Трансформація
ризиків полягає в тому, що
банки, діяльність яких пов'язана
з високим ризиком, вживаючи
відповідних заходів, можуть звести
ці ризики для своїх вкладників
та акціонерів до мінімуму. До
таких заходів належать: диверсифікація
активних операцій, створення резервів,
диференціація процентних ставок
залежно від ризикованості кредитів,
страхування депозитів тощо. Завдяки
цим заходам банки беруть на
себе переважну частину ризиків
непогашення позичок.
Трансформація
строків означає, що, мобілізуючи
значні обсяги короткострокових
коштів і постійно поповнюючи
їх, банки одержують можливість
деяку їх частину спрямовувати
в довгострокові позички та
інші довгострокові активи. Це
вигідно не тільки банкам (вони
одержують більш високий дохід),
а й їхнім клієнтам. Позичальники
одержують можливість профінансува-ти
свої довгострокові проекти, а кредитори
банків - одержати більший дохід за своїми
вкладами в банках.
Трансформація
обсягів капіталів виявляється
в тому, що, мобілізуючи великі
обсяги дрібних вкладів, банки
дістають можливість акумулювати
великі маси капіталу для реалізації
масштабних проектів. Без банків
ці кошти залишались би розпорошеними,
використовувалися б з низькою
віддачею чи взагалі не використовувалися.
Просторова
трансформація означає, що банки
можуть акумулювати ресурси з
багатьох регіонів і навіть
з інших країн і спрямувати
на фінансування проектів одного
регіону, однієї країни, одного
об'єкта. Таким чином розсуваються
географічні межі грошового ринку,
він перетворюється у міжнародний
і світовий, що полегшує балансування
попиту і пропозиції на грошовому
ринку в будь-якому місці світового
ринку.
Емісійна
функція банків полягає в тому,
що тільки вони можуть створювати
додаткові платіжні засоби і
спрямовувати їх в оборот, збільшуючи
пропозицію грошей, або ж вилучати
їх з обороту, зменшуючи пропозицію
грошей. Цю функцію виконує як
центральний банк, емітуючи готівкові
гроші, так і комерційні банки,
емітуючи депозитні гроші через
механізм грошово-кредитного му
льтиплікатора. Детально ця функція банків
була розглянута в підрозділі 2.7.
В економічній
літературі називаються й інші
функції банків, наприклад функцію
акумуляції коштів, функцію регулювання
грошового обороту. На нашу
думку, акумуляція коштів є
складовою трансформаційної функції,
оскільки будь-який вид трансформації
вимагає попередньої акумуляції
грошових коштів. Регулювання грошового
обороту теж досягається через
дві названі нами функції -
трансформаційну та емісійну. Через
першу здійснюється структурне, якісне
регулювання грошового обороту, а через
другу - кількісне: маси грошей в обороті
та загальної пропозиції грошей. Тому
виділяти такі функції навряд чи є потреба.
Проте це питання вимагає подальшого,
більш глибокого аналізу.
Свої
функції комерційні банки реалізують
через виконання певного набору
операцій. Перелік операцій, які
може здійснювати сучасний комерційний
банк, змінюється залежно від
країни та виду банку. Коло
операцій, що можуть виконувати
найбільш універсальні банки,
якими є німецькі комерційні банки,
Роль
банків. З функціями банків безпосередньо
пов'язана їх роль в економіці.
У трансформаційній функції банки
впливають на прискорення обороту
капіталу в процесі відтворення,
сприяють розширенню обсягів
і підвищенню ефективності суспільного
виробництва. В емісійній функції
банки сприяють забезпеченню
потреб обороту в платіжних
засобах, зміцненню договірної
і платіжної дисципліни в господарстві,
удосконаленню та зміцненню
грошового
обороту. За кожним з напрямів
прояву ролі банків стоїть
їх копітка робота щодо забезпечення
кожному господарюючому суб'єкту
сприятливих умов для функціонування.
У літературі,
присвяченій теоретичним аспектам
банківської справи, тривалий час
дискутувалося питання, чим є
банк - посередником між кредиторами
і позичальниками чи звичайним
підприємством, яке виробляє фінансові
продукти і продає їх на
грошовому ринку. Ця дискусія
активно велася ще між основоположниками
натуралістичної та капіталотворчої
теорій кредиту. Не вичерпала вона себе
і досі. Так, у названому вище американському
підручнику Фредеріка С. Мишкіна банки
розглядаються виключно як фінансові
посередники. У російському підручнику
"Гроші, кредит, банки" за редакцією
О. І. Лаврушина банки вважаються переважно
підприємствами: "Більш плідним є вихідне
положення про те, що банк є підприємством...
Виробничий характер банку проглядається
насамперед у тому, що він створює свій
власний специфічний продукт". До таких
продуктів відносять передовсім платіжні
засоби, що продукуються банками.
Проте між
цими підходами немає непереборної
суперечності. Все залежить від того,
з яких позицій розглядати банк -
з макро-чи мікроекономічних. Якщо з
макроекономічних, коли банк є учасником
руху капіталу в процесі суспільного відтворення,
він неминуче буде зведений до посередника
фінансового ринку. Якщо ж з мікроекономічних,
коли банк аналізується як комерційна
структура, один з багатьох конкуруючих
суб'єктів ринку, то зразу виникає питання,
з чим він виходить на ринок, що він протиставляє
своїм конкурентам. У цьому разі банк неминуче
опиняється в ролі продавця своїх продуктів,
а значить і їх продуцента, тобто підприємства.
Отже, є підстави розглядати банк і як
фінансового посередника, і як підприємство
- продуцента особливих продуктів для
ринку. Тому цілком логічно і правомірно,
що в роботах, присвячених макроекономічним
проблемам, зокрема грошово-кредитній
політиці, банки розглядаються переважно
як фінансові посередники. Це особливо
виразно проявилося у згадуваному вище
підручнику Фредеріка С. Мишкіна. А в працях,
присвячених управлінню банками, конкретним
механізмам їх функціонування, банки розглядаються
як підприємства, фабрики кредиту та інших
фінансових продуктів.
Як зазначалося
вище, банки як фінансові посередники
проявляють свою сутність і
роль передусім через три види
базових операцій: депозитні, позичкові
і розрахункові. Виконання цих
операцій уже забезпечує провідне
місце банкам у фінансовому
посередництві, оскільки через
них вони установлюють зв'язки
майже з усім економічним оточенням
і мають можливість впливати
на переважну частину економічних
процесів. Проте обмежитися тільки
цими операціями в сучасних
умовах банки просто не можуть.
Під тиском своїх конкурентів,
загострення фінансових ризиків,
проникнення небанківських посередників
у сферу діяльності банків
останні змушені все глибше
проникати у вузь-коспеціалізовані
сегменти грошового ринку і навіть у сферу
прямого фінансування, виступаючи там
у ролі звичайних брокерів та дилерів.
Достатньо сказати, що навіть такою специфічною
діяльністю на грошовому ринку, як страхування,
банки мають право займатися у Бельгії,
Франції, Німеччині, Великобританії. Брокерські
та андеррайтингові операції банки можуть
виконувати в Бельгії, Франції, Німеччині,
Італії; у Канаді та Великобританії - з
певними обмеженнями. Такий активний вихід
банків за сферу своєї традиційної діяльності
дає змогу їм поліпшувати диверсифікацію
своїх активів, зменшувати фінансові ризики,
підтримувати прибутковість і конкурентоспроможність,
утримувати свої провідні позиції на грошовому
ринку.
2.поняття
класифікація та призначення
банків.
Комерційні
банки - кредитні установи, що здійснюють
універсальні банківські операції для
підприємств, установ і населення
головним чином за рахунок грошових
коштів, залучених у вигляді .внесків
і депозитів. Комерційні банки здійснюють
на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове
та інше банківське обслуговування юридичних
і фізичних осіб. Приймають і розміщують
грошові вклади своїх клієнтів, ведуть
рахунки банків-кореспондентів, а також
можуть виконувати всі або деякі з таких
операцій:
- фінансування
капітальних вкладень за дорученням
власників, або розпорядників
капіталів, що інвестуються;
- випуск
платіжних документів та інших
цінних паперів (чеків, акредитивів,
векселів, акцій, сертифікатів, облігацій
тощо);
- купівля,
продаж і зберігання державних
цінних паперів, а також цінних
паперів інших емітентів;
- видача
доручень, гарантій та інших зобов'язань
за третіх осіб, які передбачають
їх виконання у грошовій формі;
- касове
виконання державного бюджету;
- придбання
права вимоги з постачання
товарів і надання послуг, прийняття
ризиків виконання таких вимог
та їх інкасування (факторинг);
- купівля
у підприємств і громадян та
продаж їм іноземної валюти;
- купівля
і продаж у держави і за
кордоном дорогоцінних металів,
природних дорогоцінних каменів,
а також виробів з них;
- довірчі
операції (залучення і розміщення
коштів; управління цінними паперами
тощо) за дорученням клієнтів;
- надання
консультативних та інших послуг,
пов'язаних з банківською та
іншою комерційною і господарською
діяльністю.
Комерційним
банкам в Україні забороняється
займатися діяльністю у сфері
матеріального виробництва і
торгівлі матеріальними цінностями,
а також діяльністю з усіх
видів страхування, їм забороняється
використовувати свої союзи та
інші об'єднання для досягнення
згоди, спрямованої на монополізацію
ринку банківських послуг, установлення
монопольних ставок і комісійних
винагород, обмеження конкуренції
у банківській справі.
Комерційні
банки класифікуються за різними
критеріями: формою власності, організаційною
формою, розміром капіталу; філійною
мережею; діапазоном операцій, що ними
виконуються, та сектором ринку, де вони
функціонують.
За формою
власності комерційні банки поділяються
на унітарні і колективні.
Унітарні
банки мають одного власника
в особі держави чи приватної
особи. В Україні функціонують
два унітарні комерційні банки
з державною формою власності:
Ощадбанк і Ексімбанк. Статутні фонди
цих банків створені за рахунок бюджетних
коштів і коштів бюджетних установ. Інші
вітчизняні комерційні банки - це банки
з колективною формою власності, тому
що частка капіталу кожного із засновників
законодавче обмежена 35% статутного фонду
банку, тобто кількість засновників банку
не може бути меншою трьох юридичних чи
фізичних осіб.
Залежно
від організаційної форми комерційні
банки з колективною формою
власності представлені на банківському
ринку акціонерними товариствами
відкритого і закритого типу (акціонерні
банки) та товариствами з обмеженою
відповідальністю (пайові банки).
Акціонерні
банки відкритого і закритого
типу (вони становлять 84% загальної
кількості банків України) формують
свій капітал за рахунок об'єднання
індивідуальних капіталів засновників
і учасників за допомогою випуску
і розміщення акцій банку. Власником
капіталу виступає само акціонерне
товариство, тобто банк. Акціонери,
як правило, не мають права
вимагати від банку повернення
своїх внесків. Тому акціонерні
банки вважаються більш стійкими
і надійними. В Україні більшість
комерційних банків - це акціонерні
товариства відкритого типу (59%).
Найбільшим акціонерним товариством
закритого типу (їх частка становить
25% загальної кількості) є Промінвестбанк.
Пайові
банки формують свій капітал
за рахунок внесків грошових
коштів (паїв) у статутний фонд. За
кожним з учасників зберігається
право власності на його частку
капіталу, тобто банк не є власником
капіталу. Пайові комерційні банки
організовуються на принципах
товариств з обмеженою відповідальністю.
Тут відповідальність кожного
учасника обмежена розміром його
внеску у капітал банку. Комерційні
банки у формі товариств з
обмеженою відповідальністю в
Україні становлять близько 16%
від загальної їх кількості.
Залежно
від розміру активів комерційні
банки поділяються на малі, середні
та найбільші. На банківському
ринку України більшість банків
- середні (активи понад 10 млн грн.).
У сімку найбільших банків (активи понад
1 млрд грн.) входять: Промінвестбанк, АКБ
"Україна", Укрсоцбанк, Приватбанк,
банк "Аваль", Ощадбанк. На ці банки
припадає майже половина активів банківської
системи України, що свідчить про високу
концентрацію банківського капіталу.
Залежно
від наявності філій комерційні
банки можна кваліфікувати на
багатофілійні, малофілійні, безфілійні.
Більш широку мережу філій нараховує Ощадбанк
(близько 15 000 одиниць), який має відділення
у всіх адміністративних районах країни.
До багатофілійних банків відносять АКБ
"Україна" (понад 500 одиниць), "Аваль"
(понад 200 одиниць), Укрсоцбанк (понад 100
одиниць). Більшість вітчизняних банків
є мало- і безфілійними.
Залежно
від діапазону операцій, що виконують
комерційні банки, і сектора
ринку, де вони функціонують, розрізняють:
універсальні банки; банки з клієнтською
спеціалізацією; банки з галузевою спеціалізацією;
банки з функціональною спеціалізацією.
Універсальні
банки виконують широкий спектр
операцій та надають різноманітні
послуги своїм клієнтам. В Україні
більшість комерційних банків
можна вважати універсальними, бо
майже всі вони мають потенційні
юридичні можливості для впровадження
всіх банківських продуктів і
залучення до обслуговування
різних типів клієнтів.
До банків
із клієнтською спеціалізацією
належать кооперативні банки,
в яких основними засновниками
і переважними клієнтами є
кооперативи. Процес створення
таких банків в Україні особливо
помітним був у період 1990-1993рр.
Пізніше більшість кооперативних
банків або припинили свою
діяльність, або втратили клієнтську
спеціалізацію.
У країнах
з розвинутою ринковою економікою
дуже помітна деталізація і
диференційність банків залежно від спеціалізації
з обслуговування конкретного типу клієнтури.
Зокрема, функціонують біржові банки,
які обслуговують операції біржових структур;
страхові - страхових інститутів; кооперативні
- кооперативів тощо. На вітчизняному банківському
ринку помітними представниками банків
з клієнтською спеціалізацією (малий і
середній бізнес) є Правексбанк, Олбанк,
банк "Альянс" та ін. Можна вважати,
що подальша клієнтська спеціалізація
є невикористаним резервом розвитку системи
комерційних банків України.