Міжнародний бізнес: поняття, суб'єкти, типи і види

Штрафом називається  визначена договором грошова  сума, яку боржник зобов’язується сплатити кредиторові у заздалегідь  визначеному розмірі або у відсотковому відношенні до суми договору. Як правило, штраф установлюється законом або договором за невиконання окремих умов договору.

Пенею називається  визначена законом або договором  грошова сума, яку боржник зобов’язується сплатити кредиторові за кожний день прострочення виконання зобов’язання. Пеня обчислюється у відсотках від  суми зобов’язання, не виконаного у  встановлений термін. Хоча розмір пені і встановлюється за погодженням сторін, він не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, що діє у період, за який нараховується пеня.

Залежно від  того, у якому співвідношенні знаходиться право стягнення неустойки і збитків, розрізняють чотири види неустойки – залікову, штрафну, альтернативну і виняткову.

Залікова неустойка  надає кредиторові право вимагати стягнення не тільки заздалегідь  установленої суми неустойки, але і  збитків, однак у частині, не покритій сумою неустойки.

Наприклад, якщо за невиконання зобов’язання встановлена  неустойка в сумі 200 грн., а дійсні збитки становлять 450 грн., стягненню  підлягає неустойка у передбаченому розмірі (200 грн.) і збиток у сумі 250 грн., а всього 450 грн. Але якщо неустойка встановлена в сумі 200 грн., а збиток склав 100 грн., стягненню підлягає лише неустойка в сумі 200 грн., оскільки збиток менший від неустойки.

Штрафна неустойка  стягується понад суму заподіяних збитків, тобто стягуються як неустойка, так  і всі доведені збитки у повному обсязі.

Альтернативна неустойка надає кредиторові  право стягти або неустойку, або  заподіяні збитки. Стягнувши неустойку, кредитор позбавляється права стягнення  збитків.

Винятковою неустойка  називається у тому разі, коли законом  або договором прямо передбачено, що стягненню підлягає тільки неустойка (тобто виключається можливість кредитора пред’являти вимоги про стягнення збитків.

Застава майна  полягає в тому, що з її допомогою заздалегідь виділяється майно, яке і буде об’єктом стягнення з боку заставоутримувача.

Поручництво являє  собою додаткове зобов’язання, оформлене  договором між кредитором за основним зобов’язанням і поручником для забезпечення виконання основного зобов’язання.

Поручник бере на себе зобов’язання перед кредитором іншої особи (боржника) відповідати  за виконання зобов’язання цієї особи  повністю або частково.

Гарантія є  різновидом поручництва. Відмінність гарантії від поручництва у тому, що настає гарантійна відповідальність. Розрізняють два види гарантії – адміністративну і банківську.

При адміністративній гарантії відповідальність за виконання  боржником умов договору несе вищестоящий  орган або організація чи виробниче  об’єднання, до якого входить інше підприємство.

При банківській гарантії відповідальність бере на себе банківська установа за певну винагороду.

Завдатком визнається грошова сума, що видається однією зі сторін за договором у рахунок належного з неї платежу іншій стороні, на доказ укладання договору і в забезпечення його виконання.

Господарські  відносини між учасниками підприємницької діяльності виникають, розвиваються і припиняються у певний час.

Строки в дисциплінують  учасників господарських відносин, забезпечують чіткість у їх правах та обов’язках, визначають момент виникнення (початку) або припинення правовідносин, їх зміст, є критерієм оцінки своєчасності виконання зобов’язань.

Партнерські зв’язки  — це такі договірні відносини, які  встановлюються між підприємцями і дозволяють кожному з них досягти очікуваного результату (успіху) за рахунок обміну наслідками своєї діяльності.

3.3 Партнерські зв’язки  та угоди (операції)

Підприємець, котрий має максимально можливий рівень економічної свободи, у процесі  розробки підприємницької схеми  визначає економіко-правову форму  досягнення поставленої мети. Під цим звичайно розуміють конкретний вид угоди, яка може бути прийнята партнером і сприяти досягненню підприємницької мети.

Угода — комерційний (тобто з метою отримання прибутку) обмін результатами праці між  партнерами або об’єднання зусиль партнерів з ініціативи конкретного  підприємця для такої самої мети. У ній втілено дію, спрямовану на встановлення, зміну або припинення правовідносин юридичних чи фізичних осіб у сфері підприємницької  діяльності.

У практиці господарювання користуються двома видами угод: односторонніми угодами (наприклад, заповіт, дарування, довіреність тощо) і взаємними (дво- і багатосторонніми) угодами, що передбачають участь у них двох чи кількох юридичних  або фізичних осіб. Найбільш поширеними у різних сферах діяльності людей  є двосторонні угоди.

Угоду треба  відрізняти від простої безоплатної передачі продукції, майна тощо. Якщо існує домовленість з партнером про те, що ви будете виробляти напівфабрикати, а він з них — готову для споживання продукцію, то це треба оцінювати як економічну угоду. Якщо ж комусь передаємо певну кількість продукції або майна безкоштовно (тобто взамін нічого не отримуєте), то таку операцію треба кваліфікувати як просту передачу.

Угоди можуть бути вигідні, частково вигідні і невигідні. Від чого залежить комерційний результат  виконання угоди? Ясна річ, від того, які конкретні умови передбачені  в такій угоді, якої економіко-правової форми набирає сама підприємницька мета і засоби її досягнення. У зв’язку  з цим треба відрізняти форми  партнерських зв’язків від форм угод як засобу зовнішнього оформлення таких  зв’язків. Форму партнерських зв’язків завжди пропонує один з партнерів (ініціаторів) іншому, тобто кожний підприємець  у своїй діяльності має запропонувати  певну форму співробітництва  або дати відповідь партнеру на його пропозицію. Проте для того, щоб  запропонувати конкретну форму  співробітництва або відповісти на пропозицію партнера щодо цього, необхідно  достатньо повно уявляти собі всю можливу різноманітність  партнерських зв’язків, яка реально  існує у сфері бізнесу.

Усю різноманітність партнерських зв’язків у підприємництві можна згрупувати за чотирма основними напрямками (сферами) підприємницького співробітництва. В межах саме цих напрямків і має здійснюватись підприємницьке партнерство.

Насамперед підприємці можуть співробітничати у сфері виробництва. Другим напрямком співробітництва можна вважати сферу товарообміну. Торгівля — це третій напрямок у розвитку співробітництва партнерів. До четвертого напрямку належить співробітництво у сфері фінансів.

Співробітництво на основі укладеної угоди реально  здійснюється, коли на кожну зі сторін покладеш певні (визначені угодою) права  і обов’язки. Правові наслідки укладеної  угоди (права і обов’язки сторін) починають виявлятись одразу після  підписання договору про укладення  угоди. Саме через це кожна зі сторін добровільно бере на себе цілком певні  зобов’язання (просунути на ринок  товар, заплатити за поставку інших  товарів), невиконання яких або неналежне  виконання зумовлює необхідність застосування до винуватця штрафних санкцій на користь іншої сторони.

Зміст і форма  угоди (договору) залежать від конкретного  напрямку співробітництва підприємців. Наприклад, договір про обмін  товарів відрізнятиметься від договору про співпрацю у виробничій сфері тощо. В цілому щодо цього діє така логіка: спочатку підприємець-ініціатор визначає сферу (напрямок) співробітництва, потім обґрунтовує його конкретну форму, а після цього пропонує укласти угоду у формі договору.