Поняття, ознаки і структура права

    6. Однією з найважливіших  властивостей права є його здатність виступати в ролі регулятора суспільних відносин. Саме в цьому полягає соціальне призначення права. Правове регулювання відбувається в результаті впливу норм права на свідомість людей, а через неї — на їх поведінку, її одноманітність і повторюваність, відповідність вимогам права становить зміст правового регулювання. Вплив права на суспільні відносини може відбуватися в кількох напрямках. Право здатне фіксувати існуючі суспільні відносини, сприяти їх розвитку, ліквідувати перепони на шляху суспільного прогресу, гальмувати розвиток тих відносин, у яких суспільство не зацікавлене, сприяти створенню умов для витіснення старих і появи нових суспільних відносин. Отже, воно може бути як творчим, так і руйнівним фактором.

    Наведені ознаки права дозволяють сформувати поняття права (об’єктивного) як систему загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою норм, що регламентують суспільні відносини шляхом надання суб’єктивних прав та покладення юридичних обов’язків учасникам цих відносин, і які гарантуються та охороняються державою.

     РОЗДІЛ 3: Структура  права.

1. Поняття структури права, її складові частини.

Структуру права складають більш менш великі об’єднання правових норм. В структурі права можна виділити наступні основні рівні:

1. право в цілому;
2. галузь права;
3. підгалузь права;
4. інститут права;
5. норма права.

    Визначення  права вже наводилося вище. Тепер  з’ясуємо такі елементи як  норма  права, галузь права, підгалузь права  і правовий інститут.

    Норма права — це соціально обумовлене, спрямоване на регулювання суспільних відносин обов’язкове для виконання правило поведінки, яке встановлюється державою і у своїй реалізації забезпечується усвідомленням виконавців, організаційною та виховною роботою і можливістю застосування державного примусу в разі порушення його вимог. Норма нерозривно пов’язана з сутністю права, оскільки є первинним елементом його структури, безпосереднім втіленням такої його ознаки, як нормативність.

    Ознаки  норм права тісно пов’язані з  суттєвими ознаками права як суспільного явища. Так, норма права завжди є правилом поведінки людей і їх організацій; в існуванні норм знаходить свій конкретний вияв нормативність права.[9, с.424-428]

    Галузь  права - це сукупність правових норм, яка  утворює самостійну відособлену частину системи права, і  регулює своїм особливим методом якісно однорідну сферу суспільних відносин. Галузями права є конституційне право, кримінальне право, сімейне право, трудове право, цивільне процесуальне право і т.д. Ознаки галузі права відображені у визначенні. Більш детально аналізуючи це поняття, слід сказати, що: галузь права - це частина системи права; всі галузі в своїй сукупності і складають систему права (або право); галузь права має внутрішню структуру а також свою систему, оскільки складається з норм права, в певному порядку з’єднаних в правові інститути, а іноді і в підгалузі права; галузь права характеризується особливим предметом і методом правового регулювання.

    Підгалузь права - це відособлена  частина галузі права, яка регулює особливі великі підрозділи суспільних відносин, які входять в сферу відносин, регульованих галуззю права. Це, наприклад, авторське, спадкове право в цивільному праві, водне, гірське право в земельному праві. Підгалузь права - необов’язковий, факультативний елемент структури права, оскільки в деяких галузях (наприклад, в кримінально-процесуальному праві) підгалузей не виділяють.

    Правовий  інститут - це сукупність правових норм, що становлять частину галузі права, які регулюють  окрему сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, в кримінальному праві є такі правові інститути, як дія кримінального закону, види кримінальних покарань, посадові злочини, злочини проти власності і ін.; в трудовому праві - охорона праці, заробітна платня, час відпочинку, робочий час і ін.

    Слід  зазначити, що така структура права  розглядалася в нашій літературі з суто нормативних позицій. Оскільки право розуміється як система  норм, то структура права трактується  як структура законодавства (розподіл права на галузі, інститути, окремі норми і т.д.).

    Окремі  вчені під правом розуміють не тільки  систему норм, але  і  сукупність ідей, норм і суспільних відносин, які відповідають принципам  справедливості, рівності, свободи. Відповідно до такого розуміння права його структура  має дещо інший вигляд.

    За  цією структурою право включає три  компоненти, три складові частини: ідеї, норми, суспільні відносини. Такі погляди  є наслідками певного праворозуміння, що  випливає з трьох об’єктивно існуючих видів правової матерії.

    Серед названих трьох елементів немає головних і неголовних, першорядних і другорядних. Кожний елемент необхідний: за відсутності хоча б одного з них ми маємо справу з іншим суспільним феноменом, але не з правом. В правових ідеях концентрується і формулюється змістовна сторона права, його сутність - справедливість, рівність, свобода. Без цих ідейних понять права немає. Але ідеї самі по собі не володіють нормативною силою, що включає потенційну можливість застосування примусу. Без цього право також не існує. Таке явище є  особливістю права, що виділяє його з-поміж інших соціальних регуляторів. Примус збільшується шляхом наділення ідей силою норм. Ті норми, що володіють силою примусу, являють характерну особливість права. Та все ж разом узяті ідеї і норми не дають повної характеристики права. Сама по собі правова норма, навіть заснована на справедливій ідеї, залишається лише декларативним гаслом, юридичним текстом. Справжнє існування права забезпечує реалізація норм, втілення їх в суспільне життя і людську практику. Тільки втілення в життя права підтверджує його функціонування як соціального регулятора. Таким чином, право характеризує поєднання всіх трьох елементів.

    Прагнення охопити в інституційному визначенні права ідеї, норми, і суспільні  відносини відображає еволюцію правової матерії. Один шлях еволюції полягає в наступному: спочатку формуються правові ідеї, потім вони втілюються в норми, а ті, у свою чергу, реалізуються в суспільних відносинах. Звідси словесна формула:  норма - модель правовідносин (точніше „законовідносин” ). Для континентальної романо-германської сім’ї права з її детальним регулюванням і великою кількістю кодифікованих актів такий шлях еволюції є типовим. Але існує і інший шлях. Спочатку формуються певні суспільні відносини, часто повторюючись вони набувають стабільності, і лише потім стають нормою. Тут послідовність інша: суспільні відносини - прообраз норми. Подібний шлях еволюції більш властивий системі загального права, що залишає значний простір для неврегульованих законами суспільних відносин.[1, с. 78 - 79]

    Наше  право тяжіє до континентальної  романо-германської системи, тому у  нас переважає перший шлях еволюції. Потрібно також мати на увазі, що існують  такі сфери суспільних відносин, які  формуються тільки в результаті дії  закону. Такими є, наприклад, пенсійні відносини. Ці відносини складаються на основі законодавчої бази. Поки закон не передбачав призначення пенсій членам колгоспів, пенсії їм не призначалися. Тільки в 1956 р. був прийнятий відповідний закон і стали складатися пенсійні відносини колгоспників. Так само відносини відповідальності можуть грунтуватися тільки на законі. Немає закону - немає відповідальності.

    Інший приклад, наше законодавство не передбачало  матеріальної відповідальності за спричинення  моральної шкоди, значить, такої  відповідальності і не існувало. В 90-х рр. закон передбачив таку відповідальність, з’явилися відповідні позови в судах і реальні відносини по відшкодуванню моральної шкоди. Відносини, де норми йдуть попереду практики, і сьогодні залишаються в українській дійсності.

    В перспективі, з розвитком елементів  ініціативи, свободи поведінки учасників  суспільних відносин, правове регулювання  таких відносин може слабшати. Розширятимуться  такі області суспільних відносин, де реальна практика передує нормам. Такі області існують і зараз, але їх порівняльно небагато. Так, наприклад, довгі роки садові ділянки знаходилися у власності трудових колективів, а окремі громадяни залишалися, згідно із законодавством, тільки користувачами. Але реальне життя йшло вперед, ділянки стали ділити, продавати, передавати в спадщину, широко застосовувалась судова практика по цій категорії справ. І лише на початку 90-х рр. реальні відносини були апробовані законом, який визнав, нарешті, право власності громадян на садові ділянки. [1, с. 78 - 79]

    І ще одне. В даний час фактично формується ринок житла. Він не має поки належного правового регулювання, але, слід зазначити, що в недалекому майбутньому таке регулювання, звичайно, з’явиться. Третій приклад. В сучасних умовах все більшого поширення набувають трудові відносини з приватними роботодавцями. Проте спеціальне правове регулювання таких трудових відносин відсутнє, оскільки до них часто виявляються не застосовні норми, які регулюють працю в державній сфері. І тут практика суспільних відносин виявляється попереду законодавця.

    Обидва  види еволюції правової матерії - від  норм до відносин і від відносин до норм - охоплюються інституційним  визначенням права як нормативно закріпленої і реалізованої справедливості.

    Таким чином, розглянуті нами теорії структури права існують незалежно одна від одної, при цьому вони взаємодоповнюються. Це, в свою чергу, сприяє з’ясуванню кола елементів права, а також допомагає збагнути їх роль та місце в його структурі. 

3.2 Загальна характеристика  основних галузей  права. 

    Як  уже зазначалось, в залежності від предмета і методу правового регулювання право поділяють на відособлені частини – галузі. Немає абсолютно визначеного і точного переліку галузей права, оскільки їх виділенням займаються в основному науковці. Розглянемо головні з них.

    Конституційне право — це сукупність правових норм, які регулюють становище людини в суспільстві і державі, принципи суспільного і політичного ладу, організацію і діяльність системи органів держави і органів місцевого самоврядування. В системі суспільних відносин, які становлять предмет цієї галузі, головне місце посідають відносини між людиною, суспільством і державою. Саме вони визначають устрій держави і її функціонування. Природа цих відносин обумовлює і методи регулювання. Домінуючим методом є імперативний. Норми конституційного права, які тісно пов’язані з владними відносинами, мають зобов’язальний і заборонний характер; а ті, що пов’язані з регулюванням статусу людини і громадянина, — переважно дозвільний характер. Норми конституційного права є провідними щодо норм інших галузей права, їх базовим нормативним матеріалом. Головним джерелом українського конституційного права є Конституція України 1996 року, конституційні закони.

    Цивільне  право — це сукупність правових норм, які регулюють сферу майнових і пов’язаних з ними особистих немайнових відносин (ім’я, честь, гідність, авторство). Вони виникають з приводу володіння, користування та розпорядження власністю, набуття її та відчуження, купівлі, продажу, спадкоємства тощо між різними суб’єктами права — фізичними і юридичними особами.

    Суттєвими ознаками суспільних відносин, які  регулюються нормами цивільного права, є наявність у них вільних (автономних) і рівних суб’єктів права (позивач — відповідач, замовник — підрядчик та ін.); відсутність відносин влади і супідрядності, що проводить чітку межу між предметом цивільного права і предметом адміністративного, фінансового права. Така природа відносин обумовлює диспозитивний (автономний) метод правового регулювання суспільних відносин, який є головним для цієї галузі права.

    В умовах становлення ринкових відносин роль цивільного права зростає. Без  розвинутого, цивілізованого ринку  формування громадянського суспільства та побудова правової держави практично неможлива.

    Адміністративне право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави. Вони і є предметом правового регулювання, їх особливістю є те, що однією із сторін тут завжди виступає державний орган або посадова особа. Тому в основі правового регулювання лежить метод владних приписів (імперативний метод) через накази, вказівки. Йому властиві ієрархія і субординація по службі, встановлення відповідальності за доручену ділянку та інше.

    Фінансове право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з діяльністю держави по формуванню й виконанню державного бюджету, з грошовим обігом, банківськими операціями, кредитами, позиками, податками. Суб’єктами цих відносин, окрім органів держави, виступають всі юридичні та фізичні особи. Фінансова діяльність значною мірою має виконавчо-розпорядчий характер, що і визначає методи правового регулювання. Ними є владні приписи, контроль, ревізії. В умовах переходу до ринку все більше розкриваються межі самостійності суб’єктів фінансової діяльності. [3,c.252]

    Трудове право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини між наймодавцем і працівниками. Вони охоплюють такі питання: організація праці, її оцінка і оплата; умови виникнення, зміни та припинення трудових відносин, а також пов’язані з ними відносини по соціальному забезпеченню, пенсійному обслуговуванню; робочий час та час відпочинку тощо. Суб’єктами трудових відносин є робітники, державні, приватні, суспільні та кооперативні організації, профспілки. Провідними методами регулювання трудових відносин є заохочення, стимулювання.

    Земельне  право — це сукупність норм права, які регулюють суспільні відносини, що пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням землею. Це питання землекористування і землеустрою, зберігання і розподілу земельного фонду, визначення правового режиму різних видів землі відповідно до їх адміністративно-господарського призначення (державні, фермерські, орендні тощо). Головні методи правового регулювання — дозвіл, спеціальний дозвіл, заборони.