Поняття та класифікація об'єктів цивільних прав

Простими іменними визнаються акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових реквізитів акції. Власниками простих іменних акцій є, як правило, громадяни, йкі.в принципі,вільно розпоряджаються ними (продають, передають, дарують, обмінюють, відчужують іншим способом), але з дотриманням спеціальних правил. Так обіг іменної акції фіксуєть­ся у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До цієї книги вносяться відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів. Статутами акціонерних товариств і бланками акцій визнача­ються іменні акції, які підлягають і які не підлягають вільному відчуженню іншим особам. Якщо в акції спеціально не вказано, що вона не підлягає передачі, така акція передається шляхом повного індосаменту.

Акції на пред'явника обертаються вільно, тобто без індоса-ментних процедур. Акціонерне товариство у книзі реєстрації акцій фіксує лише загальну кількість акцій на пред'явника.

Привілейовані акції — це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонерами. При­вілеями є, перш за все, переважне право на одержання диві­дендів, а саме: річний розмір дивіденда фіксується в процентах до номінальної вартості акції і виплачується у розмірі, зазначе­ному в акції, незалежно вщ розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. Якщо прибутку відповідного року недостатньо, дивіденди по привілейованих акціях виплачуються за рахунок резервного фонду. Разом з тим, у тому разі, коли розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам по простих ак­ціях, перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може проводитися доплата до розміру диві­дендів, виплачених простим акціонерам.

Привілейовані акції дають їх власникові також переважне право на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації.

Оскільки власники привілейованих акцій ризикують менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом (тобто, якщо інше не передбаче­но статутом акціонерного товариства), власники привілейова­них акцій не мають права брати участь в управлінні акціонер­ним товариством.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що пе­ревищує 10 процентів статутного фонду акціонерного това­риства.

Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року в по­рядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за ра­хунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власни­ком грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Громадяни можуть придбати облігації лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства — за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

В Україні випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

б) облігації підприємств[7].

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, про­центними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим обігом.

Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик випуска­ються на пред'явника. Рішення про їх випуск приймається відпо­відно Кабінетом Міністрів України і місцевими Радами народ­них депутатів. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. Кошти, одержані від реалізації зазначених облігацій, направляються відповідно до державного і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місце­вих Рад народних депутатів.

Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх форм власності і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітен­том і оформляється протоколом, який повинен містити відомості, зазначені в ст. 11 Закону “Про цінні папери і фондову біржу”.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: наймену­вання цінного паперу — “облігація”, фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для про­центних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів.

Доходи по облігаціях підприємств виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.

Казначейські зобов'язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Рішення про випуск довгострокових (вад 5 до 10 років) та се-редньострокових (вад 1 до 5 років) казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України, а рішення про ви­пуск короткострокових (до одного року) зобов'язань — Міністер­ством фінансів, які визначають умови їх випуску, включаючи розмір і порядок виплати доходу.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про де­понування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати можуть бути строко­вими (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання. Законодавством передбачається видача як імен­них сертифікатів (обігу не підлягають, а їх продаж іншим осо­бам є недійсним), так і сертифікатів на пред'явника. Реквізити ощадних сертифікатів визначені в ст.18 Закону “Про цінні папе­ри і фондову біржу”.

Доход по ощадних сертифікатах виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку ви­значену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Для запровадження комерційного кредиту, поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності введено вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року[8].

Законодавством України передбачено, зокрема, використання векселів:

— для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприєм­ницької діяльності відповідно до Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. “Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України”;

— для сплати ввізного мита, податків та зборів українським виконавцем при ввезенні на митну територію України даваль­ницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів українським замовником при вивезенні давальницької сировини за межі митної території України відпо­відно до Закону України від 15 вересня 1995 р. “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”;

— в рахунок фінансування витрат державного бюджету відпо­відно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 1996 р. № 689 “Про затвердження порядку застосування век­селів Державного казначейства”;— під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвес­тора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиці­ями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвести­ційну діяльність відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. “Про затвердження Порядку ви­дачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за до­говорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплату ввізного мита у разі відчуження цього майна”;

— для оформлення простими векселями бюджетної заборгова­ності з фінансування видатків, пов'язаних з оплатою природно­го газу, що споживається бюджетними організаціями та устано­вами відповідно до наказу Міністерства фінансів та Державної акціонерної холдингової компанії “Укргаз” від 21 серпня 1996 р.

Порядок використання векселів у господарському обороті Ук­раїни регулюється Положенням “Про переказний і простий век­сель”, затвердженим Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серп­ня 1937 р. з урахуванням таких особливостей:

— використовувати векселі, а також виступати векселедавця­ми, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що визна­ються такими відповідно до чинного законодавства України;

— векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком век­селів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків Ук­раїни;

— у господарському обігу можуть використовуватись простий і переказний векселі;

— вексельний бланк може заповнюватися друкованим та не-друкованим способами;

— сума платежу за векселем обов'язково заповнюється цифра­ми та літерами;

— вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та посвщчується печаткою.

Розрізняють два види векселів: простий і переказний (ст.21 За­кону “Про цінні папери і фондову біржу”).

Простий вексель — це складений за суворо визначеною фор­мою документ, за яким боржник (векселедавець) приймає на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов'язання в зазначе­ний строк або на вимогу здійснити платіж кредитору (векселе-держателю) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець.

Переказний вексель (тратта) — складений за суворо визначеною формою документ, в якому міститься проста, нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанте) іншій особі, плат­нику (трасату) в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що в да­ному разі векселедавець сам платежу не здійснює, а переказує цей свій обов'язок на свого боржника (платника по векселю). Лереказний вексель також може переказуватись одним держа­телем іншому. Відповідно до Положення “Про переказний і прос­тий вексель” передавальний напис (індосамент) виконується на звороті векселя або на додатковому аркуші (так званий аллонж до векселя). У разі використання додаткового аркуша він пови­нен бути приєднаний до векселя клеєвим способом. При цьому індосамент, що розміщується першим на додатковому аркуші, повинен починатися на векселі і закінчуватися на додатковому аркуші, а печатка має розміщуватися на з'єднанні векселя і до­даткового аркуша.

Для здійснення платежу вексель пред'являється платнику. Його згода на оплату векселя (акцепт) оформляється написом на век­селі.

При неодержанні платежу за векселем банк платника зобов'я­заний подати вексель для опротестування від імені довірителя — банку векселедержателя.

Векселі для вчинення протесту про несплату приймаються нотаріусами на наступний день після за­кінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня[9].

Опротестований вексель з надписом про протест і актом про­тесту повертається від нотаріуса векселедержателю.

Приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержан­ня в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Приватизаційні папери можуть бути лише іменними.

Порядок випуску та обігу приватизаційних паперів визначається Законом України від 6 березня 1992 р. “Про приватизаційні па­пери”, а також іншими законодавчими актами України.

Так, запровадження в обіг приватизаційних майнових сер­тифікатів (цінних паперів, які засвідчують право власників на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна дер­жавних підприємств) у паперовій формі було здійснено згідно з зазначеним вище Законом, а також згідно з Постановою Вер­ховної Ради України від 29 липня 1994 р. “Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її ви­конанням”, Указом Президента України від 21 квітня 1994 р. “Про введення в готівковий обіг приватизаційних майнових сер­тифікатів” та Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серп­ня 1994 р. “Про заходи щодо виконання Постанови Верховної Ради України від 29 липня 1994 року “Про вдосконалення меха­нізму приватизації в Україні і посилення контролю за її вико­нанням”. Видача приватизаційних майнових сертифікатів здійснюється в порядку, встановленому Положенням про поря­док видачі приватизаційних майнових сертифікатів, затвердже­ним наказом Національного банку України від 2 грудня 1994 р. із змінами, внесеними наказом від 14 листопада 1995 р.

Приватизаційні папери мають такі реквізити: запис про при­належність паперу до України; найменування органу, що випустав папір; зазначення виду приватизаційного паперу, серії та порядкового номера; дату випуску і строк використання; номі­нальне значення приватизаційного паперу у вартісному, обчис­леному виходячи з відновної вартості майна, що приватизуєть­ся, та (або) натуральному вираженні, або в умовних одиницях; прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання власника, відо­мості про документ, що посвідчує його особу; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку устано­ви, яка видала папір.