Живлення рослин і застосування добрив

Нестача марганцю. Зустрічається на грунтах з нейтральною і лужною реакцією. Більше вона проявляється на торф’яниках і карбонатних грунтах. Надлишок заліза посилює марганцеве голодування.

Для запобігання голодування  рослин, виявлення надмірного нагромадження  в них окремих елементів живлення найбільш об’єктивною є хімічна діагностика, яка передбачає проведення аналізу відібраних зразків рослин в агрохімічній лабораторії на вміст у них органічних сполук, азоту і зольних елементів. Вважається, що концентрація елементів у тканинах рослин пропорційна їх доступності і є показником родючості грунту. Вона широко застосовується для коригування доз азоту при підживленні культур у різні фази їх розвитку.

Для одержання запланованого  врожаю зернових культур високої  якості необхідно, щоб у відібраних зразках містилася відповідна кількість основних елементів живлення.

3. Склад грунту і застосування добрив.

Грунт – самостійне природно – історичне органо – мінеральне тіло, яке виникло на поверхні земної кори внаслідок тривалої взаємодії біотичних, абіотичних і антропогенних чинників, має специфічні генетико – морфологічні ознаки і властивості, головною з яких є родючість.

До складу грунту входять газоподібна (грунтове повітря), тверда, рідка (грунтовий розчин) і жива фази, що постійно взаємодіють між собою.

Властивості грунтів характеризуються вмістом елементів живлення в них. Розрізняють валові запаси поживних речовин та вміст їх у доступних для рослин формах. Валові запаси – це загальний вміст азоту, фосфору, калію чи будь-якого елемента живлення в грунті. Ці запаси значно перевищують винос поживних речовин з урожаєм культури. Але основна маса поживних речовин міститься в грунті у вигляді сполук, недоступних для безпосереднього живлення рослин. Чим більші валові запаси поживних речовин, тим вища потенційна родючість грунту. Валові запаси поживних речовин у грунтах дуже різні. Їх показують у відсотках до маси грунту або в т/га.

Валовий вміст  поживних речовин в орному шарі різних грунтів

Грунти	N		P2O5		K2O
	%	т/га	%	т/га	%	т/га
Дерново-підзолисті піщані	0,02-0,05	0,6-1,5	0,03-0,06	0,9-1,8	0,5-0,7	15-21
Дерново-підзолисті супіщані	0,05-0,13	1,5-4,0	0,04-0,12	1,2-3,6	1,5-2,5	45-75
Чорноземи	0,20-0,50	6,0-15,0	0,10-0,30	3,0-9,0	2,0-2,5	60-75
Сіроземи	0,05-0,15	1,5-4,5	0,08-0,20	2,4-6,0	2,5-3,0	75-90

 

У грунті поживні речовини перебувають, як правило, в недоступних для рослин сполуках. Більшість азоту входить до складу органічних речовин грунту, переважна кількість фосфору знаходиться у важкорозчинних мінеральних сполуках і значна частина – у формі органічних сполук, основна кількість калію входе до складу нерозчинних алюмосилікатних мінералів. Тому для оцінки ефективної родючості грунту користуються даними про вміст у ньому доступних для рослин поживних речовин.

Вміст рухомих форм поживних речовин у грунті кожного поля сівозміни зазначають в агрохімічних картограмах, що розробляються обласними проектно- технологічними центрами охорони родючості грунтів і якості продукції і передаються кожному господарству. З вмістом рухомих поживних речовин грунти поділяють на шість класів: дуже низький, низький, середній, підвищений, високий, дуже високий.

Детальне агрохімічне  обстеження грунтів при складанні картограм дає змогу позначити на ній навіть окремі ділянки поля, що різняться між собою вмістом поживних речовин. Дані про вміст доступних форм азоту, фосфору, калію дають можливість диференційовано й ефективно застосовувати добрива на певному полі.

 

4. Вплив різних факторів зовнішнього середовища на ефективність органічних і мінеральних добрив.

Особливості застосування органічних і мінеральних добрив сильно залежать від культури, під яку їх вносять, від грунту і від інших факторів. Проте є загальні особливості для конкретних видів добрив, які потрібно обов'язково враховувати - інакше можна взагалі не отримати бажаного ефекту. 
             Фосфорні добрива потрібно вносити під глибоку перекопування, восени. Справа в тому, що фосфор не проходить углиб грунту з дощами, тому його потрібно перемішати з 20-25 сантиметровим шаром грунту, де розташовується основна маса коренів. 
             Азотні добрива, навпаки, намагаються вносити навесні, перед посівом і в підживлення. Азот легко переміщується з водою в грунті, і якщо внести його восени, то він може вимитися з талими водами. 
             Калійні добрива, також як і фосфорні, зазвичай вносять восени. Найпоширеніше калійне добриво - хлористий калій - містить хлор, шкідливий у великих кількостях для багатьох рослин. Якщо внести це добриво восени, то до весни хлору в грунті практично не залишиться. 
            Для мінеральних і органічних добрив, при їх внесенні необхідна негайна закладення в грунт (перекопування, мотиками або граблями). Навіть короткочасне (2-3 години) перебування під сонцем на відкритому повітрі може призвести до великої втрати поживних елементів добрив. 
             Гній не можна вносити свіжим - у ньому міститься багато насіння бур'янів, які не перетравлюються в шлунку у тварин. Якщо є підозри, що привезений гній свіжий, то його потрібно залишити на 2-3 місяці великий компактної купою, вкривши зверху шматком поліетилену або травою. При цьому гній самозігрівається до 60-70 ° С, що сміттєві насіння не можуть перенести. Вносити гній потрібно також під перекопування. 
            Кислотність грунту сильно впливає на ефективність добрив. Краще, коли реакція грунтового середовища нейтральна (рН = 6 .. 7). При підвищенні кислотності або лужності грунту певні елементи харчування стають мало доступними, при цьому ефективність добрив різко знижується. Тому на кислих грунтах проводять вапнування, на лужних - гіпсування. 

 

5. Агротехнічні заходи і раціональне використання добрив.

 

Для підвищення агротехнічної та економічної ефективності системи удобрення, розробленої на ротацію сівозміни, щорічно складається план внесення добрив під урожай майбутнього року. 

Вихідними даними для плану внесення добрив є фактичне розміщення культур на полях сівозміни в наступному році. На поточний рік він складається після закінчення сівби ярих культур; на наступний — для сівозмін господарства і на угіддя поза сівозмінами (сад, луки, пасовища).

При складанні річного плану внесення добрив необхідно враховувати: запланований урожай; ресурси мінеральних добрив та їх асортимент, що планується закупити для господарства на наступний рік; можливості нагромадження місцевих добрив; особливості кожного поля; попередник і його удобрення; досягнення науки і передового досвіду на рік складання плану.

На основі розробленої системи удобрення визначають поле, в якому буде проводитися під урожай майбутнього року вапнування або гіпсування ґрунту. За кислотністю і вмістом поглинутого натрію в ґрунті цього поля визначають норму вапна та гіпсу і відповідного матеріалу. 

Вибір добрив, строків внесення і способів їх загортання необхідно проводити з урахуванням типу і різновидності ґрунту, його гранулометричного й хімічного складу, ступеня окультуреності, реакції ґрунтового розчину та вмісту в ньому засвоєних поживних речовин. Так на чорноземах в більшою мірою використовуються фосфорні добрива. Залежно від типу і різновидності ґрунту мінеральні добрива застосовують у різних співвідношеннях. На світло-сірих і сірих лісових ґрунтах мінеральні добрива доцільно вносити у співвідношенні (N, Р2О5, К2О) 1,2-1,3:1:1,2-1,3; на темно-сірих лісових ґрунтах, опідзолених і вилугуваних чорноземах — 1:1:1. Залежно від біологічних особливостей культур ці співвідношення можуть змінюватися.

Гранулометричний склад ґрунту має істотне значення для переміщення добрив, поглинання і закріплення їх ґрунтом, а це впливає на характер засвоєння рослинами поживних речовин. На ґрунтах з важким гранулометричним складом добрива поглинаються і закріплюються сильніше, отже рухаються з водою повільніше. Крім цього, від гранулометричного складу ґрунту залежить інтенсивність мінералізації органічної речовини його та органічних добрив, вміст поживних речовин, особливо калію, а також норма хімічних меліорантів. На ефективність добрив великий вплив має ступінь окультурення ґрунту. Істотною ознакою є його структурність. Ступінь окультурення ґрунту впливає на мікробіологічну діяльність, водний і повітряний режими, вміст легкозасвоюваних форм поживних речовин, що необхідно враховувати при використанні добрив.

Окремі властивості ґрунту змінюються повільно (гранулометричний склад), а інші (вміст поживних речовин, реакція ґрунтового розчину, глибина орного шару тощо) в результаті діяльності людини змінюються швидше, тому вони повинні визначатися періодично.

На ефективність добрив істотно впливають кліматичні умови, водний режим, який, у свою чергу, залежить від фізичних властивостей ґрунту. При нестачі вологи ефективність добрив знижується. У районах недостатнього зволоження важливо передбачити глибину загортання добрив і не завжди доцільно проводити підживлення сільськогосподарських рослин. В умовах достатнього зволоження або при зрошенні добрива необхідно вносити в підвищених нормах, вибирати відповідні форми їх, щоб запобігти вимиванню поживних речовин у нижні шари ґрунту.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Складання системи добрив під культури в сівозміні

Висока ефективність добрив забезпечується лише при застосуванні їх у певній науково обґрунтованій системі з урахуванням конкретних грунтових і кліматичних умов, особливостей живлення окремих культур сівозміни, агротехніки, властивостей добрив та інших факторів.

Система застосування добрив – це комплекс агрономічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення раціонального використання добрив з метою підвищення родючості грунтів, продуктивності с/г культур і ефективності виробництва в господарстві. Вона включає в себе систему удобрення в господарстві, систему удобрення в сівозміні та систему удобрення окремих культур сівозміни, що передбачає визначення оптимальних норм, форм, строків і способів внесення добрив.

2.1. Складання плану використання добрив.

2.1.1 Кліматичні  і грунтові умови.

Клімат Центрального степу  України помірно-континентальний,теплий, недостатньо зволожений. По середнім багаторічним даним сума опадів за вегетаційний період складає 450-500 мм. При  цьому основна їх кількість, близько 60%, випадає в теплий період року (квітень – жовтень). Крім того, спостерігається  нерівномірність їх випадання в  різні роки та періоди року. Влітку (червень – липень) нерідко опади  носять ливневий характер. Значна кількість їх при цьому стікає в балки й не може бути повністю використана рослинами, все це призводить до нерівномірного зволоження грунтів, що негативно впливає на ріст і розвиток сільськогосподарських культур.

 Зима малосніжна. Нестійкий  сніговий покрив. Товщина снігового  покриву складає 5-10 см (січень  – лютий). Впродовж зими часто  бувають відлиги, які обумовлюються  утворенням льодової кірки, розтавання  снігу, що в свою чергу призводить  до вимокання озимих культур,  а при наступному роковому  похолоданні – до їх вимерзання.

Середньо місячна температура  повітря найхолоднішого місяця –  січня складає -5...-7^оС, абсолютний мінімум – мінус 25^оС, самого теплого місяця – липня - +21,4^оС, абсолютний максимум температури +42^оС. Безморозний період триває в середньому 165 днів, може коливатися в межах 160-180 днів. Початок перших осінніх заморозків – в середньому в другій половині жовтня, весняні заморозки – до третьої декади квітня. Середня тривалість вегетаційного періоду (квітень – листопад) всього – 210 днів. Середня сума температур за вегетаційний період 3000-3080^оС.

     Середні багаторічні показники по метеостанції.

Показник	місяці												За рік
Сума атмосферних  опадів, мм	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
	33	27	26	30	40	51	45	39	31	30	35	39	426
Температура повітря, С	-4	-4	-0	9	16	20	23	22	16	10	2	-2	8
Кількість вітрових днів >15 м/с	6	5	10	9	3	3	4	1	6	3	6	2	58

 

Грунт – чорнозем звичайний, легкоглинистий, вміст гумусу – 3.1%, азоту – 84мг/кг, фосфору – 109мг/кг, калію – 155мг/кг, рН=6,9.

Чорнозем – грунт що утворюється в умовах помірно-континентального і континентального вогкого або посушливого клімату під степовою рослинністю на багатій та вапно породі –лесі. Бактерії грунту, розкладаючи органічні рештки степових рослин, утворюють нові органічні колоїдальні сполуки, що являють собою так званий гумус грунту. Для чорноземів характерна наявність досить потужного до 20-30 темносірого горизонту з міцно-зернисто-грудковою структурою і високим вмістом перегною – 4-14%.