Конституційно-правові відносини і їх загальна характеристика

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему «КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА»

з дисципліни “ Конституційне право України ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2011

 

 

Зміст

 

Вступ

1. Поняття  конституційного права як галузі  права

2. Конституційно-правові  норми: загальна характеристика

3. Конституційно-правові  інститути

4. Система  конституційного права України

5. Конституційно-правові  відносини і їх загальна характеристика

6. Джерела  конституційного права України

Список літератури

 

 

Вступ

 

Конституційне право розглядається в трьох  аспектах: як галузь права в системі  національного права, як наука і  як навчальна дисципліна. Конституційне  право як галузь права в будь-якій державі є складовою частиною національної правової системи і  виконує в ній досить важливі  завдання. Ця галузь права, як і інші, є сукупністю правових норм, що встановлюються і охороняються державою. Але конституційне  право відрізняється від інших  галузей права насамперед специфікою тієї сфери суспільних відносин, на регулювання яких спрямовані норми  цієї галузі. Таким чином, ця галузь права як і інші, з одного боку, являє собою сукупність правових норм, що мають внутрішню єдність, загальні ознаки, а з другого —  відрізняється від норм інших  галузей права. Конституційне право  України — провідна галузь національної правової системи.

У науковій літературі є різні погляди на те, як називати цю галузь права —  конституційним чи державним правом. Ця дискусія виникла на початку XVIII ст. між захисниками державного права  як вираження необмеженої, монархічної  влади держави і прибічниками конституційного права як демократичного обмеження державного свавілля з  допомогою конституції. На сьогодні у багатьох країнах послуговуються терміном «державне право», проте  перевага віддається найменуванню цієї основоположної галузі права як «конституційне право». На вибір терміна значною мірою впливають традиції слововживання. Так, англосаксонська правова система традиційно використовувала термін «конституційне право», тоді як для германської характерним є термін «державне право».

 

 

1. Поняття конституційного  права як галузі права

 

В умовах, коли Україна йде від держави, яка базується на пріоритеті держави  над особою, до демократичної, правової, соціальної держави, до конституційного  правління, більш прийнятним видається  найменування «конституційне право», яке базується на тому, що всі  суб’єкти державно-правових відносин діють у межах конституції, а держава не повинна панувати над людиною. Конституція України є визначальним, основним джерелом цієї галузі права. Саме конституційне право має стати провідною галуззю права в правовій системі України. Це відповідає як світовій тенденції, так і сучасному етапу розвитку нашої держави і суспільства, прагненню побудувати в Україні демократичну, правову державу.

Предмет і метод правового регулювання  — найбільш суттєві підстави поділу системи права на галузі права. Кожна  галузь права, в тому числі конституційне  право України, об’єднує такі правові норми, які врегульовують особливий, якісно визначений вид суспільних відносин, що потребують нормативної регламентації. Предмет правового регулювання — головна підстава для розподілу юридичних норм за галузями права. Конституційне право має свій предмет правового регулювання, пов’язаний з регламентацією політико-правових відносин, спрямованих на реалізацію державно-владних функцій, забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Специфіка предмета цієї галузі права проявляється в тому, що її норми регламентують відносини, які складаються в усіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній. Законодавство регулює базові відносини у цих сферах і його норми закріплюють насамперед основні принципи, що визначають устрій держави і суспільства. У них проявляються якісні характеристики держави: суверенітет, форма державного устрою, належність влади народові, політична, економічна, ідеологічна багатоманітність, суб’єкти державної влади, загальні основи функціонування політичної системи України, символи держави. Так, у першому розділі Конституції України «Загальні засади» містяться норми, що регулюють основоположні суспільні відносини, які визначають устрій держави і суспільства. З конституційного права починається формування всієї системи національного права, всіх його галузей. Світова практика свідчить, що жодна галузь національного права будь-якої країни не може розвиватись, якщо вона не має підґрунтя в конституційних принципах або нормах конституційного законодавства чи, тим більше, якщо суперечить їм.

Крім  того, предметом конституційно-правового  регулювання є відносини, які  визначають належність до громадянства, принципи, що характеризують становище  людини в суспільстві і державі, її основні права, свободи і обов’язки. Ці відносини регулюються передусім другим розділом Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Вони є основоположними для всіх соціальних зв’язків, які формують суспільство, визначають основи статусу людини. Предметом конституційного регулювання є форми безпосередньої демократії, насамперед вибори, референдуми, система органів державної влади, основи їх функціонування, діяльність органів місцевого самоврядування, правовий статус органів законодавчої, виконавчої і судової влади, Конституційного Суду України, прокуратури України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, порядок їх створення, компетенція, основні форми діяльності. До предмета регулювання конституційного права належать: територіальний устрій України, правовий статус Автономної Республіки Крим, символіка держави, основи правового статусу місцевого самоврядування.

Конституційне право — провідна галузь права України, що являє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, що забезпечують організаційну і функціональну єдність суспільства як цілісної соціальної системи, основи конституційного ладу України, статус людини і громадянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систему органів державної влади і місцевого самоврядування.

Допоміжним, але досить вагомим критерієм, за яким конституційне право України  вирізняється серед інших галузей, є метод правового регулювання. Йдеться про сукупність способів і засобів правового впливу на суспільні відносини. Головний метод  конституційно-правового регулювання  — владно-імперативний, який базується  на владі й підпорядкуванні. Поряд  з ним застосовується і диспозитивний  метод регулювання суспільних відносин. Наприклад, виборче законодавство  встановлює, що вибори є вільними. Тому ніхто не може примусити громадянина  йти на вибори. Тобто держава і  громадянин у цих правовідносинах  є рівноправними суб’єктами.

Законодавство деяких країн світу зобов’язує громадянина голосувати (Мексика, Туреччина, Аргентина та ін.), а у разі відмови до нього можуть застосовуватися санкції (штраф, короткотермінове ув’язнення). Таким чином, у цих країнах у основу виборчого законодавства покладено імперативний метод правового регулювання.

У конституційному  праві України використовується як диспозитивний метод правового  регулювання, так і імперативний, однак домінуючим все таки залишається  владно-імперативний метод.

Застосовуючи  вказані методи правового регулювання, конституційне право України  гарантує народовладдя, основні права  і свободи людини і громадянина, демократичний розвиток держави  і суспільства, забезпечує функціонування інститутів державної влади та громадянського суспільства.

 

2. Конституційно-правові  норми: загальна характеристика

 

Конституційно-правова норма — це встановлене або санкціоноване державою загальнообов’язкове правило поведінки, що регулює суспільні відносини, які становлять предмет конституційного права.

Конституційно-правовим нормам притаманні загальні ознаки юридичних приписів, тобто вони регулюють суспільні відносини, встановлюють обов’язкові правила поведінки, містяться у чинних правових актах держави; охороняються і забезпечуються у разі необхідності примусовою силою держави.

Від норм інших галузей права конституційно-правові  норми відрізняються:

а) своїм  змістом, сферою суспільних відносин, на регулювання яких спрямовані;

б) джерелами, в яких вони містяться, оскільки найважливіші норми закріплені в Конституції України і мають найвищу юридичну силу;

в) установчим характером своїх приписів, оскільки конституційно-правові норми визначають форми правових актів, порядок їх прийняття і опублікування, компетенцію  державних органів;

г) особливостями  внутрішньої структури.

На відміну  від інших галузей права в  нормах конституційного права значно більше норм загальнорегулюючого характеру. До таких насамперед належать норми-принципи, норми-поняття, норми-завдання, яких багато в першому розділі Конституції  України. Чимало конституційно-правових норм при своїй реалізації пов’язані не з виникненням конкретних правовідносин, а з відносинами загального характеру або ж з правовим станом (громадянство, статус Автономної Республіки Крим).

Конституційно-правові  норми, як правило, не є класичними, тобто вони не завжди містять у  своєму складі всі три елементи: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Є  норми, які мають тільки диспозицію: «Президент України є главою держави  і виступає від її імені» (ст. 102 Конституції  України). Є такі, що складаються  з гіпотези і диспозиції: «Законопроект  про внесення змін до Конституції  України, крім розділу І «Загальні  засади», розділу III «Вибори. Референдум»  і розділу XIII «Внесення змін до Конституції  України», попередньо схвалений більшістю  від конституційного складу Верховної  Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної  Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України» (ст. 155 Конституції України). У окремих випадках конституційно-правові норми містять у своєму складі і санкцію.

Конституційно-правові  норми досить різнорідні і мають  свої специфічні риси. Їх можна класифікувати  за такими ознаками (критеріями): за змістом, юридичною силою, територією дії, характером втілення приписів, призначенням у  механізмі правового регулювання, функціональною спрямованістю, терміном дії.

За змістом, тобто колом суспільних відносин, що ними регулюються, одні норми пов’язані зі сферою суспільних відносин, в яких встановлюються засади конституційного ладу, другі — із закріпленням основ правового статусу людини і громадянина, треті — з територіальним устроєм, четверті — із системою органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні, п’яті — із закріпленням виборчої системи, референдуму тощо.

Конституційно-правові  норми України суттєво відрізняються  за юридичною силою. Це залежить від того, в якому нормативному акті знаходиться норма і яке місце посідає акт у правовій системі України. Найважливіші норми містяться в Конституції України і конституційних законах. Жодна правова норма не повинна суперечити нормам Конституції України. На основі Конституції, законів України в державі видаються інші правові акти: постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти органів місцевої виконавчої влади, місцевого самоврядування.

За призначенням у механізмі правового регулювання  норми конституційного права поділяються на матеріальні («Верховна Рада України працює сесійно» — ст. 82 Конституції України) і процесуальні («Виборчі бюлетені заповнюються виборцем особисто в кабіні для таємного голосування. Під час заповнення виборчих бюлетенів забороняється присутність у кабіні для таємного голосування інших осіб» — частина п’ята ст. 83 Закону України «Про вибори народних депутатів України»).

На відміну  від кримінального, цивільного, адміністративного  права конституційне право не має спеціальної процесуальної  галузі, норми якої встановлювали  б загальний, однаковий порядок  реалізації матеріальних конституційно-правових норм. Але реалізація багатьох з  них пов’язана з необхідністю додержання широкої системи процедурних правил, які містяться у відповідних процесуальних (процедурних) нормах. Особливо це стосується реалізації громадянами України політичних прав (право обирати і брати участь у виборах, референдумах), процедури діяльності Верховної Ради України. Матеріальні конституційно-правові норми містять у собі приписи щодо правового регулювання суспільних відносин, а процедурні норми визначають процедури, в межах яких вона повинна бути здійснена.

Протягом  останніх років збільшується кількість  процесуально-процедурних конституційно-правових норм, наприклад, у законах про  вибори. Для забезпечення якості законотворчої  роботи велике значення має Регламент  Верховної Ради України. Однак процесуальні норми таких актів на сьогодні ще не повністю забезпечують застосування матеріальних норм.

За терміном дії конституційно-правові норми поділяються на постійні та тимчасові. Більшість норм конституційного права України — постійні. Строк їх дії невизначений. Тимчасові норми, наприклад, містяться в пунктах 2-10 та 12-14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

За територією дії розрізняють конституційно-правові норми, які діють на території: всієї України; Автономної Республіки Крим; окремих адміністративно-територіальних одиниць.