Інвестиційний договір, як вид цивільно-правового договору

       Концесіонер (інвестор) має право: 1) здійснювати підприємницьку діяльність на основі створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об'єкта концесії; 2) вимагати розірвання концесійного договору у разі порушення концесієдавцем умов договору і відшкодування збитків, заподіяних невиконанням умов договору; 3) на продовження строку дії концесійного договору у разі виконання його умов; 4) отримувати плату за вироблені товари (роботи, послуги) згідно з умовами концесійного договору; 5) використовувати амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, отриманих у концесію; 6) на контрактній основі залучати до виконання спеціальних робіт на об'єкти концесії третіх осіб.

       Концесіонер (інвестор) зобов'язаний: виконувати умови  концесійного договору; укладати відповідно до законодавства трудові договори (контракти), як правило, з працівниками – громадянами України; використовувати  на об'єкті концесії технології, матеріали, техніку вітчизняного виробництва, якщо інше не передбачено умовами договору; утримувати об'єкт концесії в належному технічному стані; після закінчення строку, на який було укладено концесійний договір, передати об'єкт концесії в належному технічному стані концесієдавцю відповідно до умов договору.

       Концесієдавець  і концесіонер мають також  інші права та обов'язки, передбачені  концесійним договором та законодавством.

       За  невиконання або за неналежне  виконання умов концесійного договору, в тому числі зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, крім випадків, передбачених Законом, сторони несуть відповідальність, встановлену законами України та концесійним договором.

       Таким чином, права, обов’язки, умови відповідальності сторін за договором мають своїм безпосереднім джерелом право власності, речові та зобов’язальні права на майно. Інвестор повинен досконало знати правовий статус майна, наданого йому на праві користування, взаємовідносини інших суб’єктів державних або муніципальних відносин щодо конкретного майна. Тому, на наш погляд, необхідно розробити закон про державну (і муніципальну) власність (майно), в якому розмежування такої власності між різними суб’єктами внутрідержавних відносин проводилось би відповідно до понять цивільного права.

       Дія концесійного договору припиняється: 1) за погодженням сторін; 2) у разі закінчення строку, на який його було укладено; 3) у разі ліквідації концесіонера за рішенням суду, в тому числі, у зв'язку з визнанням його банкрутом; 4) у разі загибелі об'єкта концесії; 5) у разі прийняття рішення суду на вимогу однієї зі сторін у разі невиконання іншою стороною своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавством.

       У разі припинення дії договору, а  також його розірвання, концесіонер зобов’язаний повернути концесієдавцю об’єкт концесії на умовах, зазначених у концесійному договорі. Якщо концесіонер допустив погіршення стану об’єкта концесії або його загибель, він повинен відшкодувати концесієдавцю збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель об'єкта сталися не з його вини. А у разі поліпшення стану майна, отриманого в концесію, яке здійснено за рахунок коштів концесіонера, чи створення концесіонером майна на виконання умов концесійного договору, концесієдавець зобов'язаний відшкодувати концесіонеру витрати, зроблені у зв'язку із зазначеними поліпшеннями, або вартість створеного майна в частині, що не була компенсована концесіонером у результаті концесійної діяльності відповідно до умов концесійного договору.

       3.2. Угоди (договори) про розподіл продукції

       Окремо  слід приділити увагу залученню  інвестицій на підставі угод про розподіл продукції, які є одним із видів  концесійного договору.

       Так, значний внесок у законодавче  забезпечення інвестиційної діяльності було зроблено прийняттям Закону України “Про угоди про розподіл продукції” від 14.09.1999 р. Відповідно до цього Закону урядом були розроблені прийняті такі нормативно-правові документи: 1) постанова Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 р. № 509 „Про затвердження Положення про Міжвідомчу комісію з організації укладення та виконання угод про розподіл продукції”; 2) постанова Кабінету Міністрів України від 28.04.2000 р. № 741 „Про використання частини виробленої продукції, що залишається у власності держави відповідно до угод про розподіл продукції”; 3) наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 23.10.2001 р. № 249 „Про затвердження Інструкції з організації проведення конкурсу на укладення угод про розподіл продукції та Інструкції з розроблення, узгодження та підписання угод про розподіл продукції”.

       Законодавство у сфері угод про розподіл продукції  є надзвичайно важливим як для  національної економіки в цілому, оскільки воно є засобом стимулювання прямих виробничих інвестицій в освоєння природних ресурсів, так і для регіонів України, тому що при цьому паралельно вирішуються завдання соціально-економічного розвитку окремих територій.

       Угодою  про розподіл продукції, згідно з  ст. 4 закону, визнається угода, за якою одна сторона – Україна доручає іншій стороні – інвестору на певний строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр та ведення пов'язаних з угодою робіт, а інвестор зобов'язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції”. Тобто угоди про розподіл продукції слід відносити до цивільно-правових договорів інвестиційного характеру, оскільки їх предметом виступають майнові відносини, передбачається свобода договору та рівність сторін.

       Угода про розподіл продукції може бути двосторонньою чи багатосторонньою, тобто її учасниками можуть бути декілька інвесторів, за умови, що вони несуть солідарну  відповідальність по зобов'язаннях, передбачених такою угодою.

       Сторонами угоди зі сторони держави можуть бути Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, на території якого розташована  відповідна ділянка надр.

       Інвесторами можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи України або інших держав, об'єднання юридичних осіб, створені в Україні чи за межами України. При цьому, якщо інвестором в договорі виступає об’єднання юридичних осіб, що не є юридичною особою, учасники такого об’єднання несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях, передбачених угодою про розподіл продукції.

       Угоди про розподіл продукції можуть укладатися щодо окремих ділянок (ділянки) надр, що обмежуються у просторі та координатами, в межах яких знаходяться родовища, частини родовищ корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення, включаючи ділянки надр у межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, передбачені Переліком ділянок надр (родовищ корисних копалин), що можуть надаватися у користування на умовах, визначених угодами про розподіл продукції.

       Угода про розподіл продукції укладається  з переможцем конкурсу, порядок проведення якого визначено ст. 7 закону „Про угоди про розподіл продукції”. Але цим законом передбачено, що конкурс вважається таким, що відбувся, у випадку, коли з заявкою на участь у ньому звернувся лише один інвестор, у разі виконання ним усіх умов конкурсу.

       В загальному, до угод про розподіл продукції  пред’являються наступні вимоги:

1. об’єктами таких договорів виступають об’єкти виняткової державної власності;
2. укладаються тільки у письмовій формі і відповідати вимогам конкурсу на укладення такої угоди та вимогам закону;
3. в угодах визначаються перелік видів діяльності інвестора та програма обов'язкових робіт із визначенням строків виконання, обсягів і видів фінансування, технологічного обладнання та інших показників, що не можуть бути нижчими від запропонованих інвестором у конкурсній заяві, а також інші істотні умови, які визначено абз. 2 ч. 2 ст. 8 закону;
4. обов’язкова наявність додатків, які є невід’ємною частиною угоди і на які сторони роблять посилання у тексті, зокрема вичерпний перелік встановлених правил, норм, стандартів ведення робіт, пов'язаних із користуванням надрами, охороною довкілля, використанням і переробкою мінеральної сировини, розрахунки, плани, переліки, таблиці, програми тощо, а у разі потреби – висновки експертів (акти експертиз) науковців і фахівців, залучених до розробки проекту угоди;
5. угоди повинні передбачати обов'язки інвестора щодо надання переваг продукції, товарам, послугам, роботам та іншим матеріальним цінностям українського походження за рівних умов стосовно ціни, строку виконання, якості, відповідності міжнародним стандартам, а також прийняття (наймання) на роботу на території України працівників переважно з числа громадян України та організації їх навчання;
6. в угодах мають бути визначені документи, якими підтверджуються повноваження сторін щодо підписання угоди; [33, с.15].

       Істотними умовами угоди про розподіл продукції є (ст. 8 закону): 1) найменування сторін угоди та їх реквізити; 2) характеристика ділянки надр (родовищ корисних копалин), щодо якої укладається угода, включаючи географічні координати району робіт, а також обмеження щодо глибини промислової розробки надр; 3) умови надання земельної ділянки для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та ділянки надр; 4) проект рекультивації земель, порушених під час проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин; 5) вид (види) користування надрами; 6) перелік, обсяги і строки виконання передбачених угодою робіт; 7) вимоги до якості виконуваних згідно з угодою робіт; 8) права та обов'язки сторін, зокрема права інвестора щодо користування землею, надрами та інші права, а також його обов’язки, передбачені ч. 5 ст. 8 Закону „Про угоди про розподіл продукції”; 9) орієнтовні обсяги видобутку корисних копалин (виробленої продукції); 10) умови використання корисних копалин; 11) порядок визначення вартості видобутих корисних копалин; 12) порядок внесення платежів за користування надрами та розмір збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 13) пункт виміру; 14) обов’язок інвестора доставляти вироблену продукцію в пункт виміру; 15) умови визначення обсягу компенсаційної продукції; 16) склад витрат, що підлягають відшкодуванню компенсаційною продукцією; 17) порядок та умови розподілу прибуткової продукції між державою та інвестором; 18) порядок і строк передачі державі належної їй частини прибуткової продукції. Угодою може передбачатися передача державі грошового еквівалента частини прибуткової продукції, що належить державі; 19) порядок переходу права власності на вироблену продукцію; 20) порядок одержання інвестором частини прибуткової продукції, що належить йому відповідно до угоди; 21) порядок переходу права власності на майно від інвестора до держави; 22) порядок контролю за веденням передбачених угодою робіт, виконанням інших умов угоди; строк, форми та зміст звітів, інформації, рахунків, що подаються інвестором Міжвідомчій комісії; 23) вимоги щодо повернення ділянок надр та земельних ділянок, наданих для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, після закінчення дії угоди у разі її дострокового припинення або закінчення окремих етапів робіт, а також строки та порядок повернення цих ділянок; 24) умови внесення змін, дострокового припинення або продовження дії угоди; 25) умови переуступлення інвестором прав та обов’язків, передбачених угодою; 26) вимоги щодо раціонального і комплексного використання та охорони надр і довкілля, безпеки та охорони праці персоналу, залученого до передбачених угодою робіт; 27) порядок консервації або ліквідації гірничих об'єктів; 28) строк дії угоди, дата, місце підписання та порядок набрання нею чинності; 29) відповідальність сторін угоди та засоби її забезпечення; 30) порядок розгляду спорів.

       Якщо  учасниками угоди про розподіл продукції  є два чи більше інвесторів, вони повинні призначити зі свого складу одного з інвесторів – Оператора  угоди для представництва їх інтересів у відносинах з державою.

       Розроблення проекту угоди здійснюється інвестором, але в окремих випадках за рішенням КМУ розроблення проекту угоди  може покладатися на Міжвідомчу комісію. За загальним правилом, проект угоди  розробляється протягом трьох місяців  з дня офіційного опублікування результатів конкурсу та реєструється Міжвідомчою комісією. Проект угоди має бути узгоджений з органом місцевого самоврядування, на території якого розташована ділянка надр, що відповідно до угоди передається в користування.

       Довгострокові (більше 10 років) проекти угоди та проекти угоди, для виконання яких необхідні значні капіталовкладення, підлягають обов'язковій державній експертизі з фінансових, правових, природоохоронних та інших питань. В інших випадках державна експертиза проекту угоди проводиться на вимогу однієї із сторін. 

       3.3. Договір лізингу як різновид інвестиційного договору 

       В сучасних умовах розвитку ринкових відносин у більшості суб'єктів підприємницької  діяльності виникає потреба розширення виробництва, придбання і впровадження нових технологій, модернізації устаткування тощо. Це, у свою чергу, вимагає значних коштів, які власники або керівники підприємств не завжди можуть викласти одразу, обмежуючись придбанням одного об’єкта поміж кількох, здавалося б, однаково необхідних. У таких ситуаціях оптимальним варіантом вирішення проблеми видається укладення договору лізингу, що дозволить раціонально планувати витрати та використовувати необхідне устаткування без одноразової оплати всієї вартості об’єктів.

       У світовій практиці термін “лізинг” використовується для позначення різного роду угод, заснованих на оренді товарів тривалого користування.

       Під лізингом зазвичай розуміють довгострокову  оренду машин і обладнання, куплені  орендодавцем для орендаря з метою  їх виробничого використання, при збереженні права власності на них за орендарем на весь строк договору. Крім того, лізинг розглядають як специфічну форму фінансування вкладів в основні фонди при посередництві спеціальної (лізингової) компанії, яка набуває для третьої особи майно і віддає їй це майно в оренду на довгостроковий період. Таким чином, лізингова компанія фактично кредитує орендаря. Тому лізинг іноді називають “кредит-оренда”.