Недоговірні зобов'язання та майнова відповідальність

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………..…………………………….… 3

1. Недоговірні зобов'язання у системі цивільного права ………...…...... 4
2. Поняття майнової відповідальності в недоговірних зобов’язаннях … 7
3. Підстави звільнення від майнової відповідальності в недоговірних зобов’язаннях ………………………………………………………………..…... 9

Висновок ………………………………………………………………..……. 18

Список використаної літератури ………………. ………..……………….. 19

Додаток 1 …………………………………………………………………..... 20

Додаток 2 …………………………………………………………………….. 24

Додаток 3 …………………………………………………………………….. 27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність даної  теми не підлягає сумніву. Ще з найдавніших часів, коли не існувало договірних відносин, досить широко були розповсюджені відносини, пов'язані з пошкодженням чи знищенням чужого майна особою, з якою власник з приводу цього майна не перебуває в договірних відносинах. Реагувати на порушення своїх майнових інтересів мали самі потерпілі.

Природно, потерпіла сторона  прагнула заставити заподіювача шкоди відшкодувати майнову шкоду, а заподіювач шкоди прагнув уникнути відповідальності за завдану шкоду майну потерпілого.

З розвитком держави  і права захист майнових інтересів  громадян бере на себе держава.

Держава, в особі законодавчого  органу, визначає підстави виникнення майнової відповідальності за пошкодження або знищення майна та підстави звільнення від неї. Адже не завжди шкода заподіюється в результаті протиправних дій особи, що спричинила шкоду. Навпаки, це можуть бути якраз правові дії а саме: виконання службового обов’язку (захист громадського порядку, захист майна громадян від пожежі, захист навколишнього середовища), виконання громадського обов’язку (спасіння чужого майна, допомога особі, що опинилась в біді, затримання злочинця).

Таким чином, закріпивши законодавчо  підстави звільнення від майнової відповідальності, держава фактично захистила осіб, що в силу суб’єктивних обставин, нанесли шкоду майну або здоров’ю іншої особи.

 

 

 

 

 

 

1. Недоговірні зобов'язання у системі цивільного права

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин.

Частиною першою статті 509 ЦК України  визначено, що сторонами в цивільних зобов’язаннях завжди є боржник і кредитор. [2; ч. 1 ст. 509]

Змістом зобов'язання як правовідношення  може бути як активна поведінка боржника - здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання  послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії. [2; ч. 1 ст. 509]

Недоговірні зобов’язання є різновидом цивільно-правових зобов’язань.

Недоговірні зобов'язання — це зобов'язання, які виникають за відсутності  укладеного між сторонами договору, в силу певних юридичних фактів. Ці зобов'язання можуть виникати як із неправомірних дій (заподіяння шкоди), так і з правомірних (публічна обіцянка винагороди тощо). [9; с. 267]

Так само, як і договірні, складаються з трьох елементів: суб’єктів, об’єктів та змісту.

Правове регулювання недоговірних зобов'язань здійснюється окремим  підрозділом 2 розділу 3 ЦК України.

ЦК України регулює недоговірні  зобов’язання і виділяє такі їх види:

1. Зобов’язання у зв’язку із публічною обіцянкою винагороди. [2; гл. 78]

2. Зобов’язання у зв’язку із вчиненням дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення. [2; гл. 79]

3. Зобов’язання, що виникають внаслідок рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. [2; гл. 80]

4. Зобов’язання у зв’язку зі створенням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. [2; гл. 81]

5. Зобов’язання з відшкодування шкоди. [2; гл. 82]

6. Зобов’язання у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. [2; гл. 83]

Зобов’язання з відшкодування  шкоди є найпоширенішими.

Зобов’язання щодо відшкодування  шкоди — це таке цивільно-правове  зобов’язання, за яким потерпілий (кредитор) має право вимагати від заподіювача шкоди (боржника) відшкодування у повному обсязі протиправно завданої шкоди шляхом відшкодування її у натурі або відшкодування завданих збитків. [12; с. 717]

Однією з підстав  виникнення зобов’язань згідно зі ст. 1166 ЦК України є заподіяння майнової шкоди іншій особі. На відміну  від інших зобов’язань, які виникають із правомірних актів (наприклад договору), цей вид зобов’язань виникає з неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Такі зобов’язання (що виникли внаслідок заподіяння шкоди) називають деліктними. Така назва із заподіяння шкоди походить від латинського слова delictum — правопорушення і застосовувалась ще римськими юристами.

Суб’єктами недоговірних зобов’язань можуть бути будь-які  учасники цивільних правовідносин. Їх також називають кредитором і боржником.

Кредитор — це потерпілий, тобто особа, якій заподіяно шкоду (ним може бути як фізична так  і юридична особа).

Боржник — це заподіювач шкоди, тобто особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. Але законодавство  передбачає такі випадки, коли боржником виступає не заподіювач шкоди, а особа, винна за поведінку заподіювача. Так, відповідно до ст. 1179 ЦК України за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 14 років, несуть відповідальність його батьки (усиновителі), опікун або навчальні, виховні чи лікувальні заклади, під наглядом яких перебував неповнолітній, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини.

У деліктних зобов’язаннях  боржником може бути лише організація, що є юридичною особою: підприємства, спільні підприємства, релігійні  організації тощо, які згідно з ч. 1 ст. 2 ЦК України можуть бути учасниками цивільних правовідносин. Боржником може бути також держава, територіальна громада.

[10; с. 347]

Шкода заподіюється внаслідок  настання нещасного випадку на виробництві, в побуті, незаконними діями посадових і приватних осіб, техногенними катастрофами і аваріями. [9; с. 267]

Виконання зобов’язань  із заподіяння шкоди є важливим засобом  охорони економічних засад країни, оскільки надають можливість захистити  і відновити в більшості випадків порушене право власності, яке становить основу будь-якого класового суспільства. Водночас стягнення матеріального відшкодування в порядку цивільного судочинства не виключає можливість застосування до заподіювача шкоди заходів дисциплінарного, адміністративного та кримінального покарання, що сприяє отриманню своєрідного морального задоволення особою, якій заподіяна шкода. [9; с. 268]

Отже, недоговірні зобов’язання – це різновид цивільно-правових зобов’язань, що виникають як з правомірних (публічна обіцянка винагороди тощо), так і з неправомірних дій (заподіяння шкоди), за відсутності укладеного між сторонами договору, в силу певних юридичних фактів.

 

 

 

2. Поняття майнової відповідальності в недоговірних зобов’язаннях

Цивільне право як система  правових норм регулює майнові та особисті немайнові відносини, основані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності та широкій свободі їх учасників у визначенні своїх прав та обов'язків.

Цінність цивільного права  полягає в тому, що воно у своїх  нормах містить широкий арсенал засобів впливу на поведінку громадян та організацій через їхні інтереси і за допомогою інтересів. Одним із таких засобів впливу на майнові інтереси осіб є застосування до правопорушника майнових санкцій, зокрема цивільно-правової відповідальності. [8; с. 103]

У цивільному законодавстві  розрізняють види відповідальності за різними критеріями. Так, за підставами виникнення прав та обов'язків, за порушення  яких встановлено відповідальність, вона поділяється на договірну та позадоговірну. [8; с. 107]

Позадоговірною (недоговірною, деліктною) є відповідальність, що настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин. Така відповідальність настає за порушення обов'язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків.

Можна виділити такі особливості  деліктної цивільно-правової відповідальності:

1) відшкодування шкоди  відбувається на підставі імперативних цивільно-правових норм, дію яких неможливо змінити за згодою сторін (у той час як умови договірної відповідальності можуть встановлюватись договором);

2) має місце відповідальність  одних осіб за шкоду, завдану  іншими (ст. 1176, 1177, 1178 ЦК України тощо);

3) може настати без  вини заподіювача шкоди (ст. 1187 ЦК України).

Однак ЦК України передбачає і випадки відшкодування шкоди, завданої потерпілому правомірними діями, наприклад, у стані крайньої необхідності (ст. 1171 ЦК України).

Залежно від характеру розподілу відповідальності декількох осіб деліктна відповідальність, як і будь-яка інша цивільна відповідальність, може бути: дольовою (ст. 1188 ЦК України), солідарною (ст. 1190 ЦК України), субсидіарною (ст. 1179 України). За розміром деліктна відповідальність є повною.

Варто зазначити, що деліктна відповідальність за завдану шкоду  має на меті не тільки поновити майновий стан потерпілого, а й покарати правопорушника.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Підстави звільнення від майнової відповідальності в недоговірних зобов’язаннях

Статтею 614 ЦК України закріплено принцип «відповідальності  за вину». Це говорить про те, що цивільно-правова  відповідальність не є абсолютною, тобто вона поширюється до певних меж. Ці межі становлять обставини, наявність  яких призводить до звільнення особи від обов'язку нести несприятливі майнові наслідки. [2; ст. 614]

Під підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності розуміються обставини, з якими  закон або договір пов'язують звільнення особи від застосування до неї санкцій за правопорушення.

Статтею 617 ЦК України від 16 січня 2003 року вперше закріплює загальні підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Так, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Правовий випадок (казус) та непереборна сила, як обставини, що звільняють від відповідальності за порушення зобов'язання, були передбачені ще у римському приватному праві. [2; ст. 617]

Усталеним є  твердження, що поняття «випадок» є протилежним поняттю «вина». Відсутність вини свідчить про випадковість порушення суб'єктивного цивільного права. Під правовим випадком (казусом) розуміється така подія або її результат (наслідки), яких могла б не бути, але які не були відвернуті відповідальною особою тільки тому, що їх неможливо було передбачити і запобігти через раптовість їх настання. Отже, випадковою може бути подія, яка є причиною завдання шкоди, або сама шкода, як наслідок певної події. Випадковою визнається шкода, заподіяння якої особа не змогла відвернути, незважаючи на те, що вона вжила всіх залежних від неї заходів, спрямованих на її запобігання. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що вона вчинила усі необхідні дії для належного його виконання.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх  обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних  для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. [2; ст. 617]

Значення  випадку полягає у тому, що незважаючи на наявність протиправної поведінки  особи, шкоди та причинного зв'язку між ними, він стає підставою для  звільнення від цивільно-правової відповідальності. За загальним правилом, випадок (відсутність вини) звільняє суб'єкта від цивільно - правової відповідальності, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з  пунктом 1 частини першої статті 263 ЦК України під непереборною силою  розуміється надзвичайна або  невідворотна за даних умов подія. [2; п. 1 ст. 263] 

Непереборна сила є об'єктивним явищем, тобто  подією, яка не залежить від волі, свідомості та бажання людини. При  цьому ця подія, як правило, має стосовно діяльності суб'єкта зовнішній характер втручання. Найчастіше при цьому мається на увазі стихійне явище, хоча може бути також явище суспільного порядку. Поняття непереборної сили нерозривно зв'язано з поняттям випадкового причинного зв'язку, тоді як поняття простого випадку означає певний психічний стан особи, що характеризується відсутністю вини. [11; с. 191]

Надзвичайним  визнається явище, яке перевищує  все ординарне, типове і звичайне. Надзвичайність явищ може проявлятися  в різних аспектах. Як правило, такі явища мають велику потужність та руйнівну силу, а їх виникнення є  екстраординарною, несподіваною подією. У деяких випадках надзвичайність полягає в рідкості виникнення тієї чи іншої події, сильному первісному імпульсі або масштабності.

Невідворотність дії непереборної сили або шкоди, що заподіюється нею, тісно пов'язана  з її надзвичайним характером. Як правило, саме надзвичайний характер події не дає можливості особі запобігти та відвернути настання негативних наслідків. Непереборною силою є подія, яка є об'єктивно невідворотною. Запобігти її прояву не здатна не тільки конкретна особа з урахуванням її фізичних, економічних, технічних та інших можливостей, а й за даних умов будь - яка інша особа, враховуючи існуючий стан науки та техніки. Однак невідворотність не означає абсолютну неможливість відвернути негативні наслідки ніякими людськими силами. Такий підхід значно звузив би сферу застосування цієї правової категорії. [11; с. 191]