сам перелік зробити відкрит

Розділ ІV. Вексель як об'єкт цивільних прав

4.1. Джерела вексельного законодавства.

В господарському обороті широке застосування належить векселю. Введений в обіг для заміни готівки, коли шляхи сполучення були малонадійними, а гроші — тільки металевими, вексель пройшов декілька етапів еволюції. Спочатку він був формою розрахунків. Мова йшла, по суті, про письмовий документ, який клієнт вручав своєму банку. Останній поручав своєму банку-кореспонденту, який знаходив­ся в іншому місті, виплатити суму грошей, вказану у векселі, іншій особі, ім'я якої зазначено у векселі. З XVIII століття век­сель почав виконувати функцію кредитування.[14] Векселедавець, складаючи вексель, вказував в ньому віддалений термін плате­жу, в результаті чого з'являлась можливість продати товар, який був придбаний в обмін на вексель.

В сучасних умовах в світі існує дві основні системи вексельно­го законодавства. Одна з них заснована на основі Женевської вексельної конвенції від 7.06.30 р. № 358, яка встановила “Од­наковий закон про переказний і простий вексель”. Країни, які входять в Женевську систему вексельного законодавства, уніфі­кували своє законодавство на основі названої конвенції або прий­няли закони, змістом відповідні цій конвенції.

Друга світова система вексельного законодавства заснована на англійському Законі про переказні векселі 1882 року. До неї на­лежать країни, які входять до “Загального права”.

Самостійну групу складають країни, вексельне законодавство яких не входить ні в одну із названих систем і врегульоване національними нормами права.

Україна входить до першої із названих систем вексельного за­конодавства. В Україні запроваджено вексельний обіг з використання простого і переказного векселів відповідно до “Однакового закону про переказний і простий вексель”, прий­нятого Женевською конвенцією в 1930 році (далі пойменований Женевський вексельний закон)[15].

Керуючись Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” та враховуючи, що Положення про переказний і простий вексель, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341 розроблялось відповідно до Женевського вексельного закону, вексельний обіг на території України здійснюється з дотриманням вимог цього Положення.

Слід зазначити, що Положення про переказний і простий век­сель 1937 року відтворює зміст Женевського вексельного закону.

Крім того, Постанова Кабінету Міністрів України і Національ­ного банку України від 10 жовтня 1992 року № 528 підтвердила дію в Україні вказаного Положення. В Україні прийнято також ряд інших законодавчих і підзаконних нормативних актів, які регулюють окремі питання вексельного обігу. Серед них Закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про заставу”, “Про підприємства”, Укази Президента України “Про інвес­тиційні фонди та інвестиційні компанії”, “Про сплату держав­ного мита за вексельні бланки”. Інструкція про порядок вчи­нення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена нака­зом Міністерства юстиції України № 18/5 від 18.06.1994 р.

Законодавством встановлюється спеціальний правовий режим щодо складання і форми векселя, терміну платежу для пред'яв­лення векселя до оплати, пролонгації векселя, протесту на ви­падок несплати, терміну позовної давності.

4.2. Поняття і види векселя.

Векселем є документ, який складений за встановленою законом формою і містить безумовне зобов'я­зання або вказівку векселедавця сплатити власнику векселя (век-селеутримувачу) у встановлений термін вказану суму грошей.

Як цінний папір вексель визначає взаємовідносини особи, яка його склала, особи, яка повинна здійснити платню, і особи, на користь якої повинна бути здійснена платня.

Зобов'язання або вказівка векселедавця не пов'язані з вико­нанням яких-небудь договірних зобов'язань векселеутримувачем. Права добросовісного векселеутримувача не можуть заперечува­тися умовами угоди, на підставі якої складений вексель.

В законодавстві України вексель визначений як “цінний папір, який свідчить про безумовний обов'язок векселедавця сплатити після настання терміну вказану суму грошей власнику векселя (векселеутримувачу)”[16].

З наведеного визначення випливає, що вексель засвідчує безу­мовний обов'язок, векселедавця виконати вказані в ньому дії. Але аналіз вексельного законодавства дає достатні підстави для вис­новку про те, що вказане поняття відображає ознаки, властиві тільки одному із видів векселів — простому. Особливих ознак переказного векселя наведене поняття не відображає. Крім того, викликає сумнів вказівка на термін платежу, яка наведена в названому визначенні, а саме: “Сплатити після на­стання строку”.

Для векселя притаманно обмеження можливих вказівок про термін виконання зобов'язання. Обмеження встановлюються не тільки вказівкою про можливі терміни платежу, але і забороною сторін в договірному порядку обумовлювати які-небудь інші тер­міни платежу.

Відповідно до Женевського вексельного закону (ст.ст. 2, 33, 74) у векселі може бути вказаний термін платежу: за пред'явлен­ням; у такий-то час від пред'явлення; у такии-то час від скла­дання; на визначений день.

Векселі, які містять іншу вказівку на термін платежу або по­слідовність терміну платежу є недійсними. Термін платежу, вка­заний або визначений векселем, є сталим: ніякі зміни ні зако­ном, ні судом не допускаються (ст.ст. 2, 33, 74).

Проект Цивільного кодексу України врахував всі істотні озна­ки векселя і визначив його як “цінний папір, що посвідчує нічим не зумовлене зобов'язання векселедавця (простий вексель) або іншого зазначеного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням передбаченого векселем строку певну суму власнику векселя (векселеутримувачу)”.

В залежності від того, хто є платником за векселем — сам векселедавець чи третя особа, вексель може бути простим або пере-казним. У простому векселі міститься зобов'язання сплатити грошову суму, а в переказному векселі міститься пропозиція сплатити грошову суму.

У переказному векселі векселедавець пропонує іншій особі здійснити платіж грошової суми відповідно до вимог змісту век­сельного документа на користь третьої особи.

У переказному векселі векселедавець іменується трасант, а платник, який приймає переказний вексель — трасат. Особа, на користь якої здійснюється платіж за переказним векселем, на­зивається ремітентом.

В даному випадку векселедавцем (трасантом) є АКБ “Україна”, який склав наведений вексель. Пропозиція сплатити відповідну грошову суму адресована АКБ “Гарант”, який виступає платником (трасатом). Виробниче об'єд­нання “Континент”, на користь якого повинен бути здійснений платіж, в наведеному векселі є першим векселеутримувачем (ремітентом).

Слід зазначити, що, відповідно до ст.3 Женевського вексельного закону, переказний вексель може бути виданий за наказом самого векселедавця і на самого векселедавця. Тобто в одній особі співпадає трасант і трасат або трасант і ремітент.

Таким чином, за формою документ складається як переказний вексель, а за змістом присутнього в ньому зобов'язання він є простим векселем. Вирішення питання, яким є вексель — простим чи переказним — тягне за собою істотні наслідки. До пере­казного векселя застосовуються правила про акцепт, тобто згода платника сплатити за векселем. На перший погляд, пред'явлен­ня такого векселя до акцепту є зайвим, так як на ньому уже є підпис векселедавця і платника, які співпадають в одній особі. Але на випадок наявності за таким векселем регресних борж­ників порушення правила про акцепт не дає можливості притяг­нути їх до регресної відповідальності.

4.3. Форма векселя.

Особливістю векселя є його непохитно фор­мальний характер. Формалізм при складанні векселя поширюється не тільки на його форму, а і на зміст, який передається у реквізитах, що визначені законом. Г.Ф.Шершеневич з цього приводу зазначав: “Встановлена форма є суттю вексельного (а не взагалі) зобов'язання як з боку стилю, так і з боку змісту”[17].

Реквізити переказного і простого векселя визначені Женев­ським вексельним законом (ст.ст. 1, 2, 75, 76).

Переказний вексель повинен містити: найменування “вексель”, яке включене до тексту самого документа і подане тією мовою, якою цей документ складений (в юридичній літературі цей рек­візит прийнято називати “вексельною міткою”); простий і нічим не обумовлений наказ сплатити певну суму; найменування того, хто повинен сплатити (платника); зазначення строку платежу; зазначення місця, де має здійснитись платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; за­значення дати і місця складання векселя; підпис того, хто видає вексель (векселедавця).

Переказний вексель, у якому відсутній будь-який з названих реквізитів, не має сили векселя, за винятком наступних випадків: переказний вексель, строк платежу в якому не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням; при відсутності особливого зазначення, місце, позначене поруч з найменуванням платника, вважається місцем платежу і, разом з тим, місцем проживання платника; переказний вексель, у якому не вказане місце його складання, вважається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Простий вексель має містити такі реквізити: “вексельну мітку”, просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому має бути здійснений платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; зазначення дати і місця скла­дання векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Питання про юридичну силу простого векселя, який не має будь-якого з названих реквізитів, вирішується аналогічно до пе­реказного векселя.

Складання векселів в Україні має ряд особливостей, які ви­значені Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.1992 р. №528. Використовувати векселі, а також бути векселедавцями, акцептантами (особами, які здійснюють передаточний напис на векселі про перехід прав на вексель до іншої особи), а також авалістами (особами, які гарантують виконання вексельних зо­бов'язань іншої особи) можуть лише юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що визнані такими відповідно до чинного законодавства України. Векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України. Вексельний бланк заповнюється друкованим способом. Сума платежу за вексель обов'язково заповнюється цифрами і літерами. Вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та завіряють печаткою.