Поняття Регламенту Верховної Ради України

ВСТУП

 

 

Актуальність  теми курсової роботи обумовлена тим що питання Регламенту Верховної Ради України є важливою проблемою внутрішньої політики держави. Адже неодноразово виникали сумніви та підстави вважати регламент Верховної Ради України  неконституційним , і те що регламент це не закон а підзаконний акт. Але не це не так адже регламент Верховної Ради України має вищу юридичну силу , а також є аргументи які нам наводить у своїй дисертації «Теоретичні проблеми Регламенту Верховної Ради України» Ганжа Наталія Володимирівна регламент Верховної Ради України є закон: по-перше, за своєю суттю – це єдиний процесуальний нормативно-правовий акт; по-друге, за змістом – він встановлює порядок діяльності українського парламенту. Регламент визначено як нормативно-правовий акт окремої, відмінної від закону правової форми, який уповноважений приймати парламент. Юридична енциклопедія визначає поняття «регламент» як таке, що походить від французького regle – правило, латинського regula – правило: сукупність правил, якими визначається порядок роботи органу державної влади, органу місцевого самоврядування, організації чи установи.  Ганжа Наталія Володимірівна виокремлює такі риси регламенту Верховної Ради України :

1. Письмово-документальна форма.
2. Вольовий та офіційний характер.
3. Змістова єдність із Конституцією України, він встановлює права, обов’язки та порядок їх здійснення суб’єктами парламентсько-правових відносин.
4. Приймається Верховною Радою України в порядку, відмінному від порядку прийняття конституційних та звичайних законів.
5. публікується в спеціальних (офіційних) виданнях – Відомостях Верховної Ради України та газеті “Голос України”.
6. Особливий предмет правового регулювання – це парламентсько-правові відносини.
7. Постійно діючий процесуальний нормативно-правовий характер.

Метою даної курсової є дослідження  розкрити зміст поняття “ Регламент Верховної Ради України ”, визначити стадії прийняття Регламенту Верховної Ради України, висвітлити проблематику значення Регламенту Верховної Ради України в системі нормативно-правових актів, а також визначити організацію діяльності Верховної Ради України відповідно Регламенту Верховної Ради.

Предметом дослідження є поняття регламент Верховної Ради України,організація та порядок діяльності Верховної   Ради України, а також значення Регламенту Верховної Ради України системі нормативно-правових актів.

Структура курсової роботи зумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновка та списку використаних джерел та літератури.

Перший розділ «Загальна характеристика Регламенту Верховної Ради України»  містить у собі два підрозділи – «Поняття Регламенту Верховної Ради України» та « Стадії прийняття Регламенту Верховної Ради України» в цьому розділі висвітлюється поняття «регламенту» його походження, а також процедура та стаді прийняття регламенту Верховної Ради України.

Другий розділ «Значення Регламенту Верховної Ради України для парламенту України» в цього розділі розкривається  організаційно-правова форма та порядок роботи парламенту України.

Третій розділ «Місце і  роль Регламенту Верховної Ради України  в системі нормативно-правових актів» в цьому розділі висвітлено проблематику  місця і значення Регламенту Верховної Ради України як виду нормативно-правового акту в системі законодавства України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГЛАМЕНТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

1.1. Поняття Регламенту Верховної Ради України

Юридична енциклопедія визначає поняття «регламент» як таке, що походить від французького regle – правило, латинського regula – правило: сукупність правил, якими визначається порядок роботи органу державної влади, органу місцевого самоврядування, організації чи установи¹. Регламент – це «прийнятий розпорядок ведення зборів, засідання та інше; час, відведений цим розпорядком для доповіді чи виступу; правила, що регулюють порядок діяльності державного органу або комерційної організації; правила (постійні чи тимчасові), які регулюють внутрішню організацію та форми діяльності палати чи однопалатного парламенту, а також правове становище депутата; акти, які приймають уряди певних країн для здійснення регламентарної влади»  . Отже, регламент містить положення, які докладно визначають внутрішній порядок функціонування органу державної влади у процесі здійснення ним повноважень, закріплених законом (йдеться про динаміку, процедуру функціонування). Регламент регулює правила поведінки, зокрема внутрішні, якими визначається внутрішній порядок (розпорядок, режим) роботи Верховної Ради України. Він містить правові приписи, що встановлюють порядок, на підставі якого Верховна Рада певного скликання здійснює повноваження, визначені Конституцією, протягом відповідного строку.

Регламент як правовий акт у зарубіжних країнах має різний правовий статус, а саме: є внутрішнім документом парламенту в США – принципи палат, у Данії – резолюція; у Німеччині – регламент, прийнятий постановами палат; в Угорщині – регламент, прийнятий рішенням Державних зборів; у Великій Британії – регламент резолюції палат, акти, розпорядження; в Македонії – спеціальний акт Зборів Республіки, є конституційним законом в Австрії – федеральний закон «Про Регламент Національної Ради»²; в Чехії – закон, що встановлює регламенти палат; у Словакії – регламент Словацької Національної Ради, прийнятий законом; у Швеції – акт Риксдагу, прийнятий законом; у Литві – Статут Сейму, який має силу закону. Тобто парламентська практика демократичних держав стосовно регламентів є неоднозначною.

  У правовій системі Європейського Союзу (Acquis communautaire) терміном регламент (англ. regulation) позначають юридично обов'язковий акт, прийнятий компетентним органом ЄС, який належить до вторинного законодавства ЄС і є обов'язковим у всіх свої елементах, набирає сили закону в Європейському Союзі з моменту видання та має пряме застосування в усіх державах-членах ЄС. Регламенти приймають лише тоді, коли необхідно доповнити (а не гармонізувати) законодавство країн-членів додатковими наднаціональними правовими нормами. Регламент після набрання чинності стає інтегральною складовою законодавства держав-членів, що тягне за собою можливість його застосування в судах держав-членів ЄС стосовно громадян та компаній. Залежно від рамок регламенту кожна країна-член може за необхідності додатково приймати нормативно-правові акти, призначені забезпечити ефективне функціювання регламенту у відповідній країні. Згідно з міжнародними настановами у системі технічного регулювання терміном регламент позначають:     

Регламент (англ. regulation) - прийнятий органом влади нормативний документ, що передбачає обов'язковість правових положень.     

Технічний регламент (англ. technical regulation) - регламент, що містить технічні вимоги або безпосередньо, або через посилання на стандарт, технічні умови, настанову чи їхній зміст. Технічний регламент може бути доповнений технічною настановою, яка означує способи дотримання вимог регламенту, тобто вичерпним положенням.   

Українське законодавство визначає поняття технічний регламент вужче. Згідно з³:     

технічний регламент - закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.

В Україні діє значна кількість  затверджених відповідними центральними органами виконавчої влади (ЦОВВ) нормативно-правових актів (НПА), які містять обов'язкові вимоги до продукції, процесів, послуг і по суті є технічними регламентами в міжнародному розумінні цього  поняття. нормативно-правові акти з охорони праці, пожежної безпеки, санітарні та будівельні норми тощо.

У технологічній документації на неперервні технологічні процеси термін регламент вживають в такому значенні: 

Технологічний регламент - вичерпний звід правил, необхідний і достатній для відтворення технологічного процесу.     

Порядок розроблення і затвердження технологічних регламентів в  Україні для підприємств хімічної промисловості регламентує

У організаційно-розпорядчій документації термін регламент  
вживають в іншому значенні⁴:     

Регламент - організаційний документ, що встановлює порядок діяльності установи, колегіального або дорадчого органу.     

Прикладами таких документів можуть бути:

• Регламент Верховної Ради України, який "встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради" 
• Регламент Кабінету Міністрів України, який "встановлює порядок організації діяльності Кабінету Міністрів України, пов'язаної з виконанням його повноважень"⁵

Регламент, як правило, приймається  самим парламентом на основі та відповідно до Конституції й законів України, що визначають статус цього органу влади. Регламент не має сили закону, але його визнано джерелом конституційного права. Регламент парламенту може не бути законом, але за юридичною природою належить до нормативно-правових актів⁶. На думку О. Ющика , Регламент можна розглядати теоретично та з огляду на український досвід не як закон, а як «рівнозначний закону нормативно-правовий акт, як особливий законодавчий акт». За своєю юридичною природою Регламент – це підзаконний, внутрішній процедурний нормативний акт, який приймається парламентом відповідно до Конституції та законів, де визначено його статус, що вирізняється високим ступенем деталізації стосовно впорядкування внутрішньої структури, деталізує положення про внутрішню організацію й порядок роботи, визначає процедурні правила процесу реалізації Верховною Радою своїх повноважень протягом скликання. Він містить механізми реалізації конституційних повноважень парламенту, вирізняється високим ступенем деталізації щодо упорядкування внутрішніх відносин, які виникають у процесі реалізації зазначених повноважень, що характерно для регламенту і невластиво для закону як нормативно-правового акта.

За загальним правилом регламент можна віднести до похідного виду нормативно-правових актів, його місце в ієрархії визначається рівнем акта  основного виду, яким він приймається чи затверджується, тобто юридична сила регламенту прямо залежить від юридичної сили останнього. За  чинною редакцією Основного Закону України визначено нову форму нормативно-правового акта, що регулює порядок роботи Верховної Ради: Регламент – самостійний нормативно-правовий акт Верховної Ради, а не закон, як це було  в попередній його редакції.Конституційне положення, закріплене в частині п’ятій статті 83 Конституції, «порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією та Регламентом Верховної Ради України» має імперативний характер і означає, що в ньому передбачено вичерпний перелік актів, які можуть регулювати порядок роботи Верховної Ради: Конституція та Регламент.

Регламент законодавчого  органу державної влади прийнято вважати сукупність правових норм ,викладених в одному нормативно-правовому акті,які  встановлюють порядок здійснення цим  органом та його посадовими особами  своїх повноважень.

На долі ж регламенту випадає розкриття, уточнення, конкретизація відповідних конституційних настанов і приписів. Він має встановити такий порядок діяльності парламенту,що дозволив би йому повноцінно та автономно від інших органів державної влади здійснювати притаманні йому конституційні повноваження.

 

 

 

1.2. Порядок прийняття Регламенту України

Закон України про Регламент  Верховної Ради України  приймається  так само як інші будь-які законопроекти.

⁷Згідно з розділом IV Регламенту «Законодавча процедура» проект закону проходить певні стадії, які в сукупності становлять законодавчу процедуру. Виділяють наступні стадії :

Внесення і відкликання  законопроектів;

Розгляд законопроектів у  першому читанні ;

Розгляд законопроектів у  другому читанні;

Розгляд законопроектів у  третьому читанні;

Підготовка прийнятих  законів до направлення їх Президенту України;

Прийняття постанов Верховної  Ради України;

Зберігання та опублікування  законів та інших актів прийнятих  Верховною Радою.

Законопроекти визначені  як невідкладні , Верховна Рада України  розглядає позачергово. Такі законопроекти  мають бути терміново включені  Верховною  Радою України до порядку  денного її сесії  і розглянуті у приорітетному порядку –  раніше від інших законопроектів – на всіх стадіях законодавчого  процесу відповідно до процедури  встановленої Конституцією України  та Регламентом Верховної Ради України⁸.

Законодавча ініціатива-це офіційне внесення  до Верховної  Ради уповноваженим суб’єктом  законопроекту  або  законодавчої пропозиції. Законодавчу  ініціативу мають: Народний депутат, Президент  України, Кабінет Міністрів, Національний Банк України. Законопроект та законодавча пропозиція – дві основні форми реалізації законодавчої ініціативи. Під законопроектом розуміють текст майбутнього  закону з усіма його атрибутами(преамбулою, статтями, параграфами тощо.) а під законодавчою пропозицією – ідея або  концепція майбутнього закону. Регламент Верховної Ради передбачає  можливість застосування ще й такої форми, як поправка. Поправкою вважається пропозиція до іншої пропозиції що доповнює,що змінює  чи скасовує частину основної пропозиції. Законопроекти та законодавчі пропозиції вносяться на ім’я Верховної Ради України, реєструється в апараті Верховної Ради.⁹