Поняття Регламенту Верховної Ради України

Чинний регламент роботи парламенту регулює порядок діяльності Верховної Ради України та її органів, тобто забезпечує послідовність і узгодженість дій суб’єктів, процедуру реалізації ними своїх конституційних повноважень з метою забезпечення безперервності та ефективності здійснення вищого державного регулювання процесів у країні. В його змісті домінують процедурні норми. Регламент містить норми по кожному із видів конституційних процедур (правотворчого, правозастосовчого, контрольного, установчого) . За юридичною силою регламент парламенту повинен кваліфікуватись як законодавчий акт локальної дії, оскільки регулює відносини, що складаються винятково у внутрішній сфері діяльності Верховної Ради України. За формальними критеріями регламент Верховної Ради України за Конституцією має бути законом. За змістовим критерієм він стоїть одразу після Конституції, вище всіх інших законів, оскільки, як вважають В.М.Шаповал, В.І.Борденюк, Г.С.Журавльова, по-перше, регламент закріплює автономію парламенту у врегулюванні своєї роботи, по-друге, регламент визначає також законодавчу процедуру, тобто порядок формування волі народу. Тому регламент парламенту за своєю природою однопорядковий із Конституцією.

Прийнятий Верховною Радою  України Регламент  Верховної  Ради України встановив порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради , її засідань, формування державних органів, визначав законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень , та порядок здійснення  контрольних функцій Верховної Ради  . Він також визначав порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування , організація діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій.¹⁵

Проте за час, що пройшов  з моменту введення в дію  нового Регламенту , з березня 2006 року  , неодноразово порушувалося питання  про необхідність внесення змін до нього.Більше того робилося спроби це зробити, але їх конюктурний характер не дав змоги  системно коригувати  цей важливий документ. Водночас Конституційний Суд  двічі своїми рішеннями  визнавав відповідні  Регламенти. За якимим працювала  Верховна Рада, такими, що не відповідають  Конституції України.Вперше він  зробив це Рішення № 4-рп/2008 від 1.04.2008 р. (справа про Регламент Верховної Ради), визнавши неконституційною Постанову Верховної Ради «Про Регламент Верховної Ради» від 16 березня 2006 року № 3547- ІV (підпункт 4.3 мотивувальної частини)¹⁶.

Для того щоб дати можливість парламенту працювати, Верховної Ради України своєю  Постановою ¹⁷ввела у дію Тимчасовий Регламент Верховної Ради. Після цього Конституційний суд України відповідно до ч.3 ст 61 Закону України « Про Конституцій Суд України» та на підставі ст.147, 150,152 Конституції України своїм рішенням № 16-рп/2008 від 17.09.2008 визнав і Тимчасовий Регламент таким,що не відповідає  Конституції України (неконституційним).

Щоб не зупиняти роботу , Верховної  Ради України 19 вересня 2008 р. прийняла рішення  про введення в дію  нової редакції  Регламенту. Формально  він визначений  у рішенні парламенту  як новий різновид актів Верховної  Ради України- власне Регламент. Такий  підхід  до визначення цього важливого  документу  став черговим  кроком у протиборстві парламенту і Конституційного  Суду, щодо того, чим є насправді  Регламент Верховної Ради України.

Аналізуючи зміст ст.46 чинного Регламенту, С. Лінецький  та В. Крижанівський ( у коментарі  до змін у Регламенті Верховної Ради України) звертають увагу на наступне: рішеннями Верховної Ради є акти Верховної Ради, а також процедурні та інші рішення , які заносяться до протоколу пленарних засідань Верховної  Ради. Актами Верховної Ради є законами, постанови, Регламент Верховної  Ради, резолції, декларації,звернення, заяви.

У чинній редакції Регламенту Верховної Ради України до переліку актів, які приймає парламент, додано ще один – Регламент.Таким чином  Реламент приймається за процедурою прийняття закону, тоді по-перше , мають  бути виконані всі кроки, передбачені  процедурою для законів : перше читання,друге  читання тощо.Головним моментом тут  є те, що після розгляду і прийняття  закону у Верховній Раді  він  передається на підпис Президенту держави, який має право накласти вето на цей документ і надіслати його назад до парламенту зі своїми зауваженнями. Для подолання вето потрібно отримати щонайменше дві третини голосів від конституційного складу  парламенту, що нерідко є досить складним. По-друге процес прийняття змін  до Регламенту у цьому випадку стає значно протяжнішим у часі ,що теж може негативно позначитися на ефективності роботи єдиного законодавчого органу.

Отже, можна зробити висновок що регламент відіграє важливу роль у регулюванні порядку діяльності Верховної Ради України та її органів. Основна мета якого - забезпечення  безперервності та ефективності здійснення вищого державного регулювання всіх процесів у країні. Однак той факт, що регламент повинен проходити усі стадіїї прийняття так само, як закон, має досить негативний вплив ефективність роботи законодавчого органу, оскільки затягується час на формальність виконання стадій прийняття, що в свою чергу відображається безпосередньо на роботі відповідного органу і порушує баланс у всіх процесів у країні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                          ВИСНОВОК

 

 

 

Резюмуючи все вищесказане, потрібно відзначити, що регламент Верховної Ради України - це єдиний процесуальний нормативно-правовий акт, що встановлює порядок діяльності українського парламенту, має силу закону, особливий порядок прийняття, зміни і скасування.

Регламент як правовий акт  у зарубіжних країнах має різний правовий статус, а саме: є внутрішнім документом парламенту в США – принципи палат, у Данії – резолюція; у Німеччині – регламент, прийнятий постановами палат; в Угорщині – регламент, прийнятий рішенням Державних зборів; у Великій Британії – регламент резолюції палат, акти, розпорядження, в Македонії – спеціальний акт Зборів Республіки , у Республіці Казахстан – як щодо окремих палат парламенту  (Сенату і Мажилісу) , так і загальний регламент парламенту РК ; є конституційним законом в Австрії – федеральний закон «Про Регламент Національної Ради»; в Чехії – закон, що встановлює регламенти палат; у Словакії – регламент Словацької Національної Ради, прийнятий законом ; у Швеції – акт Риксдагу, прийнятий законом; у Литві – Статут Сейму, який має силу закону. Тобто парламентська практика демократичних держав стосовно регламентів є неоднозначною.

Конституція України та Регламент  Верховної Ради України (далі – Регламент) є найвищими джерелами права  з парламентської процедури. Конституція  визначила базові правила, які містять основні засади управління парламентом, тоді як Регламент охоплює більш детальне регулювання внутрішніх правил процедури, пов’язаних із порядком роботи, веденням справ і правилами розпорядку парламенту. Отже, з огляду на процесуальну складову Регламенту також можна сказати, що він загалом є процесуальним джерелом конституційного права, яке значною мірою деталізує норми Конституції, докладно визначає процедури роботи вищого законодавчого органу.

 Регламент Верховної Ради України встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради."  Регламент законодавчого органу державної влади прийнято вважати сукупність правових норм ,викладених в одному нормативно-правовому акті,які встановлюють порядок здійснення цим органом та його посадовими особами своїх повноважень.За своєю юридичною природою Регламент – це нормативний акт, який докладно впорядковує внутрішню структуру й відносини, що виникають у процесі реалізації органом державної влади своїх повноважень. Цей процесуальний нормативно-правовий акт забезпечує юридичну ефективність роботи парламенту, впорядковуючи водночас законодавчу функцію (яка є частиною правотворчості), він забезпечує й інші функції парламенту. Щодо Регламенту визначено особливий порядок прийняття, підписання та офіційного оприлюднення його Головою Верховної Ради без участі Президента . Отже , Регламент установлює парламентські процедури, що ґрунтуються переважно на нормах процесуального права та базуються на сформульованих загальних для процесуального парламентського права ідеях, принципах, вимогах та можливостях , та, маючи допоміжне, похідне значення стосовно Конституції, деталізує конституційні положення, конкретизуючи процесуальні форми їх практичного втілення.

Серед джерел конституційно-процесуального права особливе місце займають регламенти колегіальних представницьких органів. На думку В. Перепелюка саме із них розпочався розвиток конституційно-процесуального права як галузі права. Особливі властивості регламенту проявляються у його змісті, юридичній силі. Представницькі органи довільно вибирають коло суспільних відносин, які потрібно врегулювати в регламентах. Поширена є практика регулювання регламентом лише роботи ради загалом, а ось роботи її органів регулюється окремими актами. За юридичною силою регламент парламенту повинен кваліфікуватись як законодавчий акт локальної дії, оскільки регулює відносини, що складаються винятково у внутрішній сфері діяльності Верховної Ради України.

 

 

 

 

 

 

¹ Юридична енциклопедія: В 6-ти т. / Під ред. Ю. С. Шемчушенка та ін. – К.: Вид-во «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 2003. – Т. 5. – С. 256.

² Про регламент Національної ради: федеральний закон від 4.07.1975 р. // Bundesgesetzblatt fьr die Republik Цsterreich. – 1975. – № 410;  1979. – № 302.

³ Закон України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" від 01.12.2005 № 3164-IV

⁴ Порядок підготовки організаційних документів в Головному управлінні державної служби України та його територіальних органах; Затв. наказом Головдержслужби України від 27.10.2006 № 356

⁵ Регламент Кабінету Міністрів України; Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950

⁶  Большой юридический энциклопедический словарь. – М.: Книжный мир, 2000. –  С. 536.

⁷ Фрицький О.Ф. Констититуційне право. - 2002 – ст. 309-310

⁸ Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст.93 Конституції України від 28 березня 2001р.№2р/2001//Конституційний Суд України.Рішення.Висновки.-1997-2001.-Книга 2.Юрінком Інтер.-С.355-357.

⁹ Сарай Р.Д. , Белеканич А.І. Конституційне право України.-2010.-Ст.190

¹⁰ Конституційне право України/ За редакцією Тодики Ю.М. , В.С.Журавського -2002.-Ст.437.

¹¹ Конституційне право України / За редакцією  Колісника В.П. , Барабаша Ю.Г.-2008.-ст.275

¹² Конституційне право України/ За редакцією Тодики Ю.М. , В.С.Журавського -2002.-Ст.347

¹³ Конституційне право України / За редакцією Погорілко В.Ф.-200.-ст.433-434.

¹⁴ Кравченко В.В. Конституційне право України.-2004.-ст.278-280.

¹⁵ Постанова Верховної Ради України від 16 березня 2006 року № 3547/IV

¹⁶ Рішення Конституційно Суду України № 4-рп/2008 від 1.04.2008 р. (справа про Регламент Верховної Ради)

¹⁷ Рішення Конституційного Суду України №16-рп/2008 від 17.09.2008р.