История прокуратуры

ЗМІСТ

          ВСТУП…………………………………………………………………...2 

     РОЗДІЛ 1 ІСТОРІЯ ПРОКУРАТУРИ………………………………….5

     1.1. Історія виникнення прокуратури……………………………….…..5

     1.2. Історія становлення та розвитку……………………………………8

     1.3. Історія сучасності прокуратури…………………………………...12 

     РОЗДІЛ 2 КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРОКУРАТУРИ  УКРАЇНИ……………………………………………….....16

     2.1. Система органів прокуратури  України……………………………..16

     2.2. Принципи організації та діяльності  прокуратури………………….22

     2.3. Основні конституційно-правові функції  прокуратури…………….25

     РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРАТУР……………29 

     ВИСНОВКИ……………………………………………………………...34 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...36 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Як  відомо, Конституція України проголосила: Україна - це суверенна й незалежна, демократична, соціальна і правова держава, тому людина її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю¹.

     Органом на який покладено завдання забезпечення законності, захист прав і законних інтересів громадян, верховенство закону, здійснення нагляду за додержанням та правильним застосуванням законів в Україні прокуратура (від лат. “prokyro” – піклуюся, забезпечую, попереджую).

     Прокуратура є невід'ємною частиною державного механізму, наділена певним об'єктом  владності для здійснення вищого нагляду за виконанням Закону в державі.

     У відмінності від судової влади, Прокуратура не є особливою окремою  гілкою державної влади. У більшості  демократичних країн її функції  зводяться у кримінальному переслідуванні тих громадян, що скоїли злочин, підтримці публічного звинувачення в суді, здійснення нагляду за законністю попереднього розслідування і зміст осіб в місцях укладення².

     Прокуратура України — це самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів і є складовою цієї системи. Прокуратура забезпечує захист від протиправних посягань суспільного та державного ладу, прав і свобод людини, а також основ демократичного устрою державної влади засобами та методами, передбаченими законом. Прокуратура не підпорядкована законодавчій, виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність не залежить від будь-якої гілки влади, що згруповані в державі відповідно до Конституції України 1996 р.

     Проголосивши  незалежність, Верховна Рада України 5 листопада 1991 р. одним з перших прийняла Закон України «Про прокуратуру», який було введено в дію 1 грудня 1991 р. Саме цей день визначається як День працівника прокуратури. Водночас співробітники прокуратури незалежні від політичного впливу, не можуть бути членами партій, політичних рухів.

     Нині  прокуратура — це багатофункціональна  державна структура з чітко визначеними  функціями, найважливішими з яких є  функції нагляду за додержанням  законів у соціально-економічній, політичній та інших сферах життєдіяльності країни³.

      В Україні здійснюються великомасштабні  перетворення, спрямовані на зміцнення  демократії й створення правової держави. Однією з головних проблем  громадянського розвитку є зміцнення  законності та правопорядку. Очевидна відчуженість апарату державної влади від громадян, високий рівень корупції, низька виконавча дисципліна, правовий нігілізм, відсутність традицій поваги до закону та прав і свобод людини зумовлюють необхідність актуалізації даної теми. І не тільки визначення контрольно-наглядових функцій держави, як самостійної гілки влади, але і встановлення місця і ролі цієї гілки влади в структурі функціонування законодавчої, виконавчої і судової влади.

     Об’єктом дослідження полягає в охарактеризуванні місця і ролі Прокуратури в системі органів влади України

     Мета дослідження полягає у визначенні статусу Прокуратури України в системі органів державної влади України, а так само у визначенні конституційно-правового статусу органів правосуддя.

     Поставлена  мета припускає рішення наступних  завдань :

     1. Охарактеризувати історичні проблеми становлення і розвитку Прокуратури;

     2. Встановить особливості Прокуратури як органу державної влади;

     3. Визначити функції Прокуратури і форми їх здійснення;

     4.Проаналізувати  структуру і принципи організації  діяльності Прокуратури;

     5. Охарактеризувати проблеми діяльності Прокуратури. 

     Як  і інші державно-правові структури,прокуратура  нині потребує певних змін, котрі повинні  відповідати напрямам розвитку суспільства  і держави. Реформування органів  прокуратури у правовому, організаційному,кадровому та інших аспектах

     Діяльність  органів прокуратури спрямована на утвердження верховенства закону, зміцнення правої порядку і має  своїм завданням захист від неправомірних посягань на:

     - закріплені Конституцією України  незалежність держави, суспільний і державний лад, політичну та економічну систему, права національних груп і територіальних утворень;

     - гарантовані Конституцією, іншими  законами України та міжнародними  правовими актами соціально-економічні, політичні, особисті права і  свободи людини і громадянина; 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

     ІСТОРІЯ ПРОКУРАТУРИ.

1. Історія виникнення прокуратури.

      Зародження  первинних функцій прокуратури  відноситься до часів Стародавнього  Риму. За правління імператора Августа  важливого значення набула діяльність прокураторів (від лат. «procurator» управитель, представник), яким доручався збір податків, управління невеликими провінціями; вони виконували різноманітні господарські функції. Прокуратори призначалися із вершників, а також вільновідпущеників. Із імператорських вільновідпущеників та рабів комплектувалися нижчі чини імператорської бюрократії, яка набула згодом виняткового значення в державі. Імператор Клавдій розширив права прокураторів, вони одержали право виносити судові рішення.

     За  глибокої давнини почалося формування правової системи, а з нею і певних функцій прокуратури, і на території сучасної України.

     На  етапі розвитку звичаєвого права  також на рівні звичаю формувалася наглядова функція деспотійних володарів скіфської держави. Норми права у скіфів захищали життя, майно, привілеї царської сім’ї та родоплемінної знаті. Цар встановлював чіткий порядок використання пасовищ, адже йому належала верховна власність на землю. А коли існувала наглядова функція, то звісно, існували і наглядачі⁴.

     У VIIV століттях до н. е. скіфи зустрілися з грецькими поселенцями. У Північному Причорномор’ї елліни заснували свої міста-держави: Ольвію, Пантікапей, Феодосію, Херсонес та ін. Основними джерелами права в них були закони та рішення народних зборів і рад міст, постанови колегій, а також місцеві звичаї. Законодавча ініціатива належала народним зборам, радам міст, їх головам, колегіям, а також своєрідним попередникам сучасних прокурорів -номофілакам (стражам законів), які повинні були стежити за оформленням законів, поведінкою людей та посадових осіб і вимагали від них виконання законів. Крім номофілаків, існувала колегія продиктів (юридичних радників), які також виконували наглядові функції.

     У Х ст. почало формуватися князівське законодавство давньоруської держави  Київської Русі. Ще княгиня Ольга, встановивши норми і пункти збору данини, посилила функції нагляду. Вона також прийняла закон, який оберігав життя княжих дружинників. Статути князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого внесли важливі нововведення у фінансове, сімейне та кримінальне право. Велике значення у формуванні правової системи мало прийняття зводу великокняжих законів, що отримав назву «Руська правда». Суттєва роль у «Руській правді» відводилась нормам кримінального процесу та права, хоча такого поділу ще не існувало. А оскільки цей процес належало контролювати то, ймовірно, це було черговим кроком у розвитку наглядової функції. У судовій практиці Київської Русі панував змагальний процес за активної участі сторін, які називалися позивачами. Суд виконував функцію посередника, хоча іноді застосовувалися форми розшукового процесу. Головну роль при цьому відігравав позивач, з ініціативи якого розпочиналося судочинство. Формально саме він був обвинувачем. Рішення суду оголошувалося усно, а вирок виконувався негайно⁵.

     У середньовічній Франції,як державний чиновник, з'являється Королівський прокурор (франц. «procureur» від лат. «procuro» -- піклуюся, керую). За правління короля Філіпа IV Красивого у 1302 р. вперше визначається законом положення королівських прокурорів у судах. Як повноважна державна установа прокуратура складається у кінці XVII ст. Прокурори були посередниками між судами та королівською владою і передусім захищали інтереси корони.

     Із  Франції інститут прокуратури був  запозичений Англією, Німеччиною та іншими європейськими державами, звідки посада прокурора перекочовує і на схід -- до Польщі та Росії⁶.

     За  свідченням, наведеним у виданій 1999 р. у Варшаві книзі Володимира Свербигуза «Старосвітське панство», 1578 р. на сеймі Речі Посполитої було утворено особливий для України трибунал -- Луцький. Це був вищий суд для України, його дія поширювалася на Київське, Волинське та Брацлавське воєводства, офіційною ж мовою визнавалася українська. Вже наступного, 1579 року, в Батурині було утворено Український трибунал, що складався з семи департаментів. На початку діяльності трибуналу його депутати щорічно обирали прокурора (інстигатора). Наглядачі приватних маєтків передавали прокуророві детальні відомості про позови та характер правопорушень, прокурор наглядав за чинністю подання позовів до трибунальського суду.

     Посада  прокурора збереглася в Україні  і у XVII ст. У вищезгаданій книзі  знаходимо, що в Українському трибуналі  із гетьманом, генеральним писарем, генеральним возним, генеральним  суддею та іншими вищими чинами засідав  і прокурор. До речі, прокурора названо одразу ж після гетьмана⁷.

     Діяльність  Українського трибуналу і, зокрема, прокурорів була тісно пов'язана  з іменами кошових отаманів, гетьманів  українського козацтва Івана Підкови, Северина Наливайка, Самійла Кішки, Петра Сагайдачного, Михайла Дорошенка та інших. 

2. Історія становлення та розвитку.

      Походження  російської прокуратури датується  часом правління Петра І, який у 1722 р. запровадив французьку модель прокуратури  як контрольного органу, що наглядав за центральними та місцевими адміністративними органами. Прокурор підпорядковувався безпосередньо імператору і зобов'язаний був здійснювати наглядові функції -- наглядав за діяльністю сенату та колегій, «щоб не порушувалася воля його величності». Утворення прокуратури в Росії тих часів було історичною закономірністю. Намагання іти європейським шляхом розвитку спонукало монарха приділяти певну увагу законотворчості, насамперед у сфері державного управління⁸.

     Подальші  істотні зміни діяльності прокуратури Росії, а разом і України як складової частини імперії, відбулися в період правління Катерини II та Олександра II.

     У 1764 р. у зв'язку з реформою сенату розширюється інститут обер-прокурорів, які одержали право наглядати  за законністю рішень п'яти департаментів сенату. Першим генерал-прокурором було призначено Ягужинського П. І. На місцях вводилися посади провінційних прокурорів, що мали такі ж повноваження, як і губернські прокурори. Згідно з указом 1775 р. прокурорські посади були введені при судах, а посади провінційних прокурорів, навпаки, ліквідовані, їх функції почали виконувати повітові прокурори та товариші (помічники) губернських прокурорів⁹.

     Система прокуратури у тому вигляді, що склалася при Катерині II, практично без  помітних змін проіснувала до судових  реформ другої половини XIX ст. «Основні положення реформування судової частини в Росії», затверджені імператором 29 вересня 1862 р.

     Судові  статути 1864 р. зробили новий крок у регулюванні прокурорської  системи. Прокуратура була позбавлена функції загального повсюдного нагляду, до її компетенції входили лише процесуальні функції.

     Указом  від 27 вересня 1865 р. були закладені положення  щодо подальшого розвитку прокурорського нагляду. З метою приведення судочинства у старих судах більш-менш у відповідність із статутом були внесені деякі зміни до Зводу законів, так звані «полегшені правила», які 11 жовтня 1865 р. були затверджені.