Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин

 

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Міжнародний науково-технічний  університет

Імені академіка  Юрія Бугая

 

 

Факультет лінгвістики і права

Кафедра права  України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

З дисципліни ,,Цивільне право”

на тему: ,,Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав студент  групи П-01

Фещенко Дмитро Миколайович 

Науковий керівник

Доцент МНТУ Самусэва Л.О.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ, МНТУ – 2012 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….……3

 

РОЗДІЛ 1  Юридична особа як субє'кт цивільного права…………………7

1.1. Поняття та ознаки юридичної особи……………………………………..…7

1.2. Правоздатність та дієздатність юридичних осіб ………………………..11

1.3. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб……………………..17

 

РОЗДІЛ 2  Класифікація юридичних осіб.......................................................21

2.1. Теоретичні засади класифікації юридичних осіб…………………………21

2.2. Комерційні юридичні особи………………………………………………..24

2.3. Некомерційні юридичні особи……………………………………………..29

 

РОЗДІЛ 3  Сучасна проблематика реєстрації юридичної особи

в Україні................................................................................................................34

 

ВИСНОВКИ…………………………………………………………..…………39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Додатки: схема   №1

№2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми полягає в проблематиці правового регулювання участі юридичних осіб як суб'єктів цивільних правовідносин. Актуальність дослідження даних питань зумовлена, в першу чергу тим, що наука цивільного права практично всіх країн містить детально розроблену доктрину юридичної особи, важливе місце в ній якраз і належить поняттю, ознакам, виникнення та припинення юридичних осіб. Класифікація юридичних осіб, хоч і відрізняється у різних країнах, все ж являє собою цілісну систему, яка передбачає загальні для всіх юридичних осіб принципи створення та припинення. Перш за все розрізняють юридичні особи публічного права (наприклад, держава), які існують (чи створюються) на основі закону чи адміністративного акта, та юридичні особи приватного права, які створюються на підставі приватно-правових актів.

Сучасне суспільне життя  не можна уявити без таких учасників  відносин, як юридичні особи. Поняття юридичної особи було нам відомо ще з давніших часів від римлян, де було помічено, що в деяких випадках носіями приватного права можуть бути не тільки фізичні особи, а й деякі об'єднання, корпорації тощо.

Суб'єктами цивільних правовідносин  і відповідно носіями майнових та особистих немайнових прав та обов'язків  можуть бути не лише індивіди — фізичні  особи, а й різні колективні утворення: підприємства та організації, господарські товариства, виробничі та споживчі кооперативи та ін.. Однак для того, щоб мати можливість вступати у цивільні правовідносини і бути їх суб'єктами, ці колективні утворення наділяються за наявності певних ознак статусом юридичної особи. А також щоб організація могла бути суб'єктом цивільних правовідносин, вона повина відповідати зазначеним у законі ознакам, тобто мати права юридичної особи. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи не є живими істотами і тому не мають природної волі, однак у них діє об'єднана людська воля і об'єднана людська сила в певному напрямі, зумовленому метою створення юридичної особи. Внаслідок цього за юридичною особою і визнається можливість бути суб'єктом права. Слід зазначити, що юридична особа є самостійним суб'єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоч це колективне утворення і визнається суб'єктом правовідносин, однак як юридична особі воно може бути носієм лише таких прав та обов'язків, які не пов'язані з природними властивостями людей.

Кожна фізична особа, вступаючи  до об'єднання, передає йому частину  своїх прав і обов'язків, в результаті чого об'єднання, яке бере на себе ці права і обов'язки, уособлює своїх  засновників. Але однієї волі громадян для створення юридичної особи  не достатньо. Потрібно, щоб новостворювана організація була належним чином  зареєстрована державними органами. Цим підтверджується зацікавленість держави у створенні (виникненні) юридичних осіб. Ще активнішу участь держава бере в створенні державних  юридичних осіб. Вони створюються  з метою найбільш ефективного  і раціонального використання державного майна. Зрозуміло, що держава, в особі  її вищих органів влади і управління, не може управляти усіма належними  їй цінностями Закріплюючи майно  за окремими державними підприємствами, установами та організаціями, держава, як власник, дозволяє їм управляти цим  майном, розпоряджатися грошовими коштами, вступати від свого імені в  різні правовідносини, тобто надає  їм статус суб'єктів ци-вільного права.

Отже, юридична особа –  це   суб'єкт права, здатний  від власного імені набувати права  і обов'язки, за умови реєстрації у встановленому законом порядку. Організація (організаційна форма), що має відокремлене майно, здатна від  свого імені набувати майнових і  особистих немайнових прав і нести  обов'язки, бути позивачем та відповідачем в суді, арбітражному (господарському) або третейському суді. Згідно з  законом юридичною особою — є  організація, створена і зареєстрована  у встановленому законом порядку.

Проблеми пов'язані з дослідженням. Вивчення положень, що стосуються юридичних осіб викликає суттєві ускладнення, пов'язані з їх новизною та недостатньою узгодженістю положень Цивільного та Господарского кодексів. Прийняття кодексів значно удосконалило нормативний регулятор, але разом з тим не можна визнати тієї обставини, що вони значно ускладнюють правозастосування.

Розробкою даної проблематики займались провідні вчені, теоретики в галузі цивільного права, зокрема: Я.М. Шевченко, Н.С. Кузнєцова, О.В. Дзера, В.В. Луця, Д.В. Бобровата, І.А. Бірюков інші.

Завдяки доробку цих вчених було визначенно саме поняття  юридичної  особи та класифікація. Разом з  тим, як в теорії так і практиці, залишаються неврегульованими та потребують додаткового дослідження деякі  положення обраної теми. Важко виявилось опрацьовувати нормативні акти та літературні джерела, що використовувались при написанні даної курсової роботи, так як в будь-якому законодавстві є прогалини і недоробки.

Предмет дослідження в даній курсовій роботі складає система нормативних актів, що встановлюють певні організаційно-правові форми юридичних осіб; спеціальна вітчизняна і зарубіжна наукова література, в якій розкриває розвиток і становлення юридичних осіб у цивільних правовідносинах.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи є становлення інституту юридичної особи у цивільному праві, а також її правове регулювання.

Метою дослідження є визначення поняття, ознак та особливостей правосуб’єктності юридичних осіб, визначення всіх можливих видів юридичних осіб, порядок виникнення і припинення юридичних осіб, а також сучасна проблематика реєстрації юридичної особи в Україні. 

Завданням дослідження, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети є:

• Визначити та обґрунтувати поняття юридичних осіб у якості суб’єктів цивільних прав;
• Довести доцільність існування даного правового інституту в цивільному законодавстві;
• Розглянути види юридичних осіб, їх класифікація на комерційні юридичні особи та некомерційні юридичні особи.
• Вирішити проблематику реєстрації юридичної особи в сучасній Україні.

Практичне значення курсової роботи полягає в тому, що сформовано ряд пропозицій для проведення семінарів, або приклад, для написання курсових робіт.

Методологічна та теоретична основа дослідження. Особливості певних видів юридичних осіб досліджуються в роботі з урахуванням їх історичного розвитку, а також основних моментів розвитку юридичних осіб в зарубіжних країнах. Аналіз відповідної нормативної бази та правової літератури був проведений за допомогою робіт таких вчених, як: Г.Фединяка, Я. М. Шевченка, О.Кравчука, В. І. Борисової, О. В. Дзери, В. С. Щербина, Н. С. Кузнєцової, Е. Ф. Суханов, Е. Б. Хохлов, В. В. Луця, Є. О. Харитонова та інших вчених.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Юридична особа як субє'кт цивільного права

1. Поняття та ознаки юридичної особи

 

Сьогодні Цивільний Кодекс України в ст.80 дає наступне поняття  юридичної особи: юридичними особами  визнаються организації, які мають  відокремлене майно, можуть від свого  імені набувати майнових та особистих  немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами  в суді, арбітражному суді або третейському суді.

Виходячи з Закону та практики українські фахівці першою ознакою  будь-якої організації як юридичної  особи визначають організаційну  єдність.

Юридична особа - це не окремий орган (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Кожна така організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв’язків її членів, внутрішньою структурою та органами, що реалізують її дієздатність. Але незалежно від внутрішньої будови, юридична особа у зовнішніх відносинах виступає як єдина організація. Організаційна єдність юридичної особи виражається і закріплюється в її установчих документах.[17;с.112]

Іншою важливою ознакою юридичної  особи є наявність у неї  відокремленого майна. Наявність відокремленого майна виражається в самостійному балансі організації. Майно юридичної  особи відокремлене від майна  членів трудового колективу даної  організації, від майна держави, чи автономного утворення, адміністративно-територіальної одиниці, від майна інших організацій. З майновою відокремленістю нерозривно пов’язана і третя ознака юридичної  особи - її самостійна майнова відповідальність. Юридична особа відповідає по своїх  зобов’язаннях належним їй (закріпленим  за нею) майном, на яке може бути звернене стягнення згідно ст.32 Цивільного Кодексу  України, і ст.7 Закону «Про власність» та іншим законодавчим актам України.

Так як юридична особа - самостійний учасник цивільного обігу, то однією з її ознак є виступ у цивільному обігу від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування. Від свого імені вона набуває майнових і особистих немайнових прав і несе обов’язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Кредитори юридичної особи мають право звертатися з вимогами, що випливають з її зобов’язань, тільки до даної юридичної особи. Інші осби не можуть діяти від імені юридичної особи без її згоди.

Ознакою юридичної особи  є також її здатність бути позивачем  або відповідачем в суді, арбітражному чи третейському суді.

В разі потреби захисту  порушених цивільних прав юридична особа стає стороною - позивачем  або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейському розгляді цивільного спору. Ця ознака виступає кінцевим зовнішнім виразом самостійності  та цивільної правосуб’єктності юридичної особи.

Всі зазначені ознаки юридичної  особи повинні розглядатися в  єдності, сукупності, бо лише разом  вони розкривають суть юридичної  особи.

Існують також другорядні, похідні ознаки юридичної особи  такі як рахунок в банку, печатка  тощо, вони є елементами цивільної  правосуб’єктності.

Прихильники тлумачення юридичної особи як штучного утворення стверджують, що суб'єктом цивільного права може бути лише фізична особа, а правосуб'єктність організацій являє собою імітацію правового статусу громадян. Автори цієї теорії не заперечують можливість виникнення юридичної особи за умови дозволу держави або закону, але, на їх думку, це є досить штучне утворення і виникає воно передусім для того, щоб відокремити майно юридичної особи від майна фізичних осіб. Ця теорія надає пріоритет незалежності людини і з певним упередженням ставиться до громадських об'єднань.

Теорія невизначення юридичної особи як суб'єкта цивільних прав. В рамках цієї теорії вважається, що кінцеву вигоду від цивільних правовідносин у суспільстві отримують виключно фізичні особи, а тому немає підстав визнавати об'єднання громадян - юридичну особу суб'єктом цивільних прав. [42;с.109-112]

Тлумачення визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта (теорія реальності) цивільних прав акцентує увагу на тому, що фізичні особи в залежності від обставин і власного волевиявлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно. Об'єднуються вони між собою тоді, коли у них виникають спільні інтереси. Саме для реалізації таких інтересів фізичні особи і створюють різні організації. Враховуючи, що історичні досягнення є результатом розвитку кооперування людей, автори названої теорії вважають за потрібне надавати можливість об'єднанням громадян виступати суб'єктами цивільних правовідносин. Сьогодні ця теорія є домінуючою. В рамках цієї теорії існує кілька напрямів. Так, органічна теорія на перше місце ставить соціологічні дослідження об'єднань людей; організаційна теорія визначальною вважає правову охорону юридичних осіб; а теорія соціальної функції віддає перевагу дослідженням соціальних функцій юридичних осіб.