Поняття та класифікація об'єктів цивільних прав

План

Вступ

Розділ І. Поняття і види об'єктів цивільних прав

Розділ ІІ. Речі як об'єкти цивільних орав. Класифікація речей. Майно

2.1. Засоби виробництва і предмети споживання.

2.2. Речі, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті і не вилучені з цивільного обороту.

2.3. Речі індивідуально визначені і родові.

2.4. Речі споживні і неспоживні.

2.5. Подільні і неподільні речі.

2.6. Речі головні і приналежності.

2.7. Плоди і доходи.

2.8. Гроші та валютні цінності.

2.9. Нерухомі та рухомі речі.

2.10. Майно.

Розділ ІІІ. Цінні папери як об'єкти цивільних прав

Розділ ІV. Вексель як об'єкт цивільних прав

4.1. Джерела вексельного законодавства.

4.2. Поняття і види векселя.

4.3. Форма векселя.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Радикальні економічні і політичні перетворення в суверенних державах мають на меті побудувати нову модель господарської системи. ЇЇ фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб’єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учсників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюреалізм відносин власності.

В основу законодавчих актів, що регулюють товарно грошові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції суб’єктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчіакти повинні створити рівні правові умови для діяльності товаровиробників незалежно від форм власності, передбачити організаційні форми здійснення нними підприємницької діяльності.

Посилюється роль чіткого визначення і характеристики об’єктів цивільного права в самостійній організації господарської діяльності суб’єктів товарно грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає місце в системі правових галузей. Сучасне право поділяється на окремі галузі в залежності від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональних особливостей кожної з галузей. До таких критеріїв належать: предмет, метод, правового регулювання і функції даної галузі.

Взаємодія галузей сучасного права забеспечує всебічне правове регулювання суспільних відносин в Українській державі.

Цивільне право як самостійна галузь права також має відповідний предмет, метод цивільно-правового регулювання і функції.

У діалектико-матеріалістичній філософії об'єкт визначається як зовнішній протилежний суб'єкту предмет, на який спрямо­вані пізнання і дія суб'єкта. Проте прямолінійно застосовувати це філософське положення до правових, у тому числі й цивіль­них, відносин не можна. Інакше склалося б хибне уявлення, що правовідносини — це відношення між суб'єктом і об'єктом. На­справді ж правовідносини слід розглядати як відносини між суб'єк­тами з приводу того чи іншого об'єкта. Вони складаються між особами щодо матеріального чи нематеріального блага для задо­волення своїх потреб. Тому об'єктом цивільних прав (правовідно­син) може бути те, заради чого суб'єкти вступають у вадносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення -своїх законних прав та інтересів.

Сучасний політичний та соціально-економічний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове становище громадян, організацій і їх об’єднань та встановлюються гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених конституцією й іншими законами України. Конституційні норми в яких вони закріплені, виступають основою для деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій і для визначення юридичних гарантій їх реалізації, захисту суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав, охоронюваних законом інтересів і свобод.

Розділ І. Поняття і види об'єктів цивільних прав

Об'єкти цивільних прав і об'єкти цивільних правовідносин - поняття тотожні.

У діалектико-матеріалістичній філософії об'єкт визначається як зовнішній протилежний суб'єкту предмет, на який спрямо­вані пізнання і дія суб'єкта. Проте прямолінійно застосовувати це філософське положення до правових, у тому числі й цивіль­них, відносин не можна. Інакше склалося б хибне уявлення, що правовідносини — це відношення між суб'єктом і об'єктом. На­справді ж правовідносини слід розглядати як відносини між суб'єк­тами з приводу того чи іншого об'єкта[1]. Вони складаються між особами щодо матеріального чи нематеріального блага для задо­волення своїх потреб. Тому об'єктом цивільних прав (правовідно­син) може бути те, заради чого суб'єкти вступають у вадносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення -своїх законних прав та інтересів.

В юридичній літературі побутують також інші визначення по­няття об'єкта цивільних прав. Проте, на нашу думку, вони різняться між собою в основному не за змістом, а лише за фор­мою.

Об'єкти цивільних прав за цільовим призначенням та право­вим режимом поділяються на такі види: речі, включаючи гроші, валютні цінності та цінні папери, інше майно, у тому числі май­нові права, дії (роботи) та послуги, результати творчої діяль­ності, службова та комерційна таємниця, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Розділ ІІ. Речі як об'єкти цивільних прав.

Класифікація речей. Майно

Речі є основним видом об'єктів цивільних прав. З погляду цивільного права, до них належать засоби виробництва, предме­ти споживання, предмети природи як у натуральному стані, так і створені людською працею, оскільки вони можуть служити для задоволення потреб людини. Речі, не придатні для такого задо­волення, не можуть бути об'єктами права. Не можуть ними бути і речі, якими людина взагалі не володіє (наприклад, планети, невідкриті елементи природи тощо). Отже, під речами у цивільному праві мають на увазі всі предмети матеріального світу, які можуть задовольняти певні потреби людини і бути в її володінні.

Держава встановлює відповідні правила поведінки людей сто­совно тієї чи іншої речі. На цій основі виникає термін “право­вий режим речей і майна”. Він є умовним (ніякого правового режиму речей насправді бути не може) і встановлюється не для речей, а для поведінки людей щодо тієї чи іншої речі (майна), зокрема щодо порядку володіння, користування, способів і меж розпорядження речами. Речі, залежно від особливостей їх правового режиму, поділя­ються на такі види: засоби виробництва і предмети споживання, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті або не вилу­чені з цивільного обороту; індивідуально визначені і родові; замінні і незамінні; споживні і неспоживні; подільні і неподільні; головні і приналежності; плоди і доходи; гроші; валютні цінності та цінні папери, нерухомі та рухомі речі.

2.1. Засоби виробництва і предмети споживання.

Економічно такий поділ речей застосовується у будь-якому суспільстві, оскільки жодне не може існувати, не створюючи предметів споживання за допомогою засобів виробництва — основних і оборотних. До основних нале­жать: будівлі, споруди, машини, устаткування, засоби транспорту і зв'язку. Вони використовуються багаторазово у виробничому про­цесі, поступово переносячи свою вартість на продукцію, що ви­робляється. Оборотними засобами є сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, запасні частини тощо. Предмети споживання — це речі, що використовуються безпосередньо людиною (продук­ти харчування, одяг, взуття, предмети побуту та ін.).

Юридичне значення такого економічного поділу речей поля­гає в тому, що ті чи інші засоби виробництва можуть бути тільки У відповідних суб'єктів цивільного права, які відповідно до зако­ну можуть мати у власності чи користуванні лише певні об'єкти. Закон визначає порядок розпорядження і звернення стягнення на майно, яке належить до основних і оборотних засобів і пред­метів споживання. Дозволяючи кооперативну та індивідуальну трудову діяльність, держава також визначає, які засоби вироб­ництва можуть бути на праві власності кооперативів і громадян, безпосередньо зв'язуючи це з характером дозволеної діяльності.

2.2. Речі, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті і не вилу­чені з цивільного обороту.

Вилучення речей з цивільного обороту означає, що деякі об'єкти можуть належати на праві власності лише певним суб'єктам цивільного права. Так, надра, води і ліси є У виключній власності народу України і надаються тільки у володіння і користування.

Вилучення речей з цивільного обороту також означає, що будівлі, споруди, устаткування та інше майно, яке належить до основних засобів державних організацій, не може бути предме­том застави і на нього не може бути звернене стягнення по пре­тензіях кредиторів.

Обмеження речей у цивільному обороті полягає в тому, що право власності на певні речі може бути передане іншій особі лише за умов, передбачених законом. Необхідність обмеження речей у цивільному обороті спричинюється різними обставина­ми. З міркувань держав­ної безпеки або з інших підстав деякі предмети можуть бути придбані лише з особливого дозволу (зброя, вибухові та радіоак­тивні речовини, сильнодіючі отрути тощо)[2].

Особливий правовий режим встановлено до таких предметів, як валютні цінності, дорогоцінні метали та інші речі, зазначені у ч.2 ст.129 ЦК України. Порядок укладання угод щодо них регу­люється спеціальними нормативними актами.

Всі інші — це речі, не вилучені з цивільного обороту. Вони можуть вільно відчужуватись, переходити у власність будь-якої особи на підставах, передбачених законом.

2.3. Речі індивідуально визначені і родові.

Індивідуально визначені — це речі, які відрізняються від інших за індивідуальними ознаками:

а) виділені із загальної маси речей даного роду (наприклад, з партії холодильників, приймачів);

б) єдині у своєму роді (наприклад, картина Рєпіна “Запорожці”);

в) відрізняються від інших за кількома ознаками (будинок Київського університету, завод “Арсенал”).

Родовими називаються речі, які мають єдині родові ознаки речей даного виду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом (1 т пшениці, 1 м3 дров, 10 л бензину, 5 м тканини).

Правове значення поділу речей на індивідуально визначені і родові полягає у тому, що при загибелі індивідуально визначе­ної речі боржник звільняється від обов'язку передати її кредито­ру, але зобов'язаний виплатити грошову компенсацію її вартості. Якщо ж предмет зобов'язання — індивідуально визначена річ — є в натурі, то кредитор вправі вимагати саме цю річ (ст. 265 ЦК України) і боржник не вправі замінити ЇЇ грошовою компенса­цією без згоди на те кредитора. При загибелі родових речей борж­ник, як правило, не звільняється від виконання зобов'язання у натурі, оскільки є можливість замінити річ, що загинула, іншою річчю такого роду (ст. 234 ЦК України).

Ось чому у цивільному праві родові та індивідуально визна­чені речі називають відповідно замінимими і незамінимими.

2.4. Речі споживні і неспоживні.

При використанні речі або знищу­ються повністю, або перетворюються в іншу річ, або зберігають свою цілісність тривалий час.

Речі, які при використанні знищуються повністю (наприклад, паливо, продукти харчування) або перетворюються в іншу річ (наприклад, сировина), називаються споживними. До них нале­жать також гроші, оскільки використовувати їх можна лише ви­трачаючи.

Неспожшнчми звуться речі, користуватися якими можна лише при тривалому зберіганні їх призначення (наприклад, верстати, машини, будівлі, одяг, взуття).

Поділ речей має відповідне правове значення, оскільки вка­зані речі можуть бути предметом лише певних угод. Так, пред­метом договору позики можуть бути споживні речі (фоші або речі, визначені родовими ознаками), бо позичальник, викорис­тавши одержану річ, зобов'язується повернути позикодавцеві таку суму грошей або кількість речей такого самого роду і якості (ст. 374 ЦК України). Інакше вирішується питання у договорі майнового найму, оренди, прокату. Тут предметом договору можуть бути тільки неспоживні речі, оскільки наймач при при­пиненні договору зобов'язаний повернути те саме майно, яке він одержав у тимчасове користування (ст.265 ЦК України).

2.5. Подільні і неподільні речі.

До подільних речей належать речі, які внаслідок поділу у натурі не змінюють свого господарського чи іншого призначення (наприклад, продукти харчування). Під неподільними розуміють речі, які при поділі втрачають первісне призначення. Наприклад, неможливо поділити телевізор, авто­машину, не втративши їх основного призначення. Виходячи з цього, неподільні речі не можуть бути об'єктом правовідносин, в яких йдеться про розподіл майна в натурі. У такому випадку неподільна річ продається, а поділу підлягають одержані від про­дажі гроші, або неподільна річ залишається одній особі, яка зо­бов'язується надати іншій грошову компенсацію[3].