Інвестиційний договір, як вид цивільно-правового договору

       З усього вищенаведеного випливає, що інвестиційний договір є самостійним договірним видом. Проте одразу необхідно зауважити, що на сьогодні в юридичній літературі не існує єдиної точки зору щодо того, що слід вважати видом договору, а що типом. Одні науковці під типом договору розуміють самостійний інститут про певний договір (групи договорів), закріплений в ЦК України у вигляді окремої глави (наприклад, купівля-продаж), в межах якого передбачаються види, підвиди [22, с.24-25]. Другі в межах договірних типів виділяють різновиди, а під видом розуміють об’єднання договорів за певними ознаками [23, с.33-38]. Треті наголошують на юридично-технічному значенні типу, вважають його достатньо стійкою групою окремих видів договорів (наприклад, договори, спрямовані на передачу майна, виконання робіт тощо). Підставою виокремлення виду такі науковці визнають наявність сукупності певних ознак і відносять до них те, що перша і друга група науковців вважають типом: купівля-продаж, міна тощо [24, с.40-45; 25, с.282-283].

       В підсумку вищезазначеного, інвестиційний  договір можна визначити як правочин між двома або кількома особами, який встановлює на певний строк права і обов’язки у відносинах між сторонами щодо вкладання всіх видів майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності для отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

       З огляду на те, що ні в правовій науці, ні в законодавстві  України не сформульовано поняття  інвестиційного договору, більшість  вчених вважають за доцільне використовувати поняття “договір інвестиційного характеру”. 
 
 
 

       1.2. Класифікація інвестиційних  договорів 

       З метою більш поглибленого усвідомлення поняття інвестиційних договорів  в юридичній літературі проводиться  їх класифікація. Саме чітка класифікація дає можливість виявити їхні ознаки, спільні з цивільно-правовими договорами, сприяє з’ясуванню питання щодо правової природи цих договорів, подальшому вдосконаленню інвестиційного законодавства. При цьому класифікація інвестиційних договорів проводиться на основі різних критеріїв.

       Залежно від кількості сторін та співвідношення прав і обов’язків кожної зі сторін інвестиційного договору розрізняють  двосторонні та багатосторонні договори. У двосторонніх договорах сторони  взаємно беруть на себе конкретні зобов’язання. У випадках, коли в договорі беруть участь три і більше учасники, зміст такого договору становлять взаємні права та обов’язки сторін, а сам договір вважається багатостороннім [2, с.32-33].

       Наступним критерієм класифікації є оплатний чи безоплатний характер інвестиційних договір. Так, за критерієм оплатності розрізняються: 1) оплатні інвестиційні договори, які мають місце за умови, якщо інвестиції здійснюються з метою отримання прибутку, однак цей прибуток може не залежати безпосередньо від результатів дій контрагентів (як це має місце при здійсненні спільної підприємницької діяльності, коли інвестор отримує зустрічне матеріальне задоволення не безпосередньо від свого партнера, а від здійснення інвестицій); 2) безоплатні інвестиційні договори, які мають місце за умови, якщо досягається певний соціальний ефект.

       За  часом виконання розрізняються: 1) інвестиційні договори зодноразовим виконанням, які передбачають їх виконання шляхом здійснення однієї дії впродовж короткого проміжку часу; 2) інвестиційні договори зтривалим виконанням, які передбачають їх виконання впродовж тривалого часу [26, с.60].

       За  економічним змістом та юридичними ознаками розрізняють такі види інвестиційних  договорів: 1) договори про передання майна у власність, повне господарське відання або оперативне управлінняз метою здійснення інвестиційної діяльності; 2) договори про передання майна у користування з метою здійснення інвестицій; 3) договори про передання майнових прав; 4) договори про спільну підприємницьку діяльність; 5) договори про виробничу кооперацію; 6) договори, спрямовані на придбання майна у власність або майнових прав з метою інвестиційної діяльності; 7) договори про придбання (передачу) прав на використання інтелектуальної власності з метою інвестиційної діяльності; 8) договори на придбання майна у користування з метою інвестиційної діяльності; 9) договори про придбання (передачу) цінних паперів та інших корпоративних прав; 10) договори підряду на виконання проектно-вишукувальних, будівельних та пов’язаних з ними робіт; 11) договори концесії; 12) договори про розподіл продукції [19, с.781-782].

       Заслуговує  на увагу запропонований в юридичній  літературі поділ інвестиційних  договорів на мінові та ризикові. До ризикових відносяться договори, які відрізняються тим, що за метою та наміром кінцевий результат договору, матеріальна його цінність поставлені в залежність від невідомої, випадкової або ймовірної події [27, с.341].

       Залежно від того, хто виступає інвестором, виділяються інвестиційні договори на державне інвестування, іноземне інвестування та інвестування національним суб'єктом.

       За  матеріальним об'єктом (видом інвестиції) інвестиційні договори поділяються  на: інвестиційні договори на інвестування майна, що належить інвестору на праві  власності; інвестиційні договори на інвестування майнових прав; інвестиційні договори на інвестування прав інтелектуальної власності. За юридичним об’єктом або формою інвестування, якій вони відповідають, виділяються: інвестиційні договори, спрямовані на придбання у власність рухомого і нерухомого майна з метою здійснення підприємницької діяльності; інвестиційні договори, спрямовані на придбання інших майнових прав: корпоративних, прав на користування землею та природними ресурсами, права інтелектуальної власності тощо; інвестиційні договори, спрямовані на заснування юридичної особи для реалізації інвестицій з метою отримання прибутку. Залежно від ступеня ризику розрізняють: інвестиційні договори з середнім ступенем ризику; інвестиційні договори з високим ступенем ризику; інвестиційні договори авантюрні (спекулятивні) щодо купівлі акцій. За напрямом інвестиційної діяльності виділяються: 1) галузеві інвестиційні договори; 2) регіональні інвестиційні договори; 3) мегаполісні (спеціальні) інвестиційні договори (у вільній економічній зоні та зоні зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності) [21, с.21].

       Наявність в теорії різнопланових класифікацій інвестиційних договорів є позитивним явищем, оскільки сприяє поглибленому аналізу даного інституту. Водночас доцільно зауважити на тому факті, що та або інша класифікація не є визначальною або домінуючої. Тільки в запропонованій сукупності полягає їх цінність.

       Інвестиційний договір між фізичними/юридичними особами регулює приватноправові  відносини і є цивільно-правовим договором, який регулюється нормами цивільного законодавства. Зокрема, до такого договору можна віднести: установчий договір, договір про спільну діяльність, договір купівлі-продажу цінних паперів, договір банківського обслуговування, договір лізингу, договір франчайзингу, договір підряду, ліцензійний договір.

       До  інвестиційного договору за участю держави  відносимо: договір на право надрокористування (договір концесії), договір бюджетного кредитування. При цьому варто  зауважити, якщо стороною інвестиційного договору між фізичними/юридичними особами виступає держава, то такий договір слід розглядати як інвестиційний договір за участю держави.

       РОЗДІЛ  ІІ УКЛАДЕННЯ ТА ЗМІСТ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ДОГОВОРУ

       2.1. Укладення інвестиційного  договору

       Правове регулювання форми договорів  виражається у встановленні вимог до неї (форми) та наслідків її порушення. Мета відповідних вимог полягає в тому, що вони дозволяють зробити відносини сторін більш визначеними, зняти підстави для спорів в майбутньому як з приводу самого факту здійснення правочину, так і його змісту.

       За  загальним правилом, закріпленим  у ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

       Порядок укладення договорів здійснюється на основі загальних положень ЦК України  про договір, а також підкоряється правовому режиму, встановленому  для окремих видів цивільно-правових договорів. Інвестиційний договір як цивільно-правовий договір ґрунтується на двох принципах – «свобода договору» та «свобода волевиявлення сторін». У зв’язку з цим, укладаючи інвестиційний договір, сторони вільні у виборі партнерів, виду інвестиційного договору, його умов.

       При укладенні інвестиційного договору сторони незалежні одна від одної  та рівні в правах і обов’язках. Можливість укласти інвестиційний  договір існує у всіх суб’єктів  права, бажаючих отримати або вкласти  інвестиції, за тією умови, якщо дані суб’єкти володіють право- та дієздатністю, встановленою цивільним законодавством.

       Щодо  форми інвестиційного договору, то в чинному законодавстві ми не знайдємо конкретної норми стосовно цього питання. Так, ст. 9 Закону „Про інвестиційну діяльність” передбачає, що укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

       Право вибору сторін форми інвестиційного договору, якщо інше не встановлене  законом, закріплене в ст.ст. 205, 639 ЦК України. При цьому ст. 208 ЦК України визначає випадки, в яких правочин належить вчиняти у письмовій формі. За загальним правилом, у письмовій формі мають вчинятися всі правочини між юридичними особами, незалежно від виду правочину та сфери його застосування, а також незалежно від організаційно-правової форми юридичної особи та форми власності. Крім того, у письмовій формі належить оформляти правочини, якщо хоча б однією стороною виступає фізична особа, а іншою – одна чи кілька юридичних осіб. Законодавець в п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України прямо не визначає форми правочинів за участю фізичних осіб, які мають статус суб’єктів підприємництва. Проте можна припустити, що правочини між останніми та юридичними особами також мають оформлятися у письмовій формі [28, с.354].

       Згідно з Законом України від 16.04.1991 р.„Про зовнішньоекономічну діяльність” [29] зовнішньоекономічний договір (у тому числі інвестиційний, оскільки предметом інвестиційного договору може бути іноземна інвестиція у будь-якому передбаченому законодавством України вигляді) укладається в письмовій формі, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Недодержання письмової форми зовнішньоекономічних договорів та порядку їх підписання є підставою визнання їх недійсними.

       Взаємовідносини сторін за інвестиційним договором  починаються з моменту укладення  договору та закінчуються його виконанням. Процес укладення інвестиційного договору передбачає всі стадії, які необхідні для укладення звичайного цивільно-правового договору, та визначається вчиненням наступних дій. Кожна сторона інвестиційного договору виражає своє волевиявлення діями, які проявляються через оферту (пропозицію укласти договір), акцепт (прийняття пропозиції на укладення договору) та інші дії (оформлення договору, нотаріальне посвідчення, отримання ліцензії тощо).

       Узагальнюючи  викладене, відзначимо, що форма інвестиційного договору повинна відповідати загальним правилам про форму договорів і тому є письмовою, що не позбавляє сторін можливості за взаємною згодою укласти договір у кваліфікованій письмовій форма, тобто нотаріально посвідченій.

       Однак для дійсності деяких видів інвестиційного договору необхідне їх нотаріальне посвідчення. Згідно з ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

       Більшість комерційних договорів підлягають реєстрації у зв’язку з необхідністю їх обліку з боку держави з метою недопущення порушень публічних інтересів та їх своєчасного попередження, адже виконуватися такі договори повинні лише після їх реєстрації. З огляду на вищезазначене, чинне законодавство передбачає реєстрацію й деяких окремих видів інвестиційних договорів.

       Функція перевірки дотримання вимог закону щодо змісту договору (контракту) про  спільну інвестиційну діяльність підтверджується  наданим органу державної реєстрації правом відмовити у здійсненні державної  реєстрації договору (контракту) у випадках, якщо: умови договору (контракту) не відповідають законодавству України;до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України, який подав лист-звернення про реєстрацію договору (контракту), застосовано санкції згідно із ст. 37 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність”;існує заборона на передбачений вид спільної діяльності згідно із законодавством України [26, с.35].