Поняття і правова природа речового права

Відповідно до Угоди між Україною та Республікою Куба про торгівлю і співробітництво (ст. 3), конкретні  умови поставки товарів і надання послуг установлюються в контрактах, які укладаються між уповноваженими учасниками взаємних зовнішньоекономічних зв'язків згідно з національним законодавством кожної із Договірних Сторін і з дотриманням міжнародних торговельних норм і практики. Відтак, права і обов'язки сторін, а також момент переходу права власності на речі, які становлять предмет поставки, визначаються національним законодавством України та Куби.

Забезпечити уніфікацію норм, які  регулюють право власності, покликані також двосторонні договори України про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Зокрема, у Договорі про правову допомогу в зазначених галузях між Республікою Польща і Україною регулюються відносини, що стосуються нерухомого майна (ст. 32). Цією статтею передбачено, що правові відносини стосовно нерухомого майна визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої перебуває нерухоме майно. Згідно з (ст. 34) цього Договору, форма правової дії щодо нерухомого майна визначається законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої перебуває нерухоме майно.

Міжнародний Кодекс Бустаманте підкреслює, що правовий режим майна незалежно  від виду підлягає закону його місцезнаходження. Для визначення, яке майно відноситься до рухомого чи нерухомого, завжди застосовується територіальний закон без шкоди для прав, набутих третіми особами. Водночас Кодекс Бустаманте передбачає, що коли не встановлене інше правило і у випадках, не передбачених названим актом, вважається, що рухомість перебуває у місці проживання їхнього власника або, якщо немає власника, - їхнього володільця - (ст. 110). До способів набуття власності застосовується закон, де склалися обставини, які послужили підставою для набуття права власності, якщо в названому кодексі немає інших положень.

Отже, визначальним принципом, який міститься  в Кодексі Бустаманте, є місце  перебування речі. Набувальна давність стосовно рухомого і нерухомого майна  регулюється також законом місця  його перебування. Якщо рухоме майно змінює це місце протягом встановленого строку, то позовна давність визначається за законом місця, де майно перебуває в момент перебігу цього строку.

Уніфікація всіх спеціальних колізійних прив'язок у міжнародному аспекті  викликає певні труднощі, в зв'язку з різним підходом до формул їх застосування. Згідно з національним законодавством України у разі суперечності між вітчизняною нормою права та міжнародним договором застосовуються правила, встановлені міжнародним договором. Відтак перспектива уніфікації колізійних правил інституту права власності має важливе значення для створення однакових засад регулювання речових прав і права власності в національних системах права.

2.3. Речові права на чуже майно: види і характеристика

Важливим речовим правом є право на чужі речі. У цьому випадку право власності належить одній особі, в той час як інша має на те ж майно таке саме (безпосереднє) речове право, тільки вужче за змістом.

Отже, права на чужі речі - це самостійні (але похідні від права власності) речові права, що надають особі, яка їх має, можливість безпосереднього користування певним майном для певної мети та у встановлених межах.

Для прав на чужі речі характерними є  такі ознаки:

1) вони є похідними від права  власності; 

2) мають абсолютний характер;

3) передбачають слідування "права за речами" (тобто право на чужу річ пов'язане з певною річчю і без неї не існує. Зміна власника не є підставою для припинення суміжних речових прав);

4) суб'єкт суміжного речового  права має переваги щодо суб'єктів  зобов'язального права у реалізації права користування майном;

5) передбачають абсолютний захист  прав на чужі речі. Права та  інтереси особи, яка має речове  право на чуже майно, захищаються  у тому ж порядку (зокрема  й від власника майна), що й  права власника цієї речі (ст.396 ЦК) [7, с.364].

Права на чужі речі можна з деякими  застереженнями поділити на дві групи:

1) права користування чужими  речами. Це - головним чином сервітути, які можуть бути особистими (персональними) і майновими (предіальними). З урахуванням можливості існування начебто подвійного права володіння і користування речами (різними особами, але щодо однієї і тієї ж речі) свого часу виникла теорія "розділеної власності";

2) права розпорядження чужими  речами. До них належить застава  і, зокрема, іпотека. Суть цього права полягає у тому, що кредитор у разі невиконання зобов'язання має право реалізації заставленого майна (чужої речі) для задоволення своїх майнових інтересів. Наприклад, іпотека - застава нерухомості - є правом на чуже майно, оскільки хоча воно і залишається у власності боржника, кредитор-заставодержатель може витребувати його від будь-якої особи для того, щоб продати і цим захистити свої інтереси.

Досить детально права на чужі речі врегульовані у ЦК. Зокрема щодо прав на чужі речі передбачаються такі інститути, як право користування чужим майном (сервітути), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), а також право володіння.

Сервітут - це право обмеженого користування чужими речами (майном). Відповідно до традиції, закладеної ще в римському праві (або навіть іще раніше у Греції), сервітути поділяються на земельні і особисті. Суть поділу полягає у тому, що при земельних сервітутах право користування чужою річчю встановлюється на користь власника сусідньої ділянки (це начебто "відносини між ділянками", оскільки особа власника ніякої ролі не відіграє), а особисті сервітути встановлюються на користь певної особи, а отже, припиняються її смертю [8, с. 513].

Емфітевзис - це довгострокове, відчужуване і таке, що успадковується, право користування чужою землею з метою сільськогосподарського виробництва. Характерною рисою емфітевзису є вимога використання чужого майна за цільовим призначенням, що становить обов'язок емфітевти (користувача) [8, с. 514].

Сутність суперфіцію полягає у  тому, що власник виділяє земельну ділянку або її частину в користування суперфіціарію (фізичній або юридичній  особі) для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, жилих та інших будівель або споруд безоплатно чи за відповідну винагороду. Як і емфітевзис, суперфіцій є довгостроковим, відчужуваним і таким, що успадковується, правом, можливість здійснення якого обмежена використанням за Цільовим призначенням.

До речових прав на чуже майно  ч. І ст.395 ЦК відносить також право  володіння, яке за своїми визначальними  ознаками не може бути визнаним класичним  правом на чужу річ. Проте, враховуючи концепцію ЦК з цього питання, право володіння буде розглянуте поміж інших суміжних речових прав.

Частина 2 ст.395 ЦК передбачає, що законом  можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Таким є, зокрема, іпотека - застава нерухомості, космічних і транспортних об'єктів [7, с. 398].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

 

Речове право - це право, яке забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом впливу наріч без участі інших осіб. Тобто задоволення охоронюваних законом інтересів власника здійснюється шляхом взаємодії з належними йому речами при забезпеченні відповідної поведінки з боку третіх осіб. Речові права встановлюються законом, а у випадках, передбачених законом, можуть встановлюватися правочином (договором) або рішенням суду. Перехід права власності на майно від власника до інших осіб не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно, якщо інше не передбачено законом або договором.

Речовими правами є: право власності; володіння; сервітутні права; емфітевзис; суперфіцій; застава та інші права на чужі речі. До прав на чужі речі відносять: володіння як окремий цивільно-правовий інститут, сервітути, або право обмеженого користування чужою річчю чи майном; емфітевзис та суперфіцій як правові форми користування чужою землею; нарешті, заставні права, які також мають речовий характер, хоча й виконують забезпечувальну функцію виконання зобов'язань.

Визначальними для розуміння суті речового права є такі моменти:

1. При реалізації речових прав  вирішальне значення мають саме  дії уповноваженої особи, поведінка  всіх інших осіб зводиться до пасивного обов’язку – не шкодити, не втручатися у сферу інтересів уповноваженої особи. Тоді як у зобов’язальних правах наголос переноситься на дії зобов’язаного суб’єкта. Саме від його активної поведінки (в більшості випадків) залежить можливість реалізації права його контрагентом.

2. Речові права мають, як правило,  безстроковий характер. Така характеристика  справедлива, наприклад, для права  власності, але для права володіння  чи для інших речових прав  строк їх існування може бути  визначеним.

3. Об’єктом речових прав є  річ. Хоча речі можуть бути  і об’єктами зобов’язальних  прав.

4. Для речових прав характерне  право слідування. Наприклад, згідно  із ст. 268 чинного Цивільного кодексу  при переході права власності  на здане в найми майно від  наймодавця від іншої особи договір найму зберігає чинність для нового власника. При переході права власності на заставлене майно право застави зберігає силу для нового власника (ст. 17 Закону України “Про заставу”).

5. Речові права захищаються від  їх порушення будь-якою особою (абсолютний захист). У новому Цивільному кодексі передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, зокрема від власника майна. При захисті права володіння застосовуються ті ж положення, які передбачені для захисту права власності.

6. Усі речові права припиняються  із загибеллю речі або якщо  ця річ вилучається з обігу  і не може тому належати  на праві власності і на  інших речових правах (повна націоналізація  землі 1917 р. мала наслідком  припинення права приватної власності на землю взагалі).

У новому Цивільному кодексі України  право власності зазнало суттєвих змін. Відтепер воно розглядається  як основне речове право. Законодавець взагалі не застосовує такої категорії  як форма власності Це не в останню  чергу спричинило обрання як керівного принципу забезпечення рівності різних суб`єктів права власності. Як окремі різновиди розглядаються: право власності українського народу, право приватної власності, право державної власності та право комунальної власності. Таким чином, останнє з них набуло самостійного виду власності, а в Цивільному кодексі вже не згадується колективна власність, оскільки така форма власності Конституцією України не передбачена.

 

 

Список використаних джерел

 

 

1. Закон України “Про власність” Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 20, ст.249
2. Земельний кодекс України. //Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 3-4, ст.27
3. Конституція України : Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - Офіційне видання Верховної Ради. - К. : Преса України, 1997. - 77, с.
4. Оцінка майна та майнових прав: (Нормативна база) /Упор. О. М. Роїна. - К. : КНТ, 2005. - 334 с.
5. Постанова верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна” // Відомості Верховної Ради (ВВР) 1992, N 35, ст. 517
6. Цивільний кодекс України: Коментар. - Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. - 854 с.
7. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: в 4 т. /А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань; Академия суддів України. - К. : А.С.К., 2004. - (Сер. "Нормативні документи та коментарі"). - Том 1. - 2004. - 927, с.
8. Право власності в Україні: Навчальний посібник / За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової ; Київ. нац. ун-т ім. Т.Г.Шевченка. - К. : Юрінком Інтер, 2000. - 812 с.
9. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. Пособие. - К.: А.С.К., 2001, с. 832 с.
10. Харитонов Є. О. Цивільне право України: Підручник / Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. - 2-ге вид. перероб. і доп. - К. : Істина, 2007. - 815 с.
11. Цивільне право України. Загальна частина: Підручник /Віктор Співак,; Ред. І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка. - К. : КНТ, 2006. - 477, с.
12. Цивільне право України: підручник: У 2 т. / За заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького; М-во освіти і науки України. - К. : Юрінком Інтер, 2007 - Т. 1. - 2007. - 477, с.
13. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. , О.В. Дзера (керівник авт. Кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер. 2002
14. Цивільне право: підручник для студентів юридич. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - 544 с.