Інвестиційний договір, як вид цивільно-правового договору

       Щодо  визначення поняття договору лізингу, то ст. 806 ЦК України визначає договір лізингу як договір, за яким одна сторона (лізингодавець) зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

       Отже, ЦК України класифікує договір лізингу як договір найму. Однак, вищезазначене дає підстави розширити визначення договору лізингу і кваліфікувати його саме як договір лізингу, якщо він містить вказівки на наявність інвестування грошових коштів в предмет лізингу, на наявність передачі предмета лізингу лізингоодержувачу і передбачає виконання певних зобов’язань кількома сторонами. При цьому обов’язковими (основними) договорами в залежності від виду лізингу є договір купівлі-продажу (договір поставки) чи договір найму, а до допоміжних договорів відносяться договір кредиту, договір доручення та інші.

       Згідно  з ч. 1 ст. 2 Закону за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на певний строк не менше одного року завстановлену плату (лізингові платежі).

       Договір лізингу укладається тільки у  письмовій формі як багатостороння угода за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця предмета лізингу або двостороння угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

       До  істотних умов договору лізингу відносяться  умови про предмет договору, умови, визначені на розсуд сторін і погоджені  ними, та умови, які є обов’язковими  відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

       Згідно  з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону „Про фінансовий лізинг” істотною умовою договору фінансового лізингу є предмет лізингу. Предметом договору лізингу, згідно з ч. 2 ст. 807 ЦК, ч. 1 ст. 3 Закону „Про фінансовий лізинг” може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Визначення основних фондів наведено у п. 8.2.1. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, де вказано, що під терміном „основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступовозменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

       Ч. 2 ст. 807 ЦК України, ч. 2 ст. 3 Закону „Про фінансовий лізинг” встановлено ряд обмежень щодо предмета договору лізингу, зокрема, заборонено передавати і приймати у лізинг: 1) об’єкти оренди державного майна, визначені у ст. 4 Закону „Про оренду державного і комунального майна”, крім окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств; 2) земельні ділянки та інші природні об’єкти.

       Однією з істотних умов договору лізингу є те, що його строк (строк на який укладено договір) залежить від виду договору лізингу. Говорячи про фінансовий лізинг, варто зауважити, що конкретні строки дії договору визначаються за домовленістю сторін, але обов’язково з урахуванням вимог закону.

       Згідно  з п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону „Про фінансовий лізинг” істотною умовою договору є розмір лізингових платежів. До останніх можуть включатися: 1) сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; 2) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; 3) компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

       При визначенні порядку виплати та розміру  лізингових платежів слід мати на увазі  наступне: 1) в договорі необхідно вказати періодичність лізингових платежів (щомісячно, щоквартально, щорічно) із зазначенням конкретної дати платежу; 2) при визначенні розміру лізингових платежів бажано вказати, що включає в себе їх сума (вартість майна, проценти за використання кредиту на придбання майна, прибуток лизингодавця); 3) у випадку, якщо в договорі передбачені умови сплати лізинго-одержувачем авансового платежу.

       Щодо  правового статусу сторін договору лізингу, то слід наголосити на тому, що ст. 10, 11 Закону “Про фінансовий лізинг” чітко врегульовані права та обов’язки сторін, які значною мірою збігаються з правами та обов'язками наймодавця і наймача за договором найму. Але лізинговим відносинам властиві деякі особливості, оскільки лізинг знаходиться на межі суміжних відносин, які доволі часто переплітаються. Це відносини оренди, купівлі-продажу, доручення, товарного кредитування тощо. Внаслідок цього при укладенні договору лізингу у сторін виникають певні особливі зобов’язання, що притаманні не тільки відносинам найму. Тобто своєрідність змісту договору лізингу полягає у поєднанні, з однієї сторони, прав і обов’язків наймодавця і наймача, типових для орендних правовідносин, а з другої – деяких особливих прав і обов’язків сторін, пов’язаних з необхідністю укладення договору купівлі-продажу для набуття наймодавцем лізингового майна з наступним переданням його наймачеві.

       Так, наймодавець укладає договір  купівлі-продажу з виробником обраного наймодавцем обладнання (майна) і  договір фінансового лізингу  з наймачем. При цьому договори купівлі-продажу та лізингу взаємопов’язані. В договорі купівлі-продажу наймодавець зазначає, що обладнання набувається з метою здачі його в оренду. Майно, яке виступає предметом договору фінансового лізингу, передається безпосередньо наймачеві виробником (продавцем) в місці знаходження наймача, якщо інше не передбачено умовами договору фінансового лізингу. В договорі купівлі-продажу зазначається строк надання майна наймачеві. У випадку порушення виробником (продавцем) умов договору з наймодавцем про передачу майна наймачеві в зазначений строк (або в розумний строк), наймач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

       Таким чином, основним обов’язком наймодавця (лізингодавця) є набуття у власність  визначене наймачем (лізингоодержувачем) майно в обраного останнім продавця (постачальника) та передача цього майна наймачеві (лізингоодержувачеві) у тимчасове володіння і користування.

       Згідно  зі ст. 10 закону „Про фінансовий лізинг” лізингодавець має право:1) інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;2) здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користуван-ня предметом лізингу та його утримання; 3) відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; 4) вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках; 5) стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; 6) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору; 7) вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов’язань за договором сублізингу безпосередньо йому (лізингодавцю) в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов’язань лізингоодержувачем за договором лізингу.

       Головним  обов’язком лізингодавця є своєчасне  надання лізингоодержувачу майна, щодо якого укладено договір лізингу. При цьому при укладенні договору прямого лізингу (коли майно вже  належало лізингодавцю на праві власності) цей обов’язок повністю збігається з відповідним обов’язком наймодавця за договором найму. У випадку ж укладення договору непрямого лізингу (коли майно спеціально купується лізингодавцем за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору і визначеної ним специфікації та умов), зобов’язання лізингодавця щодо надання лізингоодержувачу майна доповнюється ще обов’язком укласти договір купівлі-продажу чи поставки саме з вказаним лізингоодержувачем продавцем чи постачальником, попередивши останнього про мету купівлі.

       При цьому лізингодавець зобов'язаний: 1) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров’я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним; 2) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу (ремонт, технічне забезпечення); 3) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором; 4) прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу та інші права і обов’язки відповідно до умов договору лізингу, закону та інших нормативно-правових актів.

       У свою чергу лізингоодержувач має  право: 1) обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;2) відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; 3) вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; 4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

       Лізингоодержувач  зобов'язаний:

       1) прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору. В більшості випадків, укладаючи договір лізингу, сторони вказують на те, що лізингоодержувач має використовувати лізингове майно для здійснення підприємницької діяльності, проте за законом таке правило не є обов’язковим;

       2) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов’язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані. При цьому умови ремонту і технічного обслуговування предмета лізингу можуть визначатися окремим договором;

       3) своєчасно сплачувати лізингові платежі, при цьому цей обов’язок лізингоодержувача не залежить від того, чи користується він лізинговим майном. За умови укладення договору фінансового лізингу, лізингоодержувач повинен вносити лізингові платежі навіть незалежно від того, чи взагалі майно ще існує і чи придатне воно для використання за призначенням, оскільки згідно з ст. 13 закону „Про фінансовий лізинг” ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження предмета лізингу покладається, як правило, на лізингоодержувача.

       4) надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;

       5) письмово повідомляти лізингодавця, а в ґарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;

       6) письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, — негайно,але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;

       7) у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу – повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

       Отже, основні обов’язки лізингоодержувача полягають в тому, що він повинен прийняти лізингове майно у продавця, використати його за призначенням, обумовленому договором лізингу, забезпечити його схоронність та належний технічний стан, своєчасно сплачувати лізингодавцю лізингові платежі, а після закінчення строку лізингу повернути лізингове майно лізингодавцю або набути його у власність (якщо це передбачено договором).

       Обов’язки лізингодавця і лізингоодержувача, їх права визначає й ЦК України. Відповідно до норм ЦК, лізингоодержувач зобов’язаний підтримувати відповідний стан майна, своєчасно сплачувати лізингові платежі тощо. Він же має право відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає умовам договору, затримувати належні лізингодавцеві платежі до усунення ним порушення та інші.

       Договір лізингу можна розірвати і  в односторонньому порядку на вимогу лізингодавця у випадку, коли лізингоодержувач не сплатив лізингові  платежі. При цьому повернення предмету лізингу здійснюється в безспірному  порядку [34,с.129].

       В цілому, слід наголосити на тому, що для України лізинг є новим видом підприємницької діяльності, тому й практика його застосування на сьогодні значно менша, ніж, наприклад, орендних відносин. Маючи намір укласти договір лізингу, суб’єктам підприємницької діяльності доцільно зважати на його загальні недоліки та переваги, щоб визначитися, чи буде укладення такого договору оптимальним вирішенням конкретної ситуації.