Курсова робота

      на  тему:

Поняття, ознаки і структура права

 

ПЛАН

ВСТУП.....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1: Загальне поняття права....................................................5

1.1 Поняття права  і основні напрямки  його дослідження...................5

1.2 Сутність права..................................................................................10

РОЗДІЛ 2: Ознаки права.............................................................................13

РОЗДІЛ 3: Структура права.....................................................................19

3.1 Поняття структури права,  її складові частини.............................19

3.2 Загальна характеристика основних галузей права........................23

ВИСНОВОК...........................................................................................................27

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА..........................................................................28

 

ВСТУП 

    Право, як і держава, належить до числа не тільки найважливіших, але і найскладніших  суспільних явищ.

    Намагаючись зрозуміти, що таке право і яка  його роль в житті суспільства, ще римські юристи звертали увагу на те, що воно не вичерпується одним яким-небудь визначенням. Право, писав один з них (Павло), вживається щонайменше в двох значеннях. По-перше, право означає те, що „завжди є справедливим і добрим”, тобто природне право. По-друге, право — це те, що „корисне комусь або всім в якій-небудь державі, як цивільне право”.

    У міру розвитку суспільства і держави  у людей, звичайно, змінювалось і  уявлення про право. З’явилася безліч різних правових ідей, теорій, думок. Проте  початкові основи, закладені римськими юристами, особливо в такій галузі права, як цивільне, хоча і в модернізованому вигляді, але збереглися. В першу чергу це торкається таких правових інститутів, як власність, спадкоємство, купівля-продаж, і багатьох інших.

    Слід  зазначити, що багато інститутів римського  права як своєрідне першоджерело постійно використовувалися і продовжують використовуватися при розробці цивільних кодексів і інших нормативно-правових актів і в інших країнах.

    Повною  мірою зберегли свою значущість і  актуальність, наприклад, положення, сформульовані  давньоримськими і старогрецькими юристами про нерозривний зв’язок права і справедливості, права і добра.

    Будучи  „регулюючою нормою політичного  спілкування”, право, як відзначав  ще старогрецький мислитель Арістотель, повинне служити „критерієм справедливості”. Для того, щоб знати, що таке право, писав давньоримський юрист Ульпіан, потрібно зрозуміти, з чим, з якими явищами воно зв’язано і звідки воно береться. Потрібно пам’ятати, перш за все, що „воно одержало свою назву від justitia — правда, справедливість”, що право є „мистецтвом добра”, „рівності і справедливості”.

    Як  бачимо, питання праворозуміння є  важливим, складним і багатоаспектним, воно завжди привертало до себе увагу  не тільки юристів, а й філософів, соціологів, психологів.

    Сьогодні  воно є в центрі їхньої уваги і в Україні, де, з одного боку, конституційно проголошена правова держава, принцип верховенства права, а з другого боку, ще не подоланий правовий нігілізм, тобто спроба вирішення певних питань поза правом, а часом і всупереч йому.

    Метою даної курсової роботи є спроба з’ясувати на основі опрацьованого наукового матеріалу суть  поняття „право”, його ознаки, розглянути напрямки історичного розвитку, збагнути його структуру і роль у врегулюванні суспільних відносин.

 

РОЗДІЛ 1: Загальне поняття  права.

1. Поняття і основні напрямки дослідження права.

 

    Термін  „право” вживається у різних значеннях. Найчастіше він використовується в  двох значеннях: як можливість вчиняти  певні, юридично значущі дії (наприклад, право особистої власності на автомобіль, право на отримання вищої освіти і т. д.), це так зване суб’єктивне право, тобто право, що належить конкретній особі; і як законодавство якої-небудь країни (наприклад „цивільне право України” „кримінальне право Республіки Білорусь" і т. д.) - це так зване об’єктивне право, вивченням якого в основному і займаються всі юридичні дисципліни.

    Ще  в історичному минулому, ми зустрічаємося  з різними підходами до характеристики права. Так, на думку В. Нерсесянца, право - це форма буття свободи і рівності в реальних відносинах, їх міра, формальна свобода, що визначається історично і об’єктивно зумовлюється способом виробництва, рівнем соціального, політичного, духовного, культурного розвитку конкретного суспільства.[7, c. 18-19] В. Соловйов розглядає право як мінімум моралі. Р. Ієрінг вбачає в праві захищений інтерес, Ф. Савіньї і Г. Пухта — втілення національного духу певного народу. Більшість позитивістів стверджують, що правом є сформульовані державою правила поведінки людей. Соціологи вважають, що право втілюється в юридичній практиці. Прибічники психологічної школи розглядають право як ті чи інші емоції людей, пов’язані з їхнім уявленням про взаємні права й обов’язки, марксисти — як відображення класової волі. Різноманітність уявлень про право відображає сторони і риси цього складного явища, різні інтереси окремих авторів. [8,с.424-428]

    На  базі різних поглядів і підходів склалися різні правові школи і напрямки в дослідженні права.

    Школа природного права. Ще в Стародавній Греції з’явилися ідеї про природні права.  Однак тільки в XVII столітті ці ідеї у вигляді прогресивних поглядів буржуазії, що виступала проти феодального свавілля, на захист ідей свободи і рівності, склалися в цілісне вчення про природні права, так звану школу природного права. Головна ідея школи — існування права як встановленого державою, так і діючого поза нею, поділу права на природне і позитивне. Але якщо позитивне право відбиває особливості місцевих умов окремих країн, то природні права, що існують в усіх країнах, в усіх народів, є для всіх людей невід’ємними і спільними.  До них належить право на життя, право на особисту недоторканність, право на свободу пересування, право на власне майно і т. ін.

    У наші дні  природне право пов’язують з втіленням у ньому засад  справедливості, внаслідок чого зі зміною уявлень про справедливість змінюється і зміст природного права. Л. Фуллер розглядає право як моральну природну цінність, що ґрунтується на заснованих на розумі людських відносин. Католицькі теорії виводять природне право з догматів віри.

    Таке  прагнення до справедливості і захисту прав громадянина і всього народу продовжує бути одним з головних напрямків обґрунтування побудови правової держави. [3, с. 240]

    Нормативна  школа. Представником цієї школи виступає Г. Кельзен, який головні свої теоретичні положення виклав у роботі „Чиста теорія права” (1934 p.). Тут право розглядається як сукупність норм, що встановлюють належну поведінку людей. При характеристиці права головне значення має форма, що надана йому державою. Теоретичні висновки та оцінки щодо права повинні робитися тільки за допомогою юридичного аналізу окремих його форм, що містять правові норми. В основі позитивного права лежить так звана основна норма (Grund норма), яка має чисто гіпотетичний характер, є юридичним постулатом, що виводиться шляхом юридичного аналізу позитивного права. Вона стоїть на найвищих щаблях драбини правових норм, на нижчих її щаблях знаходяться судове та адміністративне рішення, яким, таким чином, надається нормативне значення. Вище них стоять акти місцевих і галузевих органів, вищої виконавчої влади, закон і конституція.

    Слід  зазначити, що таке вчення виступає ідеалістичним, дуже однобоким. Нормативна школа права  намагалася обмежити кругозір юриста виключно правовими поняттями. Водночас позитивізм значно сприяв розвитку провідного в юриспруденції логічного методу дослідження права, наголошував на необхідності поглибленого вивчення форм права, їх ієрархічної субординації.

    Соціологічний напрямок у правознавстві виник у середині XIX століття. Тут, на відміну від нормативної школи, форми права і втілені в них правові норми є другорядним проявом права. Прихильники соціологічного підходу до права - О. Конт, Є. Ерліх, Р. Паунд, М. Окрідж та ін. підтримують різні його напрямки: солідаризм, вільне право, реалізм, біхейвіоризм та ін. Вони вважають, що тільки право в дії є „живим правом”, право ж у тексті правових норм „мертве”. Зміст права прихильники цієї теорії обумовлюють впливом цілого ряду соціологічних факторів, серед яких і суспільні потреби, і особисті якості правозастосовувача, і його емоції. Так, наприклад, школа вільного права вбачає головний вияв динаміки права в судовій практиці, в основу якої покладений особистий розсуд судді, здатного враховувати всі життєві обставини. Звідси походить відомий вислів: „Право — це те, що думають про право судді”. Головним засобом досягнення корисного результату запобігання конфліктам у суспільстві і їх подолання, здійснення соціального контролю є не закон, а належне спрямування юридичної практики, локальні норми, статути юридичних осіб і практика їх реалізації.

    Соціологічна  школа визнає неприпустимість зведення права до закону. Воно надає особливої ваги значенню у правовому регулюванні правосвідомості, правової політики, системи фактичних суспільних відносин, і це є позитивним у ньому.[3, с. 241]

    Психологічна  школа права, яку очолював професор з Санкт-Петербурга Л. Петражицький, відкидає погляди на право як на норми, юридичну практику чи втілення певних ідеалів і принципів. Право вона розглядає винятково як прояв правосвідомості, явище людської психіки, на яку впливають різні фактори, в тому числі і законодавство.

    У центрі уваги Л. Петражицького стоїть питання про розмежування права  і моралі, яке засноване на поділі емоцій на імперативні, атрибутивні  і імперативно-атрибутивні. Імперативні емоції — це уявлення про свої обов’язки, що і становить зміст моралі. Головними для права є атрибутивні емоції — усвідомлення своїх прав. Але в цілому правові мотивації поведінки людини повинні мати двосторонній, тобто атрибутивно-імперативний характер.

    Марксистське  вчення про право. Основні представники - К. Маркс і Ф. Енгельс вважали право піднесеною до закону волею панівного класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя цього класу. Отже, головні ознаки права — його класовий, вольовий характер і матеріальна обумовленість. Право є частиною надбудови над економічним базисом суспільства. Цей базис визначає зміст права. Воднораз право може здійснювати зворотний вплив на економіку і все суспільне життя. Право, як застосування „рівного масштабу” до різних за якостями і можливостями особистостей, не може створити між ними фактичної рівності, — отже, воно є „правом нерівності”. Таким чином, в процесі побудови комунізму, ідея якого заснована на цілковитій рівності всього і всіх, право повинно поступово відмерти.

    В такому підході є і позитивні  риси. Так, звертається увага на наявність  у права певної соціальної бази, його матеріальної обумовленості. Погляд на право як застосування рівного  масштабу до кожного суб’єкта є  важливим для обґрунтування положення про можливість забезпечення з допомогою права лише юридичної, але не фактичної рівності.[9, с.424-428]

    Отже, кожна з розглянутих вище теорій має свої переваги і недоліки, їх поява  і розвиток обумовлені історичним розвитком людського суспільства і свідчать про необхідність і соціальну цінність права в житті людей.

    Щодо  змісту самого  терміну „право”  в сучасній юридичній науці використовується декілька його визначень.

    По-перше, правом називають певні соціально-правові  вимоги людей, наприклад право людини на життя, право народів на самовизначення і т.п. Це  обумовлено природою людини і суспільства і вважаються природними правами.

    По-друге, під правом розуміється система  юридичних норм. Це — право в  об’єктивному значенні, бо норми права  створюються і діють незалежно від волі окремих осіб. Таке значення вкладається в термін „право” в словосполученнях  „трудове право”, „міжнародне право” і т.д. Термін „право” в подібних випадках не має множини.

    По-третє, згаданим терміном позначають певну  офіційно визнану можливість, яку має в своєму розпорядженні фізична або юридична особа. Так, громадяни мають право на працю, відпочинок, охорону здоров’я, майно і т.д., організації мають  право на майно, на діяльність в певній сфері державного і громадського життя і т.д. У всіх цих випадках йдеться про право в суб’єктивному значенні, тобто про право, що належить окремій особі — суб’єкту права.

    По-четверте, термін „право” використовується для позначення системи всіх правових явищ, включаючи природне право, право  в об’єктивному і суб’єктивному значенні. Тут його синонімом виступає термін „правова система”. Наприклад, існують такі правові системи, як англосакське право, романо-германське право, національні правові системи і т.д.[2, с.130]

    В якому значенні використовується термін „право” в кожному випадку, слід вирішувати виходячи з конкретного випадку.

    Треба пам’ятати також, що термін „право”  використовується і в неюридичному значенні. Існують моральні права, права  членів суспільних об’єднань, партій, об’єднань, права, що виникають на підставі звичаїв, і т.д. Тому особливо важливо дати точне визначення поняття права, встановити ознаки і властивості, що відрізняють його від інших соціальних регуляторів.