Поняття, ознаки і структура права

    Екологічне  право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері освоєння, використання і охорони суспільством, державою, господарськими суб’єктами і громадянами природного середовища з метою зберігання природних багатств, запобігання екологічно шкідливого впливу господарської та іншої діяльності на середовище проживання людини.

    Норми цієї галузі права встановлюють механізм охорони природи, порядок проведення екологічної експертизи і екологічного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства і нормативів якості навколишнього природного середовища. Ця галузь сприяє і служить реалізації конституційного права громадян на безпечне природне навколишнє середовище.

    Кримінальне право — це сукупність правових норм, які визначають коло суспільне небезпечних діянь (злочинів) і міри покарання, що застосовуються до злочинців. Норми цієї галузі встановлюють правомочність компетентних органів держави щодо осіб, які скоїли злочин, підстави та умови притягнення їх до відповідальності; види і системи санкцій, склад конкретних діянь, форми і ступінь вини тощо. Метод регулювання, який використовується в галузі кримінального права, — імперативний (метод заборони).

    Цивільне  процесуальне право — це сукупність норм права, які регулюють порядок розгляду цивільних справ. Норми цієї галузі права встановлюють права і обов’язки сторін, між якими виникла суперечка про право, судових і прокурорських органів з приводу судового розгляду цивільних справ; визначають порядок подачі позовів до суду, підсудність та інші питання, які виникають у зв’язку з розглядом цивільних справ.

    Кримінально-процесуальне право — це сукупність правових норм, які регулюють діяльність органів слідства, прокуратури, суду в розслідуванні злочинів і розгляду кримінальних справ у суді. Особливістю цієї галузі права є те, що вона постає як необхідна умова реалізації норм кримінального права шляхом встановлення чіткої регламентації прав і обов’язків органів та осіб у процесі розслідування і судового розгляду. Провідним методом правового регулювання є імперативний (зобов’язальний).[3,c. 252]

     ВИСНОВОК

    Отже, наведені в курсовій роботі визначення поняття права приводять до висновку, що вони поки досить далекі від досконалості. Таким чином, остаточно не сформувавшись, повністю задовольнивши потреби державно-правової теорії і практики поняття права, не може служити ефективним засобом, або шляхом подолання негативних наслідків множинності, розрізненості і суперечності уявлень про право.

    Незважаючи  на це, більшість вчених не вважають це проблемою і притримуються  загальновизнаного поняття права, як засновану на уявленні про справедливість міру свободи й рівності, що відображає потреби суспільного розвитку, яка у своїй основі склалася в процесі повторюваних суспільних відносин і визнається й охороняється державою. В даному випадку це стосується суб’єктивного права. Щодо об’єктивного права, то визнаним є те, що це система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою норм, які регламентують суспільні відносини шляхом надання суб’єктивних прав та покладення юридичних обов’язків учасникам цих відносин, і які гарантуються та охороняються державою.

    Таке  визначення сформувалось на основі його ознак: 1) право є системою норм; 2) ці норми  є встановлені та санкціоновані  державою; 3) право завжди виражає державну волю; 4) воно є системою правил поведінки, що мають загальнообов’язковий характер; 5) право охороняється і забезпечується державою, а у разі порушення вимог, що містяться в нормах права, застосовується державний примус; 6) виступає в ролі регулятора суспільних відносин.

    Таким чином, право має загальносоціальну  цінність, служить інтересам всіх без винятку людей, забезпечує організованість, впорядкованість, стабільність і розвиток соціальних зв’язків.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Алексеев С.С. Теория права. - 2-е изд., перераб. и доб. - М.: БЕК, 1995. – с. 78 - 79.
2. Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997.- с.130.
3. Загальна теорія держави і права / За ред. Академіка АпрН України, доктора юридичних наук, проф.. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком, 1997 - с. 240-252.
4. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. - К.: Вентурі, 1996.- с.46.
5. Лукашева Е.А.  О новых направлениях исследований в общей теории права. В кн.: Актуальные проблемы теории социалистического государства и права.  М., 1977. – с. 213.
6. Мамут Л.С. Анализ правогенеза и правопонимания. Историческое в теории права. Тарту, 1989.  – с. 137.
7. Нерсесянц В. С. Из истории правовых учений: два типа правопонимания // Политические и правовые учения: проблемы исследования и преподавания. М., 1978. - c. 18-19.
8. Теория права и государства. Учебник для вузов. Под ред. Г.Н. Маслова, М.: БЕК, 1996.- c.341.
9. Теория государства и права. Учебник, 3-е розширеное издание / по ред.М.М. Марченко. – М.: Издательство ЗЕРКАЛО, 2000 – с.424-428 .