Міжнародний бізнес: поняття, суб'єкти, типи і види

Міжнародний бізнес: поняття, суб'єкти, типи і види    

 Міжнародна  діяльн.-це діяльн., що здійс нюється через науково-технічну, виробничу то ргівельну, сервісну та інш. взаємокорисну спів працю суб'ектівгосподарювання двох або біль ше країн. Суб'єктами є:фізичні особи-громадя ни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє- та працездатність; юридичні особи, що зареєстровані на Україні та постійно перебувають на її теритотії; струк турні одиниці суб'єкти господарської діяльн. ін оземних держав(дочірні під-ва,філії, представ ництва); спільні під-ва,що мають постійне міс цезнаходження на території України.

Існують різні форми міжнар.бізнесу:виконання окремих зовнішньо-економ. операцій (експортно-імпор тних, лізінгових, посередницьких, маркетинго вих послуг);друга форма охоплює різноманітну промислову кооперацію-науково-технічну, ви робничу, збутову, сервісну; спільне підприєм ництво,що здійснюється через створення та фу нкціонування спільних під-тв; комплекси тери торіально-виробничих і багатосторонніх еко ном. зв'язків (прикордонна та прибережна тор гівля, формування консорціумів тощо). Реалізуються ці форми двома способами: без створен ня юридичної особи - на підставі економ.угоди ; із заснуванням нового спільного під-ва чи за рубіжної філії як суб'єкта міжнар.бізнесу

Міжнародний бізнес: поняття, суб’єкти, типи, види

 У нинішніх  ринкових умовах розвитку світової економіки все більших масштабів набуває міжнародна підприємницька діяльність (бізнес), тобто сфера практичної реалізації форм міжнародних економічних відносин.

 У прагматичному  значенні міжнародну підприємницьку діяльність (бізнес) можна трактувати як діяльність, що передбачає науково – технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу співпрацю господарських суб’єктів двох або більше країн. Міжнародний бізнес трактується також як співробітництво між країнами світу, окремими підприємствами і суб’єктами господарювання на взаємовигідних умовах. Він базується на подальшому розвитку і міжнародному поділі праці. Це зумовлено структурою розміщення найрізноманітніших природних багатств, географічним положенням, кліматичними умовами, історичними традиціями виробництва, розмірами трудових ресурсів та іншими факторами.

 Сучасний  міжнародний бізнес фактично  охоплює всі сфери діяльності людей, пов’язані з переміщенням і взаємопроникненням головних чинників виробництва (трудових ресурсів, засобів та предметів праці), товарів і послуг через національні кордони.

 Загальними  мотивами, що спонукають окремих  суб’єктів господарювання брати  участь у міжнародному бізнесі,  є можливість розширення продажу  товарів, придбання (використання) нових джерел ресурсів, диверсифікація  виробництва. Постійна присутність  на міжнародному ринку дає  змогу підприємствам (фірмам) значно збільшувати свій зиск, отримувати великі прибутки. Розвиток міжнародної підприємницької діяльності може бути зорієнтований і на реалізацію довгострокових власних інтересів, коли цілі забезпечення і збереження повної прибутковості не є пріоритетними.

 Виробничі  можливості будь-якого підприємства можуть бути обмежені зменшенням обсягу внутрішнього (національного) ринку через недостатню кількість споживачів або низьку купівельну спроможність. За сприятливої кон'юнктури на світовому ринку національна фірма має можливість нарощувати обсяги виробництва і продажу товарів через вихід на міжнародний ринок. Як свідчить досвід господарювання, великі корпорації у наш час понад 40 % обсягу продажу власних товарів здійснюють поза межами національних ринків.

 Розширювати  і збільшувати ринки збуту  (і відповідно свої прибутки) те  чи інше підприємство може за рахунок купівлі за кордоном певних видів первинної сировини, напівфабрикатів тощо. У деяких випадках вирішальне значення мають унікальні властивості закордонних товарів або послуг, які використовуються вітчизняними підприємствами.

 Різким коливанням у виробничій і комерційно – торгівельній діяльності можна зарадити диференціацією підприємства, за якої підтримуються оптимальні обсяги продажу продукції (на випадок економічного спаду у своїй країні або фірмі) за рахунок виходу ринки інших країн, економіка котрих перебуває на стадії пожвавлення і піднесення. Крім того, підприємство стає менш залежним від кон’юктури внутрішнього ринку, якщо певну частину ресурсних компонентів і напівфабрикатів воно одержує по імпорту з – за кордону.

 Суб’єктами міжнародного бізнесу є його учасники, спроможні активно і незалежно працювати з метою реалізації своїх економічних інтересів. До основних суб'єктів такої господарської діяльності належать фізичні та юридичні особи, інституціональні й добровільні об'єднання останніх, держави та міжнародні організації. Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами такої діяльності можуть бути:

 фізичні особи  — громадяни України, іноземні  громадяни та особи без громадянства, що мають громадянську дієздатність  і правоздатність;

 юридичні  особи, що зареєстровані в Україні  та мають на її території  постійне місцезнаходження;

 об'єднання  фізичних, юридичних, фізичних і  юридичних осіб, що не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України;

 структурні  одиниці суб'єктів господарської  діяльності іноземних держав (дочірні  фірми, філії, відділення, представництва);

 спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.

 До цього  слід додати, що суб'єкти зовнішньоекономічної  діяльності України при господарюванні  мають дотримуватись таких принципів:

 суверенітету  народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

 свободи зовнішньоекономічного  підприємництва;

 юридичної  рівноправності та недопущення дискримінації;

 верховенства  закону;

 захисту інтересів  суб'єктів зовнішньоекономічної  діяльності;

 еквівалентності  обміну, недопустимості демпінгу  в процесі ввезення і вивезення  товару.

 Виходячи  з мотивації та особливостей  здійснення міжнародної підприємницької діяльності (бізнесу), можна виокремлювати певні її (його) типи і види (мал. 1).

 Як видно  із рисунка, є два основні  типи бізнесу — приватний і  державний міжнародний бізнес. Таке  виокремлення типів міжнародного  бізнесу здійснюється на основі  розмежування суб'єктів господарювання  за ознакою форм власності.  Зараз у країнах Із перехідною економікою домінує тенденція до поступового збільшення частки приватного міжнародного бізнесу.

 — За галузево-технологічною  і функціональною ознаками розрізняють  певні види міжнародного бізнесу: промисловий, аграрний, промислово-аграрний, будівельний, торговельний, транспортно-комунікаційний, фінансовий. Найбільш швидкими темпами розвиваються промисловий, торговельний і фінансовий міжнародний бізнес.

 Форми міжнародної  підприємницької діяльності

 У міжнародній  практиці підприємницької діяльності розрізняють певні форми та рівні інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що показано на мал. 2.

 Першою і  найнижчою за рівнем інтернаціоналізації формою підприємницької діяльності є здійснення окремих зовнішньоекономічних операцій — експортно-імпортних, лізингу, посередницьких, консультаційних і маркетингових послуг.

 Другою формою  підприємницької діяльності є різноманітна промислова кооперація — науково-технічна (в галузі науково-дослідних і дослідно-конструкторських, випробувальних робіт), виробнича, збутова, сервісна (технічне обслуговування і ремонт після продажу).

 Третя форма  міжнародної підприємницької діяльності — це достатньо широкомасштабна організація спільного підприємства, яка має високий рівень інтернаціоналізації і охоплює створення та функціонування спільних підприємств, ліцензування, управління за контрактом.

 Четверта  форма міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання — це територіально-виробничі комплекси з багатосторонніми міжнародними зв'язками. Прикладами таких форм господарських зв'язків можуть бути прикордонна і прибережна торгівля, різні консорціуми, реалізація концесійних угод тощо.

 Економічні  зв'язки з зарубіжними фірмами  реалізуються переважно шляхом  здійснення комерційних операцій, тобто певних технічних і організаційних  процедур для підготовки і здійснення міжнародного співробітництва. Найбільш поширеною, традиційною формою зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоторговельні операції — імпортні та експортні.

 Імпорт —  завезення товарів з іншої  країни і реалізація їх на внутрішньому ринку.

 Експорт —  продаж товарів, вивезених із  країни іноземному покупцю. 

 Розрізняють  нерегулярний експорт, коли фірма  експортує надлишки своїх товарів  чи окремі товари, виготовлені  на замовлення, та активний експорт,  за якого продуцент розширює  постійні експортні операції  на конкретних міжнародних ринках. Є ще прямий експорт, коли будь-який суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності може експортувати свої товари самостійно, і побічний експорт, коли реалізація здійснюється за допомогою міжнародних посередників.

 Не наявність  достатньої кількості конвертованих  національних валют, прагнення  скоротити валютні ресурси на  імпорт зарубіжних товарів спричиняють  значний розвиток зустрічної  торгівлі, основними формами якої є:

 — бартер  — одноразовий або послідовний обмін товарів у натуральній формі без грошей. У цьому випадку гроші є лише розрахунковою категорією;

 — зустрічна купівля — торгівля за одним або кількома контрактами, кожний з яких має бути оплачений покупцем негайно, але із зобов'язанням продавця закупити в свою чергу певний товар на відповідну суму в покупця. У цьому випадку операції оплати і закупівлі розмежовані в часі;

 — кліринг  (міжнародний) — безперервна зустрічна торгівля в обумовлених договорами обсягах з використанням системи безготівкових розрахунків, тобто заліку взаємних вимог і зобов'язань;

 — компенсаційна  операція — це операція, подібна  до бартерної; проте можливе  часткове погашення заборгованості  грошима; 

 — офсет  — це виробничі взаємовідносини,  коли продавець зобов'язується  виготовляти товар або складувати  готовий виріб у місці збуту (в іноземній державі), або купувати певні комплектуючі деталі (вузли) для даного товару в конкретних виробників цих деталей;

 — спільне  підприємство — підприємство, діяльність якого базується на співпраці вітчизняних та іноземних партнерів, солідарному ризику її здійснення, спільному розподілі прибутків. Необхідні передумови такої діяльності створюються у процесі інтернаціоналізації суб'єктів господарювання, розвитку експортно-імпортних операцій.

 Надвисокий  рівень інтернаціоналізації є важливим чинником зростання ефективності зовнішньоекономічної діяльності будь-якого суб'єкта господарю-

 вання; досягається  лише в межах четвертої форми  міжнародного бізнесу. У цій  формі фактично Інтегруються  всі інші форми міжнародної підприємницької діяльності, в тому числі створення спеціальних (вільних) економічних зон, міжнародних консорціумів, концесій тощо.

 Щоб реалізувати  окремі форми міжнародної підприємницької діяльності, рекомендуються два основні шляхи:

1) встановлення  міжнародних відносин між партнерами, без створення нового підприємства, що мають регулюватися відповідними економічними угодами або контрактами, чинними законодавчими актами про міжнародну торгівлю та кооперацію;

2) створення  нового спільного підприємства або зарубіжної філії (представництва), тобто нового суб'єкта господарювання і міжнародного бізнесу.

 Ці шляхи передбачають обґрунтування всіх факторів, що впливають на вибір відповідної форми бізнесу.  

  Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу

 Міжнародна  підприємницька діяльність зумовлена об'єктивними процесами інтернаціоналізації окремих суб'єктів господарювання та національної економіки в цілому. Вона може мати різноманітний характер, типи, види, форми. За масштабами та ефективністю впливу на міжнародний бізнес слід виокремити спільне підприємництво.